Практика застосування судами законодавства про військові службові злочини
Верховний Суд України; Узагальнення судової практики від 01.01.2002
Документ n2002700-02, поточна редакція — Прийняття від 01.01.2002

                       ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 
ВІЙСЬКОВА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я
01.01.2002

Практика застосування судами законодавства
про військові службові злочини *

_______________
* Узагальнення опрацьовано суддею Верховного Суду України
В.В.Бондарєвим і помічником судді військової палати Верховного
Суду України С.І.Дячуком.
У військовій палаті Верховного Суду України було проведено
узагальнення практики застосування судами законодавства про
військові злочини у сфері службової діяльності з метою виявлення
найхарактерніших помилок, а також спірних питань, що виникають при
застосуванні цього законодавства на практиці.
Державна статистика свідчить про те, що рівень судимості за
військові службові злочини залишається небезпечно високим, а у
відносних показниках - зростає. Так, у 1998 р. за ці злочини було
засуджено 290 осіб (13,6% від загальної кількості), у
1999 р. - 354 (18,2%), а у 2000 р. - 287 (майже 20%). Крім того,
серед засуджених за зазначені злочини з кожним роком збільшується
питома вага офіцерів і прапорщиків (у 1996 р. цей показник
становив 36%, у 1997 р. - 41, у 1998 р. - 52, у 1999 р. - 54,5, а
у 2000 р. - 55%).
Таким чином, даний вид злочинності залишається небезпечним
явищем у сфері військового управління. Діючи у протиправний
спосіб, військові службові особи серйозно порушують встановлений
порядок несення і проходження військової служби, погіршують
соціально-психологічну атмосферу у військових колективах,
підривають авторитет і довіру до офіційної влади.
Практика застосування судами законодавства про
відповідальність за військові злочини у сфері службової діяльності
свідчить про наявність проблем, що виникають при кваліфікації
протиправних дій, а їх неоднакове вирішення спричиняє судові
помилки.
З огляду на ці обставини в узагальненні розглянуто специфіку
предмета доказування у справах даної категорії, досліджено ознаки
складу злочину - зловживання владою або службовим становищем з
боку військової службової особи, перевищення влади чи службових
повноважень, - наведено критерії розмежування цих злочинів як між
собою, так і з подібними правопорушеннями, роз'яснено найскладніші
питання застосування закону, зокрема щодо критеріїв кваліфікації
розглядуваних злочинів при конкуренції кримінально-правових норм
та при повторності злочинів тощо. Крім того, дано практичні
рекомендації щодо застосування матеріального закону при вирішенні
цивільних позовів про відшкодування шкоди, заподіяної вчиненням
військових злочинів у сфері службової діяльності.
Хоча узагальнення проведено під час дії Кримінального кодексу
України ( 2001-05, 2002-05, 2003-05 ) (далі - КК) 1960 р., його
положення не втрачають актуальності, оскільки істотних змін у
кримінально-правовій характеристиці злочинів зазначеної категорії
не відбулося. З цією метою, а також для зручності сприйняття
матеріалу зміст узагальнення в частині, що не втратила своєї
актуальності, приведено у відповідність із чинним законом.
Наведені роз'яснення сприятимуть своєчасному і
кваліфікованому поновленню порушених злочинними діями прав та
свобод громадян, законних інтересів військових частин, установ і
організацій, а також реально допоможуть судам уникнути помилок при
вирішенні справ даної категорії.
Відповідно до ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР )
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Основним Законом та
законами України. Це повною мірою стосується і військових
службових осіб. Від реалізації даного положення залежать чітка
діяльність державного апарату військового управління,
функціонування об'єднань, з'єднань, військових частин, установ,
організацій, своєчасне й справедливе вирішення соціальних проблем,
а також забезпечення реалізації конституційних прав і свобод
військовослужбовців та інших громадян, законних інтересів
юридичних осіб.
Законодавством установлено кримінальну відповідальність за
різні злочинні порушення службовими особами своїх обов'язків.
Втім, такі злочини, як зловживання владою або службовим становищем
з боку військової службової особи (ст. 423 КК ( 2341-14 ),
перевищення такою особою влади чи службових повноважень
(ст. 424 КК), її недбале ставлення до військової служби
(ст. 425 КК), так само як і бездіяльність військової влади
(ст. 426 КК), займають у чинному КК окреме місце серед військових
злочинів.
Враховуючи специфіку предмета доказування у справах даної
категорії, з метою забезпечення належного судового розгляду судам
необхідно встановлювати й аналізувати мотив, мету та фактичні
обставини вчиненого діяння, наявність причинного зв'язку між
порушенням (невиконанням) службовою особою своїх обов'язків та
настанням конкретних шкідливих наслідків, чітко розмежовувати при
цьому кваліфікуючі ознаки злочинів.
Зокрема, під зловживанням владою слід розуміти умисне
використання військовою службовою особою всупереч інтересам служби
своїх прав щодо пред'явлення владних вимог та прийняття рішень,
які є обов'язковими для інших осіб (підлеглих).
Зловживання службовим становищем - це умисне використання
військовою службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і
можливостей, пов'язаних із займаною посадою. Такі дії хоч і
перебувають у межах службових повноважень військової службової
особи, проте вчинюються нею незаконно (на порушення встановленого
порядку).
Під перевищенням влади необхідно розуміти умисний вихід за
межі наданих військовій службовій особі владних повноважень. Про
наявність ознак перевищення влади в діях такої особи свідчить,
зокрема, застосування нею насильства щодо підлеглого або віддання
явно злочинного наказу.
Перевищення службових повноважень - це умисне вчинення дій,
які явно виходять за межі наданих військовій службовій особі
повноважень (наприклад, особа, котра хоч і має право здійснювати
організаційно-розпорядчі функції, але в конкретному випадку
перевищує інші свої службові або владні повноваження щодо осіб,
які не входять до числа її підлеглих, тощо).
З огляду на об'єкт військових злочинів у сфері службової
діяльності протиправні дії військових службових осіб, які не
посягають на порядок несення та проходження військової служби,
складу військового злочину не містять за відсутності ознак
порушення військового правопорядку.
Вирішуючи питання про розмежування злочинів, передбачених
статтями 423 та 424 КК ( 2341-14 ), слід керуватися роз'ясненнями,
які містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від
27 грудня 1985 р. N 12 ( v0012700-85 ) "Про судову практику в
справах про перевищення влади або посадових повноважень" (зі
змінами, внесеними постановами від 4 червня 1993 р. N 3
( v0003700-93 ) та від 3 грудня 1997 р. N 12 ( v0012700-97 ).
Кваліфікуючи дії за наведеними статтями закону, суд повинен
зазначити, в чому саме полягає зловживання владою чи службовим
становищем (посилаючись при цьому на конкретні пункти, статті
нормативно-правових актів, які розкривають коло повноважень
службової особи) або перевищення влади чи службових повноважень
(вказуючи, за межі яких саме наданих цій особі владних прав чи
службових повноважень вона умисно вийшла). При цьому за змістом
закону ставлення винного до наслідків, передбачених у зазначених
статтях кримінального закону, можливе у формі як умислу, так і
необережності, саме ж протиправне діяння вчинюється умисно.
Розмежовуючи військові службові злочини від діянь,
відповідальність за вчинення яких передбачено Законом від
5 жовтня 1995 р. "Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР ), судам
необхідно керуватися, зокрема, роз'ясненнями Пленуму Верховного
Суду України, які він дав у пунктах 3, 9 постанови від
25 травня 1998 р. N 13 ( v0013700-98 ) "Про практику розгляду
судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення,
пов'язані з корупцією" (зі змінами, внесеними постановою від
3 березня 2000 р. N 5 ( v0005700-00 ), маючи на увазі, що
передбачена законом адміністративна відповідальність настає лише
за умови, що дії (бездіяльність) військової службової особи не
містять складу злочину.
Поширеними залишаються факти недбалого ставлення військових
службових осіб до військової служби. У справах про злочини даної
категорії найбільші труднощі викликають питання доказування
наявності причинного зв'язку між невиконанням або недбалим
виконанням обов'язків військової служби та настанням шкідливих
наслідків, а також доведення вини.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони недбалого ставлення
до військової служби є наявність причинного зв'язку між дією
(бездіяльністю) і шкідливими наслідками, що настали. При цьому для
зазначеного зв'язку характерними є такі ознаки: а) діяння за часом
передує наслідку; б) діянню властива неминучість або реальна
можливість настання наслідку; в) у конкретних умовах місця, часу
та обстановки ця реальна можливість перетворюється в дійсність -
діяння породжує наслідок; г) наслідок породжується саме цим
діянням - його закономірним, необхідним розвитком, а не діями
інших осіб або інших зовнішніх сил.
Причинний зв'язок між бездіяльністю (невтручання, невиконання
дій, спрямованих на створення чи збереження певних благ) і
наслідком може бути безпосереднім або мати проміжні ланки.
Визнання особи винною у недбалому ставленні до військової
служби можливе за наявності доказів, що в неї була реальна
можливість виконати обов'язки, невиконання (неналежне виконання)
яких їй ставиться за провину. Якщо невиконання чи неналежне
виконання таких обов'язків сталося внаслідок обставин, що не були
відомі службовій особі, її дії не містять складу злочину. І
навпаки, якщо такі обставини були відомі службовій особі
(наприклад, її хвороба, перебування в стані сп'яніння,
некомпетентність тощо), вона має відповідати за вчинене нею
суспільно небезпечне діяння, оскільки могла і повинна була
передбачати, що в ситуації, обтяженій факторами ризику, своїми
діями (бездіяльністю) створює загрозу настання шкідливих наслідків
через свою завідому нездатність до діяльності в таких умовах.
У разі, коли особа усвідомлює і складність самої ситуації, і
свою непідготовленість до неї, але все ж таки починає діяти,
створюючи небезпеку для оточуючих, хоч і розраховує на відвернення
останньої, такі її дії утворюють злочинну самовпевненість
(звичайно, крім випадків, коли особа виконує обов'язковий для неї
наказ або перебуває у стані крайньої необхідності чи виправданого
ризику).
Вивчення судової практики свідчить про те, що деякі суди
допускають помилки при кваліфікації злочинів.
Питаннями, які викликають труднощі при їх вирішенні, є:
1) застосування правил кваліфікації при конкуренції
кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність
військової службової особи за перевищення влади чи службових
повноважень; 2) розмежування одиничного злочину від сукупності
злочинів; 3) застосування правил кваліфікації при повторності
злочинів; 4) застосування кваліфікуючої ознаки "застосування
зброї".
1. Загальні правила кваліфікації дій винних осіб при
конкуренції кримінально-правових норм нині визначені лише в деяких
наукових працях з кримінального права, а також судовою практикою. Необхідно мати на увазі особливості побудови ст. 424 КК
( 2341-14 ). Перша і друга частини зазначеної статті передбачають
конкретні дії, які утворюють самостійні склади злочинів
перевищення військовою службовою особою влади чи службових
повноважень. Тому дії винної особи, якщо вони містять одночасно
ознаки злочину, передбачені частинами 1 і 2 цієї статті, утворюють
реальну сукупність злочинів і повинні кваліфікуватися за двома
частинами даної статті КК. У такому випадку конкуренції норм
немає, оскільки йдеться про різні склади злочинів. Водночас дії,
передбачені частинами 1 і 2 зазначеної статті, є самостійними
формами складу такого злочину, як перевищення військовою службовою
особою влади чи службових повноважень, а тому посилання у вироку
на те, що особа в будь-якому з таких випадків перевищує надану їй
владу чи службові повноваження, є обов'язковим. Коли дії, які містять одночасно ознаки злочину, передбачені
частинами 1 та 2 ст. 424 КК ( 2341-14 ), а так само дії, що мають
бути кваліфіковані за однією із зазначених частин окремо, вчинено
ще й за наявності обтяжуючих кваліфікуючих ознак, передбачених
ч. 3 або ч. 4 цієї ж статті, то їх необхідно кваліфікувати за
однією з названих частин з одночасним посиланням у вироку на всі
кваліфікуючі ознаки вчиненого злочину.
2. При розмежуванні одиничного злочину від сукупності
злочинів неоднозначною в судовій практиці виявилася ситуація щодо
визнання винності військової службової особи у вчиненні злочину,
передбаченого ст. 426 КК ( 2341-14 ), якщо крім вчинення злочину
така особа ще й не припинила злочинних дій інших співучасників
його вчинення. Так, вироком військового суду Ужгородського гарнізону
молодшого сержанта Л. засуджено за ч. 1 ст. 222 КК 1960 р.
( 2002-05 ) (ч. 1 ст. 263 КК 2001 р. ( 2341-14 ) та п. "а"
ст. 254-3 КК 1960 р. (ч. 1 ст. 426 КК 2001 р. за те, що він за
пропозицією рядового С. придбав для нього за винагороду
боєприпаси. Кваліфікуючи дії Л. за п. "а" ст. 254-3 КК 1960 р.,
суд першої інстанції виходив із того, що він як військова посадова
особа (начальник за військовим званням) не припинив злочинних дій
підлеглих та не вчинив дій, які повинен був вчинити за своїм
службовим становищем, тобто не вилучив у винних осіб патрони і не
доповів про це командуванню. Разом з тим суд гарнізону хоч і встановив, що Л. сам брав
активну участь у злочинних діях і не був зобов'язаний контролювати
дії співучасників злочину, однак не дав цим даним належної
правової оцінки. Перевіряючи зазначену справу, військовий суд Західного
регіону дійшов правильного висновку про помилковість кваліфікації
дій Л. за п. "а" ст. 254-3 КК 1960 р. ( 2002-05 ).
3. Вирішуючи питання про кваліфікацію злочинних дій, вчинених
повторно у сфері службової діяльності, необхідно звернути увагу на
таке. Кваліфікуюча ознака "повторність" не передбачена законодавцем
у диспозиціях статей 423 - 426 КК ( 2341-14 ). Отже, не повинна
вона бути і в юридичному формулюванні звинувачення. Повторність у
такому випадку має враховуватися лише на загальних підставах - як
обставина, що обтяжує відповідальність (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК). Тому
злочинні дії військової службової особи, які були вчинені в різний
час і містять як однакові, так і різні ознаки, передбачені
ч. 1 ст. 424 КК, слід кваліфікувати тільки за зазначеною частиною,
оскільки йдеться про тотожні або однорідні злочинні дії. Що ж до ч. 2 ст. 424 КК ( 2341-14 ), то, враховуючи
викладене, а також відсутність у диспозиції цього злочину такої
кваліфікуючої ознаки, як вчинення діяння щодо кількох осіб,
фактична повторність тотожних або однорідних злочинних дій
військової посадової особи, поєднаних із застосуванням насильства
до підлеглого (групи підлеглих), кваліфікується за однією з частин
ст. 424 КК (ч. 2 або ч. 3, або ч. 4 - залежно від наслідків
злочину та обстановки його вчинення). Така кваліфікація не
залежить від послідовності вчинених дій, їх розриву у часі
(звичайно, в межах строку давності) і від того, скільком особам і
кому конкретно кожного разу було заподіяно шкоду здоров'ю,
характер якої з точки зору кримінального закону потребує однакової
кримінально-правової оцінки. Однак інкримінована винному
відповідна частина ст. 424 КК завжди має охоплювати всі
кваліфікуючі ознаки вчиненого. Вчинені в різний час військовою службовою особою насильницькі
дії, коли вони розрізняються за ступенем спричиненої шкоди
(наприклад, легкі й тяжкі тілесні ушкодження), за іншими
кваліфікуючими ознаками (наприклад, насильницькі дії із
застосуванням зброї і без її застосування) або за роллю винного у
злочинній діяльності (одного разу він був безпосереднім виконавцем
злочину, іншого - співучасником, а отже, обов'язковим є посилання
на ст. 29 КК ( 2341-14 ), за стадією вчинення злочину (закінчений
злочин і замах на його вчинення, коли посилання на ст. 14 або
15 КК є обов'язковим), мають одержувати самостійну
кримінально-правову оцінку. Оскільки кваліфікуючі ознаки перевищення влади чи службових
повноважень ("застосування нестатутних заходів впливу щодо
підлеглого", "перевищення дисциплінарної влади", "застосування
насильства") розрізняють за змістом, кваліфікація дій винної особи
за двома чи більше з них можлива лише у випадках наявності в діях
особи реальної сукупності злочинних дій, яка кваліфікується в
такому разі за ч. 2 ст. 424 КК ( 2341-14 ). При цьому
відповідальність за застосування нестатутних методів впливу щодо
підлеглого чи перевищення дисциплінарної влади настає за умови
заподіяння істотної шкоди.
4. За змістом закону під застосуванням зброї необхідно
розуміти як використання її за цільовим призначенням, так і
погрозу її застосування. Остання може супроводжуватись приведенням
зброї у бойовий стан, демонстрацією її, що свідчить про готовність
застосувати зброю, тощо. Слід мати на увазі, що суб'єктивне
сприйняття потерпілим реальності погрози з боку начальника
застосувати зброю не впливає на кваліфікацію дій останнього за
ч. 3 ст. 424 КК ( 2341-14 ), оскільки в даному випадку
кримінально-правову оцінку одержує сам факт умисного незаконного
застосування зброї військовою службовою особою. Обов'язковою
умовою кваліфікації за ч. 3 ст. 424 КК є незаконність використання
зброї. Згідно зі ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил
України ( 551-14 ) застосування зброї допускається лише в бойовій
обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках відповідно до
вимог Статуту гарнізонної та вартової служб ( 550-14 ), Статуту
внутрішньої служби Збройних Сил України ( 548-14 ).
Розглядаючи цивільні позови про відшкодування шкоди, завданої
винними особами під час вчинення військових злочинів у сфері
службової діяльності, суди в основному правильно застосовували
закон.
Необхідно мати на увазі, що за змістом статей 28, 29 КПК
( 1001-05 ), ст. 459-1 ЦК ( 1540-06 ) при провадженні кримінальної
справи забезпечується відшкодування збитків, завданих злочином.
Зокрема, закон гарантує відшкодування закладу охорони здоров'я
витрат у зв'язку зі стаціонарним лікуванням потерпілого від
злочину. За таких обставин невірним визнано рішення суду про
відмову в задоволенні цивільного позову прокурора про
відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого з
мотивів заподіяння тілесного ушкодження не безпосередньо від удару
засудженого, а внаслідок падіння потерпілого та його удару об
асфальтове покриття. Вирок суду в цій частині було скасовано судом
другої інстанції, оскільки згідно зі ст. 459-1 ЦК кошти, витрачені
закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від
злочину, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, і
будь-яких винятків (у тому числі за умови необережного заподіяння
шкоди здоров'ю потерпілого) дана норма закону не містить.
На практиці часто виникає питання, як слід визначати розмір
шкоди, заподіяної спільними діями цивільних осіб та військових
службових осіб при вчиненні військових злочинів у сфері службової
діяльності.
При вирішенні таких питань необхідно виходити із загальних
положень цивільного законодавства, а щодо військовослужбовців -
враховувати встановлений для них спеціальний порядок притягнення
до матеріальної відповідальності, передбачений Положенням про
матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду,
заподіяну державі (затверджене Постановою Верховної Ради України
від 23 червня 1995 р. N 243/95-ВР ( 243/95-ВР ); далі -
Положення).
Згідно з вимогами ст. 440 ЦК ( 1540-06 ) шкода, заподіяна
особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації,
підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному
обсязі, за винятком випадків, визначених законодавством. Водночас
ст. 451 ЦК передбачено, що особи, які спільно заподіяли шкоду,
несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Таким чином, при заподіянні шкоди спільними діями цивільних
осіб та військовослужбовців суд вправі покласти на підсудних
солідарну відповідальність незалежно від їх статусу, якщо буде
встановлено, що шкоду заподіяно спільними злочинними умисними
діями. При цьому слід керуватися нормами цивільного законодавства,
а щодо військовослужбовців, винних у заподіянні шкоди державі під
час виконання ними службових обов'язків, - ще й Положенням
( 243/95-ВР ). Якщо в останньому для військовослужбовця
передбачено підвищену матеріальну відповідальність, яка полягає у
застосуванні кратності, то в такому випадку з нього додатково
підлягає стягненню (а щодо декількох військовослужбовців - у
солідарному порядку) сума на відшкодування заподіяної шкоди з
урахуванням коефіцієнта кратності та розміру стягнутої солідарно з
цивільними особами суми на відшкодування прямої дійсної шкоди.
Так, у справі щодо цивільної особи і двох
військовослужбовців, які спільними діями вчинили розкрадання
державного майна на суму 4 тис. 27 грн., правильно вирішивши
питання про відшкодування заподіяної шкоди, військовий суд
Черкаського гарнізону, керуючись статтями 440, 451 ЦК ( 1540-06 ),
а щодо військовослужбовців - ще й Положенням ( 243/95-ВР ),
стягнув з усіх винних осіб у солідарному порядку 4 тис. 27 грн.
Крім того, з військовослужбовців суд додатково стягнув
8 тис. 54 грн. (з коефіцієнтом кратності 3, тобто:
4 тис. 27 грн. х 3 = 12 тис. 81 грн.;
12 тис. 81 грн. - 4 тис. 27 грн. = 8 тис. 54 грн.).
Узагальнення показало, що суди в цілому правильно
застосовують законодавство про військові службові злочини. Разом з
тим при вирішенні окремих питань суди допускають немало помилок,
що негативно позначається на рівні кримінально-правового захисту
прав і свобод громадян, законних інтересів військових частин у
сфері здійснення військовими службовими особами своїх владних та
службових повноважень. Судам у подальшому потрібно забезпечувати
точне і неухильне застосування вимог закону.



вгору