Документ n0525700-04, поточна редакція — Прийняття від 01.04.2004

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
У Х В А Л А
01.04.2004

(Витяг)
Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя Донецької
області вироком від 17 квітня 2003 р. засудив М. за ч. 1 ст. 115
КК ( 2341-14 ) на сім років шість місяців позбавлення волі.
Постановлено також стягнути з нього на користь Т. на відшкодування
матеріальної та моральної шкоди відповідно 1 тис. 200 грн. і
2 тис.грн.
За апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи
судом першої інстанції, та потерпілої Т. апеляційний суд Донецької
області вирок місцевого суду щодо М. скасував і постановив новий
вирок, яким М. засуджений за тією ж частиною ст. 115 КК
( 2341-14 ) на дев'ять років позбавлення волі. Апеляція
засудженого залишена без задоволення.
М. визнано винним у тому, що він у ніч з 7 на 8 серпня
2002 р., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, у дворі
будинку почав бійку із Ш., під час якої спричинив останньому ножем
декілька поверхневих ран на передній ділянці шиї, лівому плечі, у
ділянці лопатки і пальця лівої кисті, а потім шляхом здавлення шиї
заподіяв йому тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася
смерть потерпілого.
Засуджений М. просив скасувати вироки місцевого та
апеляційного судів і направити справу на нове розслідування,
пославшись на те, що досудове та судове слідство було проведено
неповно й однобічно, внаслідок чого висновки судів не відповідають
фактичним обставинам справи, і застосовано матеріальний закон
неправильно. Він, зокрема, зазначив, що суд не встановив мотиву
вчинення інкримінованих йому дій, а посилання на його неприязні
стосунки із Ш. є формальним. М. стверджував, що не мав умислу на
вбивство потерпілого, а захищався від його неправомірних дій щодо
себе та своєї співмешканки, при цьому перевищив межі необхідної
оборони. М. також вважав, що апеляційний суд порушив вимоги
кримінально-процесуального закону, внаслідок чого залишив поза
увагою докази, на які він, М., посилався, що має істотне значення
і вплинуло на висновки суду.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора про залишення
вироку без зміни, дослідивши матеріали справи та обговоривши
наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати
у кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила її
частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав і
основних свобод людини ( 995_004 ) кожен при визначенні його
громадянських прав має право на справедливий розгляд справи
незалежним і неупередженим судом.
Апеляційний суд порушив вимоги цієї норми, а також
статей 365, 378 КПК ( 1003-05 ).
Так, згідно зі ст. 365 КПК ( 1003-05 ) апеляційний суд не
перевіряє висновки суду першої інстанції лише щодо тих фактичних
обставин справи, які не оспорюються і стосовно яких докази
відповідно до закону не досліджувалися. У цій же справі засуджений
оспорював фактичні обставини справи, які суд першої інстанції
досліджував, але яким не дав належної оцінки. Проте апеляційна
інстанція відповідних висновків суду не перевірила.
Згідно зі ст. 378 КПК ( 1003-05 ) вирок апеляційної інстанції
повинен відповідати вимогам КПК і бути належно вмотивованим. Усі
наведені в апеляції доводи мають бути ретельно вивчені та
проаналізовані з урахуванням наявних у справі матеріалів, з тим
щоб жоден із них не залишився без правової оцінки апеляційного
суду. При цьому у вироку треба навести обгрунтовані міркування,
які спростовують викладені у скарзі доводи, і посилання на
відповідні докази. У разі скасування вироку суду першої інстанції
апеляційний суд постановлює з додержанням вимог статей 332-335 КПК
свій вирок, в якому зазначає мотиви прийнятого рішення. Зокрема,
мотивувальна частина вироку має містити формулювання
обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням поряд з
іншими визначеними законом даними мотивів злочину. У ній необхідно
навести обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого
злочину, та докази, на яких грунтується висновок суду, із
зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.
Залишаючи апеляцію М. без задоволення, скасовуючи вирок суду
першої інстанції з постановленням свого вироку, апеляційний суд
зазначених вимог закону не виконав, що є підставою для скасування
його вироку з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Як свідчать матеріали справи, засуджений, обгрунтовуючи в
апеляції свої доводи посиланнями на конкретні докази, вказував на
невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи,
односторонню, упереджену оцінку доказів і, як наслідок цього,
неправильне застосування матеріального закону.
Зокрема, М. зазначав, що суд не з'ясував мотив його дій та
залишив поза увагою докази, які свідчили про те, що він захищався
від насильства, застосованого Ш. щодо нього та його співмешканки
М.І., котру той хотів згвалтувати.
Ці доводи засудженого грунтуються на матеріалах справи.
Показання про те, що вони з М.І. були розбуджені ударами Ш.,
котрий, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вимагав у них
гроші, підтвердили ряд свідків, одна з яких - А. - пояснила, що Ш.
сильно бив М., котрого вона від нього сховала, а також М.І.
У матеріалах справи наявні показання тих же свідків про
намагання Ш. згвалтувати М.І., і ця версія визнана до судовим
слідством обгрунтованою (у порушенні щодо Ш. кримінальної справи
за ознаками статей 15, 152, 125 КК ( 2341-14 ) відмовлено у
зв'язку з його смертю).
Проте апеляційний суд не перевірив доводів засудженого щодо
мотиву його протиправних дій і не дав їм оцінки у вироку.
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про
те, що апеляція засудженого розглянута не по суті, з істотними
порушеннями вимог КПК ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), а
постановлений апеляційним судом вирок грунтується на неповно
досліджених і не оцінених належним чином доказах, а тому вирок
апеляційного суду скасувала і направила справу на новий
апеляційний розгляд.



вгору