Про відшкодування шкоди
Ухвала Верховного суду України; Витяг від 20.10.2004
Документ n0305700-04, поточна редакція — Прийняття від 20.10.2004


УХВАЛА
 

20.10.2004

 
(Витяг)
 
У листопаді 2002 р. М. звернувся до суду із позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - УМВС) та Золотоніського міськрайвідділу цього управління про відшкодування шкоди, пославшись на те, що з жовтня 1975 р. до 4 січня 2000 р. він перебував на службі в органах внутрішніх справ, а 10 січня 2000 р. висновком МСЕК йому встановлено II групу інвалідності з втратою 80% професійної працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби. Відповідно до ст. 23 Закону від 20 грудня 1990 р. N 565-XII 565-12 "Про міліцію" (далі - Закон) він має право на отримання одноразової допомоги, однак відповідачі такої допомоги не виплатили, у зв'язку з чим просив стягнути одноразову допомогу в розмірі п'ятирічного грошового утримання, а саме 46 тис. 59 грн., та 18 тис. 792 грн. - як компенсацію у зв'язку із затримкою виплати цієї суми.
 
Золотоніський міський суд рішенням від 10 грудня 2002 р. позов задовольнив: постановив стягнути з відповідача на користь М. 46 тис. 316 грн.
 
Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 12 лютого 2003 р. рішення суду першої інстанції частково змінив: сума одноразової допомоги, що підлягає стягненню з відповідача на користь М. була зменшена до 21 тис. 888 грн.
 
У касаційній скарзі УМВС, пославшись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушило питання про скасування ухвалених у справі судових рішень.
 
Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга частково підлягає задоволенню з таких підстав.
 
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ч. 6 ст. 23 Закону 565-12 передбачено виплату одноразової допомоги в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) колишнім працівникам міліції, які отримали інвалідність під час проходження служби. Проте такого висновку суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального права,
 
Відповідно до ст. З Постанови Верховної Ради України від 25 грудня 1990 р. N 583-XII 583-12 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про міліцію" ст. 23 Закону 565-12 набрала чинності після прийняття передбаченого цією Постановою Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1991 р. N 59 59-91-п, діє в редакції постанови від 19 листопада 1992 р. N 627 627-92-п зі змінами, внесеними постановами від 9 березня 1995 р. N 165 165-95-п та від 22 березня 1995 р. N 206 206-95-п; далі - Положення).
 
За змістом пунктів 1, 3-5 Положення 59-91-п Міністерство внутрішніх справ України перераховує на спеціальний рахунок Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (далі - НАСК "Оранта") страхові платежі з державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, тому вимоги про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці мають пред'являти до НАСК "Оранта", яка при настанні страхових подій, передбачених п. 2 цього Положення, провадить виплату страхових сум. У разі виникнення спору щодо виплати страхових сум він вирішується в установленому законом порядку між застрахованим (його спадкоємцями) і НАСК "Оранта".
 
Суд першої інстанції не застосував норми зазначеного Положення 59-91-п і на порушення вимог статей 105, 202, 202-1 ЦПК 1501-06, 1502-06 поклав на УМВС обов'язок сплатити М. одноразову допомогу, передбачену ч. 6 ст. 23 Закону 565-12.
 
Апеляційний суд на порушення вимог ст. 301 ЦПК 1503-06 не перевірив належним чином доводи, наведені в апеляційній скарзі УМВС, і не звернув уваги на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
 
За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК 1503-06, касаційну скаргу УМВС задовольнила частково: рішення Золотоніського міського суду від 10 грудня 2002 р. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 лютого 2003 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.



вгору