У січні 1998 р. Д. В. звернувся в суд із позовом до Д. Л. про усунення перешкод у вихованні дітей. Позивач зазначав, що від шлюбу з відповідачкою має двох дочок: В. і Т. 1995 року народження. Після розірвання шлюбу відповідачка перешкоджає йому зустрічатися з дочками і не виконує рішення опікунської ради Чернівецького міського виконавчого комітету від 14 серпня 1996 р., яким були встановлені дні побачень з ними. Позивач просив визначити такий порядок зустрічей з дітьми: двічі на місяць із 10-ї до 18-ї години і один раз цілодобово.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Чернівецького обласного суду від 3 вересня 1998 р. позов задоволено частково: встановлено дні побачень позивача з дітьми - кожну першу і третю неділю місяця з 10-ї до 19-ї години, зобов'язано Д. Л. не чинити позивачеві перешкод у цих побаченнях.
У касаційній скарзі Д. Л. просила скасувати судове рішення, посилаючись на те, що суд до розгляду справи поставився формально, не врахував, що Д. В. приходив у невизначений судом для побачень час і влаштовував сварки, що діти ще малі, одна з дочок, Т., має хронічне захворювання нервового походження і побачення в зазначений у рішенні час можуть шкідливо впливати на здоров'я дітей.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Статтею 65 КпШС 2006-07 передбачено, що питання виховання дітей вирішується батьками спільно. Один із батьків, який проживає окремо від дітей, зобов'язаний брати участь у їх вихованні і має право спілкуватися з ними. Той із батьків, при якому проживають діти, не вправі перешкоджати другому спілкуватися з ними і брати участь у їх вихованні. Якщо батьки не можуть дійти згоди про участь у вихованні дітей того з батьків, який проживає окремо, цей порядок визначається органами опіки і піклування за участю батьків виходячи з інтересів дітей. У тих випадках, коли батьки не підкоряються рішенню органу опіки і піклування, останній, а також кожен із батьків, вправі звернутися за вирішенням спору до суду.
Із матеріалів справи вбачається, що 21 листопада 1996 р. сторони розірвали шлюб, від якого в них є двоє малолітніх дітей, що проживають разом із матір'ю.
Оскільки після розлучення між сторонами стали виникати непорозуміння щодо участі позивача у вихованні дітей, цим питанням займалися органи опіки і піклування. Рішенням опікунської ради Чернівецького міського виконавчого комітету від 9 жовтня 1996 р. N 13 був визначений порядок зустрічей позивача з дітьми: кожну першу і третю неділю місяця з 10-ї до 13-ї години.
Судом установлено, що зазначене рішення опікунської ради не виконувалося з різних причин. Між сторонами мали місце непорозуміння з приводу порядку зустрічей позивача з дітьми. Крім того, позивач вважав, що він має право бачитися з дітьми більш тривалий час.
При вирішенні даного спору судом було враховано не тільки формальне право позивача на зустрічі з дітьми, а і його матеріально-побутові можливості, позитивну характеристику та бажання займатись вихованням своїх дітей. Водночас він врахував малолітній вік дітей (їм близько чотирьох років), а також те, що одна з дочок, Т., перебуває на обліку в неврологічному відділенні, а тому відмовив позивачеві у цілодобовому знаходженні в нього дітей, визначивши час зустрічей з 10-ї до 19-ї години двічі на місяць.
Відповідачка не надала суду доказів того, що такі зустрічі позивача з дітьми негативно впливатимуть на їх здоров'я.
Оскільки доводи, наведені в касаційній скарзі, є необгрунтованими, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 310, 311 ЦПК 1503-06 , залишила скаргу без задоволення, а рішення Чернівецького обласного суду - без зміни.