Про зміну постановлених апеляційним і касаційним судами рішень
Ухвала Верховного суду України від 11.11.2005
Документ n0305700-05, поточна редакція — Прийняття від 11.11.2005

                СУДОВА ПАЛАТА З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ 
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ВІЙСЬКОВА СУДОВА КОЛЕГІЯ
У Х В А Л А
11.11.2005

Вироком Бердянського міського суду Запорізької області від
6 червня 2001 р. Г., 1965 р. н., громадянина України, раніше не
судимого, та А., 1964 р. н., громадянина України, раніше не
судимого, засуджено, кожного: за ч. 1 ст. 148-5 КК України
( 2002-05 ) (1960 р.) на 1 рік позбавлення волі з позбавленням
права обіймати матеріально відповідальні і керівні посади та
займатись підприємницькою діяльністю строком на 2 роки; за ч. 2
ст. 148-5 КК України на 6 років позбавлення волі з позбавленням
права обіймати матеріально відповідальні і керівні посади та
займатись підприємницькою діяльністю строком на 5 років з
конфіскацією всього майна, яке є власністю засуджених; за ч. 1 ст.
172 КК України на 1 рік позбавлення волі з позбавленням права
обіймати матеріально відповідальні і керівні посади та займатись
підприємницькою діяльністю на 2 роки; за ч. 2 ст. 172 КК України
на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати
матеріально відповідальні і керівні посади та займатись
підприємницькою діяльністю строком на 4 роки.
На підставі ст. 42 КК України ( 2001-05 ), за сукупністю
злочинів, остаточно суд визначив покарання Г. та А., кожному
- 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати
матеріально відповідальні і керівні посади та займатись
підприємницькою діяльністю строком на 5 років з конфіскацією
всього майна, яке є власністю засуджених.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого
2002 р. зазначений вирок щодо Г. та А. змінено: із вироку виключено кваліфікацію дій засуджених за ч. 1
ст. 148-5 КК України ( 2002-05 ), як зайву та вказівки суду, що
вчинені злочини є тяжкими, про невідшкодування шкоди, а також про
те, що А. не має постійного місця проживання і не працює.
Кваліфікацію дій засуджених змінено відповідно до КК України
( 2341-14 ) 2001 р. і їх дії кваліфіковано за ч. 1 ст. 366, ч. 2
ст. 366, ч. 2 ст. 222 КК України та призначено покарання, кожному: - за ч. 1 ст. 366 КК України ( 2341-14 ) 1 рік обмеження волі
з позбавленням права обіймати керівні посади та займатися
підприємницькою діяльністю строком на 1 рік; - за ч. 2 ст. 366 КК України ( 2341-14 ) 3 роки позбавлення
волі з позбавленням права обіймати керівні посади та займатися
підприємницькою діяльністю строком на 3 роки; - за ч. 2 ст. 222 КК України ( 2341-14 ) 4 роки позбавлення
волі з позбавленням права обіймати керівні посади та займатися
підприємницькою діяльністю строком на 2 роки.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ), за сукупністю
злочинів, Г. та А. остаточно визначено покарання, кожному, у виді
4-х років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні
посади та займатися підприємницькою діяльністю строком на 3 роки
кожному.
На підставі ст. 1 п. "б" Закону України "Про амністію"
( 2593-14 ) від 5 липня 2001 р. А. від призначеного покарання
звільнено.
На підставі ст. 7 Закону України "Про амністію" ( 2593-14 )
від 5 липня 2001 р. призначене Г. покарання у виді позбавлення
волі скорочено наполовину.
У решті вирок залишено без зміни.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України від 30 липня 2002 р. в задоволенні
касаційної скарги засудженого Г. відмовлено.
Г. та А. визнано винуватими за злочини, які вони вчинили за
таких обставин.
Г., працюючи директором ПП "Ювітас-Сервіс", заступником
директора ПП "Ювітат", ПП "Авіта", ПП "Торгбертранс", а А. -
директором ПП "Ювітат", ПП "Авіта", ПП "Торгбертранс", заступником
директора ПП "Ювітас-Сервіс" і будучи посадовими особами,
починаючи із жовтня 1996 р. не змогли правильно організувати
роботу, вели ризиковану фінансово-господарську діяльність,
внаслідок чого у ПП "Ювітат" утворилась заборгованість перед
державним бюджетом та іншими суб'єктами підприємницької діяльності
на суму 76 тис. грн. при відсутності коштів на рахунках
підприємств Г. та А.
Г. і А. вступили у зговір між собою для вчинення шахрайства з
фінансовими ресурсами з метою погашення боргів своїх підприємств.
Свої узгоджені злочинні дії вони продовжували з жовтня 1996 року
по червень 1998 р., внаслідок чого Бердянському відділенню АТ "Наш
банк" (до 17.12.99 р. - Бердянський філіал АБ "Еліта") було
спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 332755 грн. 47 коп.
Вчиняючи шахрайство з фінансовими ресурсами, Г. і А. з метою
отримання кредитів надавали до кредитних установ завідомо
неправдиві документи, чим вчиняли службові підроблення.
У клопотанні заступник Генерального прокурора України порушує
питання про зміну постановлених апеляційним і касаційним судами
рішень щодо Г. та А. через неправильне застосування кримінального
закону, яке проявилося в тому, що апеляційний суд при наявності
для того підстав не закрив кримінальну справу щодо Г. і А. за ч. 1
ст. 366 КК України ( 2341-14 ) у зв'язку із закінченням строків
давності. Указану помилку не було виправлено судом касаційної
інстанції.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора,
який підтримав подане клопотання, перевіривши матеріали справи та
обговоривши викладені у поданні та клопотанні доводи, судді
судової палати та судової колегії вважають, що клопотання
заступника Генерального прокурора України підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КПК України ( 1001-05 ) особа,
яка вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від
кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину і до
набрання вироком законної сили минуло три роки.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України ( 2341-14 ),
згідно з ч. 2 ст. 12 КК України відноситься до категорії невеликої
тяжкості.
Ураховуючи, що на момент перегляду справи щодо Г. і А. в
апеляційному порядку з моменту вчинення ними службового
підроблення минуло більше трьох років, кримінальну справу щодо них
за ч. 1 ст. 366 КК України ( 2341-14 ) необхідно було закрити.
Однак апеляційний суд цього не зробив.
Зазначеної помилки не виправила колегія суддів Судової палати
у кримінальних справах Верховного Суду України при касаційному
розгляді справи.
З огляду на це, ухвали апеляційного суду Запорізької області
від 25 лютого 2002 р. і колегії суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України від 30 липня 2002 р.
щодо Г. і А. підлягають відповідній зміні з виключенням із цих
судових рішень вказівки про їх засудження за ч. 1 ст. 366 КК
України ( 2341-14 ).
Керуючись ст. ст. 400-4, 400-10 КПК України ( 1003-05 ),
Верховний Суд України У Х В А Л И В: клопотання заступника Генерального прокурора України
задовольнити.
Ухвали апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого
2002 р. і колегії суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України від 30 липня 2002 р. щодо Г. та А.
змінити: виключити із них рішення про засудження цих осіб за ч. 1
ст. 366 КК України ( 2341-14 ) на один рік обмеження волі з
позбавленням права обіймати керівні посади та займатися
підприємницькою діяльністю строком на один рік у зв'язку із
закінченням строків давності.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) вважати засудженими
Г. та А. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 366 і ч. 2
ст. 222 КК України, кожного на чотири роки позбавлення волі з
позбавленням права обіймати керівні посади та займатися
підприємницькою діяльністю строком на три роки.
На підставі ст. 1 п. "б" Закону України "Про амністію"
( 2593-14 ) від 05.07.2001 р. А. від покарання звільнити.
На підставі ст. 7 Закону України "Про амністію" ( 2593-14 )
від 05.07.2001 р. призначене Г. покарання у вигляді позбавлення
волі скоротити наполовину.



вгору