Документ naa2d710-16, поточна редакція — Прийняття від 07.06.2016


судді Конституційного Суду України Запорожця М.П. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України "Про психіатричну допомогу" (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу)


1. Відповідно до Цивільного кодексу України (далі - Кодекс) фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40). Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша - третя статті 41 Кодексу). Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (стаття 55 Кодексу). Згідно з частиною першою статті 67 Кодексу опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Отже, обмеження дієздатності фізичної особи здійснюється для того, щоб за допомогою опікуна забезпечити ведення її справ, а також захистити її від наслідків дій, які вона може вчинити, не усвідомлюючи їх значення та не будучи здатною керувати ними. Тобто визнання фізичної особи, яка страждає від порушень психічного здоров'я, недієздатною спрямовано на захист прав цієї особи.




вгору