Документ n0103700-98, текущая редакция — Принятие от 22.10.1998

  СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 
У Х В А Л А
від 22.10.98

(Витяг)

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня
1998 р. Т. засуджено за ч. 2 ст. 155-6 КК ( 2002-05 ) на два роки
позбавлення волі, за ч. 2 ст. 143 КК ( 2001-05 ) - на один рік
шість місяців позбавлення волі; за сукупністю злочинів на підставі
ст. 42 КК їй остаточно визначено покарання - два роки позбавлення
волі. Відповідно до ст. 46-1 КК виконання вироку щодо Т.
відстрочено на два роки зі сплатою штрафу в сумі 680 грн. у дохід
держави. Цим самим вироком Ш. В. засуджено за ч. 2 ст. 155-6 КК на
два роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 143 КК - на один рік шість
місяців позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст.
42 КК йому остаточно визначено покарання - два роки позбавлення
волі. Відповідно до ст. 46-1 КК виконання вироку щодо Ш. В.
відстрочено на один рік зі сплатою штрафу в сумі 680 грн. у дохід
держави. В. засуджено за ч. 2 ст. 155-6 КК на два роки позбавлення
волі, за ч. 2 ст. 143 КК - на один рік позбавлення волі, а за
сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК їй остаточно визначено
покарання - два роки позбавлення волі. Відповідно до ст. 45 КК
засудження до позбавлення волі визнано умовним з іспитовим строком
один рік без штрафу з підстав, передбачених ст. 44 КК. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Запорізького
обласного суду від 23 лютого 1998 р. вирок залишено без зміни. Згідно з вироком суду Т., Ш. В. і В. визнано винними у
злочинах, вчинених за таких обставин. Т. у період з травня по липень 1997 р. скупила у
невстановленої особи 200 літрів спирту, з якого виготовила 1100
пляшок горілки "Водка русская", закривши їх за допомогою
спеціального пристосування та наклеївши на них відповідні
етикетки. З метою здійснення незаконної торговельної діяльності та
шахрайства Т. вступила в зговір з іншими особами, яких звільнено
від кримінальної відповідальності. За спільною домовленістю Ш. В.
доставляв виготовлену Т. горілку зазначеним особам, а останні,
обманюючи покупців, реалізовували її як справжню. Від реалізації фальшивої горілки засуджені та особи, що
звільнені від кримінальної відповідальності, одержали
неконтрольований державою прибуток у сумі 152 грн., а Т. мала
намір одержати ще й прибуток у сумі 510 грн. Продавши покупцям 938
пляшок фальшивої горілки, зазначені особи заволоділи
індивідуальним майном громадян на суму 1 тис. 874 грн. Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень у частині засудження Т., Ш.
В. і В. за ч. 2 ст. 143 КК ( 2001-05 ). Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріалами справи встановлено, що Т. виготовила фальшиву
горілку, яку за попереднім зговором передала через Ш. В. для
реалізації В. та іншим особам, які безпосередньо продали 938
пляшок, одержавши від незаконної торговельної діяльності
неконтрольований державою прибуток. Ці дії Т., Ш. В. і В.
правильно кваліфіковано судом за ч. 2 ст. 1556 КК як незаконну
торговельну діяльність, вчинену за попереднім зговором групою
осіб. Разом з тим Т., Ш. В. і В. безпідставно визнано винними у
заволодінні індивідуальним майном громадян шляхом шахрайства. Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, і це визнав
установленим суд, засуджені реалізували 938 пляшок фальшивої
горілки громадянам, більшу частину з яких органами слідства не
встановлено. Свідки П., Щ., які придбали у Т. горілку, знали, що вона
фальшива, і підтвердили ці обставини. За показаннями У. і Ш. В.
В., вони придбали три пляшки горілки в кіоску у В. за 7 грн. 50
коп. без марок акцизного збору, які мають бути на пляшках із
горілкою заводського виробництва. Таким чином, висновки суду першої і касаційної інстанцій про
те, що засуджені обманним шляхом заволоділи майном У. і Ш. В. В.,
є помилковими, оскільки встановлено, що ці особи добровільно
придбали й оплатили підроблений товар. Інших покупців фальшивої горілки в справі не встановлено, а
тому висновки суду про те, що Т., Ш. В. і В. заволоділи
індивідуальним майном і інших громадян на суму 1 тис. 874 грн.,
грунтуються на припущеннях. За таких обставин судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду
України задовольнила, вирок Ленінського районного суду
м. Запоріжжя від 19 січня 1998 р. і ухвалу судової колегії в
кримінальних справах Запорізького обласного суду від 23 лютого
1998 р. в частині засудження Т., Ш. В. і В. за ч. 2 ст. 143 КК
( 2001-05 ) скасувала, кримінальну справу в цій частині на
підставі п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) закрила за відсутністю в діях
засуджених складу злочину й ухвалила вважати Т., Ш. В. і В.
засудженими за ч. 2 ст. 155-6 КК ( 2002-05 ) до призначеного судом
покарання.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.



вверх