Документ 994_586, утратил силу, текущая редакция — Отмена от 14.06.2006, основание - 994_862

                       Директива 2004/39/ЄС 
Європейського Парламенту та Ради
"Про ринки фінансових інструментів, що вносить зміни в
Директиви Ради 85/611/ЄЕС і 93/6/ЄЕС та Директиву 2000/12/ЄС
Європейського Парламенту та Ради і припиняє дію
Директиви Ради 93/22/ЄЕС"
від 21 квітня 2004 року
{ Щодо скасування додатково див.
Директиву 2006/48/ЄС ( 994_862 ) від 14.06.2006 }

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,
Беручи до уваги Договір про заснування Європейської Спільноти
( 994_017 ) та, зокрема, його статтю 47(2),
Беручи до уваги пропозицію Комісії (1),
Беручи до уваги висновок Економічно-соціального комітету (2),
Беручи до уваги висновок Європейського Центрального Банку
(3),
Діючи відповідно до процедури, встановленої статтею 251
Договору ( 994_017 ) (4), _______________
(1) ОВ C 71 Е, 25.3.2003, С. 62.
(2) ОВ C 220, 16.9.2003, С. 1.
(3) ОВ C 144, 20.6.2003, С. 6.
(4) Висновок Європейського Парламенту від 25 вересня 2003
року (ще не опубліковано в Офіційному віснику), Спільна позиція
Ради від 8 грудня 2003 (ОВ C 60 E, 9.3.2004, С. 1), Позиція
Європейського Парламенту від 30 березня 2004 року (ще не
опубліковано в Офіційному віснику ) та Рішення Ради від 7 квітня
2004 року.
Оскільки:
(1) У Директиві Ради 93/22/ЄЕС від 10 травня 1993 р. про
інвестиційні послуги на ринку цінних паперів ( 994_187 ) (5) була
здійснена спроба встановити умови, за яких ліцензовані
інвестиційні компанії (*) та банки могли б надавати визначені
послуги або створювати філії на території інших держав-членів з
дозволу та під контролем органів цих держав-членів. З цією метою
Директива була призначена для гармонізації вимог щодо отримання
ліцензії та діяльності інвестиційних компаній, в тому числі - щодо
правил ведення бізнесу. Вона також передбачала гармонізацію деяких
умов щодо діяльності регульованих ринків.
_______________
(5) ОВ L 141, 11.6.1993, С. 27. Директива з останніми
змінами, внесеними Директивою 2002/87/ЄС Європейського Парламенту
та Ради (ОВ L 35, 11.2.2003, С. 1).
(*) Примітка: під цим терміном маються на увазі брокери,
дилери, КУА та ін., тобто всі професійні посередники на фондовому
ринку
(2) Останнім часом на фінансових ринках активізувалась
діяльність інвесторів, яким пропонують ще більш комплексний і
широкомасштабний набір послуг та інструментів. Зважаючи на такий
розвиток, правова основа Спільноти повинна охоплювати весь
діапазон діяльності, орієнтованої на інвесторів. З цією метою
потрібно забезпечити обсяг гармонізації, необхідний для того, щоб
запропонувати інвесторам високий рівень захисту та дозволити
інвестиційним компаніям надавати послуги на території Спільноти,
яка є Єдиним Ринком, під контролем органів держави-члена
походження. З огляду на це, попередню Директиву 93/22/ЄЕС
( 994_187 ) слід замінити новою Директивою.
(3) Зважаючи на зростаючу залежність інвесторів від
персональних рекомендацій, доцільно включити положення про
інвестиційний радників до числа інвестиційних послуг, надання яких
потребує ліцензування.
(4) Доцільно внести до переліку фінансових інструментів певні
товарні та інші деривативи, форма створення яких та торгівля якими
зумовлюють необхідність правового регулювання цих інструментів,
яке є порівняно аналогічним з традиційними фінансовими
інструментами.
(5) Необхідно встановити режим комплексного регулювання
питань виконання угод щодо фінансових інструментів, незалежно від
способів здійснення торгівлі, використаних при укладенні таких
угод, для гарантування високоякісного виконання угод інвесторів та
підтримання цілісності та максимальної ефективності фінансової
системи. Необхідно передбачити узгоджену та чутливу до ризиків
базу для регулювання основних типів заходів щодо виконання
замовлень, які на даний час діють на Європейському фінансовому
ринку. Слід визнати появу поруч з регульованими ринками нового
покоління організованих торговельних систем, на які повинні
поширюватися вимоги, розроблені для збереження ефективності та
належного функціонування фінансових ринків. З метою встановлення
пропорційної регуляторної бази, слід розробити положення про
включення нової послуги з інвестування, що стосується діяльності
Багатосторонніх торговельних засобів (БТЗ).
(6) Необхідно запровадити та ретельно узгодити між собою
визначення регульованого ринку і БТЗ, для відображення того факту,
що вони здійснюють аналогічну організовану торговельну діяльність.
Дані визначення повинні виключати двосторонні системи, при яких
інвестиційна компанія здійснює торгівлю у власних інтересах, а не
в якості сторони, яка виступає посередником між покупцем і
продавцем та не несе ризиків. Термін "система" охоплює всі ринки,
що регулюються сукупністю правил і торговельними технологіями, а
також такі, що діють на основі сукупності правил. Регульовані
ринки та БТЗ не зобов'язані застосовувати "технічну" систему для
метчінгу замовлень. Ринок, регульований лише сукупністю правил
щодо аспектів, пов'язаних з членством, допуском інструментів до
торгівлі, торгівлею між членами, обов'язками щодо звітування та, в
разі потреби, - вимогами щодо прозорості діяльності, є
регульованим ринком або БТЗ в значенні цієї Директиви. Угоди,
укладені відповідно до цих правил, вважаються укладеними згідно з
системами регульованого ринку або БТЗ. Термін "інтереси до купівлі
та продажу" слід розглядати в широкому значенні і він включає
замовлення, котирування та виявлення інтересу. Вимога щодо
поєднання інтересів в межах системи за допомогою недискреційних
правил, встановлених системним оператором, означає, що вони
об'єднуються згідно з системними правилами або за допомогою
системних протоколів чи внутрішніх операційних процедур (включаючи
процедури, що виконуються комп'ютерним програмним забезпеченням).
Термін "недискреційні правила" означає, що ці правила не надають
інвестиційній компанії, яка керує та оперує БТЗ, права визначати
порядок функціонування БТЗ на власний розсуд. Визначення вимагають
поєднання інтересів таким чином, щоб в результаті було укладено
контракт, виконання якого відбувається відповідно до системних
правил або за допомогою системних протоколів чи внутрішніх
операційних процедур.
(7) Мета цієї Директиви - охопити компанії, що постійно
надають послуги з інвестування та/або займаються інвестиційною
діяльністю на професійній основі. Тому сфера застосування цієї
Директиви не повинна поширюватися на будь-яку особу, яка
займається іншою професійною діяльністю.
(8) Сфера застосування цієї Директиви не повинна поширюватися
на осіб, які здійснюють операції зі своїми активами, не надають
послуг з інвестування та/або не займаються інвестиційною
діяльністю, іншою ніж здійснення операцій за свій рахунок, за
винятком якщо вони є маркет-мейкерами або здійснюють на
організованій та систематичній основі операції за власний рахунок
поза регульованим ринком чи БТЗ, надаючи третім сторонам систему,
для здійснення з ними операцій.
(9) В тексті Директиви під "особами" слід розуміти фізичних
та юридичних осіб.
(10) Зі сфери дії цієї Директиви повинні бути виключені
страхові компанії та установи, що надають гарантії, діяльність
котрих належним чином контролюють компетентні
пруденційно-наглядові органи влади, і які регулюються директивою
Ради 64/225/ЄЕС від 25 лютого 1964 року щодо скасування обмежень
на свободу здійснення підприємницької діяльності і свободу надання
послуг у сфері перестрахування та ретроцесії ( 994_199 ) (6),
Першою Директивою Ради 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 року щодо
узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень
стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування,
іншого ніж життя ( 994_281 ) (7) та Директивою Ради 2002/83/ЄС від
5 листопада 2002 року про страхування життя (8).
_______________
(6) ОВ 56, 4.4. 1964, С. 878/64. Зміни до Директиви внесені
Актом про приєднання 1972 року. (7) ОВ L 228, 16.8.1973, С. 3. Директива з останніми змінами,
внесеними Директивою 2002/87/ЄС.
(8) ОВ L 345, 19.12.2002, С. 1.
(11) Дія цієї Директиви не повинна поширюватися на осіб, які
не надають послуг третім особам, але діяльність котрих полягає в
наданні послуг з інвестування виключно власними материнською
компанією, дочірньою компанією або іншою дочірньою компанією своїх
материнських компаній.
(12) Зі сфери застосування цієї Директиви також повинні бути
виключені особи, які надають послуги з інвестування лише час від
часу в процесі професійної діяльності, за умови що ця діяльність
регульована і відповідні правила не забороняють надання послуг з
інвестування час від часу.
(13) Дія цієї Директиви не повинна поширюватися на осіб, які
надають послуги з інвестування, що полягають виключно в
адмініструванні схем участі працівників і котрі, таким чином, не
надають інвестиційних послуг третім особам.
(14) Необхідно виключити зі сфери застосування цієї Директиви
центральні банки та інших осіб, що виконують подібні функції, а
також державні органи, які відповідають за або впливають на
управління державним боргом, концепція якого поширюється на
інвестиції в них; за винятком органів, що частково або повністю
перебувають у державній власності, виконують комерційну роль або
роль, пов'язану з придбанням капіталовкладень;
(15) Зі сфери застосування цієї Директиви необхідно виключити
інститути спільного інвестування та пенсійні фонди, незалежно від
того, чи координуються вони на рівні Співтовариства, а також
депозитаріїв чи керівників таких установ, оскільки їх діяльність
регулюється специфічними правилами, безпосередньо адаптованими до
їхньої діяльності.
(16) Для того, щоб дія положень, що передбачають винятки з
цієї Директиви, поширювалася на зацікавлених осіб, ці особи
постійно повинні відповідати вимогам, встановленим у цих винятках.
Зокрема, якщо особа надає послуги з інвестування або здійснює
інвестиційну діяльність і на неї не поширюються положення цієї
Директиви тому, що ці послуги або діяльність є додатковими до її
основної діяльності, на цю особу більше не можуть поширюватися
положення, що передбачають винятки, коли такі послуги або
діяльність перестають бути додатковими.
(17) Особи, які надають послуги з інвестування та/або
здійснюють інвестиційну діяльність відповідно до цієї Директиви,
повинні отримати ліцензію в державі-члені походження для захисту
інвесторів та стабільності фінансової системи.
(18) Кредитні установи, що отримали ліцензію відповідно до
Директиви 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20
березня 2000 року щодо започаткування та ведення діяльності
кредитних установ ( 994_277 ) (9), не потребують іншої ліцензії
згідно з цією Директивою для того, щоб надавати послуги з
інвестування чи займатися інвестиційною діяльністю. Коли кредитна
установа вирішить надавати послуги з інвестування чи займатися
інвестиційною діяльністю, компетентній орган влади перед наданням
ліцензії повинен переконатися, що установа виконує відповідні
положення цієї Директиви.
_______________
(9) ОВ L 126, 26.5.2000, С. 1. Директива з останніми змінами,
внесеними Директивою 2002/87/ЄС.
(19) У разі, коли інвестиційна компанія нерегулярно надає
одну чи більше послуг з інвестування, що не передбачена (-і)
ліцензією, або займається одним чи кількома видами інвестиційної
діяльності, що не передбачений (-і) ліцензією, не потрібно
отримувати додаткову ліцензію відповідно до цієї Директиви.
(20) Для цілей цієї Директиви діяльність щодо отримання та
передачі замовлень також включає зведення разом двох або більше
інвесторів і таким чином укладення фінансової угоди між цими
інвесторами.
(21) В контексті майбутнього перегляду бази для визначення
достатнього рівня основного капіталу в м. Базель II, держави-члени
визнають потребу в перегляді положення щодо того, чи слід
розглядати інвестиційні компанії, що виконують замовлення клієнтів
на основі подвійної угоди (перепродаж акцій одразу ж після їх
купівлі з метою різкого підвищення їх курсу), як такі, що діють в
якості довірителів, і тому на них поширюються вимоги щодо
додаткового регуляторного капіталу.
(22) Принципи взаємного визнання та контролю з боку
держави-члена походження вимагають від компетентних органів влади
держав-членів ненадання або відкликана ліцензії у тих випадках,
коли такі чинники, як зміст програм операцій, географічний
розподіл або види діяльності, якою насправді займається компанія,
чітко показують, що інвестиційна компанія обрала законодавство
однієї держави-члена, щоб уникнути більш суворих стандартів, що
діють в іншій державі-члені, на території якої воно має намір
здійснювати або вже здійснює більшу частину своєї діяльності.
Інвестиційна компанія, яка є юридичною особою, повинна отримати
ліцензію на свою діяльність у тій державі-члені, в якій
знаходиться його зареєстрований офіс. Інвестиційна компанія, яка
не є юридичною особою, повинна отримати ліцензію в державі-члені,
в якій знаходиться його головний офіс. Крім того, держави-члени
повинні вимагати, щоб головний офіс інвестиційної компанії був
обов'язково розташований в державі-члені походження, та щоб вона
справді займалася там своєю діяльністю.
(23) Інвестиційна компанія, що отримала ліцензію в
державі-члені походження, має право надавати послуги з
інвестування чи здійснювати інвестиційну діяльність в межах
Спільноти без спеціальної ліцензії компетентних органів влади
держави-члена, на території якої вона бажає надавати такі послуги
чи здійснювати таку діяльність.
(24) Оскільки на окремі інвестиційні компанії не поширюються
вимоги, встановлені Директивою Ради 93/6/ЄЕС від 15 березня 1993
року про достатність основного капіталу інвестиційних компаній та
кредитних установ ( 994_480 ) (10), вони повинні мати мінімальну
суму капіталу та/або професійну страхову гарантію. При визначенні
розміру страхових сум слід враховувати врегулювання цього питання
в рамках Директиви 2002/92/ЄС Європейського Парламенту та Ради від
9 грудня 2002 р. про посередництва в галузі страхування (3). Такий
підхід до вирішення питання щодо достатності основного капіталу
цих підприємств повинен застосовуватися без шкоди будь-яким
майбутнім змінам в законодавстві Спільноти щодо достатності
основного капіталу.
_______________
(10) ОВ L 9, 15.1.2003, С. 3.
(25) Оскільки сфера дії належного регулювання повинна бути
обмежена суб'єктами, що в силу ведення реєстрів операцій на
професійній основі, становлять джерело ризику для своїх партнерів,
інших учасників ринку; суб'єктами, що у власних інтересах торгують
фінансовими інструментами, включно з товарними деривативами, на
які поширюється дія цієї Директиви; а також тими суб'єктами, що
поряд зі своєю основною діяльністю регулярно займаються додатковою
діяльністю: надають послуги з інвестування торговельних
деривативів клієнтам щодо своєї основної діяльності; за умови, що
ця основна діяльність не передбачає надання інвестиційних послуг у
значенні цієї Директиви, такі суб'єкти повинні бути виключені зі
сфери застосування цієї Директиви.
(26) З метою захисту права власності інвестора та інших
подібних прав, пов'язаних з цінними паперами, та його прав,
пов'язаних з коштами, довірених компанії, ці права слід
відрізняти, зокрема, від прав компанії. Однак, цей принцип не
повинен обмежувати право компанії вести справи самостійно, але від
імені інвестора, коли цього вимагає сама природа угоди, і інвестор
на це погоджується, наприклад - операції з кредитування цінними
паперами.
(27) У разі, коли клієнт, діючи відповідно до законодавства
Спільноти, зокрема - Директиви 2002/47/ЄС Європейського Парламенту
та Ради від 6 червня 2002 р. про заходи фінансового забезпечення
( 994_502 ) (11), повністю передає інвестиційній компанії право
власності на фінансові інструменти чи кошти з метою забезпечення
або іншого покриття наявних чи майбутніх, фактичних чи ймовірних
зобов'язань, такі фінансові інструменти чи кошти також не слід
розглядати як такі, що належать клієнтові.
_______________
(11) ОВ L 168, 27.6.2002, С. 43.
(28) Порядок надання ліцензій в межах Спільноти філіям
інвестиційних компаній, ліцензованим у третіх країнах, і надалі
буде застосовуватися до таких компаній. Ці філії не наділені
свободою надання послуг, відповідно до другої частини Статті 49
Договору ( 994_017 ), або правом на здійснення підприємницької
діяльності в державах-членах ЄС, крім тих, у яких їх було
засновано. Зважаючи на обставини, коли Спільнота не пов'язана
жодними дво- чи багатосторонніми зобов'язаннями, доцільно
передбачити порядок, спрямований на забезпечення реалізації
принципу взаємності, по відношенню до інвестиційних компаній
Спільноти у відповідних третіх країнах.
(29) Одночасне розширення сфери діяльності багатьох
інвестиційних компаній підвищило ймовірність виникнення конфлікту
інтересів між цими різноманітними видами діяльності компаній та їх
клієнтами. Тому необхідно передбачити правила для забезпечення
того, щоб ці конфлікти не завдавали шкоди інтересам їхніх
клієнтів.
(30) Послуга вважається наданою за ініціативою клієнта, якщо
клієнт не вимагає надання послуги у відповідь на персоналізоване
повідомлення, надіслане від компанії чи від його імені окремому
клієнтові, що містить запрошення або призначене для того, щоб
вплинути на клієнта щодо окремого фінансового інструмента чи
окремої угоди. Послуга може вважатися наданою за ініціативою
клієнта, незважаючи на те, що клієнт вимагає її надання на
підставі будь-якого повідомлення, що містить заохочення чи
пропозицію щодо фінансових інструментів, яке за своєю природою має
загальний характер і адресоване громадськості або великій групі чи
категорії потенційних клієнтів.
(31) Одна з цілей цієї Директиви полягає у захисті
інвесторів. Засоби захисту інвесторів повинні бути адаптовані до
особливостей кожної категорії інвесторів (роздрібні, професійні та
партнери).
(32) Як відступ від принципу надання державою-членом
походження ліцензії, нагляду за діяльністю та виконанням
зобов'язань філіями, доцільно, щоб компетентний орган влади
приймаючої держави-члена брав на себе відповідальність за
виконання певних зобов'язань, встановлених у цій Директиві, щодо
справ, які здійснюються філією в межах території її розташування,
оскільки цей орган влади знаходиться найближче до філії і йому
легше виявити та втрутитися в разі порушення правил, що регулюють
діяльність філії.
(33) Необхідно встановити ефективне зобов'язання щодо
"найкращого виконання" для забезпечення виконання інвестиційними
компаніями замовлень клієнта на найсприятливіших для нього умовах.
Цей обов'язок повинен стосуватися компанії, яке має договірні чи
посередницькі зобов'язання перед клієнтом.
(34) Відповідно до правил чесної конкуренції учасники ринку
та інвестори повинні мати можливість порівнювати ціни, які повинні
оприлюднюватися установами, які забезпечують укладання угод
(наприклад - регульованими ринками, БТЗ та посередниками). З цією
метою державам-членам слід усунути будь-які перешкоди на шляху до
консолідації та опублікування важливої інформації на європейському
рівні.
(35) При встановленні ділових стосунків з клієнтом
інвестиційна компанія може попросити клієнта чи потенційного
клієнта одночасно схвалити порядок виконання та можливість
виконання його замовлень за межами регульованого ринку чи БТЗ.
(36) Осіб, які надають послуги з інвестування від імені більш
ніж однієї інвестиційної компанії, слід розглядати не як
пов'язаних агентів, а як інвестиційні компанії, коли вони
підпадають під означення, передбачене цією Директивою, за винятком
окремих осіб, на яких не поширюється дія Директиви.
(37) Ця Директива не обмежує право пов'язаних агентів
здійснювати різні види діяльності, передбачені іншими Директивами,
та подібні види діяльності щодо фінансових послуг чи продуктів, не
охоплених цією Директивою, включаючи діяльність від імені частин
однієї і тієї ж фінансової групи.
(38) Дія цієї Директиви не охоплює умови здійснення
діяльності поза межами офісу інвестиційної компанії (роздрібна
торговельна діяльність).
(39) Компетентні органи влади держав-членів не мають права
реєструвати або повинні скасувати реєстрацію, якщо фактична
діяльність чітко вказує на те, що пов'язаний агент обрав
законодавство однієї держави-члена з метою уникнення суворіших
стандартів, що діють в іншій державі-члені, на території якої він
має намір здійснювати або вже здійснює більшу частину своєї
діяльності.
(40) В цілях цієї Директиви відповідні сторони угоди слід
розглядати як осіб, які виступають в якості клієнтів.
(41) З метою забезпечення виконання правил поведінки
посередників (включаючи правила найкращого виконання та розміщення
замовлень клієнтів) по відношенню до тих інвесторів, які найбільше
потребують такого захисту, та з метою відображення усталеної
торговельної практики на території Спільноти, слід уточнити, що
дотримання правил ведення справ є необов'язковим у разі укладення
угод між відповідними сторонами.
(42) Що стосується угод, укладених між відповідними
сторонами, вимога про оприлюднення інформації щодо лімітних
замовлень клієнтів (на купівлю чи продаж цінних паперів за
встановленою або вигіднішою ціною) застосовується лише тоді, коли
сторона угоди чітко визначає необхідність оприлюднення під час
надання інвестиційній компанії лімітного замовлення для його
виконання.
(43) Держави-члени захищають право фізичних осіб на заборону
втручання в їх особисте життя стосовно обробки персональних даних,
відповідно до Директиви 95/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради
від 24 жовтня 1995 р. про захист прав фізичних осіб стосовно
обробки персональних даних та вільного обігу таких даних
( 994_242 ). (12)
_______________
(12) ОВ L 281, 23.11.1995, С. 31.
(44) Переслідуючи подвійну мету захисту інвесторів та
гарантування налагодженого функціонування ринків цінних паперів,
необхідно забезпечити досягнення прозорості угод і застосування
правил, встановлених з цією метою, до інвестиційних компаній, коли
вони діють на ринках. Для надання можливості інвесторам чи
учасникам ринку в будь-який час визначити умови угоди щодо цінних
паперів, яку вони розглядають, і після цього перевірити умови, в
яких було укладено таку угоду, необхідно встановити загальні
правила опублікування деталей укладених угод щодо цінних паперів,
а також розкриття деталей поточних можливостей торгівлі цінними
паперами. Ці правила необхідні для забезпечення ефективної
інтеграції ринків цінних паперів держави-члена, стимулювання
ефективності загального процесу формування цін на цінні папери та
сприяння ефективному функціонуванню зобов'язань щодо "найкращого
виконання". Ці міркування вимагають режиму абсолютної прозорості
всіх угод щодо цінних паперів, незалежно від того, чи вони
виконуються інвестиційною компанією на двосторонній основі, чи в
рамках регульованих ринків або БТЗ. Зобов'язання інвестиційних
компаній відповідно до цієї Директиви вказувати ціни котирувань
купівлю та продажу і виконувати замовлення за вказаною ціною, не
звільняє інвестиційні компанії від обов'язку передати замовлення
для його виконання в інше місце (в даному контексті мається на
увазі регульований ринок), якщо виконання замовлення в межах
компанії (мається на увазі без виводу замовлення на регульований
ринок) може перешкодити в реалізації обов'язку виконання
замовлення клієнта за "найкращою ціною".
(45) Держави-члени повинні мати можливість регулювати
передбачені Директивою зобов'язання щодо звітування про трансакції
здійснені з фінансовими інструментами, які не допущені до обігу на
регульованому ринку.
(46) Держава-член може вирішити застосувати вимоги,
передбачені цією Директивою, стосовно прозорості до і після торгів
фінансовими інструментами, іншими ніж акції. У такому разі ці
вимоги повинні застосовуватися до всіх інвестиційних компаній, для
яких ця держава-член є державою-членом походження щодо їх
діяльності в межах території цієї держави-члена, та діяльності, що
виходить за межі держави-члена і грунтується на свободі надання
послуг. Вони також повинні застосовуватися до видів діяльності, що
здійснюються в межах території цієї держави-члена, філіями,
створеними на її території, інвестиційних компаній, ліцензованих в
іншій державі-члені.
(47) Інвестиційні компанії повинні мати рівні можливості
вступу чи доступу до регульованих ринків в межах Спільноти.
Незважаючи на існуючі способи укладення угод в державах-членах,
важливо заборонити технічні та юридичні обмеження щодо доступу до
регульованих ринків.
(48) З метою сприяння укладенню угод, що виходять за межі
однієї держави-члена, доцільно передбачити доступ інвестиційних
компаній до систем клірингу та розрахунків в межах Спільноти,
незалежно від того, чи угоди були укладені в рамках регульованих
ринків у відповідній державі-члені. Інвестиційні компанії, що
прагнуть брати безпосередню участь в системах розрахунків інших
державах-членів, повинні дотримуватися відповідних операційних та
торговельних вимог щодо членства та належних заходів для
підтримання налагодженого та впорядкованого функціонування
фінансових ринків.
(49) Ліцензія на організацію торгівлі цінними паперами на
регульованому ринку повинна охоплювати всі види операцій, що
безпосередньо пов'язані з виставленням, та обробкою замовлень,
укладанням, підтвердженням та звітуванням угод з моменту, коли
замовлення надходять на регульований ринок, до моменту, коли
укладені угоди надаються для остаточного врегулювання; а також
види діяльності, пов'язані з допуском фінансових інструментів до
обігу. Також, такі види операцій повинні включати угоди, укладені
за посередництвом маркет-мейкерів на регульованому ринку
відповідно до його систем та згідно з правилами, що регулюють ці
системи. Не всі угоди, укладені членами або учасниками
регульованого ринку чи БТЗ, вважаються такими, що укладені в межах
системи регульованого ринку чи БТЗ. Угоди, укладені членами чи
учасниками на двосторонній основі, що не відповідають всім
зобов'язанням, встановленим для регульованого ринку чи БТЗ,
відповідно до цієї Директиви слід розглядати як угоди, укладені
поза регульованим ринком чи БТЗ, з метою визначення системних
інтерналайзерів. У такому разі застосовується вимога про
зобов'язання інвестиційних компаній оприлюднювати тверде
котирування, якщо виконуються умови, встановлені цією Директивою.
(50) Системні інтерналайзери можуть вирішити надати доступ до
своїх котирувань лише роздрібним клієнтам та/або лише професійним
клієнтам. Вони не мають права проводити дискримінацію між цими
категоріями клієнтів.
(51) Стаття 27 не зобов'язує системних інтерналайзерів
оприлюднювати тверде котирування стосовно угод, що виходять за
межі стандартних ринкових угод.
(52) Коли інвестиційна компанія діє в якості системного
інтерналайзера акцій та інших фінансових інструментів,
зобов'язання щодо оприлюднення котирування застосовується лише до
акцій без порушення положень Частини 46.
(53) Положення цієї Директиви не мають на меті вимагати
застосування правил щодо прозорості до торгів стосовно угод, що
укладаються на нерегульованому ринку (OTC basis), характерними
ознаками яких є те, що вони мають разовий нерегулярний характер,
укладаються з оптовими контрагентами і є частиною ділових
стосунків щодо укладення угод, які виходить за межі стандартних
ринкових обсягів, і коли угоди виконують поза межами систем, що
звичайно використовуються компаніями для здійснення діяльності в
якості системного інтерналайзера.
(54) Стандартний ринковий обсяг для будь-якого виду акцій не
повинен суттєво відрізнятися щодо будь-якої акції в межах цього
виду.
(55) В новій редакції Директиви 93/6/ЄЕС ( 994_480 ) повинні
бути встановлені вимоги щодо мінімального капіталу, яким мають
відповідати регульовані для отримання ліцензії, з урахуванням з
особливою природою ризиків, пов'язаних з такими ринками.
(56) Регульовані ринки також повинні мати можливість
створення та управління БТЗ відповідно до положень цієї Директиви.
(57) Положення цієї Директиви щодо допуску інструментів до
торгівлі згідно з правилами, встановленими регульованим ринком,
повинні діяти без порушення застосування Директиви 2001/34/ЄС
Європейського Парламенту та Ради від 28 травня 2001 року про
допуск цінних паперів до офіційного лістингу на фондових біржах та
оприлюднення інформації про цінні папери ( 994_191 ) (13).
Регульований ринок може встановити вимоги суворіші, ніж ті, що
зазначені в цій Директиві, щодо емітентів цінних паперів чи
інструментів, щодо яких розглядається питання про допуск їх до
обігу на цьому ринку.
_______________
(13) ОВ L 184, 6.7.2001. С. 1. Директива з останніми змінами,
внесеними Директивою Європейського Парламенту та Ради 2003/71/ЄС
(ОВ L 345, 31.12.2003, С. 64).
(58) Держави-члени повинні призначати різні компетентні
органи влади для контролю за виконанням численних зобов'язань,
встановлених цією Директивою. Такі органи влади повинні бути
державними, що гарантуватиме їх незалежність від діячів економіки
і допоможе уникнути конфлікту інтересів. Відповідно до
національного законодавства, держави-члени повинні забезпечити
належне фінансування компетентних органів влади. Призначення
органів державної влади не виключає делегування під
відповідальністю компетентного органу влади.
(59) Будь-яка конфіденційна інформація, отримана контактним
пунктом однієї держави-члена від контактного пункту іншої
держави-члена, не вважається виключно внутрішньою інформацією.
(60) Необхідно посилити зближення повноважень компетентних
органів влади для підготовки основи для рівноцінної інтенсивності
контролю за дотриманням правил в межах інтегрованого фінансового
ринку. Загальний мінімальний набір повноважень з відповідними
засобами повинен гарантувати ефективність такого контролю.
(61) З метою захисту клієнтів і без шкоди праву клієнтів
звертатися з позовом до суду, держави-члени повинні заохочувати
органи державної влади та приватні організації, створені з метою
позасудового врегулювання спорів, співпрацювати у вирішенні
спорів, що виходять за межі однієї держави-члена, враховуючи
Рекомендацію Комісії 98/257/ЄС від 30 березня 1998 року про
принципи, що застосовуються до органів, відповідальних за
позасудове врегулювання спорів про захист прав споживачів
( 994_981 )(14).
При виконанні положень про порядок позасудового врегулювання скарг
та здійснення відшкодувань, держави-члени повинні заохочувати
використання існуючих механізмів міждержавної співпраці, і перш за
все - Мережі Скарг щодо Фінансових Послуг (ФІН-Нет). _______________
(14) ОВ L 115, 17.4.1998, С. 31.
(62) Будь-який обмін або передача інформації між
компетентними органами влади, іншими уповноваженими органами,
органами або особами повинні відбуватися відповідно до правил
передачі персональних даних третім країнам, встановлених
Директивою 95/46/ЄС ( 994_242 ).
(63) Необхідно закріпити положення про обмін інформацією між
компетентними національними органами влади та посилити обов'язки
щодо допомоги та співпраці, які вони несуть один перед одним. В
результаті зростаючої міждержавної активності компетентні органи
влади повинні надавити один одному інформацію, важливу для
здійснення своєї діяльності з метою забезпечення ефективного
застосування цієї Директиви, включаючи ситуації, коли порушення чи
можливе порушення можуть мати значення для органів влади в двох
або більше державах-членах. В процесі обміну інформацією потрібно
суворо дотримуватися режиму професійної таємниці для забезпечення
налагодженої передачі інформації та захисту окремих прав.
(64) 17 липня 2000 року на своєму засіданні Рада створила
Комітет спеціалістів з регулювання європейських ринків цінних
паперів. У своєму підсумковому звіті Комітет спеціалістів
запропонував запровадження нової законодавчої техніки, заснованої
на чотирирівневому підході: рамкові принципи, заходи щодо
імплементації, співпраця та застосування. Рівень 1, Директива,
повинен охоплювати основні загальні "рамкові" принципи, в той час
як Рівень 2 повинен містити технічні заходи імплементації, що
будуть прийняті Комісією за допомогою Комітету.
(65) Резолюція, прийнята Стокгольмською Європейською Радою 23
березня 2001 року, схвалила підсумковий звіт Комітету спеціалістів
і запропонувала чотирирівневий підхід для забезпечення більшої
ефективності та прозорості регуляторного процесу в сфері
законодавства Спільноти про цінні папери.
(66) Відповідно до Стокгольмської Європейської Ради, заходи
щодо імплементації, передбачені Рівнем 2, слід застосовувати
частіше для забезпечення відповідності технічних принципів
сучасному стану розвитку ринку та контролю за ним; для всіх
стадій, передбачених Рівнем 2, повинні бути встановлені кінцеві
строки їх виконання.
(67) Резолюція Європейського Парламенту від 5 лютого 2002
року про імплементацію законів щодо фінансових послуг також
схвалила звіт Комітету спеціалістів, зважаючи на урочисту заяву
Комісії перед Парламентом, зроблену того ж дня, а також лист
Комісії від 2 жовтня 2001 року щодо захисту ролі Європейського
Парламенту в цьому процесі., адресований Спеціальним Уповноваженим
з питань внутрішнього ринку Голові Комітету Парламенту з
економічних та грошово-кредитних питань.
(68) Заходи, необхідні для імплементації цієї Директиви,
повинні бути вжиті згідно з Рішенням Ради 1999/468/ЄС від 28
червня 1999 року, що встановлює процедури здійснення повноважень з
імплементації, делегованих Комісії (15).
_______________
(15) ОВ L 184, 17.7.1999, С. 23.
(69) Європейському Парламенту надається строк в три місяці
від першої передачі проекту щодо заходів з імплементації для того,
щоб дати йому можливість їх опрацювати і надати свій висновок.
Однак у термінових і належним чином виправданих випадках цей строк
може бути скорочено. Якщо в межах цього строку Європейський
Парламент прийме Резолюцію, Комісія повинна переглянути заходи,
викладені у проекті.
(70) З метою врахування подальшого розвитку фінансових
ринків, Комісія повинна подавати Європейському Парламенту та Раді
звіти щодо застосування положень стосовно професійної страхової
гарантії, сфери застосування правил щодо прозорості та можливого
ліцензування спеціалізованих торговців товарними деривативами в
якості інвестиційних компаній.
(71) Мета створення цілісного фінансового ринку, на якому
інвестори ефективно захищені і забезпечується охорона ефективності
та цілісності всього ринку, потребує встановлення загальних
регуляторних вимог щодо інвестиційних компаній, ліцензованих на
території Спільноти, та вимог, що регулюють функціонування
регульованих ринків й інших торговельних систем, для запобігання
напівпрозорості чи розколу на одному ринку в результаті підриву
ефективного функціонування європейської фінансової системи в
цілому. Оскільки цю мету легше досягнути на рівні Спільноти,
Спільнота може вжити заходи відповідно до принципу субсидіарності,
встановленого в Статті 5 Договору ( 994_017 ). Відповідно до
принципу пропорційності, встановленого у цій Статті, Директива не
повинна виходити за межі необхідного для досягнення цієї мети.
УХВАЛИЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:
РОЗДІЛ I
ОЗНАЧЕННЯ ТА СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ
Стаття 1
Сфера застосування
1. Ця Директива застосовується до інвестиційних компаній та
регульованих ринків.
2. Наступні положення також застосовуються до кредитних
установ, ліцензованих згідно з Директивою 2000/12/ЄС ( 994_277 ),
коли вони надають одну чи більше послуг (-у) з інвестування та/або
займаються інвестиційною діяльністю:
- Частина 2 статті 2, статті 11, 13 та 14,
- Глава II Розділ II, за винятком другого пункту частини 2
статті 23,
- Глава III Розділ II, за винятком з частини 2 статті 31 по
частину 4 статті 31, з частини 2 статті 32 по частину 6 статті 32,
частини 8 статті 32 та частини 9 статті 32,
- Статей з 48 по 53, статей 57, 61, та
- Частини 1 статті 71.
Стаття 2
Винятки
1. Ця Директива не застосовується до:
(a) страхових компаній, визначених у статті 1 Директиви
73/239/ЄЕС ( 994_281 ), підприємств, що надають гарантії,
визначених у статті 1 Директиви 2002/83/ЄС та підприємств, що
надають послуги у сфері перестрахування та ретроцесії, зазначених
у Директиві 64/225/ЄЕС ( 994_199 );
(b) осіб, що надають послуги з інвестування виключно власним
материнським та дочірнім компаніям, або дочірнім компаніям своїх
материнських компаній;
(c) осіб, що надають послугу з інвестування час від часу у
процесі професійної діяльності, що регулюється законами чи
підзаконними положеннями або кодексом поведінки щодо цієї
професії, які не виключають надання такої послуги;
(d) осіб, які не надають послуг з інвестування і не
займаються інвестиційною діяльністю, іншою ніж здійснення операцій
за свій рахунок, за винятком якщо вони є маркет-мейкерами або
здійснюють на організованій та систематичній основі операції за
власний рахунок поза регульованим ринком чи БТЗ, надаючи третім
сторонам систему, для здійснення з ними операцій.
(e) осіб, які надають послуги з інвестування, що полягають
виключно в адмініструванні схем участі працівників;
(f) осіб, які надають послуги з інвестування, що полягають
лише в адмініструванні схем участі працівників та наданні послуг з
інвестування виключно своїм материнським та дочірнім компаніям або
дочірнім компаніям своїх материнських компаній;
(g) членів Європейської системи центральних банків та інших
національних органів, що виконують подібні функції, а також
державні органи, які відповідають за або впливають на управління
державним боргом;
(h) інститути спільного інвестування та пенсійні фонди,
незалежно від того, чи координуються вони на рівні Спільноти, а
також депозитаріїв чи керівників таких компаній;
(i) осіб, що за свій рахунок укладають угоди щодо фінансових
інструментів або надають послуги з інвестування товарних
деривативів чи укладення контрактів щодо деривативів, що містяться
в Додатку I Секції C 10 клієнтам щодо свого основного виду
діяльності, за умови, що ця діяльність додаткова до їх основної
діяльність і основна діяльність не полягає в наданні послуг з
інвестування у значенні цієї Директиви чи банківських послуг,
відповідно до Директиви 2000/12/ЄС ( 994_277 );
(j) особи, що надають поради з інвестування в процесі
здійснення іншої професійної діяльності, на яку не поширюється дія
цієї Директиви, за умови, що надання такої поради спеціально не
винагороджується;
(k) особи, основна діяльність яких полягає в укладенні угод у
власних інтересах щодо товарів та/або товарних деривативів. Цей
виняток не застосовується, якщо особи, які ведуть справи у власних
інтересах щодо товарів та/або товарних деривативів, є частиною
групи, основна діяльність якої полягає в наданні інших послуг з
інвестування у значенні цієї Директиви або банківських послуг,
відповідно до Директиви 2000/12/ЄС ( 994_277 );
(l) компанії, що надають послуги з інвестування та/або
займаються інвестиційною діяльністю, яка полягає виключно в
укладенні угод від власного імені на ринках фінансових ф'ючерсів
та опціонів або інших деривативів та на ринках готівкового товару,
з єдиною метою зміцнення позицій на ринках деривативів, або які
укладають угоди в інтересах інших членів цих ринків або
встановлюють для них ціни, і які забезпечені гарантією
компаній-членів клірингу на цих ринках, де відповідальність за
гарантування виконання контрактів, укладених такими фірмами,
беруть на себе компанії-члени клірингу на цих ринках;
(m) асоціації, створені Датським та Фінським пенсійними
фондами з єдиною метою управління активами пенсійних фондів, що є
членами цих асоціацій;
(n) "агенти ді камбіо", діяльність та функції яких
регулюються статтею 201 Італійського Законодавчого Декрету N 58
від 24 лютого 1998 року.
2. Права, встановлені цією Директивою, не поширюються на
надання послуг, коли стороною угоди виступають державні органи, що
управляють державним боргом, або члени Європейської Системи
Центральних Банків, що виконують свої завдання відповідно до
Договору ( 994_017 ) та Статуту Європейської Системи Центральних
Банків та Європейського Центрального Банку ( 994_681 ) або
виконують подібні функції відповідно до національних актів.
3. З метою врахування розвитку фінансових ринків та
забезпечення уніфікованого застосування цієї Директиви, Комісія,
діючи відповідно до процедури, встановленої частиною 2 статті 64,
може, щодо винятків (c), (i) та (k), встановити критерії для
визначення, коли діяльність слід вважати додатковою до основної
діяльності, а також визначення, коли діяльність здійснюється час
від часу.
Стаття 3
Додаткові (факультативні) винятки
1. Держави-члени можуть не застосовувати цю Директиву до
будь-яких осіб, для яких вони є державою-членом походження:
- яким не дозволено володіти коштами або цінними паперами
клієнтів та котрим з цієї причини не дозволено у жодному разі
вступати у дебіторські стосунки зі своїми клієнтами, а також
- яким не дозволено надавати будь-які послуги з інвестування,
за винятком отримання і передачі замовлень на цінні папери, що
підлягають обігу, та одиниці торгівлі в інститутах спільного
інвестування та надання порад щодо інвестування стосовно таких
фінансових інструментів, а також
- яким у ході надання такої послуги дозволено передавати
замовлення лише:
(i) інвестиційним компаніям, ліцензованим відповідно до цієї
Директиви;
(ii) кредитним установам, ліцензованим відповідно до
Директиви 2000/12/ЄС ( 994_277 );
(iii) філіям інвестиційних компаній або кредитних установ,
ліцензованим у третій країні та які регулюються і дотримуються
відповідних правил, що, на думку компетентних органів влади,
принаймні, не менш суворі, ніж ті, що встановлені цією Директивою,
Директивою 2000/12/ЄС ( 994_277 ) та Директивою 93/6/ЄЕС
( 994_480 );
(iv) інститутам спільного інвестування, ліцензованим
відповідно до законодавства держави-члена, учасникам ринку,
громадськості, а також керівникам таких інститутів;
(v) інвестиційним компаніям з основним капіталом, як
визначено в частині 4 статті 15 Другої Директиви Ради 77/91/ЄЕС
від 13 грудня 1976 року про узгодження, з метою зробити
рівноцінними, захисних засобів яких для охорони своїх та чужих
інтересів держави-члени вимагають відповідно до змісту другої
частини статті 58 Договору ( 994_017 ), і які стосуються створення
відкритих акціонерних товариств з обмеженою відповідальністю та
збереження і зміни їхнього капіталу (77/91/ЄЕС) (16), цінні папери
яких пройшли лістинг або виступають предметом торгівлі на
регульованому ринку в державі-члені;
за умови, що діяльність цих осіб регулюється на національному
рівні. _______________
(16) ОВ L 26, 31.1.1977, С. 1. Директива з останніми змінами,
внесеними Актом про приєднання 1994 року.
2. Особи, виключені зі сфери застосування цієї Директиви
відповідно до частини 1, не можуть скористатися свободою надання
послуг та/або здійснення діяльності або створення філій, як
передбачено, відповідно, у статтях 31 та 32.
Стаття 4
Визначення
1. На потреби цієї Директиви застосовуються такі означення:
1) "Інвестиційна компанія" означає будь-яку юридичну особу,
постійна діяльність якої полягає в наданні однієї чи більше послуг
з інвестування третім особам та/або здійсненні одного чи більше
видів інвестиційної діяльності на професійній основі;
Держави-члени можуть включити у визначення інвестиційних
компаній такі, що не є юридичними особами, за умови, що:
(a) їх правовий статус забезпечує рівень захисту інтересів
третіх осіб, еквівалентний рівню захисту, що надається юридичними
особами, та
(b) вони підлягають рівноцінному контролю, що відповідає їх
правовій формі.
Однак, у разі, коли фізична особа надає послуги, що пов'язані
зі зберіганням коштів або цінних паперів, що підлягають обігу, які
належать третім особам, цю особу можна вважати інвестиційною
компанією для потреб цієї Директиви без шкоди іншим вимогам,
встановленим цією Директивою, та Директивою 93/6/ЄЕС ( 994_480 ),
лише в разі дотримання такою особою наступних умов:
(a) права власності третіх осіб щодо інструментів та коштів
мають бути захищеними, особливо в разі неплатоспроможності
компанії або його власників, накладення арешту, розпродажу майна
підприємства або будь-якої іншої дії кредиторів підприємства чи
його власників;
(b) компанія має регулюватися правилами, розробленими для
нагляду за платоспроможністю підприємства та його власників;
(c) річні звіти інвестиційної компанії повинні підлягати
аудиту з боку однієї чи більше осіб, яка (-і), відповідно до
національного законодавства, має (-ють) право на проведення
аудиту;
(d) у випадку, якщо у компанії лише один власник, він повинен
розробити положення для захисту інвесторів у разі припинення
діяльності компанії внаслідок його смерті, обмеження його
дієздатності або будь-якої подібної події;
2) "Послуги з інвестування та інвестиційна діяльність"
означає будь-який з видів послуг чи діяльності, зазначених у
Секції A Додатка I, пов'язаних з будь-яким з інструментів,
зазначених у Секції C Додатка I;
Комісія, діючи відповідно до процедури, передбаченої Частиною
2 статті 64, визначає:
- контракти щодо деривативів, зазначені у Секції C 7 Додатка
I, що характерні ознаки інших похідних фінансових інструментів,
незалежно від того чи кліринг та розрахунки за цими контрактами
здійснені через визнані клірингові установи, чи вони підлягають
вимогам щодо регулярних вимог на внесення додаткового
забезпечення;
- контракти щодо деривативів, зазначені у Секції C 10 Додатка
I, що мають характерні ознаки інших похідних фінансових
інструментів, незалежно від того чи ними торгують на регульованому
ринку, чи в рамках БТЗ; чи кліринг та розрахунки за цими
контрактами здійснені через визнані клірингові установи, чи вони
підлягають вимогам щодо регулярних вимог на внесення додаткового
забезпечення;
- "Додаткові послуги" означає будь-які послуги, перелічені у
Секції B Додатка I;
3) "Інвестиційна порада" означає надання особистих
рекомендацій клієнту, чи то на його вимогу, чи то з ініціативи
інвестиційної компанії щодо однієї чи більше угод, пов'язаних з
фінансовими інструментами;
4) "Виконання замовлень від імені клієнта" означає діяльність
з метою укладення угод щодо купівлі чи продажу одного або більше
фінансового (-их) інструмента (-ів);
5) "Здійснення операцій за власний рахунок" означає
розпорядження власним капіталом, що має своїм наслідком укладення
угод щодо одного чи більше фінансового (-их) інструмента (-ів);
6) "Системний інтерналайзер" означає інвестиційну компанію,
яка на організованій та систематичній основі діє за власний
рахунок, виконуючи замовлення клієнтів поза регульованим ринком чи
БТЗ;
7) "Маркет-мейкер" означає особу, яка постійно здійснює
операції за власний рахунок на фінансових ринках, купляючи і
продаючи фінансові інструменти за встановленими нею цінами за
рахунок власного капіталу;
8) "Управління активами" означає управління портфелями
клієнтів відповідно до наданих ними повноважень на власний розсуд
за принципом "клієнт за клієнтом", незалежно від того чи портфелі
охоплюють один або більше фінансовий (-их) інструмент (-ів);
9) "Клієнт" означає фізичну або юридичну особу, якій
інвестиційна компанія надає послуги з інвестування та/або
додаткові послуги;
10) "Професійний клієнт" означає клієнт, що відповідає
критеріям, встановленим у Додатку I;
11) "Роздрібний клієнт" означає клієнт, який не є професійним
клієнтом;
12) "Ринковий оператор" означає особу чи осіб, які керують
та/або обслуговують регульований ринок. Регульований ринок сам
може виступати в якості ринкового оператора;
13) "Регульований ринок" означає ліцензовану та регулярну
функціонуючу відповідно до положень Розділу III багатосторонню
систему, обслуговувану та/або керовану ринковим оператором, яка
поєднує чи сприяє поєднанню чисельних інтересів третіх сторін щодо
купівлі-продажу фінансових інструментів згідно із технологіями та
своїми недискреційними правилами у спосіб, що призводить до
укладення угод стосовно фінансових інструментів, які були допущені
до обігу відповідно до правил та/або технологій;
14) "Багатосторонні торговельні технології (БТЗ)" означає
багатосторонню систему, керовану інвестиційною компанією або
ринковим оператором, що зводить разом чисельні інтереси третіх
осіб стосовно купівлі та продажу фінансових інструментів
відповідно до технологій та недискреційних правил у спосіб, що
приводить до укладення угоди згідно з положеннями Розділу II;
15) "Лімітне замовлення" означає замовлення на купівлю чи
продаж фінансового інструмента за визначеною або кращою ціною та
визначеною кількістю;
16) "Фінансовий інструмент" означає інструменти, визначені у
Секції C Додатка I;
17) "Цінні папери, що підлягають обігу" (Transferable
Securities) означають ті види цінних паперів, за винятком засобів
платежу, що можуть виступати предметом угоди на ринку капіталів:
(a) акції товариств та інші цінні папери, еквівалентні акціям
товариств, участі у капіталі тощо, та депозитарні розписки щодо
акцій;
(b) облігації та інші види боргових зобов'язань у формі
цінних паперів, включаючи депозитарні розписки щодо таких цінних
паперів;
(c) будь-які інші цінні папери, що надають право на придбання
чи продаж будь-яких цінних паперів, що підлягають обігу, або
передбачають грошові розрахунки пов'язані з цінними паперами, що
підлягають обігу, валютою, відсотковою ставкою, доходністю,
товарами, індексами або іншими вимірами;
(19) "Інструменти грошового ринку" (Money-market Instruments)
означають ті типи інструментів, якими зазвичай торгують на
грошовому ринку, наприклад, treasury bills (короткострокові
державні боргові зобов'язання), депозитні сертифікати та
commercial papers (короткострокові приватні боргові зобов'язання),
за винятком засобів платежу;
(20) "Держава-член походження" означає:
(a) щодо інвестиційних компаній:
(i) якщо інвестиційна компанія є фізичною особою -
держава-член, в якій знаходиться її головний офіс;
(ii) якщо інвестиційна компанія є юридичною особою -
держава-член, в якій знаходиться її зареєстрований офіс;
(iii) якщо в інвестиційної компанії, відповідно до
національного законодавства, немає зареєстрованого офісу
- держава-член, в якій знаходиться її головний офіс;
(b) щодо регульованого ринку - держава-член, в якій
зареєстровано цей регульований ринок, або, якщо відповідно до
законодавства цієї держави-члена у нього немає зареєстрованого
офісу, - держава-член, в якій знаходиться головний офіс
регульованого ринку;
(21) "Приймаюча держава-член" означає державу-члена, іншу ніж
держава-член походження, в якій інвестиційне підприємство має
філію або надає послуги та/або здійснює діяльність, або
державу-члена, в якій регульований ринок вживає відповідні заходи
для того, щоб полегшити віддаленим членам або учасникам, створеним
у цій державі-члені, доступ до торгівлі в рамках його системи;
(22) "Компетентний орган влади" означає орган, призначений
кожною державою-членом відповідно до статті 48, якщо інше не
вказано у цій Директиві;
(23) "Кредитні установи" означають кредитні установи, як вони
визначені Директивою 2000/12/ЄС ( 994_277 );
(24) "Компанія з управління ICI" означає компанію з
управління, як вона визначена у Директиві Ради 85/611/ЄЕС від 20
грудня 1985 року щодо узгодження законів, підзаконних та
адміністративних актів, що стосуються інститутів спільного
інвестування у цінні папери (ICI) ( 994_293 ) (17);
_______________
(17) ОВ L 375, 31.12.1985, С. 3. Директива з останніми
змінами, внесеними Директивою 2001/108/ЄС Європейського Парламенту
та Ради (ОВ L 41, 13.2.2002, С. 35).
(25) "Пов'язаний агент" означає фізичну чи юридичну особу,
яка, під повною та абсолютною відповідальністю лише однієї
інвестиційної компанії, від імені якої вона виступає, сприяє
наданню послуг з інвестування та/або додаткових послуг клієнтам
або можливим клієнтам, отримує і передає вказівки чи замовлення
від клієнтів щодо послуг з інвестування чи фінансових
інструментів, та/або надає поради клієнтам чи можливим клієнтам
щодо цих фінансових інструментів чи послуг;
(26) "Філія" означає місце, в якому ведеться діяльність, інше
ніж головний офіс, що є частиною інвестиційної компанії, яка не
має статусу юридичної особи та яка надає послуги з інвестування
та/або здійснює інвестиційну діяльність, яка також може надавати
додаткові послуги, на здійснення якої інвестиційна компанія
отримала ліцензію; всі місця, де організовано діяльність у тій
самій державі-члені компанією з інвестування, головний офіс якої
знаходиться в іншій державі-члені, вважаються єдиною філією;
(27) "Істотна участь" - пряма або непряма дольова участь у
інвестиційній компанії, що складає 10% або більше капіталу чи
права голосу, або яка дозволяє здійснювати суттєвий вплив на
управління інвестиційною компанією, в яку зроблено цей внесок;
(28) "Материнська компанія" означає підприємство, як
визначено в статтях 1 та 2 Сьомої Директиви Ради 83/349/ЄЕС від 13
червня 1983 року про консолідовані рахунки (18);
_______________
(18) ОВ L 193, 18.7.1983, С. 1. Директива з останніми
змінами, внесеними Директивою 2003/51/ЄС Європейського Парламенту
та Ради (ОВ L 178, 17.7.2003, С. 16).
(29) "Дочірня компанія" означає дочірнє підприємство, як
визначено в статтях 1 та 2 Директиви 83/349/ЄЕС, включаючи
будь-яку дочірню компанію дочірньої компанії спільної для них
материнської компанії;
(30) "Контроль" означає контроль, як його визначено у статті
1 Директиви 83/349/ЄЕС;
(31) "Тісні зв'язки" означає ситуацію, в якій двоє або більше
фізичних чи юридичних осіб пов'язані:
(a) участю, що означає володіння пряме або у вигляді контролю
20% або більше прав щодо голосування або капіталу підприємства,
(b) контролем, що означає відносини між материнською
компанією та дочірньою компанією у всіх випадках, зазначених в
частинах 1 і 2 статті 1 Директиви 83/349/ЄЕС, або подібні
відносини між будь-якою фізичною чи юридичною особою та компанією;
будь-яка дочірня компанія дочірньої компанії також вважається
дочірньою компанією материнської компанії, що стоїть на чолі цих
компаній.
Ситуацію, в якій двоє або більше фізичних чи юридичних осіб
постійно пов'язані з однією і тією ж особою відносинами щодо
контролю, також слід розглядати як таку, що становить тісний
зв'язок цих осіб.
2. З метою врахування розвитку фінансових ринків та
забезпечення однакового застосування цієї Директиви, Комісія,
діючи відповідно до процедури, зазначеної в частині 2 статті 64,
може тлумачити визначення, встановлені частиною 1 цієї Статті.
РОЗДІЛ II
ЛІЦЕНЗУВАННЯ ТА УМОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ КОМПАНІЙ
ГЛАВА I
УМОВИ ТА ПОРЯДОК ЛІЦЕНЗУВАННЯ
Стаття 5
Вимоги для ліцензування
1. Кожна держава-член вимагає, щоб регулярне надання послуг з
інвестування або здійснення інвестиційної діяльності на
професійній основі підлягало попередньому ліцензуванню відповідно
до положень цієї Глави. Таке ліцензування здійснюється
компетентним органом влади держави-члена походження, призначеним
відповідно до Статті 48.
2. Як відступ від частини 1, держави-члени можуть дозволяти
ринковим операторам керувати БТЗ, за умови попередньої перевірки
дотримання ними положень цієї Глави, за винятком статей 11 та 15.
3. Держави-члени встановлюють реєстр всіх інвестиційних
компаній. Цей реєстр доступний для громадськості і містить
інформацію щодо послуг та/або видів діяльності, на які компанія
отримала ліцензію. Він регулярно оновлюється.
4. Кожна Держава вимагає, щоб:
- головні офіси всіх інвестиційних компаній, що мають статус
юридичної особи, знаходились на території тієї ж держави-члена, що
й їх зареєстровані офіси;
- головні офіси всіх інвестиційних компаній, що не мають
статусу юридичної особи, та всіх інвестиційних компаній, що мають
статус юридичної особи але, відповідно до свого національного
законодавства, не мають зареєстрованого офісу, знаходилися на
території держави-члена, в якій вони фактично займаються своєю
діяльністю.
5. Що стосується інвестиційних компаній, що надають лише
консультації щодо інвестування або лише приймають та передають
замовлення відповідно до умов, встановлених у статті 3,
держави-члени можуть дозволити компетентному органу влади
делегувати адміністративні, підготовчі та додаткові повноваження
відповідно до умов, встановлених у частині 2 статті 48.
Стаття 6
Діяльність, що підлягає ліцензуванню
1. Держава-член походження забезпечує, що ліцензія визначає
послуги з інвестування або види діяльності, які має право надавати
інвестиційна компанія. Ліцензування може охоплювати одну чи більше
додаткову (-і) послугу (-ги), встановлену (-ні) у Секції В Додатка
I. Ліцензія в жодному разі не видається для надання лише
додаткових послуг.
2. Інвестиційна компанія, що бажає отримати ліцензію для
розширення своєї діяльності щодо надання додаткових послуг з
інвестування, здійснення інвестиційної діяльності чи надання
додаткових послуг, непередбачених на момент видачі первинної
ліцензії, повинна подати запит про розширення ліцензії.
3. Дія ліцензії поширюється на всю територію Спільноти і
дозволяє інвестиційній компанії надавати послуги або здійснювати
діяльність на основі отриманої ліцензії в межах всієї Спільноти
шляхом створення дочірньої компанії або вільного надання послуг.
Стаття 7
Порядок надання та відмови у наданні ліцензії
1. Компетентний орган влади надає ліцензію, якщо впродовж
необхідного строку претендент дотримується всіх вимог положень,
прийнятих відповідно до цієї Директиви.
2. Інвестиційна компанія надає всю інформацію, включно з
програмою операцій, що, між іншим, встановлює види передбачуваної
діяльності та організаційну структуру, необхідну для переконання
компетентного органу влади в тому, що інвестиційна компанія вжила
всіх необхідних заходів для виконання зобов'язань відповідно до
положень цієї Глави.
3. Впродовж шести місяців після подання заяви, претендента
повідомляють, чи буде йому надано ліцензію.
Стаття 8
Позбавлення ліцензії
Компетентний орган влади може відкликати ліцензію, видану
інвестиційній компанії, якщо така компанія:
(a) не використовує ліцензію впродовж 12 місяців, відкрито
відмовляється від ліцензії або впродовж попередніх 6 місяців не
надала жодної послуги з інвестування чи не здійснювала ніякої
інвестиційної діяльності, якщо держава-член не передбачить
автоматичного припинення дії ліцензії в таких випадах;
(b) отримала ліцензію на підставі неправдивих заяв або
будь-ким іншим незаконним шляхом;
(c) перестала задовольняти умови, на основі яких було надано
ліцензію, такі як дотримання умов, встановлених Директивою
93/6/ЄЕС ( 994_480 );
(d) серйозно та систематично порушувала положення, прийняті
відповідно до цієї Директиви, щодо умов діяльності інвестиційних
компаній;
(e) підпадає під будь-який випадок, коли національне
законодавство передбачає відкликання ліцензії, в силу обставин, що
виходять за межі сфери застосування цієї Директиви.
Стаття 9
Особи, які ефективно управляють діяльністю
1. Держави-члени вимагають, щоб в осіб, які управляють
діяльністю інвестиційної компанії, була достатня репутація і
необхідний досвід для забезпечення належного та якісного
управління інвестиційною компанією.
Коли ринковий оператор, що намагається отримати ліцензію на
управління БТЗ та особи, які ефективно управляють діяльністю БТЗ,
обоє ефективно керують діяльністю регульованого ринку, вважають,
що ці особи відповідають вимогам, встановленим у частині першій.
2. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційна компанія
повідомляла компетентний орган влади про будь-які зміни в її
керівних кадрах, а також всю інформацію, необхідну для визначення,
чи новопризначене керівництво має достатньо хорошу репутацію і
необхідний досвід.
3. Компетентний орган влади відмовляє у наданні ліцензії,
якщо він не переконаний в тому, що особи, які ефективно
управлятимуть діяльністю інвестиційної компанії, мають достатню
репутацію і необхідний досвід, або якщо є очевидні підстави
вважати, що пропоновані зміни в керівних кадрах компанії
становлять загрозу для належного і якісного управління нею.
4. Держави-члени вимагають, щоб управління компанією
здійснювали, принаймні, дві особи, що відповідають вимогам,
встановленим у частині 1.
Як відступ від положень першої частини, держави-члени можуть
надати ліцензію інвестиційним компаніям, що є фізичними особами,
або інвестиційним компаніям, що є юридичними особами, діяльністю
яких управляє одна фізична особа відповідно до їх установчих актів
та національного законодавства. Однак, держави-члени вимагають,
щоб ці альтернативні заходи забезпечували належне і якісне
управління такими інвестиційними компаніями.
Стаття 10
Акціонери та члени з істотною участю
1. Компетентні повноважні органи не видають ліцензію щодо
надання послуг з інвестування або здійснення інвестиційної
діяльності інвестиційною компанією, доки не отримають інформації
щодо осіб цих акціонерів чи членів, прямих або непрямих, фізичних
або юридичних осіб, що володіють кваліфікаційними частками, а
також щодо розміру цих часток.
Компетентні уповноважені органи повинні відмовляти у видачі
ліцензії, якщо, враховуючи потребу в забезпеченні належного і
якісного управління інвестиційною компанією, вони мають сумніви у
відповідності акціонерів чи членів.
У разі, коли існують тісні зв'язки між інвестиційною
компанією та іншими фізичними чи юридичними особами, компетентний
орган влади видає ліцензію лише тоді, коли ці зв'язки не
перешкоджають ефективному виконанню контрольних функцій
компетентним органом влади.
2. Компетентний орган влади відмовляє у видачі ліцензії, якщо
закони, підзаконні або адміністративні положення третьої країни,
що регулюють діяльність однієї або більше фізичних чи юридичних
осіб, з якими компанія має тісні зв'язки, або труднощі щодо їх
виконання перешкоджають ефективному виконанню його контрольних
функцій.
3. Держави-члени вимагають, щоб будь-яка фізична чи юридична
особа, що має намір придбати чи продати, прямо чи опосередковано
кваліфікаційну частку в інвестиційній компанії, спершу повідомила,
відповідно до частини другої, компетентний орган влади про розмір
часток, що можуть бути отримані в результаті таких угод. Ці особи
в такому ж порядку повідомляють компетентний орган влади, коли
вони мають намір збільшити або зменшити розмір своїх
кваліфікаційних часток, якщо в результаті відсоток прав щодо
голосування чи капіталу, яким вони володіють, дорівнюватиме, стане
нижчим або перевищуватиме 20%, 33% чи 50% або інвестиційна
компанія стане або перестане бути їх дочірньою компанією.
Без втрат у частині 4, компетентному органу влади надається
строк до 3 місяців з дня отримання повідомлення про намір придбати
кваліфікаційну частку, передбачену у першому пункті, щоб
протидіяти такому наміру, якщо, враховуючи потребу в забезпеченні
належного і якісного управління інвестиційною компанією, цей орган
не переконаний в тому, що акціонери чи члени відповідають вимогам,
встановленим у першому пункті. Якщо компетентний орган влади не
протидіє цьому наміру, він може встановити остаточний строк для
його реалізації.
4. Якщо особа, що придбаває частку, зазначену в частині 3, є
інвестиційною компанією, кредитною установою, страховою компанією
або компанією з управління ICI, ліцензованою в іншій
державі-члені; або материнською компанією інвестиційної компанії,
кредитної установи, страхової компанії або компанії з управління
ICI, ліцензованої в іншій державі-члені; або особою, що контролює
інвестиційну компанію, кредитну установу, страхову компанію або
компанію з управління ICI, ліцензовану в іншій державі-члені, і
якщо в результаті придбання компанія стане дочірньою компанією
такого покупця або опиниться під його контролем, перш ніж оцінити
таке придбання, необхідно провести консультації, передбачені
статтею 60.
5. Держави-члени вимагають, щоб у разі, коли інвестиційній
компанії стане відомо про будь-який факт придбання чи
розпорядження частками в його капіталі, що призводить до
зростання або падіння часток нижче будь-якого з рівнів,
зазначених у першому пункті частини 3, інвестиційна компанія
одразу ж повідомляє про це компетентний орган влади.
Інвестиційні компанії також повинні, принаймні раз на рік,
повідомляти компетентним органам влади імена акціонерів та членів,
що володіють кваліфікаційними частками, і розміри цих часток, що
відображено, наприклад, в інформації, отриманій на щорічних
загальних зборах акціонерів та членів, або в результаті виконання
положень, що стосуються компаній, які можуть торгувати на
регульованому ринку своїми цінними паперами, що підлягають обігу.
6. Держави-члени вимагають, щоб у разі, коли є підстави
вважати, що особи, зазначені в першому пункті частини 1, чинять
вплив, що перешкоджає належному та якісному управлінню
інвестиційною компанією, компетентний орган влади вживає
відповідні заходи для того, щоб покласти край цій ситуації.
Ці заходи можуть полягати в зверненні для отримання судових
наказів та/або накладенні санкцій на директорів та осіб,
відповідальних за управління, або в призупиненні реалізації прав
щодо голосування, які випливають з акцій, якими володіють ці
акціонери чи члени.
Подібні заходи вживають щодо осіб, які не виконають обов'язок
щодо надання попередньої інформації стосовно придбання або
збільшення розміру кваліфікаційних часток. Якщо частка буде
придбана, всупереч запереченням з боку компетентних органів влади,
держави-члени, незважаючи на будь-які інші санкції, що мають бути
вжиті, передбачають призупинення реалізації відповідних прав щодо
голосування, анулювання результатів голосування або можливість їх
скасування.
Стаття 11
Членство в легалізованій схемі Компенсації Інвесторам
Компетентний орган влади переконується, що будь-яка особа,
яка має намір отримати ліцензію в якості інвестиційної компанії,
на момент звернення для видачі ліцензії виконує зобов'язання,
відповідно до Директиви 97/9/ЄС Європейського Парламенту та Ради
про інвестиційні компенсаційні схеми (19). _______________
(19) ОВ L 84, 26.3.1997, С. 22.
Стаття 12
Внесення початкового капіталу
Держави-члени забезпечують, щоб компетентні органи влади не
видавали ліцензії, якщо інвестиційна компанія не має достатнього
початкового капіталу, відповідно до Директиви 93/6/ЄЕС
( 994_480 ). Враховуючи природу відповідних послуг з інвестування
чи інвестиційної діяльності.
До завершення процесу перегляду Директиви 93/6/ЄЕС
( 994_480 ), до інвестиційних компаній, передбачених статтею 67,
застосовуються вимоги, встановлені у цій статті.
Стаття 13
Організаційні вимоги
1. Держава-член походження вимагає, щоб інвестиційні компанії
дотримувались організаційних вимог, встановлених в пунктах 2 і 8.
2. Інвестиційна компанія розробляє адекватну тактику і
методику для забезпечення виконання компанією, включаючи її
керівників та пов'язаних агентів, зобов'язань згідно з положеннями
цієї Директиви, а також відповідних правил, що регулюють особисті
угоди між цими особами.
3. Інвестиційна компанія підтримує і застосовує ефективні
організаційні заходи, з метою вжиття всіх відповідних заходів,
розроблених для запобігання конфліктам інтересів, як визначено в
статті 18, що негативно впливають на її клієнтів.
4. Інвестиційна компанія вживає відповідні заходи для
забезпечення безперебійного та регулярного надання послуг з
інвестування та здійснення інвестиційної діяльності. З цією метою
інвестиційна компанія застосовує відповідні пропорційні системи,
ресурси та методику.
5. Інвестиційна компанія забезпечує, що, в разі, якщо вона
залежить від виконання третьою особою операційних функцій, що
мають критичне значення для надання клієнтам послуг з інвестування
та здійснення інвестиційної діяльності на постійній та задовільній
основі, цією компанією були вжиті відповідні заходи для уникнення
невиправданих додаткових операційних ризиків. У разі використання
компанією послуг третіх осіб для виконання важливих операційних
функцій, це не впливає суттєво на якість її внутрішнього контролю
та можливість контролюючого органа здійснювати нагляд за
виконанням цією компанією всіх зобов'язань. Інвестиційна компанія
розробляє належні адміністративні і бухгалтерські методики,
механізми внутрішнього контролю, ефективні методики оцінювання
ризику та ефективні заходи щодо контролю та забезпечення охорони
систем обробки інформації.
6. Інвестиційна компанія організовує ведення записів щодо
всіх послуг та укладених нею угод, достатніх для надання
можливості компетентним органам влади контролювати дотримання всіх
вимог, відповідно до цієї Директиви, і, зокрема, для впевненості в
тому, що інвестиційна компанія виконала всі зобов'язання щодо
клієнтів чи потенційних клієнтів.
7. Інвестиційна компанія, володіючи фінансовими
інструментами, що належать клієнтам, вживає відповідні заходи для
забезпечення захисту прав власності клієнтів, особливо в разі
неплатоспроможності компанії, та для запобігання використанню
інструментів клієнта у власних інтересах, за винятком випадків,
коли клієнт надає на це згоду.
8. Інвестиційна компанія, володіючи коштами, що належать
клієнтам, вживає відповідні заходи для забезпечення охорони прав
клієнта та, за винятком кредитних установ, запобігає використанню
фондів клієнта у власних інтересах.
9. Що стосується філій інвестиційних компаній, компетентний
орган влади держави-члена, на території якої знаходиться філія,
без шкоди можливості компетентного органу влади держави-члена
походження інвестиційної компанії, має прямий доступ до цих
записів, забезпечує виконання зобов'язань, встановлених у частині
6, щодо угод, укладених філією.
10. З метою врахування технічного розвитку фінансових ринків
і забезпечення однакового застосування частин з 2 по 9, Комісія
приймає, відповідно до порядку, зазначеного в частині 2 статті 64,
заходи з імплементації, що визначають конкретні організаційні
вимоги, які повинні бути встановлені для інвестиційних компаній,
що надають різні послуги з інвестування та/або здійснюють
інвестиційну діяльність і надають додаткові послуги.
Стаття 14
Процес торгівлі та укладання угод в рамках БТЗ
1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії або
ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, крім задоволення вимог,
встановлених у статті 13, розробили прозорі та не дискреційні
правила і процедури чесної і регулярної торгівлі та створили
об'єктивні критерії ефективного виконання замовлень.
2. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії або
ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, розробили прозорі
правила щодо критеріїв визначення фінансових інструментів, щодо
яких може вестися торгівля в межах їх систем.
Держави-члени вимагають, щоб, у разі потреби, інвестиційні
компанії або ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, забезпечили
або були впевнені у вільному доступі до відповідної інформації, що
надає користувачам можливість зробити висновок щодо інвестування,
враховуючи як тип користувачів, так і види інструментів, якими
торгують.
3. Держави-члени забезпечують, що статті 19, 21 та 22 не
поширюються на угоди, укладені відповідно до правил, що діють в
рамках БТЗ, регулюючи відносини їх членів чи учасників, або
відносини щодо користування БТЗ між БТЗ та їх членами чи
учасниками. Однак, члени чи учасники БТЗ повинні виконувати
зобов'язання, передбачені статтями 19, 21 і 22 щодо своїх
клієнтів, коли вони виступають від імені своїх клієнтів, виконують
їх замовлення в рамках систем БТЗ.
4. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії або
ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, розробили і підтримували
прозорі правила, що грунтуються на об'єктивних критеріях щодо
доступу до їх засобів обслуговування. Ці правила відповідають
умовам, встановленим у частині 3 статті 42.
5. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії або
ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, чітко інформували своїх
користувачів стосовно їх зобов'язань щодо розрахунків за угодами
укладеними з використанням таких засобів обслуговування.
Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії або ринкові
оператори, що діють в рамках БТЗ, вжили необхідні заходи для
здійснення ефективних розрахунків за угодами, укладеними в рамках
систем БТЗ.
6. У разі, коли цінні папери, які допущені до обігу на
регульованому ринку, торгуються в рамках БТЗ без згоди емітента,
на такого емітента не поширюється вимога щодо початкового,
поточного чи разового розкриття фінансової інформації до цих БТЗ.
7. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії або
ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, негайно виконували
будь-яку вказівку компетентного органа влади, відповідно до
частини 1 статті 50, для призупинення торгівлі або виключення
фінансового інструмента з торгівлі.
Стаття 15
Відносини з третіми країнами
1. Держави-члени повідомляють Комісії про будь-які загальні
труднощі, яких зазнають їх інвестиційні компанії під час
започаткування діяльності, надання послуг з інвестування та/або
здійснення інвестиційної діяльності в будь-якій третій країні.
2. Коли Комісія вважає на основі інформації, поданої їй
(відповідно до вимог, зазначених у частини 1), що третя країна не
надає інвестиційним компаніям Спільноти ефективного доступу до
ринку, порівняно з доступом, що надається Спільнотою інвестиційним
компаніям, походженням з даної третьої країни, Комісія може подати
Раді пропозиції щодо видання відповідного наказу для проведення
переговорів з метою створення подібних конкурентноспроможних
можливостей для інвестиційних компаній Спільноти. Рада вирішує
дане питання кваліфікаційною більшістю.
3. Коли Комісія вважає на основі інформації, поданої їй
(відповідно до вимог, зазначених у частини 1), що інвестиційним
компаніям Спільноти в третій країні не надається національний
режим, що передбачає такі ж конкурентоспроможні можливості, які
надаються внутрішнім інвестиційним компаніям, і що не виконуються
умови щодо ефективного доступу до ринку, Комісія може ініціювати
переговори для виправлення цієї ситуації.
За обставин, зазначених в частині 1, крім ініціювання
переговорів Комісія може в будь-який момент вирішити, відповідно
до процедур, зазначених в частині 2 статті 64, що компетентні
органи влади держав-членів повинні припинити або відкласти розгляд
поданих чи майбутніх заяв щодо ліцензування та придбання часток
безпосередніми чи опосередкованими материнськими компаніями, що
регулюються законодавством даної третьої країни. Подібне
припинення або відкладення не застосовується щодо створення
дочірніх компаній інвестиційними компаніями, належним чином
ліцензованими у Спільноті, або їх дочірніми компаніями, або щодо
придбання такими компаніями або дочірніми компаніями часток в
інвестиційних компаніях Спільноти. Тривалість дії таких заходів не
може перевищувати трьох місяців.
До завершення трьохмісячного періоду, зазначеного в пункті 2,
і, виходячи з результатів переговорів, Комісія може вирішити,
відповідно до процедури, зазначеної в частині 2 статті 64,
продовжити строк дії цих заходів.
4. У разі, коли Комісія вважає, що має місце одна з ситуацій,
зазначених в пунктах 2 і 3, на запит Комісії держави-члени повинні
надати їй інформацію:
(a) стосовно заяви щодо видачі ліцензії будь-якій компанії,
що є прямою чи непрямою дочірньою компанією материнської компанії,
що регулюється законодавством відповідної третьої країни;
(b) коли їм стане відомо, відповідно до частини 3 статті 10,
що така материнська компанія має намір придбати частку в
інвестиційній компанії, що походить з держави-члена Спільноти, в
результаті чого ця компанія, походженням з держави-члена Спільноти
стане її дочірньою компанією.
Обов'язок щодо подання інформації припиняється у разі
досягнення угоди з відповідною третьою країною або в разі
припинення дії заходів, зазначених в другому і третьому пунктах
частини 3.
5. Заходи, вжиті відповідно до цієї Статті, відповідають
зобов'язанням Спільноти згідно з будь-якими двосторонніми чи
багатосторонніми міжнародними угодами, що регулюють започаткування
чи ведення діяльності інвестиційними компаніями.
ГЛАВА II
УМОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ КОМПАНІЙ
Секція 1
Загальні положення
Стаття 16
Регулярний перегляд умов для первинного ліцензування
1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційна компанія,
ліцензована на їх території, постійно виконувала умови для
первинного ліцензування, встановлені в Главі I цієї Директиви.
2. Держави-члени вимагають, щоб компетентні органи влади
розробили відповідні методи контролю за дотриманням інвестиційними
компаніями своїх зобов'язань, передбачених частиною 1. Вони
вимагають, щоб інвестиційні компанії повідомляли компетентним
органам влади про будь-які суттєві зміни в умовах для первинного
ліцензування.
3. У разі, якщо інвестиційні компанії надають лише
консультації щодо інвестування, держави члени можуть дозволити
компетентним органам влади делегувати адміністративні, підготовчі
або додаткові завдання, пов'язані з перевіркою умов для первинного
ліцензування, відповідно до положень, встановлених в частині 2
статті 48.
Стаття 17
Загальні зобов'язання щодо поточного нагляду
1. Держави-члени забезпечують нагляд за діяльністю
інвестиційних компаній з боку компетентних органів влади для
оцінки виконання компаніями умов діяльності, передбачених у цій
Директиві. Держави-члени забезпечують вжиття відповідних заходів
для отримання компетентними органами інформації, необхідної для
оцінки виконання інвестиційними компаніями цих вимог.
2. У разі надання інвестиційними компаніями лише консультацій
щодо інвестування, держави члени можуть дозволити компетентним
органам влади делегувати адміністративні, підготовчі або допоміжні
завдання для первинного ліцензування відповідно до положень,
встановлених в частині 2 статті 48.
Стаття 18
Конфлікт інтересів
1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії вжили
всі розумні заходи для виявлення конфлікту інтересів між ними,
включаючи їх керівників, працівників та пов'язаних агентів, або
будь-якою особою, яка безпосередньо чи опосередковано пов'язана з
ними контролем та їх клієнтами, або між клієнтами, що виникають в
процесі надання будь-яких послуг з інвестування та/або додаткових
послуг, або в результаті поєднання зазначених чинників.
2. Якщо організаційних або адміністративних заходів, вжитих
інвестиційною компанією відповідно до частини 3 статті 13 для
врегулювання конфліктів інтересів, недостатньо для того, щоб можна
було з впевненістю гарантувати, що вдасться уникнути ризиків
завдання шкоди інтересам клієнтів, інвестиційне компанія чітко
повідомляє клієнтові про загальний характер та/або джерела
конфліктів інтересів до того, як буде виконано дії за його
дорученням.
3. З метою врахування технічного розвитку на фінансових
ринках та забезпечення однакового застосування частин 1 і 2,
Комісія вживає заходи щодо імплементації, відповідно до частини 2
статті 64, для:
(a) визначення заходів, що мають бути вжиті інвестиційною
компанією для виявлення, запобігання, розпорядження та/або
розголошення інформації щодо конфлікту інтересів під час надання
різних послуг з інвестування та допоміжних послуг;
(b) розробки відповідних критеріїв визначення типів
конфліктів інтересів, виникнення яких може завдати шкоди інтересам
клієнтів або потенційних клієнтів інвестиційної компанії.
Секція 2
Положення для забезпечення захисту інвесторів
Стаття 19
Зобов'язання щодо правил ведення бізнесу
при наданні клієнтам послуг з інвестування
1. Держави-члени вимагають, щоб, при наданні клієнтам послуг
з інвестування та/або, у разі потреби, - додаткових послуг,
інвестиційна компанія діяла чесно, справедливо та професійно для
найкращого забезпечення інтересів клієнтів і дотримувалося,
зокрема, принципів, встановлених у частинах з 2 по 8.
2. Вся інформація, включаючи повідомлення щодо торгівлі,
адресована інвестиційною компанією клієнтам або потенційним
клієнтам, повинна бути об'єктивною, зрозумілою та правдивою.
Повідомлення щодо торгівлі мають чітко розпізнаватися як такі.
3. Клієнтам або потенційним клієнтам у зрозумілій формі
надається інформація щодо:
- інвестиційної компанії та її послуг,
- фінансових інструментів та пропонованих стратегій
інвестування; ця інформація повинна включати відповідні вказівки
та застереження щодо ризиків, пов'язаних з інвестуванням у ці
інструменти, або щодо окремих інвестиційних стратегій,
- місця виконання та
- витрат і пов'язаних видатків,
щоб клієнти мали достатню змогу зрозуміти характер та ризики
послуги з інвестування та окремого виду запропонованого
фінансового інструмента і, відповідно прийняти рішення щодо
інвестування на основі цієї інформації. Така інформація може бути
надана у стандартному вигляді.
4. При наданні консультації щодо інвестування або регулювання
портфеля активів, інвестиційна компанія отримує необхідну
інформацію щодо обізнаності та досвіду клієнта чи потенційного
клієнта в інвестиційній сфері, що стосується окремого виду
продукту або послуги, його фінансового становища та інвестиційних
цілей для того, щоб компанія мала змогу надати рекомендації
клієнтові чи потенційному клієнтові, необхідні йому послуги з
інвестування та фінансові інструменти.
5. Держави-члени забезпечують, щоб інвестиційні компанії, при
наданні послуг з інвестування інших ніж ті, що зазначені в частині
4, просили клієнта чи потенційного клієнта повідомити про його
обізнаність та досвід в інвестиційній сфері, що стосується
окремого виду запропонованого (-ої) або необхідного (-ої) продукту
чи послуги, щоб інвестиційна компанія мала змогу оцінити, чи
передбачувана (-ий) послуга або продукт підходить для клієнта.
У разі, коли інвестиційна компанія вважає, на основі
інформації, отриманої відповідно до попередньої частини, що
продукт або послуга не підходить для клієнта чи потенційного
клієнта, інвестиційна компанія попереджає про це клієнта чи
потенційного клієнта. Це попередження може бути здійснене у
стандартній формі.
6. Держави-члени дозволяють інвестиційним компаніям при
наданні послуг з інвестування, що полягають лише у виконанні
та/або прийнятті і передачі замовлень клієнта з чи без надання
(-м) додаткових послуг, надавати своїм клієнтам послуги з
інвестування без потреби в отриманні інформації або прийнятті
рішення, як зазначено в частині 5, у разі виконання наступних
умов:
- зазначені послуги стосуються акцій, що допущені до торгівлі
на регульованому ринку або на рівноцінному ринку третьої країни,
грошових інструментів, облігацій або інших форм боргових
зобов'язань, оформлених у вигляді цінних паперів, (за винятком
облігацій та боргу, оформленого у вигляді похідних цінних
паперів), ICI та інших не складних фінансових інструментів. Ринок
третьої країни вважається рівноцінним регульованому ринку, якщо він
відповідає еквівалентним вимогам до цих регульованих ринків,
встановленим у Розділі III. Комісія опубліковує список ринків, які
слід вважати рівноцінними. Цей список періодично поновлюється,
- послуга надається за ініціативою клієнта або потенційного
клієнта,
- клієнт чи потенційний клієнт належно поінформований про те,
що при наданні цієї послуги інвестиційна компанія не повинна
оцінювати, чи підходить клієнтові запропонований (-на) чи наданий
(-на) інструмент або послуга, і тому він не скористається
перевагами захисту, передбаченого відповідними правилами ведення
бізнесу; це попередження може бути надано у стандартній формі,
- інвестиційна компанія виконує свої зобов'язання відповідно
до статті 18.
7. Інвестиційна компанія веде облік документа чи документів,
погодженого (-них) між компанією та клієнтом, що встановлюють
права і обов'язки сторін, та інші умови надання компанією послуг
клієнтові. Права та обов'язки сторін контракту можуть бути
інкорпоровані при посиланні на інші документи чи юридичні тексти.
8. Клієнт повинен отримати від інвестиційної компанії
відповідні звіти щодо послуг, наданих клієнтам. Ці звіти
включають, у разі потреби, витрати, пов'язані з угодою, та
послуги, надані за дорученням клієнта.
9. У разі, коли послуга з інвестування надається як частина
фінансового продукту, що вже регулюється законодавством Спільноти
або спільними європейськими стандартами, що стосуються кредитних
установ та споживчих кредитів в частині оцінки ризиків клієнтів
та/або вимог щодо інформації, на цю послугу додатково не
поширюються зобов'язання, встановлені у цій статті.
10. З метою забезпечення необхідного захисту інвесторів та
однакового застосування частин з 1 по 8, Комісія вживає заходи
щодо імплементації, відповідно до частини 2 статті 64, для
забезпечення дотримання інвестиційними компаніями принципів,
встановлених у цих частинах, при наданні своїм клієнтам послуг з
інвестування або додаткових послуг. Ці заходи щодо імплементації
враховують:
(a) характер запропонованої (-их) чи наданої (-их) клієнту чи
потенційному клієнту послуги (- г), зважаючи на вид, предмет,
обсяг та періодичність угод;
(b) характер запропонованих фінансових інструментів;
(c) роздірбний або професійний рівень клієнта чи потенційних
клієнтів.
Стаття 20
Надання послуг за посередництвом
іншої інвестиційної компанії
Держави-члени дозволяють інвестиційній компанії, що отримала
вказівку надати послуги з інвестування або додаткові послуги за
дорученням клієнта за посередництвом іншої інвестиційної компанії,
довіряти інформації, переданій компанією - посередником.
Інвестиційна компанія, що передає вказівки в якості посередника,
несе відповідальність за повноту і точність переданої інформації.
Інвестиційна компанія, що в такий спосіб отримує вказівки
надати послуги за дорученням клієнта, довіряє будь-яким
рекомендаціям щодо послуги чи угоди, що були надані клієнту іншою
інвестиційною компанією. Інвестиційна компанія за посередництвом
якого передаються вказівки, несе відповідальність за відповідність
інтересам клієнта наданих рекомендацій чи послуг.
Інвестиційна компанія, що отримує вказівки або замовлення за
посередництвом іншої інвестиційної компанії, несе відповідальність
за надання послуги чи укладення угоди, що грунтується на такій
інформації чи рекомендаціях, згідно з відповідними положеннями
цього Розділу.
Стаття 21
Зобов'язання виконати замовлення або умови,
найвигідніші для клієнта
1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії вживали
всі відповідні заходи з метою отримання якомога кращого результату
для своїх клієнтів при виконанні замовлень, враховуючи ціну,
витрати, швидкість, ймовірність виконання та розрахунку, розмір,
характер або інші міркування, суттєві для виконання замовлення.
Однак, коли клієнт дає певну вказівку, інвестиційна компанія
виконує замовлення відповідно до цієї вказівки.
2. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії
розробили та вживали ефективні заходи для дотримання положень
частини 1. Держави-члени особливо вимагають від інвестиційних
компаній розробки та застосування порядку виконання, з метою
отримання якомога кращих результатів при виконанні замовлень своїх
клієнтів, відповідно до частини 1.
3. Порядок виконання замовлень включає щодо кожного класу
інструментів інформацію про різні місця, в яких інвестиційна
компанія виконує замовлення клієнта, та фактори, що впливають на
вибір місця виконання. Він, принаймні, охоплює ті місця, які
надають можливість інвестиційній компанії отримати якомога кращі
результати для виконання замовлень клієнта.
Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії надавали
своїм клієнтам належну інформацію щодо їх порядку виконання
(замовлень). Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії
отримували попередню згоду своїх клієнтів щодо порядку виконання.
У разі, коли порядок виконання передбачає можливість
виконання замовлень клієнтів поза регульованим ринком чи БТЗ,
держави-члени вимагають, щоб інвестиційна компанія інформувала про
це своїх клієнтів. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні
компанії отримували попередню чітко виражену згоду своїх клієнтів
перед тим, як перейти до виконання їх замовлень поза регульованим
ринком чи БТЗ. Інвестиційні компанії можуть отримати цю згоду або
в формі загальної згоди, або - згоди щодо окремих угод.
4. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії
контролювали ефективність своїх заходів щодо виконання замовлень
та порядку виконання для визначення і, в разі потреби, виправлення
будь-яких недоліків. Зокрема, вони регулярно оцінюють, чи місця,
включені до порядку виконання, передбачають якомога кращий
результат для клієнта, чи вони повинні внести зміни до своїх
заходів виконання. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні
компанії повідомляли клієнтів про будь-які суттєві зміни до їх
заходів щодо порядку виконання чи методики виконання.
5. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії, на
прохання клієнтів, довели клієнтам, що вони виконали їх замовлення
відповідно до свого порядку виконання.
6. З метою забезпечення необхідного захисту інвесторів,
якісного і належного функціонування ринків та гарантування
однакового застосування частин 1, 2 і 4, Комісія, відповідно до
процедури, зазначеної в частині 2 статті 64, вживає заходи
виконання щодо:
(a) критеріїв встановлення суттєвої важливості різних
факторів, що, відповідно до частини 1, можуть бути враховані для
визначення якомога кращого результату, зважаючи на обсяг та вид
замовлення і тип клієнта - роздрібний чи професійний;
(b) факторів, що можуть бути враховані інвестиційною
компанією при перегляді своїх заходів щодо виконання та обставин,
які виправдають зміни до таких заходів. Зокрема, факторів
визначення, які місця надають можливість інвестиційним компаніям
постійно отримувати якомога кращі результати для виконання
замовлень клієнтів;
(c) характеру та обсягу інформації, що має бути надана
клієнтам згідно з їх порядком виконання, відповідно до частини 3.
Стаття 22
Правила виконання замовлень клієнтів
1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії, що
отримали ліцензію на виконання замовлень за дорученням клієнтів,
здійснювали процедури та вживали заходи, що передбачають належне,
якісне і швидке виконання замовлень клієнтів, в порівнянні з
виконанням замовлень інших клієнтів або реалізацією торговельних
інтересів інвестиційної компанії.
Порядок чи заходи передбачають виконання подібних замовлень
клієнтів залежно від часу їх отримання інвестиційною компанією.
2. Держави-члени вимагають, щоби, у разі, коли лімітне
замовлення клієнта щодо акцій, які допущені до торгівлі на
регульованому ринку, не виконується одразу ж, відповідно до
переважаючих ринкових умов, інвестиційні компанії, якщо клієнт не
дасть іншої вказівки, вживали заходи для сприяння якомога швидшому
виконанню цього замовлення, негайно оприлюднюючи це лімітне
замовлення клієнта у спосіб, що є легко доступним для інших
учасників ринку. Держави-члени можуть вирішити, що інвестиційна
компанія виконує цей обов'язок, передаючи лімітне замовлення
клієнта на регульований ринок та/або в рамках БТЗ. Держави-члени
надають компетентним органам влади право відмовитися від обов'язку
оприлюднювати лімітні замовлення, обсяг яких перевищує звичайний
ринковий розмір, як передбачено у частині 2 статті 44.
3. З метою забезпечення врахування технічного розвитку
фінансових ринків в заходах захисту інвесторів та якісного і
належного функціонування ринків; а також з метою гарантування
однакового застосування частин 1 і 2, Комісія, відповідно до
процедури, зазначеної в частині 2 статті 64, передбачає заходи, що
визначають:
(a) умови і характер процедур та заходів, що зумовлюють
належне, якісне і швидке виконання замовлень клієнтів, а також
ситуації, в яких або види угод, зважаючи на які, інвестиційна
компанія може відхилитися від швидкого виконання, з метою
отримання сприятливіших умов для клієнтів.
(b) різні методи, при застосуванні яких вважається, що
інвестиційна компанія виконала свої зобов'язання, не оголосивши
негайно на ринку лімітне замовлення клієнта.
Стаття 23
Обов'язки інвестиційних компаній
при призначенні пов'язаних агентів
1. Держави-члени можуть вирішити дозволити інвестиційній
компанії призначати пов'язаних агентів для реклами послуг
інвестиційної компанії, допомоги у веденні справ або отримання та
передачі замовлень від клієнтів чи потенційних клієнтів,
розміщення фінансових інструментів та надання консультацій щодо
таких фінансових інструментів та послуг, запропонованих
інвестиційною компанією.
2. Держави-члени вимагають, щоб у разі призначення
пов'язаного агента інвестиційною компанією, воно несло повну та
абсолютну відповідальність за будь-яку дію чи упущення з боку
пов'язаного агента, що діє від імені компанії. Держави-члени
вимагають, щоб інвестиційна компанія забезпечила розкриття
пов'язаним агентом інформації щодо того, від чийого імені він діє
і яку компанію він представляє, під час або до укладення угоди з
будь-яким клієнтом чи потенційним клієнтом.
Держави-члени можуть дозволити пов'язаним агентам,
зареєстрованим на їх території, відповідно до частин 6, 7, 8
статті 13, розпоряджатися коштами клієнта та/або фінансовими
інструментами від імені і під повною відповідальністю
інвестиційної компанії, за дорученням якої вони виступають в межах
території держав-членів, або, у разі здійснення міжнародних
операцій, - на території держави-члена, що дозволяє пов'язаному
агенту розпоряджатися коштами клієнта.
Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії
контролювали діяльність своїх пов'язаних агентів, коли вони діють
через пов'язаних агентів, для забезпечення дотримання ними цієї
Директиви.
3. Держави-члени, які дозволяють інвестиційним компаніям
призначати пов'язаних агентів, створюють державний реєстр.
Пов'язаних агентів реєструють в державному реєстрі в
державі-члені, на території якої вони засновані.
Коли держава-член, в якій засновано пов'язаного агента,
вирішила, відповідно до частини 1, не дозволяти інвестиційним
компаніям, зареєстрованим її компетентними органами влади,
призначати пов'язаних агентів, ці пов'язані агенти реєструються
компетентним органом влади держави-члена походження інвестиційної
компанії, від імені якої вони діють.
Держави-члени забезпечують внесення пов'язаних агентів до
державного реєстру лише після того, як буде встановлено, що у них
достатньо хороша репутація, і що вони мають відповідні загальні,
комерційні та професійні знання, для точного повідомлення клієнтам
чи потенційним клієнтам всієї важливої інформації щодо
запропонованих послуг.
Держави-члени можуть надати інвестиційним компаніям право
перевіряти репутацію та рівень знань пов'язаних агентів, яких вони
назначили, як зазначено в третьому пункті.
Реєстр регулярно поновлюється. Він загальнодоступний для
довідкової інформації.
4. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії, що
призначають пов'язаних агентів, вживали відповідні заходи для
уникнення негативного впливу, який може справити діяльність
пов'язаного агента, на якого не поширюється дія цієї Директиви, на
діяльність, здійснювану пов'язаним агентом, що виступає від імені
компанії.
Держави-члени можуть дозволити компетентним органам влади
співпрацювати з інвестиційними компаніями та кредитними
установами, їх об'єднаннями та іншими особами при реєстрації
пов'язаних агентів та здійсненні контролю за дотриманням
пов'язаними агентами вимог частини 3. Зокрема, пов'язані агенти
можуть бути зареєстровані інвестиційною компанією, кредитною
установою або їх об'єднаннями та іншими особами під наглядом
компетентних органів влади.
5. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії
назначали лише тих пов'язаних агентів, які внесені до державних
реєстрів, як зазначено в частині 3.
6. Держави-члени можуть передбачити суворіші вимоги, ніж ті,
що встановлені у цій статті, або встановити додаткові вимоги для
пов'язаних агентів, що зареєстровані в межах їх юрисдикції.
Стаття 24
Виконання транзакцій з кваліфікованими контрагентами
1. Держави-члени забезпечують, що інвестиційні компанії, які
отримали ліцензію на виконання замовлень від імені клієнтів,
та/або укладення угоди від власного імені, та/або отримання і
передачу замовлень, які можуть приводити до транзакцій з
кваліфікованими контрагентами звільняються від виконання
зобов'язання, відповідно до статей 19, 21 та частини 1 статті 22
щодо цих транзакцій або додаткових послуг, безпосередньо
пов'язаних з цими транзакціями.
2. Держави-члени для цілей цієї статті вважають
кваліфікованими контрагентами інвестиційні компанії, кредитні
установи, страхові компанії, ICI та компанії з управління ICI,
пенсійні фонди та компанії з управління ними, інші фінансові
установи, що ліцензовані чи регулюються законодавством Спільноти
або національним законодавством держави-члена, установи, виключені
зі сфери дії цієї Директиви відповідно до пункту k частини 1
статті 2 та частини 1, національні уряди та їх відповідні
відомства, включаючи державні органи, що мають справу з державним
боргом, центральні банки та загальнонаціональні організації.
Віднесення до категорії кваліфікованих контрагентів,
відповідно до першого пункту, не повинне перешкоджати праву таких
суб'єктів вимагати, чи то в загальній формі, чи щодо окремої
угоди, ставлення до них як до клієнтів, ділові стосунки яких з
інвестиційними компаніями регулюються статтями 19, 21 та 22.
3. Держави-члени також можуть визнати в якості
кваліфікованими контрагентами інші компанії, що задовольняють
відповідні вимоги, включаючи вимогу щодо розміру граничних
величин. У разі укладення угоди, сторони якої знаходяться в межах
різних юрисдикцій, інвестиційна компанія враховує статус
протилежної сторони, встановлений законодавством держави-члена, на
території якої вона заснована.
Держави-члени забезпечують, що інвестиційна компанія при
укладанні угод відповідно до частини 1 з такими компаніями,
отримує чітке підтвердження майбутньої сторони угоди про те, що
вона погоджується, щоб її вважали кваліфікованим контрагентом.
Держави-члени дозволяють інвестиційній компанії отримувати це
підтвердження в формі загальної угоди, або - щодо кожної окремої
угоди.
4. Держави-члени можуть визнати кваліфікованими контрагентами
треті країни, суб'єктів рівноцінних видам суб'єктів, зазначених у
частині 2.
Держави-члени також можуть визнати кваліфікованими
контрагентами компанії третіх країн, такі як ті, що зазначені в
частині 3, на тих же умовах і відповідно до тих же вимог, що
встановлені в частині 3.
5. З метою забезпечення однакового застосування частин 2, 3 і
4 з огляду на мінливу ринкову практику і для сприяння ефективній
діяльності єдиного ринку, Комісія може прийняти, відповідно до
процедури, зазначеної в частині 2 статті 64, засоби щодо
імплементації, що визначають:
(a) процедури звернення з вимогою про ставлення як до
клієнтів, відповідно до частини 2;
(b) процедури отримання чітко вираженого підтвердження від
майбутніх сторін, відповідно до частини 3;
(c) відповідні встановлені вимоги, що включають розміри
граничних величин, що дозволять розглядати підприємство в якості
правомочної сторони, відповідно до частини 3.
Секція 3
Прозорість та інтегрованість ринку
Стаття 25
Обов'язок щодо підтримання інтегрованості ринків,
реєстрації угод та ведення звітів
1. Без шкоди розподілу відповідальності за забезпечення
виконання положень Директиви 2003/6/ЄС Європейського Парламенту та
Ради від 28 січня 2003 року про інсайдерські операції та
маніпуляції на ринку (зловживання на ринку) (20), держави-члени
забезпечують вжиття відповідних заходів для надання компетентному
органу влади змоги здійснювати нагляд за діяльністю інвестиційних
компаній, забезпечувати їх чесну, якісну та професійну діяльність,
що сприяє інтеграції ринку. _______________
(20) ОВ L 96, 12.4.2003, С. 16.
2. Держави-члени повинні вимагати, щоб інвестиційні компанії,
принаймні впродовж 5 років, зберігали для можливості надавання
компетентним органам влади важливі дані щодо всіх угод стосовно
фінансових інструментів, укладених ними у власних інтересах чи від
імені клієнта. У разі, коли угоди укладені від імені клієнта,
записи містять всю інформацію та деталі щодо особи клієнта, а
також інформацію, що вимагається відповідно до Директиви Ради
91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 року про запобігання використанню
фінансової системи з метою відмивання грошей ( 994_148 ) (21). _______________
(21) ОВ L 166, 28.6.1991, С. 77. Зміни до Директиви внесені
Директивою 2001/97/ЄС ( 994_501 ) Європейського Парламенту та Ради
(ОВ L 344, 28.12.2001, С. 76).
3. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії, які
виконують угоди щодо будь-яких фінансових інструментів, які
допущені до обігу на регульованому ринку, звітували перед
компетентним органом влади про деталі таких угод якомога швидше і
не пізніше, ніж до завершення наступною робочого дня. Цей
обов'язок застосовується незалежно від того, чи були ці угоди
укладені на регульованому ринку.
Компетентні органи влади, відповідно до статті 58, вживають
необхідні заходи для забезпечення отримання цієї інформації також
компетентним органом влади, що контролює найважливіший, з точки
зору ліквідності, ринок цих фінансових інструментів.
4. Звіти містять, зокрема, деталі щодо назви та випуску
куплених або проданих інструментів, кількість, дата та час
укладання та ціна угод і спосіб ідентифікації інвестиційних
компаній, що брали участь у трансакції.
5. Держави-члени забезпечують подання звітів компетентному
органу влади самою інвестиційною компанією, третьою особою, що діє
від його імені, або через систему звірки (матчінгу) угод чи
звітування, схвалену відповідним компетентним органом влади, або
регульованим ринком або БТЗ в рамках систем яких було укладено
угоду. Інвестиційна компанія може бути звільнена від виконання
обов'язку, викладеного у частині 3, у разі, якщо про укладені
угоди перед компетентним органом влади звітують безпосередньо
через регульований ринок, БТЗ, систему звірки (матчінгу) угод чи
звітування, схвалену компетентним органом влади.
6. Коли, відповідно до частини 7 статті 32, звіти, надані
згідно з цією статтею, передаються компетентному органу влади
приймаючої держави-члена інвестиційної компанії, цей орган передає
таку інформацію компетентним органам влади держави-члена
походження інвестиційної компанії, якщо лише вони не вирішать, що
не хочуть отримувати таку інформацію.
7. З метою забезпечення коректування заходів для захисту
цілісності ринку, врахування технічного розвитку на фінансових
ринках та забезпечення однакового застосування частин 1 і 5,
Комісія може прийняти, відповідно до процедури, зазначеної в
частині 2 статті 64, заходи щодо імплементації, що визначають
методи та заходи для звітування про фінансові угоди, форму та
зміст таких звітів, а також критерії визначення відповідних
ринків, відповідно до частини 3.
Стаття 26
Контроль за дотриманням правил БТЗ
та інших юридичних зобов'язань
1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії та
ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, розробили та вживали
ефективні заходи і процедури, що стосуються БТЗ, для
систематичного контролю за дотриманням користувачами правил БТЗ.
Інвестиційні компанії та ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ,
контролюють угоди, укладені їх користувачами та в рамках їх
систем, для встановлення фактів порушення цих правил, порушення
умов ведення торгівлі або поведінки, що може призвести до
зловживання на ринку.
2. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії та
ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ, звітували перед
компетентними органами влади про серйозні порушення правил БТЗ,
порушення умов ведення торгівлі або поведінку, що може призвести
до зловживання на ринку. Держави-члени також вимагають, щоб
інвестиційні компанії та ринкові оператори, що діють в рамках БТЗ,
без зволікань надавали відповідну інформацію органам,
уповноваженим розслідувати і переслідувати в судовому порядку
зловживання на ринку, та максимально сприяли уповноваженим органам
в розслідуванні та переслідування в судовому порядку зловживань на
ринку, що мають місце в рамках чи за межами їх систем.
Стаття 27
Обов'язок інвестиційних компаній
щодо оприлюднення твердих котирувань
1. Держави-члени вимагають від системних інтерналайзерів
оприлюднення твердих котирувань акцій, які допущені до торгівлі на
регульованому ринку, мають ліквідний ринок, та щодо яких вони
виступають системними інтерналайзерами. У разі, коли акції не
мають ліквідного ринку, системні інтерналайзери повинні
оприлюднювати інформацію щодо котирувань за вимогою клієнтів.
Положення цієї статті поширюються на системних
інтерналайзерів, що торгують стандартними ринковими лотами за
обсягом. Положення цієї статті не поширюються на системних
інтерналайзерів, угоди яких виходять за межі стандартних ринкових
обсягів.
Системні інтерналайзери можуть визначити величину або
величини, в межах яких вони здійснюватимуть котирування. Для
окремої акції котирування включає тверду ціну купівлі та/або ціну
продажу для обсягу чи обсягів, що відповідають стандартним
ринковим обсягам щодо виду акцій, до якого належить ця акція. Ціна
чи ціни також повинні відображати переважаючі ринкові умови щодо
такої акції.
Акції групують у види на основі середньоарифметичної вартості
замовлень, що виконуються на ринку щодо цих акцій. Стандартний
ринковий обсяг щодо кожного виду акцій визначається на основі
середньоарифметичної вартості виконаних замовлень, що входять до
кожного окремого виду акцій.
Ринок щодо кожного виду акцій охоплює всі замовлення, що
виконуються в Європейському Союзі щодо даного виду акцій, за
винятком великих замовлень, порівняно з нормальними ринковими
величинами щодо цього виду акцій.
2. Компетентні органи влади, що контролюють найважливіші, з
точки зору ліквідності, ринки, як визначено в статті 25, принаймні
щорічно, визначають вид, до якого належить акція, на основі
середньоарифметичної вартості замовлень, що виконуються на ринку
щодо певних акцій. Ця інформація оприлюднюється для всіх для всіх
учасників ринку.
3. Системні інтерналайзери оприлюднюють свої котирування
систематично впродовж стандартного часу ведення торгівлі. Вони
мають право в будь-який час поновлювати свої котирування. Їм також
дозволено, за виняткових ринкових умов, скасовувати свої
котирування.
Котирування оприлюднюється у спосіб, легко доступний для
інших учасників ринку, за прийнятних комерційних умов.
Системні інтерналайзери, дотримуючись положень, встановлених
у статті 21, виконують замовлення, отримані від своїх роздрібних
клієнтів, щодо акцій, стосовно яких вони виступають системними
інтерналайзерами, за ціною котирування на момент прийняття
замовлення.
Системні інтерналайзери виконують замовлення, отримані від
своїх професійних клієнтів, щодо акцій стосовно яких вони
виступають систематичними інтерналайзерами, за ціною котирування
на момент прийняття замовлення. Однак, за виправданих обставин,
вони можуть виконати такі замовлення за кращою ціною, за умови, що
ціна знаходиться поряд з оприлюдненими ринковим умовами та обсяг
замовлень більший, за величину, яку, зазвичай замовляють роздрібні
інвестори.
Крім того, системні інтерналайзери можуть виконувати
замовлення, отримані від своїх професійних клієнтів, за цінами,
іншими ніж ті ціни котирувань, без дотримання умов, встановлених у
четвертому пункті, коли угоди, щодо виконання замовлень стосовно
кількох видів цінних паперів, є частиною однієї угоди, або щодо
замовлень, що передбачають ціну іншу, ніж поточна ринкова ціна.
У разі, коли системний інтерналайзер, що підтримує лише одне
котирування, або найбільше котирування якого є нижчим ніж
стандартний ринковий обсяг, отримує від клієнта замовлення більше
за обсягом, ніж обсяг його котирування, але нижче ніж стандартний
ринковий обсяг, він може вирішити виконати частину замовлення, що
перевищує обсяг його котирування, за умови, що воно виконується за
котирувальною ціною, за винятком випадків, коли умовами двох
попередніх пунктів передбачено інше. У разі, коли системний
інтерналайзер підтримує котирування з різними обсягами та отримує
замовлення в межах цих обсягів, він виконує замовлення за однією з
котирувальних цін, відповідно до положень статті 22, за винятком
випадків, коли умовами двох попередніх пунктів передбачено інше.
4. Компетентні органи влади перевіряють:
(a) щоб інвестиційні компанії регулярно поновлювали ціну
купівлі та/або продажу, опубліковану (-і) відповідно до частини 1,
та підтримували ціни на рівні, що відображає переважаючі ринкові
умови;
(b) щоб інвестиційні компанії дотримувалися вимог щодо
покращення ціни, викладених у четвертому пункті частини 3.
5. Системним інтерналайзерам дозволено вирішувати, на основі
їх комерційної політики, об'єктивно та без дискримінації, яким
інвесторам вони надають доступ до своїх котирувань. З цією метою
повинні існувати чіткі стандарти, що регулюють доступ до їх
котирувань. Системні інтерналайзери можуть відмовитись вступати в
ділові стосунки або припинити ділові стосунки з інвесторами,
керуючись комерційними міркуваннями, такими як кредитоспроможність
інвестора, ризик контрагента та розрахунки за угодою.
6. Для обмеження ризику укладення численних угод з одним і
тим же інвестором, системним інтерналайзерам дозволено обмежувати,
не вдаючись до дискримінації, кількість угод з одним і тим же
клієнтом, які вони укладають на оприлюднених умовах. Їм також
дозволено, не вдаючись до дискримінації та відповідно до положень
статті 22, обмежувати загальну кількість угод, укладених одночасно
з різними клієнтами, за умови, що це можна зробити лише коли
кількість та/або об'єм замовлень, що потрібні клієнтам, перевищує
(-ють) норму.
7. Для забезпечення однакового застосування частин з 1 по 6,
у спосіб, що сприяє ефективному оцінюванню акцій та максимізації
можливості інвестиційних компаній укладати угоди для своїх
клієнтів на найвигідніших умовах, Комісія, відповідно до
процедури, зазначеної в частині 2 статті 64, приймає заходи щодо
імплементації, які:
(a) встановлюють критерії застосування частин 1 і 2;
(b) встановлюють критерії, що визначають, коли опублікування
котирування здійснюється на систематичній та постійній основі і є
легко доступним, а також визначають засоби, використання яких
забезпечить виконання обов'язку інвестиційної компанії щодо
оприлюднення своїх котирувань, що включають такі можливості:
(i) за допомогою засобів будь-якого регульованого ринку,
який дозволив торгівлю даним інструментом
(ii) через офіси третьої особи;
(iii) за допомогою власних заходів;
(c) встановлюють загальні критерії визначення угод щодо
кількох видів цінних паперів, виконання яких є частиною однієї
угоди, або угод, що передбачають ціну іншу ніж поточна ринкова
ціна;
(d) встановлюють загальні критерії визначення виняткових
ринкових обставин, які дозволяють скасування котирувань, а також
умов щодо оновлення котирувань;
(e) встановлюють критерії визначення величини, яку, зазвичай,
замовляють роздрібні інвестори;
(f) встановлюють критерії визначення, яке слід вважати
значним перевищенням норми, як зазначено в частині 6;
(g) встановлюють критерії визначення, у випадку коли ціни
падають в межах відкритого коливання цін, наближеного до ринкових
умов.
Стаття 28
Розкриття інвестиційними компаніями інформації
після проведення торгів
1. Держави-члени повинні, принаймні, вимагати від
інвестиційних компаній, які у власних інтересах або від імені
клієнтів укладають угоди щодо акцій, допущених до обігу на
регульованому ринку, на не регульованому ринку чи в межах БТЗ, щоб
вони оприлюднювали обсяг, ціну та момент укладення таких угод. Ця
інформація підлягає оприлюдненню якомога ближче до часу укладення
угод за розумною ціною та у спосіб, що є легко доступним для інших
учасників ринку.
2. Держави-члени вимагають, щоб інформація, оприлюднена
відповідно до частини 1, та строк, впродовж якого вона
опубліковується, відповідала вимогам, прийнятим відповідно до
статті 45. У разі, коли заходи, прийняті відповідно до статті 45,
передбачають відкладення звітування стосовно певних категорій угод
щодо акцій, ця можливість, з відповідними змінами, поширюється і
на угоди, укладені поза регульованим ринком чи БТЗ.
3. Для забезпечення прозорого і належного функціонування
ринків та однакового застосування частини 1, Комісія приймає,
відповідно до частини 2 статті 64, заходи щодо імплементації, які:
(a) встановлюють засоби, за допомогою яких інвестиційна
компанія може виконати свої обов'язки, відповідно до частини 1,
включаючи такі можливості:
(i) за допомогою засобів будь-якого регульованого ринку,
який дозволив торгівлю даним інструментом
(ii) через офіси третьої особи;
(iii) за допомогою власних заходів;
(b) роз'яснюють поширення зобов'язання, відповідно до частини
1, на угоди, що передбачають використання акцій для забезпечення,
надання кредитів або інших цілей, коли обмін акціями визначається
факторами іншими, ніж встановлення ринкової вартості акції.
Стаття 29
Вимоги до БТЗ щодо прозорості до проведення торгів
1. Держави-члени, принаймні, вимагають, щоб інвестиційні
компанії та ринкові оператори, які керують БТЗ, оприлюднювали
поточні ціни купівлі/продажу та обсяги попиту/пропозиції за цими
цінами, що оголошені в рамках їх систем, щодо акцій, допущених до
торгівлі на регульованому ринку. Держави-члени забезпечують
доступність цієї інформації громадськості за розумною ціною та на
постійній основі протягом стандартної торгової сесії.
2. Держави-члени забезпечують компетентним органам влади
можливість скасування обов'язку інвестиційних компаній або
ринкових операторів, що діють в рамках БТЗ, щодо оприлюднення
інформації, зазначеної в частині 1, якщо вона грунтується на
ринковій моделі, виді та величині замовлень, за обставин,
визначених відповідно до частини 3. Зокрема, компетентні органи
влади можуть скасувати цей обов'язок щодо великих за масштабом
угод, порівняно зі звичайною вартістю відповідних акції чи виду
акцій.
3. Для забезпечення однакового застосування частин 1 та 2,
Комісія, відповідно до процедури, зазначеної в частині 2 статті
64, приймає заходи щодо імплементації стосовно:
(a) діапазону цін купівлі/продажу або котирувань
маркет-мейкерів та обсягів попиту/пропозиції за оприлюдненими
цінами цінами;
(b) обсяги та виду замовлень, щодо яких може бути скасовано
обов'язок розголошення інформації до укладення угоди, відповідно
до частини 2;
(c) ринкової моделі в якій може бути скасовано обов'язок щодо
розкриття інформації до проведення торгів, відповідно до частини
2, і, зокрема, стосовно можливості поширення цього обов'язку на
методи торгівлі, що діють в рамках БТЗ, при проведення торгів
відповідно до їх правил із визначенням цін, встановлених за межами
систем БТЗ, або періодичними аукціонами.
За винятком випадків, коли це зумовлено особливим характером
БТЗ, зміст цих заходів щодо імплементації відповідає заходам щодо
імплементації, передбаченим у статті 44 для регульованих ринків.
Стаття 30
Вимоги до БТЗ щодо прозорості після проведення торгів
1. Держави-члени, принаймні, вимагають, щоб інвестиційні
компанії та ринкові оператори, які керують БТЗ, оприлюднювали
ціну, обсяг та час укладення угод в рамках їх систем щодо акцій,
допущених до обігу на регульованому ринку. Держави-члени
вимагають, щоб деталі таких угод оприлюднювались за розумною ціною
і якомога швидше до часу укладення угоди. Ця вимога не поширюється
на деталі угод, укладених в рамках БТЗ, що оприлюднюються в рамках
систем регульованого ринку.
2. Держави-члени передбачають надання компетентними органами
влади дозволу інвестиційним компаніям чи ринковим операторам, що
керують БТЗ, щодо відкладення оприлюднення деталей стосовно виду
чи обсягів угод. Зокрема, компетентні органи влади можуть
дозволити відкласти опублікування деталей угод, що за своїми
масштабами більші, ніж стандартний ринковий обсяг щодо цих акцій
чи виду акцій. Держави-члени вимагають від БТЗ отримання
попереднього дозволу компетентних органів влади щодо відкладення
оприлюднення, а також повідомлення учасників ринку та інвесторів
про таке відкладення.
3. Для забезпечення ефективного і належного функціонування
фінансових ринків та гарантування однакового застосування частин 1
та 2, Комісія відповідно до процедури, зазначеної в частині 2
статті 64, приймає заходи щодо імплементації стосовно:
(a) обсягу та змісту інформації, що підлягає оприлюдненню;
(b) умов, відповідно до яких інвестиційні компанії чи ринкові
оператори, що керують БТЗ, можуть відкласти оприлюднення
інформації щодо угод, та критеріїв для визначення можливості
відкладення оприлюднення інформації щодо угод з огляду на їх обсяг
або вид акцій.
За винятком випадків, коли це зумовлено особливим характером
БТЗ, зміст цих заходів щодо імплементації відповідає заходам щодо
імплементації, передбаченим у статті 44 для регульованих ринків.
ГЛАВА III
ПРАВА ІНВЕСТИЦІЙНИХ КОМПАНІЙ
Стаття 31
Свобода надання послуг з інвестування
та здійснення інвестиційної діяльності
1. Держави-члени забезпечують, що кожна інвестиційна
компанія, ліцензована та контрольована компетентними органами
влади іншої держави-члена, відповідно до цієї Директиви, і
кредитні установи - відповідно до Директиви 2000/12/ЄС
( 994_277 ), можуть вільно надавати послуги з інвестування та/або
здійснювати інвестиційну діяльність, а також надавати додаткові
послуги в межах своєї території, за умови, що такі послуги та
діяльність передбачені в ліцензії. Додаткові послуги можуть
надаватися лише разом з послугою з інвестування та/або
інвестиційною діяльністю.
Держави-члени не встановлюють до такої інвестиційної компанії
чи кредитної установи жодних додаткових вимог щодо питань,
зазначених у цій Директиві.
2. Будь-яка інвестиційна компанія, що вперше бажає надавати
послуги чи здійснювати діяльність в межах території іншої
держави-члена, або бажає змінити сферу послуг чи діяльності в
іншій державі-члені, надає компетентним органам влади
держави-члена походження таку інформацію:
(a) держава-член, на території якої вона діятиме;
(b) програма діяльності із зазначенням, зокрема, послуг з
інвестування та/або виду інвестиційної діяльності, а також
додаткових послуг, які вона має намір надавати, із зазначенням, чи
має намір компанія користуватися послугами пов'язаних агентів на
території держави-члена, в якій вона має намір надавати послуги.
У разі, коли інвестиційна компанія має намір використовувати
послуги пов'язаних агентів, компетентний орган влади держави-члена
походження інвестиційної компанії, на запит компетентного органу
влади приймаючої держави-члена, і впродовж розумного строку
повідомляє дані щодо пов'язаних агентів, послугами яких в цій
державі-члені має намір скористатися інвестиційна компанія.
Приймаюча держава-член може оприлюднити цю інформацію.
3. Компетентний орган влади держави-члена походження впродовж
місяця після отримання цієї інформації, передає її компетентному
органу влади приймаючої держави-члена, відповідно до частини 1
статті 56. Після цього інвестиційна компанія може розпочати
надання послуг з інвестування або інших відповідних послуг у
приймаючій державі-члені.
4. У разі зміни будь-яких деталей, повідомлених відповідно до
частини 2, інвестиційна компанія надсилає письмове повідомлення
про таку зміну компетентному органу влади держави-члена
походження, принаймні, за один місяць до реалізації такої зміни.
Компетентний орган влади держави-члена походження повідомляє
компетентний орган влади приймаючої держави-члена про ці зміни.
5. Держави-члени без встановлення подальших законних чи
адміністративних вимог дозволяють інвестиційним компаніям та
ринковим операторам, що діють в рамках БТЗ, з інших держав-членів
вживати відповідні заходи на своїй території для полегшення
доступу та використання їхніх систем віддаленими користувачами або
учасниками, створеними на їхній території.
6. Інвестиційна компанія чи ринковий оператор, що діє в
рамках БТЗ, повідомляє компетентному органу влади держави-члена
походження назву держави-члена, в якій БТЗ має намір вживати такі
заходи. Компетентний орган влади держави-члена походження БТЗ
впродовж одного місяця передає цю інформацію державі-члену, на
території якої БТЗ має намір вживати такі заходи.
Компетентний орган влади держави-члена походження БТЗ, за
запитом компетентного органу влади приймаючої БТЗ держави-члена і
впродовж розумного строку повідомляє дані щодо членів або
учасників БТЗ, створених у цій державі-члені.
Стаття 32
Створення філій
1. Держави-члени забезпечують, що послуги з інвестування
та/або інвестиційна діяльність, а також додаткові послуги
надаються на їх території відповідно до Директиви 2000/12/ЄС
( 994_277 ) шляхом створення філії, за умови, що такі послуги і
види діяльності передбачені в ліцензії, виданій інвестиційній
компанії чи кредитній установі в державі-члені походження.
Додаткові послуги можуть бути надані лише разом з послугою з
інвестування та/або інвестиційною діяльністю.
Держави-члени не повинні встановлювати будь-які додаткові
вимоги, крім тих, що передбачені у частині 7, щодо створення та
діяльності філії з питань, врегульованих цією Директивою.
2. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційна компанія, що
бажає створити філію на території іншої держави-члена, спочатку
повідомляла про це компетентний орган влади держави-члена свого
походження і надавало йому таку інформацію:
(a) держава-член, на території якої вона має намір створити
філію;
(b) програму діяльності, в якій, між іншим, зазначені послуги
з інвестування та/або види інвестиційної діяльності, а також
додаткові послуги, що будуть запропоновані, організаційна
структура філії та вказівка на те, чи має намір філія
користуватися послугами пов'язаних агентів;
(c) адреса в приймаючій державі-члені, звідки можуть бути
отримані документи;
(d) імена осіб, відповідальних за управління філією.
У разі, коли інвестиційна компанія користується послугами
пов'язаних агентів, створених у державі-члені за межами її
держави-члена походження, такого пов'язаного агента прирівнюють до
філії і на нього поширюються положення цієї Директиви, що
регулюють діяльність філій.
3. Якщо компетентний орган влади держави-члена походження не
має підстав сумніватися у відповідності адміністративної структури
чи у фінансовому становищі інвестиційної компанії, враховуючи
передбачені види діяльності, такий орган впродовж трьох місяців
після отримання всієї інформації повідомляє цю інформацію
компетентному органу влади приймаючої держави-члена, визначеного в
якості контактного пункту, згідно з частиною 1 статті 56, і,
відповідно, повідомляє зацікавлену інвестиційну компанію.
4. Крім інформації, зазначеної в частині 2, компетентний
орган влади держави-члена походження повідомляє компетентному
органу влади приймаючої держави-члена деталі акредитованої схеми
компенсації, членом якої є ця інвестиційна компанія, відповідно до
Директиви 97/9/ЄС. У разі зміни деталей, компетентний орган влади
держави-члена походження, відповідно, інформує про це компетентний
орган влади приймаючої держави-члена.
5. У разі, коли компетентний орган влади держави-члена
походження відмовляється повідомити таку інформацію компетентному
органу влади приймаючої держави-члена, він повинен впродовж трьох
місяців після отримання відповідної інформації надати зацікавленій
інвестиційній компанії обгрунтування підстави своєї відмови.
6. Після отримання повідомлення від компетентного органу
влади приймаючої держави-члена, або в разі, коли таке повідомлення
від нього не надійде найпізніше через два місяці після передачі
повідомлення компетентним органом влади держави-члена походження,
філія може бути створена і розпочати свою діяльність.
7. Компетентний орган влади держави-члена, на території якої
знаходиться філія, бере на себе відповідальність за забезпечення
відповідності послуг, що надаються філією в межах території цієї
держави-члена, зобов'язанням, викладеним у статтях 19, 21, 22, 25,
27 і 28 та заходам, прийнятим на основі цих статей.
Компетентний орган влади держави-члена, на території якої
знаходиться філія, має право перевіряти діяльність філії та
вимагати проведення змін, суворо необхідних для забезпечення
компетентним органом влади виконання зобов'язань, відповідно до
статей 19, 21, 22, 25, 27 і 28, та заходів, прийнятих на основі
цих статей, щодо послуг та/або видів діяльності, що надаються
філією в межах його території.
8. У разі, коли інвестиційна компанія, ліцензована в одній
державі-члені створить філію на території іншої держави члена,
кожна держава-член забезпечує проведення перевірки на місці за
діяльністю цієї філії компетентним органом влади держави-члена
походження інвестиційної компанії на виконання її функцій та після
повідомлення компетентного органу влади приймаючої держави-члена.
9. У разі зміни будь-якої інформації, повідомленої відповідно
до частини 2, інвестиційна компанія надсилає компетентному органу
влади держави-члена походження письмове повідомлення про таку
зміну, принаймні, за один місяць до реалізації. Компетентний орган
держави-члена походження повідомляє компетентному органу влади
приймаючої держави-члена про ці зміни.
Стаття 33
Доступ до регульованих ринків
1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії з інших
держав-членів, що отримали ліцензії на виконання замовлень
клієнтів чи здійснення операцій за власний рахунок, мали право
членства в або доступ до регульованих ринків, створених на їх
території, шляхом застосування будь-якого з наступних заходів:
(a) безпосередньо, створюючи філії в приймаючій
державі-члені;
(b) стаючи дистанційним (remote) членом або маючи
дистанційний (remote) доступ до регульованого ринку без потреби в
створенні установи в державі-члені походження регульованого ринку,
коли порядок торгівлі та системи відповідного ринку не вимагають
фізичної присутності для укладення угод на ринку.
2. Держави-члени не встановлюють будь-яких додаткових
регуляторних чи адміністративних вимог щодо питань, врегульованих
у цій Директиві, для інвестиційних компаній, що наділені правом,
закріпленим в частині 1.
Стаття 34
Доступ до центральної сторони угоди (central counterparty),
систем клірингу і розрахунків та право на
визначення системи розрахунків
1. Держави-члени вимагають, щоб інвестиційні компанії з інших
держав-членів мали право доступу до центральної сторони угоди,
систем клірингу та розрахунків на їх території з метою завершення
укладення або сприяння звершенню укладення угод щодо фінансових
інструментів.
Держави-члени вимагають, щоб доступ таких інвестиційних
компаній до цих засобів визначався тими ж недискримінаційними,
прозорими і об'єктивними критеріями, що застосовуються до місцевих
учасників. Держави-члени не обмежують використання таких засобів
стосовно клірингу та розрахунків за угодами щодо фінансових
інструментів, укладеними на їх території на регульованому ринку чи
в рамках БТЗ.
2. Держави-члени вимагають, щоб регульовані ринки на їх
території надавали всім своїм членам чи учасникам право визначати
систему розрахунків за угодами щодо фінансових інструментів,
укладеними на регульованому ринку, з врахуванням:
(a) таких зв'язків та заходів між визначеною системою
розрахунків та будь-якою іншою системою чи засобом, що необхідні
для забезпечення ефективного та економічно вигідного розрахунку за
даною угодою; та
(b) згоди компетентного органу влади, відповідального за
контролювання регульованого ринку, з тим, що технічні умови для
розрахунку за угодами, укладеними на регульованому ринку через
систему розрахунків іншу, ніж та, що визначена регульованим
ринком, вважаються такими, що допускають безперешкодне та належно
організоване функціонування фінансових ринків.
Таке оцінювання регульованого ринку компетентним органом
влади відбувається без шкоди повноваженням національних
центральних банків як наглядачів за системами розрахунків або
інших наглядових органів в рамках таких систем. Компетентний орган
влади враховує результати нагляду/спостереження, здійсненого
такими установами, з метою уникнення зайвого дублювання контролю.
3. Права інвестиційних компаній, відповідно до частин 1 і 2,
не порушують прав операторів центральної сторони угоди, систем
клірингу та розрахунків відмовити у наданні відповідних послуг,
керуючись законними комерційними мотивами.
Стаття 35
Положення щодо центральних сторін угод,
систем клірингу та розрахунків стосовно БТЗ
1. Держави-члени не перешкоджають інвестиційним компаніям та
ринковим операторам, керують БТЗ, в досягненні відповідних
домовленостей з центральними сторонами угод чи кліринговими
установами та системою розрахунків іншої держави-члена, з метою
забезпечення клірингу чи розрахунків щодо кількох або всіх угод,
укладених учасниками ринку, в рамках їх систем.
2. Компетентні органи інвестиційних компаній та ринкових
операторів, що керують БТЗ, не мають права виступати проти
використання центральних сторін угод, клірингових установ та/або
систем розрахунків в іншій державі-члені, за винятком, коли це
очевидно необхідно для підтримання належного функціонування цих
БТЗ, враховуючи умови, встановлені для систем розрахунків у
частині 2 статті 34.
З метою уникнення зайвого дублювання контролю, компетентний
орган влади враховує нагляд/спостереження за системою клірингу та
розрахунків, що вже здійснюється національними центральними
банками як наглядачами за системами клірингу та розрахунків, або
іншими органами влади з наглядовими повноваженнями щодо таких
систем.
РОЗДІЛ III
РЕГУЛЬОВАНІ РИНКИ
Стаття 36
Ліцензування та правозастосування
1. Держави-члени видають ліцензії регульованого ринку, тим
системам, що відповідають положенням цього Розділу.
Ліцензія регульованого ринку, видається лише у разі, коли
компетентний орган влади впевнений, що ринковий оператор і системи
регульованого ринку відповідають, принаймні, вимогам, встановленим
у цьому Розділі.
У разі, коли регульований ринок має статус юридичної особи,
якою управляє або контролює ринковий оператор інший, ніж сам
регульований ринок, держави-члени встановлюють, яким чином різні
зобов'язання, накладені на ринкового оператора відповідно до цієї
Директиви, розподіляються між регульованим ринком та ринковим
оператором.
Оператор регульованого ринку надає всю інформацію, включаючи
програму діяльності, що встановлює, між іншим, передбачувані види
діяльності та організаційну структуру, необхідну для того, щоб
компетентний орган влади переконався в тому, що регульований ринок
на момент отримання ліцензії для початку діяльності вжив всі
необхідні заходи для виконання зобов'язань, встановлених у цьому
Розділі.
2. Держави-члени вимагають, щоб оператор регульованого ринку
виконував завдання, пов'язані з організацією та діяльністю
регульованого ринку під наглядом компетентного органу влади.
Держави-члени забезпечують постійну перевірку компетентними
органами влади дотримання регульованими ринками положень цього
Розділу. Вони також забезпечують контроль з боку компетентних
органів влади за постійним дотриманням регульованими ринками умов
для отримання ліцензії на започаткування діяльності, встановлених
у цьому Розділі.
3. Держави-члени забезпечують відповідальність ринкового
оператора за гарантування дотримання всіх вимог регульованим
ринком, яким він управляє.
Держави-члени також забезпечують надання оператору
регульованого ринку прав, що відповідають цьому регульованому
ринку, яким він управляє на основі цієї Директиви.
4. Без шкоди будь-яким відповідним положення Директиви
2003/6/ЄС, до угод, укладених в рамках систем регульованого ринку,
застосовується публічне право держави-члена походження
регульованого ринку.
5. Компетентний орган влади може скасувати ліцензію, видану
регульованому ринку, якщо той:
(a) не використовує цю ліцензію впродовж 12 місяців, відкрито
відмовляється від ліцензії або не здійснював діяльності впродовж
останніх шести місяців, якщо держава-член не передбачить
припинення дії ліцензії у таких випадках;
(b) отримав ліцензію на підставі неправдивих заяв чи
будь-яким іншим незаконним способом;
(c) перестав виконувати умови, на основі яких було видано
ліцензію;
(d) серйозно та систематично порушував положення, прийняті
відповідно до цієї Директиви;
(e) підпадає під будь-який з випадків, коли національне
законодавство передбачає скасування ліцензії.
Стаття 37
Вимоги до управління регульованим ринком
1. Держави-члени вимагають, щоб особи, які ефективно
управляють діяльністю та операціями на регульованому ринку, мали
достатньо хорошу репутацію і необхідний досвід для забезпечення
належного та якісного управління та діяльності регульованого
ринку. Держави-члени також вимагають, щоб оператор регульованого
ринку повідомляв компетентному органу влади персональні дані та
будь-які подальші зміни в цих даних щодо осіб, які ефективно
ведуть справи та керують операціями на регульованому ринку.
Компетентний орган влади відмовляє у схваленні запропонованих
змін, коли існують об'єктивні та очевидні підстави вважати, що
вони становлять суттєву загрозу для належного і якісного
управління та діяльності регульованого ринку.
2. Держави-члени забезпечують, що в процесі ліцензування
регульованого ринку, особа чи особи, які ефективно управляють
діяльністю та операціями на вже ліцензованому регульованому ринку,
відповідно до умов, встановлених у цій Директиві, вважаються
такими, що виконують вимоги, встановлені у частині 1.
Стаття 38
Вимоги до осіб, які суттєво впливають
на управління регульованим ринком
1. Держави-члени вимагають, щоб особи, які безпосередньо чи
опосередковано суттєво впливають на управління регульованим
ринком, відповідали встановленим вимогам.
2. Держави-члени вимагають, щоб оператор регульованого ринку:
(a) надавав компетентному органу влади та оприлюднював
інформацію про право власності щодо регульованого ринку та/або
ринкового оператора, і, зокрема, - про персональні дані та обсяг
часток будь-яких осіб, що суттєво впливають на управління;
(b) повідомляв компетентному органу влади та оприлюднював
інформацію щодо переходу права власності, що зумовлює зміну осіб,
які суттєво впливають на діяльність регульованого ринку.
3. Компетентний орган влади відмовляється затвердити
запропоновані зміни щодо осіб, які контролюють регульований ринок
та/або ринкового оператора, коли існують об'єктивні та очевидні
підстави вважати, що ці зміни становлять суттєву загрозу для
належного і якісного управління регульованим ринком.
Стаття 39
Організаційні вимоги
Держави-члени вимагають, щоб регульований ринок:
(a) мав засоби для чіткого визначення і подолання потенційно
негативних наслідків для діяльності регульованого ринку чи його
учасників, будь-якого конфлікту інтересів між інтересами
регульованого ринку, його власників чи його оператора і якісним
функціонуванням регульованого ринку, та, зокрема, у разі, коли
такий конфлікт інтересів може зашкодити виконанню будь-яких
функцій, делегованих регульованому ринку компетентним
уповноваженим органом;
(b) був відповідно оснащений, щоб справитися з ризиками,
впливові яких він підлягає; забезпечував відповідні засоби та
системи для визначення всіх суттєвих ризиків щодо його діяльності
і вживав ефективні заходи для зменшення цих ризиків;
(c) мав засоби для якісного управління технічними операціями
системи, включаючи розробки ефективних заходів для подолання
ризиків збою в системі, у разі настання непередбачених обставин;
(d) мав прозорі і недискреційні правила та процедури, що
забезпечують справедливу та належну торгівлю і встановлюють
об'єктивні критерії ефективного виконання замовлень;
(e) мав ефективні засоби для сприяння якісному та вчасному
завершенню виконання угод, що укладені в рамках його систем;
(f) на момент ліцензування і в подальшому володів достатніми
фінансовими ресурсами для полегшення свого належного
функціонування, зважаючи на характер та обсяг угод, укладених на
ринку, та обсяг і ступінь ризиків, впливові яких він підлягає.
Стаття 40
Допуск фінансових інструментів до обігу
1. Держави-члени вимагають від регульованих ринків
встановлення зрозумілих та прозорих правил допуску фінансових
інструментів до обігу.
Ці правила забезпечують, що торгівля фінансовими
інструментами, допущеними до обігу на регульованому ринку, може
здійснюватися справедливо, належно та ефективно, а що стосується
цінних паперів, які підлягають обігу - що вони знаходяться у
вільному обігу.
2. Що стосується деривативів, правила забезпечують, зокрема,
що форма контракту стосовно деривативів передбачає належне
ціноутворення, а також наявність ефективних умов розрахунку за
контрактом.
3. Крім зобов'язань, передбачених частинами 1 і 2,
держави-члени вимагають, щоб регульований ринок розробив та
підтримував ефективні засоби перевірки виконання емітентами цінних
паперів, що підлягають обігу і виставлені на продаж на
регульованому ринку, їх обов'язків, відповідно до законодавства
Спільноти щодо розголошення інформації в процесі створення,
діяльності емітентів чи в разі потреби.
Держави-члени забезпечують розробку регульованим ринком
засобів сприяння їх членам чи учасникам в отриманні доступу до
інформації, оприлюдненої відповідно до законодавства Спільноти.
4. Держави-члени забезпечують розробку регульованими ринками
необхідних заходів для систематичної перевірки відповідності
фінансових інструментів, виставлених ними на продаж, вимогам щодо
їх допущення до обігу.
5. Цінний папір, що підлягає обігу, і допущений до обігу на
регульованому ринку, може бути виставлений на продаж на інших
регульованих ринках навіть без згоди емітента, згідно з
відповідними положеннями Директиви 2003/71/ЄС (22) Європейського
Парламенту та Ради від ... про проспекти, що підлягають
опублікуванню при пропозиції цінних паперів чи виставленні їх на
продаж та внесення змін до Директиви 2001/34/ЄС ( 994_191 ).
Регульований ринок повідомляє емітента про те, що торгівля
емітованими ним цінними паперами відбувається на цьому
регульованому ринку. На емітента не поширюється обов'язок щодо
безпосереднього надання, відповідно частини 3, інформації
будь-якому регульованому ринку, що виставив без згоди емітента
виставив на продаж емітовані ним цінні папери. _______________
(22) ОВ L
6. З метою забезпечення однакового застосування частин з 1 по
5, Комісія, відповідно до процедури, зазначеної в частині 2 статті
64, приймає заходи щодо імплементації, що:
(a) визначають характерні ознаки різних видів інструментів,
що враховуються регульованим ринком при оцінці, чи емітований
інструмент відповідає умовам, зазначеним у другому пункті частини
1 щодо допуску до обігу в різних ринкових сегментах регульованого
ринку;
(b) роз'яснюють заходи, які повинні бути вжиті регульованим
ринком для виконання свого обов'язку щодо перевірки дотримання
емітентом цінних паперів, що підлягають обігу, обов'язків,
відповідно до законодавства Спільноти, щодо розголошення
інформації в процесі створення, діяльності чи в разі потреби;
(c) роз'яснюють заходи, що повинні бути розроблені
регульованим ринком, відповідно до частини 3, для полегшення
доступу своїх членів та учасників до інформації, що оприлюднена
відповідно до умов, встановлених законодавством Спільноти.
Стаття 41
Призупинення та вилучення інструментів з обігу
1. Без шкоди праву компетентного органу влади відповідно до
пунктів (j) і (k) частини 2 статті 50 вимагати призупинення обігу
або вилучення з обігу, оператор регульованого ринку може
призупинити або вилучити з обігу фінансовий інструмент, що
перестав відповідати правилам регульованого ринку, якщо лише такий
захід не завдасть суттєвої шкоди інтересам інвесторів або
належному функціонуванню ринку.
Незважаючи на можливість операторів регульованих ринків
безпосередньо інформувати операторів інших регульованих ринків,
держави-члени вимагають, щоб оператор регульованого ринку, що
призупиняє чи вилучає з обігу фінансовий інструмент, оприлюднював
це рішення і повідомляв цю важливу інформацію компетентному органу
влади. Компетентний орган влади інформує про це компетентних
органів влади інших держав-членів.
2. Компетентний орган влади, що вимагає призупинення торгівлі
або вилучення фінансового інструмента з обігу на одному чи більше
регульованих ринках, негайно оприлюднює своє рішення та повідомляє
це компетентним органам влади інших держав-членів. За винятком
випадків, коли це може суттєво зашкодити інтересам інвесторів чи
належному функціонуванню ринку, компетентні органи влади інших
держав-членів вимагають призупинення чи вилучення цього
фінансового інструмента з обігу на регульованих ринках та в рамках
БТЗ, що діють в межах їх юрисдикції.
Стаття 42
Доступ до регульованого ринку
1. Держави-члени вимагають від регульованого ринку розробки
та підтримання прозорих і недискреційних правил, що грунтуються на
об'єктивних критеріях регулювання доступу до регульованого ринку.
2. Такі правила встановлюють будь-які обов'язки членів чи
учасників, що випливають з:
(a) структури регульованого ринку та управління ним;
(b) правил, що регулюють операції на цьому ринку;
(c) рівня професійної підготовки персоналу інвестиційних
компаній чи кредитних установ, що діють на ринку;
(d) умов, встановлених для членів чи учасників інших, ніж
інвестиційні компанії та кредитні установи, відповідно до частини
3;
(e) правил та процедур щодо клірингу та розрахунків за
угодами, укладеними на регульованому ринку.
3. Регульовані ринки можуть допустити в якості членів або
учасників інвестиційні компанії, кредитні установи, що отримали
ліцензії відповідно до Директиви 2000/12/ЄС ( 994_277 ), та інших
осіб, які:
(a) відповідають встановленим вимогам;
(b) мають достатній рівень професійної підготовки та
компетенції;
(c) мають відповідні організаційні засоби;
(d) мають достатньо ресурсів для виконання покладених
завдань, враховуючи різні фінансові засоби, що можуть бути
встановлені регульованим ринком для гарантування належного
розрахунку за угодами.
4. Держави-члени забезпечують, що стосовно угод, укладених на
регульованому ринку, члени чи учасники не зобов'язані поширювати
один на одного зобов'язання, встановлені у статтях 19, 21 та 22.
Однак, члени чи учасники регульованого ринку поширюють
зобов'язання, передбачені у статтях 19, 21 та 22, на своїх
клієнтів, коли вони, діючи від імені своїх клієнтів, виконують їх
замовлення на регульованому ринку.
5. Держави-члени забезпечують, що правила доступу до або
членства в регульованому ринку передбачують безпосередню або
дистанційну (remote) участь інвестиційних компаній та кредитних
установ.
6. Держави-члени, без встановлення подальших вимог,
передбачених законами чи адміністративними актами, дозволяють
регульованим ринкам інших держав-членів вживати на своїй території
відповідні заходи для полегшення доступу до і торгівлі на цих
ринках дистанційних членів чи учасників, створених на їх
території.
Регульований ринок повідомляє компетентному органу влади
держави-члена його походження державу-члена, в якій він має намір
вживати такі заходи. Компетентний орган влади держави-члена
походження впродовж одного місяця надає цю інформацію
державі-члену, в якій регульований ринок має намір вживати такі
заходи.
Компетентний орган влади держави-члена походження
регульованого ринку, на запит компетентного органу влади
приймаючої держави-члена, впродовж розумного строку повідомляє
персональні дані членів чи учасників регульованого ринку,
створеного в цій державі-члені.
7. Держави-члени вимагають від оператора регульованого ринку
систематичного повідомлення компетентному органу влади
регульованого ринку списку членів чи учасників цього регульованого
ринку.
Стаття 43
Контроль за дотриманням правил регульованого ринку
та інших правових зобов'язань
1. Держави-члени вимагають від регульованих ринків розробки
та підтирання ефективних заходів та процедур щодо систематичного
контролю за дотриманням членами чи учасниками їхніх правил.
Регульовані ринки контролюють угоди, укладені їх членами чи
учасниками в рамках їх систем, для встановлення порушень цих
правил, неналежних умов торгівлі чи поведінки, що може призвести
до зловживання на ринку.
2. Держави-члени вимагають від операторів регульованих ринків
звітування перед компетентними органами регульованого ринку про
суттєві порушення їх правил, неналежні умови торгівлі або про
поведінку, що може призвести до зловживання на ринку.
Держави-члени також вимагають, від операторів регульованого ринку
негайного повідомлення відповідної інформації органам,
уповноваженим розслідувати та переслідувати в судовому порядку
зловживання на ринку, та максимального сприяння цим органам в
розслідуванні та переслідуванні в судовому порядку зловживань на
регульованому ринку або в рамках його систем.
Стаття 44
Вимоги до регульованих ринків щодо
прозорості до проведення торгів
1. Держави-члени, принаймні, вимагають, щоб регульовані ринки
оприлюднювали поточні ціни купівлі/продажу та обсягів
попиту/пропозиції за цими цінами, оголошеними в рамках їх систем,
щодо акцій, допущених до обігу на регульованому ринку.
Держави-члени вимагають постійного оприлюднення цієї інформації на
зважених комерційних умовах протягом стандартної торгової сесії.
Регульовані ринки можуть на зважених комерційних умовах та
без дискримінації надати інвестиційним компаніям, зобов'язаним
оприлюднювати свої котирування акцій, відповідно до статті 27,
доступ до засобів оприлюднення інформації, відповідно до першого
пункту.
2. Держави-члени забезпечують можливість компетентних органів
влади скасувати обов'язок щодо оприлюднення регульованими ринками
інформації, зазначеної в частині 1, яка грунтується на ринковій
моделі чи виді та обсягах замовлень, за обставин, визначених
відповідно до частини 3. Зокрема, компетентні органи влади можуть
скасувати цей обов'язок щодо угод, що більші за масштабом,
порівняно зі стандартним обсягом угод щодо відповідних акції чи
виду акцій.
3. Для забезпечення однакового застосування частин 1 та 2,
Комісія, відповідно до процедури, зазначеної в частині 2 статті
64, приймає заходи щодо імплементації стосовно:
(a) діапазону цін купівлі/продажу або котирувань
маркет-мейкера, обсягу попиту/пропозиції, які мають бути
оприлюднені за цими цінами;
(b) обсягу та виду замовлень, щодо яких може бути скасовано
обов'язок розголошення інформації до проведення торгів, відповідно
до частини 2;
(c) ринкової моделі в якій може бути скасовано обов'язок щодо
розголошення інформації до проведення торгів, відповідно до
частини 2, і, зокрема, можливості поширення цього обов'язку на
методи торгівлі, що застосовуються регульованими ринками, які
укладають угоди відповідно до їх правил із визначенням цін,
встановлених за межами регульованого ринку, або періодичними
аукціонами.
Стаття 45
Вимоги до регульованих ринків щодо
прозорості після проведення торгів
1. Держави-члени, принаймні, вимагають, щоб регульовані ринки
оприлюднювали ціну, обсяг та час угод, укладених щодо акцій,
допущеними до обігу на регульованому ринку. Держави-члени
вимагають, щоб деталі таких угод були оприлюднені на зважених
комерційних засадах і якомога швидше до часу укладення угод.
Регульовані ринки можуть на зважених комерційних засадах та
без дискримінації надавати інвестиційним компаніям, зобов'язаним
оприлюднювати деталі своїх угод щодо акцій, відповідно до статті
28, доступ до засобів оприлюднення інформації, відповідно до
першого пункту.
2. Держави-члени передбачають надання компетентними органами
влади дозволу регульованим ринкам щодо відкладення опублікування
деталей стосовно виду чи обсягів угод. Зокрема, компетентні органи
влади можуть дозволити відкласти опублікування деталей стосовно
угод, що більші за масштабом, порівняно зі стандартним обсягом
угод щодо відповідних акції чи виду акцій. Держави-члени вимагають
від регульованих ринків отримання попереднього дозволу
компетентних органів влади щодо заходів з відкладення оприлюднення
деталей угод, а також повідомлення про ці заходи учасників ринку
та інвесторів.
3. Для забезпечення ефективного і належного функціонування
фінансових ринків та гарантування однакового застосування частин 1
та 2, Комісія відповідно до процедури, зазначеної в частині 2
статті 64, приймає заходи щодо імплементації стосовно:
(a) обсягу та змісту інформації, що підлягає оприлюдненню;
(b) умов, відповідно до яких регульований ринок може
передбачити відкладення оприлюднення інформації щодо угод, та
критеріїв для визначення, до яких угод, з огляду на їх величину та
вид акцій, дозволено відкласти оприлюднення.
Стаття 46
Положення стосовно центральних сторін угод,
засобів клірингу та розрахунків
1. Держави-члени не перешкоджають регульованим ринкам
вступати в домовленість з центральними сторонами угод,
кліринговими установами чи системами розрахунків іншої
держави-члена, з метою забезпечення клірингу та/або розрахунків
щодо всіх чи кількох угод, укладених учасниками ринку, відповідно
до їх систем.
2. Компетентний орган регульованого ринку не має права
перешкоджати використанню центральної сторони угоди, клірингової
установи та/або систем розрахунків в інших державах-членах, крім
випадків, коли це очевидно необхідно для забезпечення належного
функціонування регульованого ринку, враховуючи умови щодо систем
розрахунків, встановлені у частині 2 статті 34.
З метою уникнення зайвого дублювання контролю, компетентний
орган влади повинен враховувати результати нагляду/контролю за
системою клірингу та розрахунків, здійсненого національними
центральними банками в якості контролера за системами клірингу та
розрахунків, або іншими наглядовими органами, що наділені
компетенцією щодо таких систем.
Стаття 47
Список регульованих ринків
Кожна держава-член складає список регульованих ринків, для
яких вона є державою-членом походження, і передає цей список іншим
державам-членам та Комісії. Подібне повідомлення надсилається у
разі внесення змін до цього списку. Комісія опубліковує список
регульованих ринків в Офіційному Віснику Європейського Союзу та
оновлює ці дані, принаймні, один раз на рік. Комісія також
розміщає цей список на веб-сторінці та оновлює його кожен раз
після отримання повідомлення від держав-членів про зміни в таких
списках.
РОЗДІЛ IV
КОМПЕТЕНТНІ ОРГАНИ ВЛАДИ
ГЛАВА I
ПРИЗНАЧЕННЯ, ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ПОРЯДОК ЗАМІЩЕННЯ
Стаття 48
Призначення компетентних органів влади
1. Кожна держава-член призначає компетентні органи влади, що
виконують службові обов'язки, передбачені різними положеннями цієї
Директиви. Держави-члени повідомляють Комісії та компетентним
органам влади інших держав-членів інформацію щодо компетентних
органів влади, відповідальних за забезпечення виконання кожного з
цих службових обов'язків.
2. Компетентні органи влади, зазначені в частині 1, повинні
бути державними органами, без шкоди можливості делегування завдань
іншим суб'єктам, якщо це чітко передбачено частиною 5 статті 5,
частиною 3 статті 16, частиною 2 статті 17 та частиною 4 статті
23.
Будь-яке делегування завдань суб'єктам, іншим ніж компетентні
органи влади, зазначені в частині 1, не може передбачати ані
здійснення повноважень компетентного державного органу, ані
реалізацію дискреційних повноважень щодо прийняття офіційних
рішень. Держави-члени вимагають від компетентних органів влади,
перш ніж здійснити делегування, вжити всі відповідні заходи, щоб
переконатися в наявності в суб'єкта, якому делегуватимуть
завдання, правоздатності та ресурсів для ефективного виконання цих
завдань, а також здійснення делегування лише в разі створення
чітко визначеної та документально оформленої основи для виконання
будь-яких делегованих завдань, що визначає завдання, які повинні
бути виконані, та умови виконання цих завдань. Ці умови включають
застереження, що зобов'язує відповідного суб'єкта діяти і бути
організованим таким чином, щоб уникнути конфлікту інтересів, не
допустити неналежного використання інформації, отриманої в
результаті виконання делегованих завдань, а також запобігти
конкурентній боротьбі. У будь-якому разі остаточна
відповідальність щодо контролю за дотриманням цієї Директиви та її
заходів щодо її імплементації лежить на компетентному органі влади
або органах, призначених відповідно до частини 1.
Держави-члени повідомляють Комісії та компетентним органам
влади держав-членів про будь-які домовленості, укладені щодо
делегування завдань, включаючи точні умови, що регулюють таке
делегування.
3. Комісія оприлюднює список компетентних органів влади,
зазначених у частинах 1 і 2, в Офіційному Віснику Європейського
Союзу, принаймні один раз на рік, і постійно його оновлює на своїй
веб-сторінці.
Стаття 49
Співпраця компетентних уповноважених органів
в межах однієї держави-члена
Якщо держава-член призначає більш ніж одного компетентного
органу влади для забезпечення виконання положень цієї Директиви,
відповідно, визначається роль кожного з них і вони тісно
співпрацюють між собою.
Кожна держава-член також вимагає такої взаємодії між
компетентними органами влади для цілей цієї Директиви та
компетентними органами влади, відповідальними в цій державі-члені
за контроль над кредитними та іншими фінансовими установами,
пенсійними фондами, ICI, посередниками щодо страхування та
перестрахування.
Держави-члени вимагають від компетентних органів влади обміну
будь-якою інформацією, що має значення для здійснення їх функцій
та службових обов'язків.
Стаття 50
Права, що мають бути надані
компетентним уповноваженим органам
1. Компетентні органи влади наділені всіма повноваженнями
щодо контролю та розслідування, необхідними для здійснення їх
функцій. Враховуючи обмеження, передбачені їх національним
законодавством, вони здійснюють такі повноваження:
(a) безпосередньо; або
(b) у співпраці з іншими органами влади; або
(c) під їх відповідальністю - шляхом делегування
організаціям, відповідно до частини 2 статті 48; або
(d) шляхом звернення до компетентних судових органів.
2. Повноваження, передбачені частиною 1, реалізовуються
відповідно до національного законодавства і, принаймні, включають
права:
(a) доступу до будь-якого документа у будь-якій формі, та
отримання копії такого документа;
(b) вимагати від будь-яких осіб надання інформації, і, у разі
потреби, - викликати і допитувати особу з метою отримання
інформації;
(c) на проведення оглядів на місці;
(d) вимагати надання наявних записів телефонних розмов та
наявних записів щодо потоку даних;
(e) вимагати припинення будь-якої діяльності, що суперечить
положенням, прийнятим на виконання цієї Директиви;
(f) вимагати замороження або накладення арешту на активи;
(g) вимагати тимчасової заборони здійснення професійної
діяльності;
(h) вимагати надання інформації ліцензованими інвестиційними
компаніями та аудиторами регульованих ринків;
(i) вжиття будь-яких заходів для забезпечення подальшого
виконання правових вимог інвестиційними компаніями та
регульованими ринками;
(j) вимагати припинення торгівлі фінансовими інструментами;
(k) вимагати вилучення фінансових інструментів з торгівлі чи
то в рамках регульованого ринку, чи відповідно до інших
торговельних домовленостей;
(l) передавати справи для кримінального переслідування;
(m) дозволяти аудиторам або експертам проводити перевірку або
розслідування.
Стаття 51
Адміністративні санкції
1. Без шкоди процедурам позбавлення ліцензії або праву
держав-членів накласти кримінальні санкції, держави-члени
забезпечують, відповідно до свого національного законодавства,
вжиття відповідних адміністративних заходів або накладення
адміністративних санкцій на відповідальних осіб, якщо положення,
прийняті на виконання цієї Директиви, не були виконані.
Держави-члени забезпечують ефективність, відповідність та
переконливість цих заходів.
2. Держави-члени визначають санкції, що застосовуються у разі
невиконання обов'язку щодо сприяння розслідуванню, передбаченого
статтею 50.
3. Держави-члени передбачають можливість розголошення
компетентним органом влади інформації щодо будь-якого заходу чи
санкції, що накладаються в разі порушення положень, прийнятих на
виконання цієї Директиви, якщо розголошення такої інформації не
створить серйозної загрози для фінансових ринків, або не завдасть
суттєвої шкоди відповідним сторонам.
Стаття 52
Право на оскарження
1. Держави-члени забезпечують, що будь-яке рішення, прийняте
відповідно до законів, підзаконних та адміністративних положень
згідно з цією Директивою, належно обгрунтоване і передбачає право
на звернення до суду. Право на звернення до суду також надається у
разі звернення для отримання ліцензії, що містить всю необхідну
інформацію, якщо впродовж шести місяців після подання звернення,
не було прийнято жодного рішення.
2. Держави-члени передбачають право одного чи більше органу
(-ів), наведених нижче, відповідно до національного законодавства
звертатися до суду або до компетентних адміністративних органів з
метою захисту інтересів споживачів, для забезпечення застосування
національних положень, спрямованих на виконання цієї Директиви:
(a) державні органи або їх представники;
(b) організації споживачів, що мають законний інтерес в
захисті прав споживачів;
(c) професійні організації, що мають законний інтерес в
діяльності, спрямованій на захист своїх членів.
Стаття 53
Позасудові механізми задоволення скарг інвесторів
1. Держави-члени заохочують розробку дієвих та ефективних
процедур позасудового врегулювання скарг та відшкодування щодо
спорів у сфері захисту прав споживачів, стосовно надання
інвестиційними компаніями послуг з інвестування та додаткових
послуг зі зверненням, у разі потреби, до існуючих органів.
2. Держави-члени забезпечують, що положення законів або
підзаконних актів не перешкоджають цим органам ефективно
співпрацювати у вирішенні міждержавних спорів.
Стаття 54
Професійна таємниця
1. Держави-члени забезпечують, що всі уповноважені органи
влади, всі особи, що працюють або працювали в компетентних органах
влади чи суб'єктах, яким делеговано завдання, відповідно до
частини 2 статті 48, а також аудитори, експерти, що отримали
вказівки від компетентних органів влади, дотримуються обов'язку
щодо збереження професійної таємниці. Жодна конфіденційна
інформація, яку вони можуть отримати в процесі виконання своїх
обов'язків, не може бути розголошена будь-якій особі чи
уповноваженому органу, за винятком, коли така інформація викладена
стисло, має загальний характер і на її основі не можна
ідентифікувати окремі інвестиційні компанії, ринкових операторів,
регульовані ринки або будь-яких інших осіб, без шкоди випадкам, що
регулюються кримінальним правом або іншими положеннями цієї
Директиви.
2. У разі, коли інвестиційна компанія, ринковий оператор або
регульований ринок були оголошені банкрутом, або були вимушені
припинити діяльність, конфіденційна інформація, що не стосується
третіх осіб, може бути розголошена в цивільних або комерційних
провадженнях, якщо ця інформація необхідна для здійснення таких
проваджень.
3. Без шкоди відносинам, що регулюються кримінальним правом,
компетентні органи влади, установи, фізичні чи юридичні особи,
інші ніж компетентні органи влади, що отримують конфіденційну
інформацію, відповідно до цієї Директиви, можуть використовувати
її лише для виконання своїх службових обов'язків та здійснення
своїх функцій; в разі, якщо це компетентні органи влади, - в межах
сфери застосування цієї Директиви, в разі, якщо це інші органи,
установи, фізичні чи юридичні особи, - в цілях, для яких їм було
надано цю інформацію, та/або в контексті адміністративних або
судових процедур, що безпосередньо пов'язані зі здійсненням таких
функцій. Однак, у разі, коли компетентний орган влади або інший
орган, установа чи особа, що повідомляє інформацію, погодиться на
це, орган влади, що отримує таку інформацію, може використати її в
інших цілях.
4. На будь-яку конфіденційну інформацію, отриману чи передану
відповідно до цієї Директиви, поширюються вимоги щодо професійної
таємниці, встановлені цією статтею. Разом з тим, ця стаття не
перешкоджає компетентним органам влади в обміні чи передачі
конфіденційної інформації, відповідно до цієї Директиви та інших
директив, що регулюють діяльність інвестиційних компаній,
кредитних установ пенсійних фондів, ICI, посередників щодо
страхування та перестрахування, страхових компаній, регульованих
ринків, ринкових операторів тощо, з дозволу компетентного органу
влади, інших установ, органів, фізичних чи юридичних осіб, що
надали таку інформацію.
5. Ця стаття не перешкоджає компетентним органам влади в
обміні та передачі, відповідно до національного законодавства,
конфіденційної інформації, яку не було отримано від компетентного
органу влади іншої держави-члена.
Стаття 55
Відносини з аудиторами
1. Держави-члени, принаймні, забезпечують, що будь-яка особа,
що отримала ліцензію в значенні Восьмої Директиви Ради 84/253/ЄЕС
від 10 квітня 1984 року про затвердження кандидатур осіб,
відповідальних за проведення державного аудиту документів
бухгалтерської звітності ( 994_461 ) (23), що виконує в
інвестиційній компанії завдання, зазначені в статті 51 Четвертої
Директиви Ради 78/349/ЄЕС від 25 липня 1978 року про річні звіти
товариства певного виду (24), статті 37 Директиви 83/349/ЄЕС,
статті 31 Директиви 85/611/ЄЕС ( 994_293 ), або будь-яке інше
завдання, передбачене законом, належним чином повідомляє
компетентним органам влади про будь-який факт чи рішення, про які
їй стало відомо в ході виконання такого завдання і яке: _______________
(23) ОВ L 126, 12.5.1984, С. 20.
(24) ОВ L 222, 14.8.1978, С. 11. Директива з останніми
змінами, внесеними Директивою 2003/51/ЕС Європейського Парламенту
та Ради (ОВ L 178, 17.7.2003, С. 16).
(a) суттєво порушує закони, підзаконні та адміністративні
положення, що встановлюють умови ліцензування, або окремо
регулюють діяльність інвестиційних компаній;
(b) впливають на безперервне функціонування інвестиційної
компанії;
(c) призводять до відмови у посвідченні рахунків або до
висловлення застережень.
Особа також зобов'язана повідомити про будь-які факти та
рішення, про які їй стане відомо у ході виконання одного з
завдань, зазначених у першому пункті, в компанії, що має тісні
зв'язки з інвестиційною компанією, в межах якої вона виконує таке
завдання.
2. Добросовісне повідомлення компетентним органам влади
особами, що отримали ліцензії відповідно до Директиви 84/253/ЄЕС
( 994_461 ), про будь-який факт чи рішення, зазначені в частині 1,
не порушує будь-яких контрактних чи правових обмежень щодо
розголошення інформації, і не тягне за собою відповідальності
таких осіб.
ГЛАВА II
СПІВПРАЦЯ МІЖ КОМПЕТЕНТНИМИ ОРГАНАМИ ВЛАДИ
РІЗНИХ ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ
Стаття 56
Обов'язок щодо співпраці
1. Компетентні органи влади різних держав-членів взаємодіють
один з одним з метою виконання своїх службових обов'язків
відповідно до цієї Директиви, використовуючи свої повноваження,
передбачені цією Директивою або національним законодавством.
Компетентні органи влади допомагають компетентним органам
влади інших держав-членів. Зокрема, вони обмінюються інформацією
та взаємодіють в процесі розслідування чи здійснення нагляду.
З метою сприяння та посилення взаємодії, і, зокрема, - обміну
інформацією, держави-члени призначають компетентний орган влади в
якості контактного пункту для потреб цієї Директиви. Держави-члени
повідомляють Комісії та іншим державам-членам найменування
органів, призначених отримувати запити щодо обміну інформацією або
взаємодії, відповідно до цієї частини.
2. У разі коли, враховуючи ситуацію на ринках цінних паперів
держав-членів походження, операції регульованого ринку, що діє на
території приймаючої держави-члена, набули суттєвого значення для
функціонування ринків цінних паперів та захисту інвесторів в цій
приймаючій державі-члені, компетентні органи влади приймаючої
держави-члена та держави-члена походження вживають відповідні
заходи щодо взаємодії.
3. Держави-члени вживають необхідні адміністративні та
організаційні заходи для полегшення підтримки, передбаченої
частиною 1.
Компетентні органи влади можуть використовувати свої
повноваження з метою взаємодії навіть у разі, коли поведінка, що є
предметом розслідування, не порушує будь-яких положень, чинних в
цій державі-члені.
4. У разі, коли компетентний орган влади має достатньо
підстав підозрювати, що дії, які суперечать положенням цієї
Директиви, вчинені установами, що не є об'єктами його нагляду,
здійснюються або здійснювалися на території іншої держави-члена,
він окремо повідомляє про це компетентному органу влади іншої
держави-члена. Такий орган вживає відповідні заходи. Він
повідомляє компетентному органу влади, що надав таку інформацію,
про результати вжитих заходів і, наскільки це можливо, про важливі
наслідки втручання. Ця частина не порушує повноваження
компетентного органу влади, що надав таку інформацію.
5. З метою забезпечення однакового застосування частини 2,
Комісія може, відповідно до процедури, зазначеної в частині 2
статті 64, прийняти заходи щодо імплементації для встановлення
критеріїв, відповідно до яких операції регульованого ринку в
приймаючій державі-члені можна вважати такими, що мають суттєве
значення для функціонування ринків цінних паперів та захисту
інвесторів в цій приймаючій державі-члені.
Стаття 57
Співпраця щодо здійснення нагляду,
перевірок на місці та розслідувань
Компетентний орган влади однієї держави-члена може звертатися
до компетентного органу влади іншої держави-члена за допомогою у
здійсненні нагляду, перевірки на місці або розслідування. У разі,
коли інвестиційні компанії є дистанційними членами регульованого
ринку, компетентний орган влади регульованого ринку може вирішити
звернутися до них безпосередньо; в такому разі він, відповідно,
повідомляє компетентний орган влади держави-члена походження про
дистанційного члена.
У разі, коли компетентний орган влади отримує звернення щодо
здійснення перевірки на місці або розслідування, в межах своїх
повноважень він:
(a) сам здійснює перевірку чи проводить розслідування; або
(b) дозволяє уповноваженому органу, що звертається, здійснити
перевірку чи провести розслідування; або
(c) дозволяє аудиторам чи експертам здійснити перевірку чи
провести розслідування.
Стаття 58
Обмін інформацією
1. Компетентні органи влади держав-членів, визначені в якості
контактних пунктів для потреб цієї Директиви, згідно з частиною 1
статті 56, негайно передають один одному інформацію, необхідну для
виконання службових обов'язків компетентних органів влади,
визначених відповідно до частини 1 статті 48, що встановлені в
положеннях, прийнятих відповідно до цієї Директиви.
Компетентні органи влади, що обмінюються інформацією з іншими
компетентними органами влади відповідно до цієї Директиви, в
процесі такого спілкування можуть зазначити, що ця інформація не
підлягає розголошенню без їх чітко вираженої згоди. В такому разі
ця інформація може бути надана виключно для потреб, щодо яких ці
уповноважені органи надали свою згоду.
2. Компетентний орган влади, визначений в якості контактного
пункту, може передати інформацію, отриману відповідно до частини 1
та статей 53 і 63, органам влади, зазначеним в статті 49. Вони не
можуть передати її іншим органам, фізичним чи юридичним особам без
чітко вираженої згоди компетентних органів влади, що надали цю
інформацію, та виключно для потреб, щодо яких ці уповноважені
органи надали свою згоду, за винятком коли цього вимагають
відповідні обставини. В такому разі контактний пункт негайно
повідомляє контактний пункт, який надіслав інформацію.
3. Органи влади, зазначені в статті 49, а також інші органи,
фізичні чи юридичні особи, що отримують конфіденційну інформацію,
відповідно до частини 1 цієї статті або відповідно до статей 55 та
63, можуть використовувати її лише в ході виконання своїх
службових обов'язків, зокрема, щодо:
(a) перевірки дотримання вимог для започаткування діяльності
інвестиційних компаній та полегшення контролю, на консолідованій
чи неконсолідованій основі, за здійсненням такої діяльності,
особливо - за дотриманням вимог щодо достатності основного
капіталу, встановлених у Директиві 93/6/ЄЕС ( 994_480 ),
адміністративних і бухгалтерських процедур та механізмів
внутрішнього контролю;
(b) контролю за належним функціонуванням місць ведення
торгівлі;
(c) накладення санкцій;
(d) оскарження в адміністративному порядку рішень
компетентних органів влади;
(e) судових процедур, ініційованих відповідно до статі 52; та
(f) позасудових механізмів врегулювання скарг інвесторів,
передбачених у статті 53.
4. Комісія може, відповідно до процедури, зазначеної в
частині 2 статті 64. прийняти заходи щодо імплементації процедур
обміну інформацією між компетентними органами влади.
5. Статті 54, 58 та 63 не перешкоджають компетентним органам
влади передавати центральним банкам, Європейській Системі
Центральних банків та Європейському центральному банку, що
виступають в якості керівних грошово-кредитних установ, і, в разі
потреби, - іншим уповноваженим державним органам, відповідальним
за контроль щодо систем оплати та розрахунку, конфіденційну
інформацію, необхідну для виконання їх завдань; подібним чином
такі органи влади чи установи мають право надавати компетентним
органам влади інформацію, яка може їм знадобитися для виконання їх
завдань, передбачених у цій Директиві.
Стаття 59
Відмова у співпраці
Компетентний орган влади може відмовити у співпраці щодо
проведення розслідування, здійснення перевірки на місці або
контролю, як передбачено у статті 57, або в обміні інформацією, як
передбачено в статті 58, лише у разі, коли:
(a) таке розслідування, перевірка на місці, здійснення
контролю або обмін інформацією, можуть негативно вплинути на
суверенітет, безпеку чи державну політику держави, до якої
звернулися;
(b) в уповноважених органах держави, до якої звернулися, вже
було ініційовано судовий процес щодо тих самих дій і тих самих
осіб;
(c) в державу, до якої звернулися, вже було надіслано рішення
щодо тих самих осіб і тих самих дій.
У разі такої відмови, компетентний орган влади повідомляє,
відповідно, компетентний орган влади, що звертається з
клопотанням, надаючи йому якомога детальнішу інформацію.
Стаття 60
Проведення консультацій між органами влади
до видачі ліцензії
1. До компетентних органів влади іншої держави-члена
звертаються за консультаціями перш ніж видати ліцензію
інвестиційній компанії, що:
(a) є дочірньою компанією інвестиційної компанії чи кредитної
установи, ліцензованої в іншій державі-члені; або
(b) є дочірньою компанією материнської компанії інвестиційної
компанії чи кредитної установи, ліцензованої в іншій
державі-члені; або
(c) контролюється тією ж фізичною чи юридичною особою, що
контролює інвестиційну компанію, ліцензовану в іншій
державі-члені.
2. Необхідно проконсультуватися з компетентним органом влади
держави-члена, відповідальним за контролювання кредитних установ
чи страхових компаній, перш ніж видати ліцензію інвестиційній
компанії, що:
(a) є дочірньою компанією кредитної установи чи страхової
компанії, ліцензованої на території Спільноти; або
(b) є дочірньою компанією материнської компанії кредитної
установи чи страхової компанії, ліцензованої на території
Спільноти; або
(c) контролюється тією ж особою, фізичною чи юридичною, що
контролює кредитну установу чи страхову компанію, ліцензовану на
території Спільноти.
3. Відповідні компетентні органи влади, зазначені в частинах
1 і 2, проводять консультації один з одним особливо при оцінюванні
відповідності вимогам акціонерів чи членів, а також при визначенні
рівня репутації та досвіду осіб, які ефективно здійснюють
діяльність, пов'язану з управлінням іншими юридичними особами тієї
ж групи. Вони обмінюються інформацією щодо відповідності вимогам
акціонерів чи членів, а також рівня репутації та досвіду осіб, які
ефективно здійснюють діяльність, важливу для інших відповідних
компетентних органів влади, для видачі ліцензії, а також для
подальшого оцінювання дотримання умов діяльності.
Стаття 61
Повноваження приймаючої держави-члена
1. Приймаючі держави-члени, для потреб статистики, можуть
вимагати від всіх інвестиційних компаній, філії яких знаходяться в
межах їх територій, періодично перед ними звітувати про діяльність
таких філій.
2. Користуючись своїми повноваженнями, відповідно до цієї
Директиви, приймаюча держава-член може вимагати від філій
інвестиційних компаній надання інформації, необхідної для
контролювання дотримання ними стандартів, встановлених приймаючою
державою-членом, що застосовуються до них у випадках, передбачених
частиною 7 статті 32. Ці вимоги не можуть бути суворішими ніж ті,
що встановлені цією державою-членом до створених компаній для
контролювання дотримання ними цих стандартів.
Стаття 62
Запобіжні заходи, що застосовуються державою-членом
1. У разі, коли компетентний орган влади приймаючої
держави-члена має достатні підстави вважати, що інвестиційна
компанія, що діє в межах його території, відповідно до свободи
надання послуг, порушує зобов'язання, що випливають з положень,
прийнятих відповідно до цієї Директиви, або що інвестиційна
компанія, яка має філію на її території, порушує зобов'язання, що
випливають з положень, прийнятих відповідно до цієї Директиви, що
не передбачають повноважень компетентного органу влади приймаючої
держави-члена, він передає ці отримані дані компетентному органові
держави-члена походження.
Якщо, незважаючи на заходи, вжиті компетентним органом влади
держави-члена походження, або якщо ці заходи виявляться
недостатніми, інвестиційна компанія продовжує вчиняти дії, що
завдають шкоди інвесторам приймаючої держави-члена або належному
функціонуванню ринків, компетентний орган влади приймаючої
держави-члена, повідомивши компетентного органу влади
держави-члена походження, вживає всі відповідні заходи, необхідні
для захисту інвесторів та належного функціонування ринків. Ці
заходи передбачають можливість запобігання діяльності
інвестиційних компаній, що порушують встановлені норми, щодо
подальшого укладення ними будь-яких угод в межах їх територій.
Комісію без зволікань повідомляють про такі заходи.
2. У разі, коли компетентні органи влади приймаючої
держави-члена переконані в тому, що інвестиційна компанія, філія
якої знаходиться в межах їх території, порушує закони чи
підзаконні положення, прийняті в цій державі відповідно до
положень цієї Директиви, що передбачають повноваження компетентних
органів влади приймаючої держави-члена, ці органи влади вимагають
від зацікавленої інвестиційної компанії припинити незаконні дії.
Якщо зацікавленою інвестиційною компанією не буде вжито
необхідних заходів, компетентні органи влади приймаючої
держави-члена вживають відповідні заходи для забезпечення
припинення зацікавленою інвестиційною компанією незаконних дій.
Суть цих заходів повідомляють компетентним органам влади
держави-члени походження.
Якщо, незважаючи на заходи, вжиті приймаючою державою-членом,
інвестиційна компанія продовжує порушувати закони чи підзаконні
положення, зазначені в першому пункті, що діють на території
приймаючої держави-члена, ця держава-член може, повідомивши
компетентні органи влади держави-члена походження, вжити
відповідні заходи для запобігання або застосувати санкції за
подальші порушення, і, в разі потреби, - для запобігання
подальшому укладенню інвестиційною компанією будь-яких угод в
межах її території. Комісію без зволікань повідомляють про такі
заходи.
3. У разі, коли компетентний орган влади приймаючої
держави-члена, що регулює діяльність регульованого ринку чи БТЗ,
має очевидні і переконливі підстави вважати, що такий регульований
ринок чи БТЗ порушує зобов'язання, встановлені положеннями,
прийнятими відповідно до цієї Директиви, він передає отримані дані
компетентному органу влади держави-члена походження регульованого
ринку чи БТЗ.
Якщо, незважаючи на заходи, вжиті компетентним органом влади
держави-члена походження, або якщо ці заходи виявляться
недостатніми, зазначений регульований ринок чи БТЗ продовжує
вчиняти дії, що завдають шкоди інвесторам приймаючої
держави-члена, або належному функціонуванню ринків, компетентний
орган влади приймаючої держави-члена, повідомивши компетентного
органу влади держави-члена походження, вживає всі відповідні
заходи, необхідні для захисту інвесторів та належного
функціонування ринків. Це передбачає можливість запобігання
діяльності вказаного регульованого ринку чи БТЗ щодо забезпечення
доступу до цих заходів дистанційним членам чи учасникам, створеним
в приймаючій державі-члені. Комісію без зволікань повідомляють про
такі заходи.
4. Будь-які заходи, прийняті відповідно до частин 1, 2 і 3,
що передбачають накладення санкцій або обмежень на діяльність
інвестиційної компанії чи регульованого ринку, повинні бути
правомірними і повідомленими інвестиційній компанії або
зацікавленому регульованому ринку.
ГЛАВА III
СПІВПРАЦЯ З ТРЕТІМИ КРАЇНАМИ
Стаття 63
Обмін інформацією з третіми країнами
1. Держави-члени можуть укладати з компетентними органами
влади третіх країн угоди щодо співпраці в обміні інформацією лише
у разі, коли на розголошену інформацію поширюються гарантії щодо
професійної таємниці, що, принаймні, рівноцінні гарантіям,
зазначеним в статті 54. Такий обмін інформацією має бути
спрямований на виконання завдань, покладених на ці компетентні
органи влади.
Держави-члени можуть передавати персональні дані в третю
країну відповідно до Глави IV Директиви 95/46/ЄС ( 994_242 ).
Держави-члени також можуть укладати угоди щодо співпраці в
обміні інформацією з органами влади третіх країн, установами,
фізичними чи юридичними особами, відповідальними за:
(i) нагляд за діяльністю кредитних установ, інших фінансових
організацій, страхових компаній та нагляд за фінансовими ринками;
(ii) здійснення процедури ліквідації і банкрутства
інвестиційних компаній та інших подібних процедур;
(iii) здійснення передбаченого законом аудиту рахунків
інвестиційних компаній та інших фінансових установ, кредитних
установ та страхових компаній в процесі реалізації своїх
наглядових функцій, або які адмініструють схеми компенсації в
процесі виконання своїх функцій;
(iv) нагляд щодо органів, які займаються ліквідацією і
банкрутством інвестиційних компаній та іншими подібними
процедурами;
(v) нагляд щодо осіб, що здійснюють передбачений законом
аудит рахунків страхових компаній, кредитних установ,
інвестиційних компаній та інших фінансових інституцій,
лише у разі, коли на розголошену інформацію поширюються
гарантії щодо професійної таємниці, які, принаймні, рівноцінні
гарантіям, зазначеним в статті 54. Такий обмін інформацією має
бути спрямований на виконання завдань цих компетентних органів
влади, установ, фізичних чи юридичних осіб.
2. У разі, коли інформація надійшла з іншої держави-члена,
вона не може бути розголошена без чітко вираженої згоди
компетентних органів влади, що її передали, та, в разі потреби, -
виключно в цілях, для яких була надана згода цих органів влади. Це
ж положення застосовується до інформації, наданої компетентними
органами влади третьої країни.
РОЗДІЛ V
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 64
Процедури Комітету
1. Комісії допомагає Європейський комітет з цінних паперів,
створений Рішенням Комісії 2001/528/ЄС (25) (далі -"Комітет"). _______________
(25) ОВ L 191, 13.7.2001, С. 45.
2. У разі посилання на цю частину, застосовуються статті 5 та
7 Рішення 1999/468/ЄС, зважаючи на положення статті 8 цього
Рішення, за умови, що заходи щодо імплементації, прийняті
відповідно до цієї процедури, не змінюють основних положень цієї
Директиви.
Період, встановлений в частині 6 статті 5 Рішення
1999/488/ЄС, становить три місяці.
3. Без шкоди заходам щодо імплементації, прийнятим після
закінчення чотирирічного періоду з моменту набрання чинності цією
Директивою, припиняється дія положень щодо прийняття технічних
правил та рішень відповідно до частини 2. За пропозицією Комісії
Європейський Парламент та Рада можуть відновити дію зазначених
положень відповідно до процедури, встановленої в статті 251
Договору ( 994_017 ), і, з цією метою, до закінчення такого
періоду вони переглядатимуть ці положення.
Стаття 65
Звіти та перегляд
1. До ... (*), Комісія, на основі громадського обговорення та
в світлі переговорів з компетентними органами влади, доповідає
Європейському Парламентові та Раді про можливе продовження дії
положень цієї Директиви стосовно вимог щодо прозорості до та після
укладення угод з фінансовими інструментами, іншими ніж акції.
2. До ... (**), Комісія надає Європейському Парламенту та
Раді звіт щодо застосування статті 27.
3. До ... (***) Комісія, на основі громадського обговорення
та в світлі переговорів з компетентними органами влади, доповідає
Європейському Парламентові та Раді про: _______________
(*) 2 роки з моменту набрання чинності цією Директивою.
(**) 3 роки з моменту набрання чинності цією Директивою.
(***) 30 місяців з моменту набрання чинності цією Директивою.
(a) подальшу доцільність в виключенні зі сфери застосування
пункту k частини 1 статті 2 компаній, основний вид діяльності яких
полягає в торгівлі деривативами у власних інтересах;
(b) зміст та форми відповідних вимог для ліцензування та
нагляду за компаніями, що в значенні цієї Директиви визначаються
інвестиційними компаніями;
(c) доцільність правил призначення пов'язаних агентів для
надання інвестиційних послуг та/або здійснення інвестиційної
діяльності, зокрема, - щодо контролю за такими діями;
(d) подальшої доцільності дії винятків, відповідно до пункту
i частини 1 статті 2.
4. До ... (***) Комісія надає Європейському Парламенту та
Раді звіт щодо стану усунення перешкод, що можуть перешкоджати
консолідації на Європейському рівні інформації, оприлюднення якої
повинні забезпечити місця, де здійснюється торгівля.
5. На підставі звітів, зазначених в частинах з 1 по 4,
Комісія може подати пропозиції щодо внесення відповідних змін до
цієї Директиви.
6. До ... (****) Комісія в світлі переговорів з компетентними
органами влади доповідає Європейському Парламенту та Раді про
подальшу доцільність вимог щодо професійної страхової гарантії, що
вимагається від посередників відповідно до законодавства
Спільноти. _______________
(***) 30 місяців після набрання чинності цією Директивою.
(****) 1 рік після набрання чинності цією Директивою.
Стаття 66
Внесення змін в Директиву 85/611/ЄЕС
В статті 5 Директиви 85/611/ЄЕС ( 994_293 ) частина 4
викладається в такій редакції:
4. Частина 2 статті 2, статті 12, 13 та 19 Директиви 2004/ЄС
(26) Європейського Парламенту та Ради від ... щодо ринків
фінансових інструментів (*), застосовуються до надання послуг,
зазначених в частині 3 цієї статті, компаніями з управління. ______________
(26) Вставити посилання на цю Директиву.
(*) ОВ L
Стаття 67
Внесення змін в Директиву 93/6/ЄЕС
В Директиву 93/6/ЄЕС ( 994_480 ) вносяться такі зміни:
1) Частина 2 статті 2 викладається в такій редакції:
2. Інвестиційні компанії означають всі установи, що
відповідають визначенню в частині 1 статті 4 Директиви 2004/ЄС
(27) Європейського Парламенту та Ради від ... щодо ринків
фінансових інструментів (*), на які поширюються вимоги,
встановлені в цій Директиві, за винятком: _______________
(27) Вставити посилання на цю Директиву.
(*) ОВ L
(a) кредитних установ,
(b) місцевих компаній, як вони визначені в статті 20, та
(c) компаній, що отримали ліцензії лише на надання
консультацій щодо інвестування та/або отримують та передають
замовлення від інвесторів, в обох випадках не володіючи грошима чи
цінними паперами, що належать їх клієнтам, і які, з цієї причини,
в жодному разі не можуть бути дебіторами своїх клієнтів.
2) Частина 4 статті 3 викладається в такій редакції:
4. Компанії, зазначені в пункті b частини 2 статті 2, мають
первинний капітал в розмірі 50000 євро, в разі, коли вони
отримують вигоду від підприємницької діяльності чи надання послуг
відповідно до статей 31 чи 32 Директиви 2004/39/ЄС;
3) Стаття 3 доповнюється такими частинами:
(4a) В процесі перегляду Директиви 93/6/ЄС компанії,
зазначені в пункті c частини 2 статті 2, мають:
(a) початковий капітал в розмірі 50000 євро; або
(b) страхування професійної відповідальності, що охоплює всю
територію Спільноти або інші подібні гарантії щодо
відповідальності, пов'язаної з професійною недбалістю, що
становлять, принаймні 1000000 євро стосовно кожної претензії, та в
сумі - 1500000 євро в рік щодо всіх претензій; або
(c) поєднання початкового капіталу та страхування професійної
відповідальності у формі, що передбачає рівень покриття,
еквівалентний рівням, встановленим в пунктах a та b.
Розмір сум, зазначених в цій частині, періодично
переглядається Комісією з метою врахування змін в Європейському
індексі споживчих цін, як опубліковано Євростат, одночасно з
внесенням змін в частину 7 статті 4 Директиви 2002/92/ЄС
Європейського Парламенту та Ради від 9 грудня 2002 року про
посередництво в галузі страхування (*). _______________
(*) ОВ L 9, 15.1.2003. С. 3.
(4b) У разі, коли інвестиційна компанія, зазначена в пункті c
частини 2 статті 2, також зареєстрована відповідно до Директиви
2002/92/ЄС, вона повинна виконувати вимоги, встановлені в частині
3 статті 4 цієї Директиви, і крім того така компанія повинна мати:
(a) початковий капітал в розмірі 25000 євро; або
(b) страхування професійної відповідальності, що охоплює всю
територію Співтовариства або інші подібні гарантії щодо
відповідальності, пов'язаної з професійною недбалістю, що
становить, принаймні 500000 євро стосовно кожної претензії та в
сумі - 1500000 євро в рік щодо всіх претензій; або
(c) поєднання початкового капіталу та страхування професійної
відповідальності у формі, що передбачає рівень покриття,
еквівалентний рівням, встановленим в пунктах (a) та (b).
Стаття 68
Внесення змін в Директиву 2000/12/ЄС
В Додаток I Директиви 2000/12/ЄС ( 994_277 ) вносяться такі
зміни:
Наприкінці Додаток I доповнюється таким реченням:
Послуги та діяльність, передбачені Секціями A та B Додатка I
Директиви 2004/ЄС (28) Європейського Парламенту та Ради від
... щодо ринків фінансових інструментів (*), що стосуються
фінансових інструментів, передбачених в Секції C Додатка I цієї
Директиви, підлягають взаємному визнанню відповідно до цієї
Директиви. _______________
(28) Вставити посилання на цю Директиву.
(*) ОВ L
Стаття 69
Припинення дії директиви 93/22/ЄЕС
Дія Директиви 93/22/ЄЕС ( 994_187 ) припиняється з (*).
Посилання на Директиву 93/22/ЄЕС слід розглядати як посилання на
цю Директиву. Посилання на умови, визначені в статтях Директиви
93/22/ЄЕС, слід розглядати як посилання на відповідні умови,
визначені в статтях цієї Директиви. _______________
(*) 24 місяці з моменту набрання чинності цією Директивою.
Стаття 70
Імплементація
Держави-члени приймають закони, підзаконні та адміністративні
положення, необхідні для виконання положень цієї Директиви,
найпізніше до ... (*). Вони одразу ж повідомляють про це Комісію. _______________
(*) 24 місяці з моменту набрання чинності цією Директивою.
Приймаючи ці заходи, держави-члени роблять посилання на цю
Директиву або вказівка на цю Директиву міститься в разі офіційного
опублікування відповідних заходів. Держави-члени встановлюють
порядок здійснення такого посилання.
Стаття 71
Перехідні положення
1. Інвестиційні компанії, ліцензовані в державі-члені свого
походження щодо надання послуг з інвестування до ... (*), для
потреб цієї Директиви вважаються такими, що отримали цю ліцензію,
якщо законодавство цієї держави-члена передбачає, що для
започаткування такої діяльності вони повинні виконати умови,
подібні до тих, що викладені в статтях з 9 по 14. _______________
(*) 24 місяці з моменту набрання чинності цією Директивою
2. Регульований ринок чи ринковий оператор, що отримав
ліцензію в державі-члені свого походження до ... (*), для потреб
цієї Директиви вважається таким, що отримав цю ліцензію, якщо
законодавство цієї держави-члена передбачає, що регульований ринок
чи ринковий оператор (залежно від ситуації) повинен виконати
умови, подібні до тих, що встановлені в Розділі III. _______________
(*) 24 місяці з моменту набрання чинності цією Директивою
3. Пов'язані агенти, внесені до державного реєстру до (*),
для потреб цієї Директиви вважаються таким, що внесені до реєстру,
якщо законодавство цих держав-членів передбачає, що пов'язані
агенти повинні виконати умови, подібні до тих, що встановлені в
статті 23. _______________
(*) 24 місяці з моменту набрання чинності цією Директивою
4. Інформація, повідомлена до ... (*), для потреб статей 17,
18 та 19 Директиви 93/22/ЄЕС ( 994_187 ), вважається повідомленою
для потреб статей 31 та 32 цієї Директиви. _______________
(*) 24 місяці з моменту набрання чинності цією Директивою
5. Будь-яка існуюча система, яка підпадає під визначення БТЗ,
що управляється оператором регульованого ринку, отримує ліцензію в
якості БТЗ на запит оператора регульованого ринку, за умови, що
вона задовольняє правила, подібні до тих, що встановлені в
Директиві для ліцензування та діяльності БТЗ, та за умови, що
зазначений запит здійснено впродовж 18 місяців від дати,
зазначеної в статті 70.
6. Інвестиційні компанії можуть і надалі вважати існуючих
професійних клієнтів професіоналами, за умови, що ця категоризація
здійснена на основі відповідного оцінювання вмінь, досвіду та
знань клієнта, які дають достатню впевненість в тому, що, в світлі
природи передбачуваних угод чи послуг, клієнт в змозі самостійно
прийняти рішення та усвідомлює пов'язані з цим ризики. Такі
інвестиційні компанії повідомляють своїх клієнтів про умови,
встановлені в Директиві щодо категоризації клієнтів.
Стаття 72
Набрання чинності
Ця Директива набирає чинності у день її опублікування в
Офіційному Віснику Європейських Спільнот.
Стаття 73
Адресати
Цю Директиву адресовано державам-членам.
Вчинено в Страсбурзі 21 квітня 2004 року.
За Європейський Парламент За Раду
Президент Президент
P. COX D. ROCHE
ДОДАТОК I
ПЕРЕЛІК ПОСЛУГ, ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ
ТА ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ
Секція A
Послуги з інвестування та види інвестиційної діяльності
(1) Прийняття та передача замовлень щодо одного чи більше
фінансових інструментів.
(2) Виконання замовлень від імені клієнтів.
(3) Здійснення операцій за власний рахунок.
(4) Управління активами.
(5) Консультування з інвестування.
(6) Андеррайтинг фінансових інструментів та/або розміщення
фінансових інструментів на основі твердих зобов'язань.
(7) Розміщення фінансових інструментів без твердих
зобов'язань.
(8) Керування Багатосторонніми Торговельними Засобами.
Секція B
Додаткові послуги
(1) Зберігання та адміністрування фінансових інструментів на
рахунках клієнтів, включаючи кастодіальну діяльність та пов'язані
послуги, такі як управління готівкою/заставою.
(2) Надання кредитів чи позик інвестору, з метою дати йому
можливість провести операцію щодо одного чи більше фінансових
інструментів, за умови якщо компанія, яка надає кредит чи позику,
бере участь в угоді.
(3) Консультування щодо структури капіталу, промислової
стратегії та пов'язаних питань, а також консультації та послуги,
пов'язані зі злиттям та поглинанням підприємств.
(4) Операції з іноземними валютами, які пов'язані з наданням
послуг з інвестування.
(5) Інвестиційні дослідження і фінансовий аналіз чи інші
форми загальних рекомендацій стосовно угод щодо фінансових
інструментів.
(6) Послуги, пов'язані з андеррайтингом.
(7) Послуги з інвестування, а також додаткові послуги,
передбачені Секцією A чи B Додатка I, пов'язані з деривативами,
включеними в Секції C 5, 6, 7 та 10, коли вони пов'язані з
наданням послуг з інвестування чи додаткових послуг.
Секція C
Фінансові інструменти
(1) Цінні папери, що підлягають обігу.
(2) Інструменти грошового ринку.
(3) Цінні папери інститутів спільного інвестування.
(4) Опціони, ф'ючерси, свопи, форвардні процентні угоди та
будь-які інші деривативні контракти стосовно цінних паперів,
валюти, процентних ставок, ставок доходності або іншими
деривативами стосовно фінансових індексів чи фінансових
показників, розрахунки за якими може бути здійснено шляхом
поставки чи грошима.
(5) Опціони, ф'ючерси, свопи, форвардні процентні угоди та
будь-які інші деривативні контракти стосовно товарів, розрахунки
за якими повинні бути здійсненні грошима або можуть бути
здійсненні грошима на вибір однієї зі сторін (не вдаючись до
дефолту чи інших заходів припинення діяльності).
(6) Опціони, ф'ючерси, свопи та будь-які інші деривативні
контракти стосовно товарів, розрахунки за якими може бути
здійснено шляхом поставки, за умови, якщо вони знаходяться в обігу
на регульованому ринку та/або в рамках БТЗ.
(7) Опціони, ф'ючерси, свопи форвардні та будь-які
деривативні інші контракти стосовно товарів, розрахунки за якими
може бути здійснено шляхом поставки, якщо інше не зазначено в
Секції C 6, і якщо вони не для комерційних цілей, мають характерні
ознаки інших похідних фінансових інструментів, зважаючи, між
іншим, на те, чи кліринг здійснено через визнані клірингові
установи, або є предметом маржинальних розрахунків.
(8) Деривативні інструменти для передачі кредитного ризику.
(9) Фінансові контракти щодо різниці.
(10) Опціони, ф'ючерси, свопи, форвардні процентні угоди та
будь-які інші деривативні контракти, пов'язані зі змінами клімату,
оплатою фрахту, знижками на емісію, рівнем інфляції чи будь-якими
іншими офіційними економічними статистичними даним щодо яких
розрахунки повинні бути здійснені грошима або можуть бути
здійснені грошима, на вибір однієї зі сторін (не вдаючись до
дефолту чи інших заходів припинення діяльності), а також щодо
інших контрактів стосовно деривативів, пов'язаних з активами,
правами, зобов'язаннями, індексами та заходами, не вказаними в цій
Секції, що мають характерні ознаки інших деривативів, фінансових
інструментів, зважаючи, між іншим, на те, чи вони знаходяться в
обігу на регульованому ринку або БТЗ, кліринг здійснюється через
визнані клірингові установи, або є предметом маржинальних
розрахунків.
ДОДАТОК II
ПРОФЕСІЙНІ КЛІЄНТИ ДЛЯ ЦІЛЕЙ ЦІЄЇ ДИРЕКТИВИ
Професійний клієнт - клієнт, який має досвід, знання та
вміння, необхідні для прийняття власних рішень щодо інвестування,
та належно оцінює ризики, які він може понести. Для того, щоб
клієнта вважали професійним клієнтом, він повинен відповідати
наступним критеріям:
1. Категорії клієнтів, яких вважають професійними
Наступні категорії клієнтів слід розглядати як професіоналів
у сфері всіх послуг з інвестування та фінансових інструментів для
цілей цієї Директиви.
(1) Суб'єкти, які повинні бути ліцензовані або регульовані
для діяльності на фінансових ринках. Нижче наведений перелік слід
розглядати як такий, що включає всі ліцензовані суб'єкти, що
займаються діяльністю, характерною для зазначених суб'єктів:
суб'єкти, ліцензовані державою-членом відповідно до Директиви,
суб'єкти, ліцензовані чи регульовані державою-членом без посилання
на Директиву, та суб'єкти, ліцензовані чи регульовані
недержавою-членом.
(a) Кредитні установи
(b) Інвестиційні компанії
(c) Інші ліцензовані чи регульовані фінансові установи
(d) Страхові компанії
(e) Інститути спільного інвестування та компанії з
управління ними
(f) Пенсійні фонди та компанії з управління цими фондами
(g) Дилери з торгівлі товарами та товарними деривативами
(h) Місцеві установи
(i) Інші інституційні інвестори
(2) Великі підприємства, що відповідають наступним вимогам
щодо розміру:
- загальний бухгалтерський баланс: 20000000 євро,
- чистий обіг: 40000000 євро,
- власні фонди: 2000000 євро.
(3) Національні та регіональні уряди, державні органи, що
управляють державним боргом, центральні банки, міжнародні та
наднаціональні установи, такі як Всесвітній Банк, МВФ, ЄЦБ та інші
подібні міжнародні організації.
(4) Інші інституційні інвестори, основна діяльність яких
полягає в інвестуванні в фінансові інструменти, включаючи
суб'єкти, призначені для секюритизації активів чи інших фінансових
угод.
Вищезазначених суб'єктів вважають професіоналами. Однак, вони
повинні мати право вимагати ставлення до них як до
непрофесіоналів, і інвестиційні компанії можуть погодитися
забезпечити вищий рівень захисту. У разі, коли клієнт
інвестиційної компанії - зазначені вище установи, інвестиційна
компанія повинна повідомити його перш ніж надавати будь-які
послуги, що, на основі інформації, яка є в розпорядженні компанії,
клієнт вважається професійним клієнтом і до нього ставитимуться як
до професіонала, якщо лише компанія та клієнт не домоляться про
інше. Компанія також повинна повідомити клієнта, що він може
вимагати зміни умов угоди для забезпечення вищого рівня захисту.
Обов'язком клієнта, якого вважають професійним клієнтом, є
вимагати вищого рівня захисту, коли він вважає, що не в змозі
належно оцінити чи справитися з ризиками, пов'язаними з угодою.
Вищий рівень захисту надається, коли клієнт, якого вважають
професіоналом, письмово укладає з інвестиційною компанією угоду
для того, щоб до нього не ставилися як до професіонала щодо
відповідного здійснення ділової діяльності. Така угода повинна
визначати, чи це застосовується до однієї чи більше конкретних
послуг або угод, чи до одного або більше видів продуктів чи угод.
II. Клієнти, яких, на вимогу, можна вважати професіоналами
II. 1. Критерії ідентифікації
Клієнти, інші ніж ті, що зазначені в секції I, включаючи
органи з публічного сектора та індивідуальних приватних
інвесторів, також можуть відмовитися від засобів захисту,
передбачених правилами ведення справ.
Тому, інвестиційним компаніям має бути надане право
розглядати будь-якого з вищезазначених клієнтів в якості
професіонала, за умови, що дотримано відповідних критеріїв та
процедур. Однак, не слід вважати, що ці клієнти мають ринкові
знання та досвід, що дорівнює знанням та досвіду категорій,
перелічених в секції I.
Будь-яку відмову від захисту, дозволену стандартним порядком
ведення справ, вважають дійсною, якщо відповідне оцінювання вмінь,
досвіду та знань клієнта, проведене інвестиційною компанією, дає
достатні підстави вважати, що, в світлі передбачуваних угод чи
послуг, клієнт може самостійно прийняти рішення щодо інвестування
та взяти на себе пов'язані з цим ризиком.
Тест на відповідність менеджерів та директорів суб'єктів,
ліцензованих відповідно до Директиви, у фінансовій сфері можна
розглядати як приклад оцінювання досвіду та знань. Що стосується
невеликих суб'єктів, особа, яку оцінюють у вищезазначеному
порядку, повинна мати ліцензію на виконання угод від імені цього
суб'єкта.
В процесі вищезазначеного оцінювання, як мінімум, повинні
виконуватися дві умови:
- клієнт виконав угоди на значні суми на відповідному ринку з
середньою частотою 10 угод за квартал впродовж останніх чотирьох
кварталів,
- розмір портфеля фінансових інструментів клієнта,
визначеного як портфель, що містить грошові депозити та фінансові
інструменти, що перевищують 500000 євро,
- клієнт, принаймні, один рік професійно діє або діяв у
фінансовому секторі, що вимагає розуміння природи передбачуваних
угод чи послуг.
II. 2. Процедура
Клієнти, про яких йдеться вище, можуть відмовитися від
переваг детальних правил поведінки лише у разі дотримання
наступного порядку:
- вони повинні письмово вказати інвестиційній компанії, що
вони бажають, щоб до них ставилися як до професійних клієнтів в
цілому або щодо конкретної послуги з інвестування чи угоди, або
виду угоди чи продукту,
- інвестиційна компанія повинна чітко повідомити їх у
письмовій формі про засоби захисту та права інвесторів на
компенсацію, які вони можуть втратити,
- вони повинні письмово в окремому документі, іншому ніж
контракт, вказати, що вони усвідомлюють наслідки втрати такого
захисту.
До прийняття рішення про відмову від прав, інвестиційні
компанії повинні вжити всі розумні заходи для забезпечення того,
що клієнт, який просить, щоб до нього ставилися як до професійного
клієнта, задовольняв необхідні вимоги, встановлені у
вищезазначеній Секції II.
Однак, якщо клієнти вже класифіковані як професіонали
відповідно до параметрів та процедур, подібних до вищезазначених,
будь-які нові правила, прийняті відповідно до цієї Директиви, не
впливають на їх відносини з інвестиційними компаніями.
Компанії повинні виконати відповідні письмові внутрішні
правила та процедури для кваліфікації клієнтів. Професійні клієнти
відповідальні за інформування компанії про будь-яку зміну, що може
вплинути на їх поточну кваліфікацію. Однак, якщо інвестиційній
компанії стане відомо, що клієнт перестав задовольняти початкові
умови, що надали йому право на ставлення як до професіонала,
інвестиційна компанія повинна вжити відповідних заходів.



вверх