Заява № 56416/07, подана Валерієм Володимировичем Руммо проти України
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Решение, Заявление от 29.11.2011
Документ 974_712, текущая редакция — Принятие от 29.11.2011

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИН
П'ята секція

РІШЕННЯ

Заява № 56416/07, подана Валерієм Володимировичем Руммо проти України

Офіційний переклад

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи 29 листопада 2011 року комітетом, до складу якого увійшли:


Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,
а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 27 листопада 2007 року,
після обговорення постановляє таке рішення:

ФАКТИ

Заявник, пан Валерій Володимирович Руммо, є громадянином України, 1953 року народження, та проживає у м. Одесі. У Суді його представляв пан С. Молчанов, юрист, який практикує у м. Одесі.

Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Валерія Лутковська з Міністерства юстиції України.

9 серпня 1999 року заявник разом з Т., С. і Б. їхав автомобілем до м. Одеси. Дорогою сталася дорожньо-транспортна аварія, внаслідок якої Т. загинув, а С. і Б. отримали тілесні ушкодження.

11 листопада 1999 року було порушено кримінальну справу за фактом дорожньо-транспортної аварії. У ході розслідування судовий експерт П. спочатку дійшов висновку, що Т. був водієм автомобіля, згодом він встановив, що Т. був пасажиром. Слідчі дійшли висновку, що заявник був винним у аварії і 21 вересня 2000 року йому було пред'явлено обвинувачення в порушенні правил дорожнього руху.

З 14 серпня до 19 вересня 2000 року було проведено п'ять експертиз. Заявник оскаржив їх, стверджуючи, що вони були проведені з порушенням його процесуальних прав. 29 серпня 2003 року Малиновський районний суд м. Одеси встановив, що експертизи проводились у відповідності із законом. У невстановлену дату цей суд повернув скаргу заявника на своє рішення без розгляду, оскільки воно не підлягало оскарженню.

З 21 по 23 вересня 2000 року заявник тримався під вартою. Він стверджує, що був позбавлений харчування та йому було відмовлено в доступі до адвоката. За твердженнями заявника, 25 вересня 2000 року слідчі відмовили йому у задоволенні клопотання про призначення йому захисника. Він також стверджує, що слідчі, а згодом й суди першої інстанції, відмовляли М. А. і М. С., членам місцевої неурядової організації захисту прав автомобілістів, захищати його під час провадження. Він не звертався з цими скаргами до вищестоящих судів.

13 лютого 2002 року справу було передано на розгляд до Овідіопольського районного суду. Згодом вона була перенаправлена до Малиновського районного суду. Під час судового розгляду справи заявника представляли два захисники.

З 28 березня до 31 травня 2005 року заявник знову тримався під вартою. З невказаних підстав 10 травня 2005 року апеляційний суд Одеської області повернув нерозглянутою апеляційну скаргу заявника на рішення суду від 28 березня 2005 року про взяття його під варту.

Рішенням від 22 серпня 2005 року Малиновський районний суд встановив, що заявник був водієм автомобіля і що він спричинив аварію; засудив його на сім років позбавлення волі та амністував його. Рішення суду ґрунтувалося на показаннях десяти свідків, у тому числі очевидців, а також експерта К., викликаного за клопотанням заявника, письмових показаннях одинадцяти інших свідків, отриманих в ході досудового слідства, та семи експертиз. Суд відмовився прийняти перший висновок експерта П. про те, що Т. був водієм автомобіля, встановивши, що висновок був необґрунтованим.

За твердженнями заявника, свідки, зазначені в рішенні, були заслухані не Малиновським районним судом м. Одеси, а Овідіопольським районним судом і суд відмовив у задоволенні його клопотання про виклик та допит деяких свідків захисту. До вищестоящих судів щодо цього заявник не скаржився.

У своїй апеляційній скарзі заявник стверджував, що Малиновський районний суд неправильно застосував закон, неправильно оцінив наявні у нього докази, помилково спирався на експертизи, які проводились з 14 серпня до 19 вересня 2000 року, відмовився призначити додаткові експертизи, а також викликати експерта П.

20 грудня 2005 року апеляційний суд у присутності заявника та його захисника залишив вищезазначене рішення без змін, при цьому змінивши кваліфікацію інкримінованого заявнику злочину

29 травня 2007 року колегія у складі трьох суддів Верховного Суду, засідаючи в нарадчій кімнаті, відмовила у задоволенні касаційної скарги заявника як необґрунтованої. При цьому касаційна скарга містила здебільшого ті ж аргументи, що й апеляційна скарга.

СКАРГИ

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості кримінального провадження стосовно нього.

Заявник також скаржився: (i) за підпунктом «c» пункту 1, пунктами 3 та 4 статті 5 на незаконність досудового тримання його під вартою; (ii) за тими ж положеннями на те, що з 21 до 23 вересня 2000 року він був позбавлений харчування, не мав доступу до захисника і негайно не постав перед суддею; (iii) за пунктом 1 статті 6 Конвенції на результат та несправедливість провадження, стверджуючи, зокрема, що суди помилково посилалися на експертизи, які були після першої; що його скаргу на постанову від 29 серпня 2003 року не було розглянуто; що постанова від 10 травня 2005 року була несправедливою і що судове засідання у Верховному Суді не було публічним; (iv) за підпунктом «c» пункту 3 статті 6 на те, що М. А. і М. С. не було дозволено бути його захисниками і що 25 вересня 2000 року слідчі не призначили йому захисника; (v) за підпунктом «d» пункту 3 статті 6 на те, що суди не запросили експерта П. і деяких свідків на його вимогу і не призначили додаткові експертизи; що свідки, зазначені в рішенні від 22 серпня 2005 року, були заслухані Овідіопольським районним судом, а не Малиновським районним судом; та (vi) за статтею 11 на те, що, не дозволяючи М. А. і М. С. захищати його, органи влади порушили його право на свободу об'єднання з іншими.

ПРАВО

A. Скарга на тривалість провадження

Заявник скаржився на тривалість кримінального провадження щодо нього. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, який у відповідній частині передбачає таке:

«Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом,..., який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Листом від 28 березня 2011 року Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію щодо врегулювання питання, яке порушується в заяві. Крім того, він просив Суд вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.

У декларації зазначено:

«Уряд України визнає надмірну тривалість розгляду справи заявника національними органами.

Я, Валерія Лутковська, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини заявляю, що Уряд України сплатить Валерію Володимировичу Руммо ex gratia 1800 (одну тисячу вісімсот) євро.

Уряд України закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд України пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як підставу вилучення заяви із реєстру справ відповідно до пункту 1(c) статті 37 Конвенції («з будь-якої іншої підстави»).

Сума ex gratia є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, в тому числі судових витрат, буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом, чинним на день виплати, та звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть сплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі неспроможності сплатити цю суму протягом тримісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.

Виплата становитиме остаточне вирішення справи».

Заявник висловив свої заперечення щодо декларації.

Суд нагадує, що відповідно до статті 37 Конвенції він може на будь-якій стадії провадження винести рішення про вилучення заяви з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах «a», «b» чи «c» пункту 1 цієї статті. Згідно з підпунктом «с» пункту 1 статті 37 Суд може вилучити заяву, якщо:

«на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим».

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту «c» пункту 1 статті 37 на основі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд справи було продовжено (див. рішення у справі «Тахсін Акар проти Туреччини» (Tahsin Acar с Turquie) [ВП], № 26307/95, пп. 75-77, ECHR 2003-VI).

З огляду на характер умов декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка співмірна з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд цієї частини заяви не є виправданим (підпункт «c» пункту 1 статті 37 Конвенції).

Таким чином, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на свою чітку та усталену практику з цього питання, Суд вважає, що повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, не вимагає подальшого розгляду цієї частини заяви (пункт 1 статті 37 in fine).

Отже, ця частина заяви має бути вилучена з реєстру справ відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37.

B. Решта скарг

Ретельно дослідивши решту скарг у заяві в світлі всіх наявних матеріалів та в тій мірі, в якій оскаржувані питання належать до його компетенції, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушення прав і свобод, передбачених Конвенцією або протоколами до неї.

Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою і повинна бути відхилена відповідно до пункту 1, підпункту «a» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Бере до уваги умови декларації Уряду-відповідача щодо надмірної тривалості кримінального провадження.

Вирішує у відповідності до підпункту «c» пункту 1 статті 37 Конвенції вилучити заяву з реєстру справ в частині вищезазначеної скарги.

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.

Заступник Секретаря

Стівен ФІЛЛІПС
(Stephen Phillips)

Голова

Марк ВІЛЛІГЕР
(Mark Villiger)



вверх