Документ n0049700-98, текущая редакция — Принятие от 26.08.1998

    СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 
У Х В А Л А
від 26.08.98

(Витяг)

У квітні 1997 р. фірма "Спіка" звернулася в суд із позовом до
П. про усунення перешкод у користуванні майном та земельною
ділянкою. Позивач зазначав, що за договором купівлі-продажу від 27
вересня 1995 р. він придбав у власність у СП "Маркетинг, техніка,
комерція" майно: приміщення і технічне обладнання. Рішенням
Потіївської сільської ради від 16 травня 1996 р. земельну ділянку,
на якій розташовані адміністративно-технологічні будівлі та
обладнання, було виділено фірмі "Спіка". 7 червня 1996 р. їй
видано державний акт на право постійного користування землею
площею 4,48 гектара. Посилаючись на те, що П. своїми фізичними
діями перешкоджає законному користуванню майном, позивач просив
зобов'язати його не чинити таких перешкод. Радомишльський районний суд рішенням від 6 травня 1997 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах
Житомирського обласного суду від 11 червня того ж року, зобов'язав
П. не чинити перешкод фірмі "Спіка" в користуванні зазначеним
майном, яке належить їй на праві власності. Постановою президії обласного суду від 13 березня 1998 р. за
протестом заступника прокурора області судові рішення скасовано, а
провадження у справі закрито. Виконуючий обов'язки Голови Верховного Суду України порушив у
протесті питання про скасування постанови президії обласного суду
із залишенням попередніх судових рішень без зміни, мотивуючи це
тим, що постанова не відповідає вимогам закону. Скасовуючи судові рішення і закриваючи провадження у справі,
президія обласного суду виходила з того, що спір із приводу
користування зазначеним у позовній заяві майном виник між двома
юридичними особами: фірмою "Спіка" і ТОВ "Добротвір", директором
якого є П., а тому судам загальної юрисдикції непідвідомчий. Такий
висновок є безпідставним, оскільки ні матеріалами справи, ні
додатковими доказами не підтверджується. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, спірне
майно було предметом договору купівлі-продажу від 6 липня 1993 р.,
укладеного між дослідним господарством "Агрофірма "Прогрес" і СП
"Маркетинг, техніка, комерція", та договору купівлі-продажу від 27
вересня 1995 р., укладеного між зазначеним СП та фірмою "Спіка".
За таких обставин районний суд і колегія обласного суду дійшли
обгрунтованого висновку про те, що фірма "Спіка" згідно з
договором від 27 вересня 1995 р. є належним власником спірного
майна, тому її вимоги щодо захисту права власності шляхом усунення
перешкод у його здійсненні підлягають задоволенню на підставі
статей 4, 48 Закону від 7 лютого 1991 р. "Про власність"
( 697-12 ). Будь-які дані про оспорювання договорів купівлі-продажу
спірного майна сторонами чи ТОВ "Добротвір", яке не було стороною
в зазначених договорах, відсутні. Немає в матеріалах справи і
відомостей про оспорювання юридичною чи іншою особою права
землекористування фірми "Спіка". Відсутність спору з цього приводу
крім інших документів підтверджується також листом голови
Потіївської сільської ради М. від 15 квітня 1997 р. N 23. Крім того, зі змісту позовної заяви й інших матеріалів,
зокрема акта від 28 травня 1996 р., показань свідка З., постанови
дільничного інспектора Радомишльського РВ УМВС України в
Житомирській області від 29 серпня 1997 р., вбачається, що
перешкоди в користуванні майном чинилися позивачеві з боку
фізичної особи - П. На підставі цього суд обгрунтовано зобов'язав П. не
перешкоджати позивачеві у здійсненні ним прав власника спірного
майна. Таке рішення суду не є перешкодою для вирішення спору між
юридичними особами щодо зазначеного майна арбітражним судом (за
наявності такого спору). Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України постанову президії Житомирського обласного
суду скасувала як необгрунтовану, а рішення районного суду та
ухвалу судової колегії в цивільних справах обласного суду залишила
в силі.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.



вверх