Документ n0095700-00, текущая редакция — Принятие от 22.11.2000

    СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 
У Х В А Л А
від 22.11.2000

(Витяг)

У листопаді 1996 р. С. звернувся в суд із позовом до Ф. про
розірвання договору купівлі-продажу автомобіля ВАЗ-2109,
укладеного 20 грудня 1995 р., та відшкодування збитків у розмірі
вартості автомобіля. На обгрунтування своїх вимог позивач
зазначав, що за оспорюваним договором відповідач продав йому
автомобіль, який виявився викраденим, у липні 1996 р. був
вилучений органами міліції Російської Федерації та переданий
власнику. Посилаючись на те, що за договором купівлі-продажу він
сплатив Ф. 1 млрд. 295 млн. крб., позивач просив стягнути на його
користь із відповідача 12 тис. 950 грн. Справа неодноразово розглядалася судами першої та касаційної
інстанцій. У ході розгляду справи С. змінив свої вимоги щодо
розміру збитків і, зазначаючи, що на момент укладення договору
купівлі-продажу сплачена ним вартість автомобіля дорівнювала 6
тис. 500 доларам США, просив відшкодувати збитки в розмірі 33 тис.
812 грн. Останнім рішенням Луганського обласного суду від 25 вересня
2000 р. С. у позові про розірвання договору купівлі-продажу
автомобіля і відшкодування збитків було відмовлено за
необгрунтованістю позовних вимог. У касаційній скарзі С., вважаючи рішення суду неправильним,
просив його скасувати й постановити нове рішення, яким розірвати
оспорюваний договір купівлі-продажу і стягнути на його користь із
Ф. на відшкодування заподіяних збитків 33 тис. 812 грн. С. зазначав, що він є покупцем згаданого автомобіля,
перебував у договірних відносинах із Ф., а тому останній повинен
відшкодувати йому збитки, заподіяні вилученням автомобіля. Він
вважав необгрунтованим висновок суду про те, що оспорюваний
договір не може бути розірваний через відсутність у нього
автомобіля, оскільки такий висновок не відповідає вимогам ст. 234
ЦК ( 1540-06 ). На його думку, висновок суду про відсутність вини
відповідача у тому, що автомобіль виявився викраденим, не звільняє
його як продавця від обов'язків по відшкодуванню шкоди. Заслухавши доповідь судді, пояснення С. і Ф., виступ
адвоката, ознайомившись із доводами касаційної скарги та
поясненнями на неї, перевіривши матеріали справи, судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу
задовольнила частково з таких підстав. Судом установлено, що С. 20 грудня 1995 р. за нотаріально
посвідченим договором купівлі-продажу придбав у Ф. автомобіль
ВАЗ-2109. 28 червня 1996 р. цей автомобіль було вилучено слідчими
органами Російської Федерації на підставі відповідної постанови і
передано власнику, в якого раніше його було викрадено. Ці
обставини підтверджені наявними у справі доказами й сторонами не
оспорюються. Відмовляючи С. у позові, суд, зокрема, виходив із того, що
придбаний за оспорюваним договором автомобіль не має недоліків,
які б могли бути підставою для розірвання договору відповідно до
вимог статей 233, 234 ЦК ( 1540-06 ). Крім того, на думку суду,
розірвання договору і відшкодування збитків із цих підстав є
неможливим через відсутність автомобіля у позивача. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що такі висновки суд зробив без з'ясування дійсних
правовідносин сторін в оспорюваному договорі, прав та обов'язків
його учасників, установлених нормами матеріального права щодо угод
купівлі-продажу, зокрема щодо якості проданої речі й прав покупця
в разі продажу йому речі неналежної якості. Тлумачення судом
змісту ст. 233 ЦК ( 1540-06 ) щодо якості проданої речі та ст. 234
цього Кодексу щодо неможливості розірвання договору
купівлі-продажу через відсутність у позивача купленої речі судова
колегія визнала помилковим. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 9 постанови від 12 квітня 1996 р. N 5
( v0005700-96 ) "Про практику розгляду цивільних справ за позовами
про захист прав споживачів", товаром неналежної якості слід
вважати такий, що не відповідає вимогам нормативних документів,
умовам договору, вимогам, які до нього пред'являються, або наданій
щодо нього виготівником чи продавцем інформації. Вирішуючи питання щодо обгрунтованості доводів позивача про
наявність у придбаному за оспорюваним договором автомобілі
недоліків, які стали підставою для його вилучення, суд зазначених
роз'яснень не врахував, а викладені у рішенні мотиви про їх
відсутність не узгоджуються із цими роз'ясненнями. Суд не дав оцінки тому факту, що за оспорюваним договором
покупцеві передано автомобіль, який був викрадений у громадянина
Російської Федерації і не висловив міркування про те, чи може
викрадена річ, відчужена згодом за договором купівлі-продажу,
вважатися річчю належної якості. Також суд не взяв до уваги того, що причиною відсутності
автомобіля у позивача став той факт, що він виявився викраденим, а
номер двигуна, зазначений у договорі купівлі-продажу, не
відповідав дійсному. За таких обставин висновок суду про те, що розірвання
договору купівлі-продажу автомобіля в даному випадку є неможливим
через відсутність автомобіля у позивача, не можна вважати
правильним, оскільки він не узгоджується з правом покупця вимагати
розірвання договору з відшкодуванням йому збитків, яке
передбачено ст. 234 ЦК ( 1540-06 ), а суд не взяв до уваги той
факт, що позивачеві збитки заподіяно вилученням у нього
автомобіля. Суд не повністю виконав вказівки судової колегії обласного
суду, викладені в ухвалі від 23 лютого 2000 р., не з'ясував
розміру завданих позивачеві збитків і вирішив спір, порушивши
вимоги статей 15, 30, 62 ЦПК ( 1501-06 ) та неправильно
застосувавши норми матеріального права. Тому постановлене у справі
рішення підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий
розгляд до суду першої інстанції. На підставі наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України касаційну скаргу С. задовольнила частково,
рішення Луганського обласного суду від 25 вересня 2000 р.
скасувала і направила справу на новий розгляд.
"Вісник Верховного Суду України", N 6 (28), 2001 р.



вверх