Документ n0099700-98, текущая редакция — Принятие от 05.08.1998

    СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 
У Х В А Л А
від 05.08.98

(Витяг)

У квітні 1998 р. релігійна громада Української
Греко-католицької Церкви (далі - УГКЦ) с. Жукотин Турківського
району Львівської області оскаржила до суду розпорядження голови
Львівської обласної державної адміністрації від 3 квітня 1996 р. N
363, яким церкву Святого Пантелеймона було передано в користування
релігійній громаді Української Православної Церкви Київського
Патріархату (далі - УПЦ КП). Скарга мотивувалася тим, що зазначена церква є єдиною в селі
культовою спорудою, була побудована і утримується віруючими обох
громад, а громада УГКЦ погодилася на почергове користування
церквою, що не було враховано при прийнятті оспореного
розпорядження. Рішенням Львівського обласного суду від 16 червня 1998 р. в
задоволенні скарги було відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушив питання про скасування
рішення суду як незаконного. Судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга задоволенню
не підлягає з таких підстав. Судом установлено, що в с. Жукотин, в якому діють громади УПЦ
КП та УГКЦ, є одна культова споруда - церква Святого Пантелеймона,
побудована силами й за кошти православної громади та освячена в
1956 р. З 1990 р. церква перебуває в користуванні громади УПЦ КП,
утримується та ремонтується за її кошти. Громада УГКЦ, створена в
1990 р., участі в цьому не брала. Церква Святого Пантелеймона -
єдина культова споруда на території Лімнянської сільської ради,
яку було передано в користування громаді УПЦ КП. Культові споруди
в навколишніх селах перебувають у користуванні громад УГКЦ.
Розпорядження голови обласної державної адміністрації від 21
березня 1994 р. N 222 про передачу церкви в почергове користування
рішенням Львівського обласного суду від 29 серпня 1995 р. було
визнано незаконним. Громада УПЦ КП згоди на почергове користування
церквою не давала. Ці висновки підтверджуються дослідженими в судовому засіданні
поясненнями представників релігійних громад, обласної державної
адміністрації, показаннями свідків М. В. В. і М. В. П., архівними
довідками, відомостями про реєстрацію релігійних громад та надання
їм у користування культових споруд, рішенням обласного суду від 29
серпня 1995 р., договорами про проведення ремонту будівлі церкви,
яким суд дав оцінку відповідно до закону. Суд правильно встановив фактичні обставини справи й
обгрунтовано відмовив у задоволенні скарги відповідно до вимог ст.
17 Закону від 23 квітня 1991 р. "Про свободу совісті та релігійні
організації" ( 987-12 ) і п. 6 Постанови Верховної Ради України
від 23 квітня 1991 р. N 988-XII ( 988-12 ) про порядок введення в
дію цього Закону. Наведені в касаційній скарзі доводи про невідповідність
рішення суду фактичним обставинам справи і чинному законодавству
не підтвердилися. Взявши до уваги те, що рішення суду відповідає вимогам закону
і підстав для його скасування немає, судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України рішення Львівського обласного суду
залишила без зміни, а касаційну скаргу релігійної громади УГКЦ с.
Жукотин - без задоволення.
"Рішення Верховного Суду України", 1999 р.



вверх