судді Конституційного Суду України Сліденка І.Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України "Про психіатричну допомогу" (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу)
III. Заперечення методології Рішення.
1. В абзаці першому пункту 3 мотивувальної частини Рішення стверджується, що "держава... повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини".
Насамперед Конституційний Суд України не вказав, у чому власне полягало неефективне правове регулювання даного механізму госпіталізації. Можливо, він і неконституційний. Але неконституційність і неефективність - це принципово різні речі. Навіть більше, те, що найбільш ефективне в державі, як правило, має мало спільного з конституцією. Наприклад, органічна єдність публічної влади, "сталінські трійки" тощо.
Наведене твердження Конституційного Суду України суперечить фундаментальним знанням та поняттям про правову державу та, власне, формальній логіці. Правова доктрина виходить з понять доброчесності правової держави та її інститутів. Вважається, що правова держава в усіх її проявах функціонує відповідно до права як вищої цінності. Звичайно, якщо інше не було доведено законним порядком. Тобто правова держава не робить що-небудь на шкоду. В ідеалі вона лише може помилятися. Частковим проявом цього є "презумпція конституційності нормативних актів". Зобов'язати державу "утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини" - те ж саме, що зобов'язати сонце ніколи не заходити. Теоретично це можливо і цікаво. Але практика завжди заперечує подібні теорії.
Парадокс цієї ситуації в тому, що власне Конституційний Суд України і є одним із тих елементів, за допомогою яких держава у випадку помилки вводиться у "правове русло". Простіше кажучи Конституційний Суд України намагається позбавити себе "роботи" у сфері захисту прав і свобод людини.
2. В абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційний Суд України зазначив, що "вважає за необхідне вказати такий порядок виконання цього рішення: до моменту законодавчого врегулювання питання забезпечення судового контролю за госпіталізацією до психіатричного закладу недієздатної особи на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра така госпіталізація можлива лише за рішенням суду".
З огляду на це посилання на статтю 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" у даному випадку є формальним і неадекватним, оскільки вказана стаття встановлює порядок виконання рішення, а не порядок регулювання суспільних відносин. Конституційний Суд України припустився кричущої помилки, застосувавши підміну понять та суті, викладеної у цій частині Рішенні, і вийшов за межі своїх повноважень - самостійно врегулював суспільні відносини у спосіб, не передбачений ні Конституцією України, ні українським законодавством.
Даний пункт у Рішенні, очевидно, з'явився через усвідомлення Конституційним Судом України загроз, пов'язаних із застосуванням наступного конституційного контролю, зокрема евентуального створення правових лакун. Однак спосіб, який він обрав - свавільне розуміння статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" - призвів до найстрашнішої ситуації, яка може статись з органом конституційного контролю - виходу за межі власних повноважень і, як наслідок, правотворчості.
На сьогодні механізм госпіталізації, що був передбачений статтею 13 Закону, регулюється виключно Рішенням.
Таким чином, Конституційний Суд України самостійно врегулював суспільні відносини, порушивши при цьому приписи статей 6, 8, 85, 91, 92, 147, 150 Конституції України.