Документ n0091700-00, текущая редакция — Принятие от 23.05.2000

СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

У Х В А Л А
від 23.05.2000

(Витяг)

Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 13 вересня
1999 р. Д. засуджено за ч. 1 ст. 206 КК ( 2002-05 ) до виправних
робіт без позбавлення волі за місцем роботи строком на один рік з
відрахуванням у дохід держави 15 % заробітку. На підставі п. "б"
ст. 1 Закону від 16 липня 1999 р. "Про амністію" ( 1005-14 ) Д.
від покарання звільнено. На користь Р. із засудженого стягнуто 500
грн. на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Житомирського
обласного суду від 19 жовтня 1999 р. вирок залишено без зміни.
Д. засуджено за те, що він 4 жовтня 1998 р. приблизно о 15-й
годині зайшов до приміщення магазину, підійшов до Р., яка
продавала книжково-журнальну продукцію та супутні товари, і, грубо
порушуючи громадський порядок та виявляючи явну неповагу до
суспільства, безпричинно, з хуліганських мотивів скинув журнали з
прилавка на підлогу, схопив Р. за волосся й умисно вдарив її по
голові, від чого вона вдарилася головою об металеві грати і
зазнала фізичного болю. Як визнав суд, такі дії Д. вчинив із
незначного приводу: неповернення продавцем грошей за журнали, які
купив його неповнолітній син, а потім повернув у зв'язку з тим, що
вони були несвіжими.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про зміну судових рішень, перекваліфікацію дій Д. з ч. 1
ст. 206 на ч. 1 ст. 107 КК ( 2001-05, 2002-05 ), призначення за
цим законом покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення
волі строком на шість місяців з відрахуванням у дохід держави 15 %
заробітку і звільнення засудженого від відбування цього покарання
за амністією. Судова колегія в кримінальних справах Верховного
Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких
підстав.
Суд правильно встановив фактичні обставини справи, але дав
діям Д. неправильну юридичну оцінку.
Із показань Р. вбачається, що в кінці вересня 1998 р.
неповнолітній син Д. купив у неї журнали, які мали не останню дату
випуску, заплативши 3 грн. 50 коп. Через деякий час він повернув
ці журнали і зажадав повернення грошей, але вона його прохання
залишила без задоволення, оскільки куплені друковані видання
поверненню не підлягають. 4 жовтня 1998 р. приблизно о 15-й годині
до неї підійшов Д. і почав вимагати повернення грошей, які його
син заплатив за журнали. Одержавши відмову, він сказав, що вона
втратить роботу, скинув з прилавка журнали на підлогу, схопив її
за волосся і вдарив рукою по голові, від чого вона вдарилась об
грати. Потерпіла також повідомила, що Д. нецензурно не
висловлювався і цей конфлікт відбувався протягом 5 - 10 хвилин.
Показання потерпілої підтверджені показаннями свідків Є., Ш.,
Ж. Вони теж заявили, що конфлікт між Д. і Р. був короткочасним,
без порушення громадського порядку в магазині.
На попередньому слідстві і в суді Д. пояснив, що дав синові
гроші на придбання журналів, які той купив у продавця Р.
Продивившись їх, вони виявили, що журнали мають стару дату випуску
і вміщена в них інформація їм уже відома. У зв'язку з цим він
наказав сину віднести їх продавцеві й забрати гроші. Син залишив
журнали продавцеві, але грошей не одержав. 4 жовтня 1998 р. він
сам зайшов до магазину, щоб з'ясувати у Р., чому вона не повернула
гроші його сину. Під час цієї розмови він випадково скинув з
прилавка журнали, але потерпілу не бив.
Суд дав відповідну оцінку цим показанням засудженого і
визнав, що в тій частині, де останній твердить, що не застосовував
до Р. насильства, вони є неправдивими, оскільки спростовуються
показаннями свідків і потерпілої.
За висновком судово-медичної експертизи, потерпілій Р. ніяких
тілесних ушкоджень не заподіяно, але наведеними у вироку доказами
доведено, що своїми діями засуджений завдав їй фізичного болю.
Таким чином, у справі встановлено, що 4 жовтня 1998 р. між Д.
і Р. відбувся конфлікт на грунті неповернення нею грошей. і хоча
відбувся він у магазині, громадський порядок порушено не було,
робота магазину не призупинялася. Протиправні дії Д. учинив
протягом короткого часу.
Виходячи з наведеного, судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України визнала, що Д. завдав удар потерпілій не з
хуліганських мотивів, а через особисті неприязні стосунки, які
виникли на грунті конфлікту з приводу неповернення продавцем
грошей за несвіжі журнали. Оскільки при цьому громадський порядок
порушено не було, Д. повинен нести відповідальність не за
хуліганство (за ч. 1 ст. 206 КК ( 2002-05 ), як визнав суд, а за
умисне завдання удару, яким потерпілій завдано фізичного болю,
тобто за ч. 1 ст. 107 КК ( 2001-05 ).
У справі наявні скарги і заяви потерпілої Р. про притягнення
Д. до кримінальної відповідальності та відшкодування моральної
шкоди, яку визначено судом у межах мінімального розміру,
передбаченого ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ).
Перекваліфікувавши дії Д., судова колегія в кримінальних
справах Верховного Суду України визначила йому покарання в межах
санкції ч. 1 ст. 107 КК ( 2001-05 ) у вигляді виправних робіт та
звільнила засудженого від відбування покарання на підставі п. "б"
ст. 1 Закону від 16 липня 1999 р. "Про амністію" ( 1005-14 ).
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.



вверх