Документ n0300700-05, поточна редакція — Прийняття від 01.02.2005

                                                          
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
01.02.2005

(Витяг)
У квітні 2003 р. управління Пенсійного фонду України в
Недригайлівському районі Сумської області (далі - Управління)
звернулося в господарський суд Сумської області з позовом до
Коровинського сільського споживчого товариства (далі - Товариство)
про стягнення за рахунок майна останнього 8 тис. 110 грн., а саме:
6 тис. 986 грн. - заборгованості зі збору на обов'язкове державне
пенсійне страхування та 1 тис. 124 грн. - пені.
Позивач зазначив, що відповідно до п. 1 ст. 1, статей 4, 5
Закону від 26 червня 1997 р. N 400/97-ВР ( 400/97-ВР ) "Про збір
на обов'язкове державне пенсійне страхування" Товариство повинно
сплачувати до Пенсійного Фонду України (далі - Фонд) збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 32, 1 і 2
відсотків від сукупного оподатковуваного доходу фізичних осіб, які
працюють на умовах трудового договору. За період з 1 жовтня
2001 р. по 1 березня 2003 р. Товариство задекларувало збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 13 тис. 202 грн.,
яку зобов'язано самостійно сплатити протягом десяти календарних
днів, наступних за останнім днем відведеного граничного строку.
Свої зобов'язання Товариство виконало частково, заборгувавши
станом на 1 квітня 2003 р. 6 тис. 985 грн. Позивач вказав, що пеня
в сумі 1 тис. 124 грн. нарахована на підставі ст. 16 Закону від
21 грудня 2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III) із розрахунку 120
відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
Товариство визнало заборгованість зі збору на обов'язкове
державне пенсійне страхування в сумі 786 грн. У решті суми
відповідач проти позову заперечив, пославшись на те, що розрахунок
суми позову не відповідає фактичному стану платежів, а вимоги
частково пред'явлено після закінчення строку позовної давності.
Суди справу розглядали неодноразово.
Господарський суд Сумської області останнім рішенням від
13 травня 2004 р. в задоволенні позову відмовив, мотивувавши своє
рішення тим, що відповідно до підпункту 2.1.2 п. 2.1 ст. 2 Закону
N 2181-III ( 2181-14 ) органи Фонду є контролюючими органами
стосовно збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тоді
як органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення
податкового боргу (органами стягнення), є виключно податкові
органи, а також державні виконавці в межах їх компетенції. Якщо
контролюючий орган, що провів процедуру узгодження суми
податкового зобов'язання з платником податків, не є податковим
органом, такий контролюючий орган надсилає відповідному
податковому органу подання про здійснення заходів з погашення
податкового боргу платника податків, а також розрахунок його
розміру, на підставі якого податковий орган надсилає податкові
вимоги (підпункт 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону N 2181-III). Суд також
послався на Порядок надіслання органам державної податкової служби
подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу
платника податків та інформації про скасування або зміну суми
нарахованого податкового зобов'язання за рішенням суду
(господарського суду) від інших контролюючих органів (затверджений
постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2001 р. N 1387
( 1387-2001-п ), в якому визначено механізм надсилання
контролюючим органом, який не є органом державної податкової
служби, подання про здійснення заходів з погашення податкового
боргу платника податків до органу державної податкової служби, в
якому зазначений платник перебуває на податковому обліку. Суд
зазначив, що на підставі такого подання податковий орган повинен
здійснити передбачені законодавством заходи з погашення
податкового боргу платника податків.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Управління
не вправі звертатися з позовом до суду про стягнення
заборгованості зі збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування.
Вищий господарський суд України постановою від 11 листопада
2004 р. це рішення залишив без зміни.
13 січня 2005 р. колегія суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою Управління порушила провадження з перегляду у
касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського
суду України. У скарзі йшлося про скасування оскарженої постанови
та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з
мотивів недотримання положень ст. 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ), виявлення різного застосування Вищим господарським
судом України одного й того ж положення закону в аналогічних
справах, неправильного застосування норм матеріального права. На
обґрунтування наведених у касаційній скарзі мотивів зроблено
посилання на постанови Вищого господарського суду України від
7 вересня 2004 р. N 16/166-04 та від 27 жовтня цього ж року
N 11/79-04.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши наведені у скарзі
доводи, перевіривши матеріали справи, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України визнала, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з
яким погодився Вищий господарський суд України, виходив із того,
що відповідно до Закону N 2181-III ( 2181-14 ) територіальні
органи Фонду не вправі звертатися з позовами до суду про стягнення
заборгованості зі збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування.
Проте цей висновок суду є помилковим.
Згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції ( 254к/96-ВР ) юрисдикція
судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частиною 2 ст. 1 ГПК ( 1798-12 ) державним та іншим органам надано
право у випадках, передбачених законодавчими актами України,
звертатися до господарського суду.
Відповідно до абзацу 3 п. 12 розд. XV Закону від 9 липня
2003 р. N 1058-IV ( 1058-15 ) "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV) у період до
перетворення Фонду у неприбуткову самоврядну організацію він
функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм
цього закону (крім норм, зазначених в абзаці 6 п. 1 цього ж
розділу) та Положення про Пенсійний фонд України (далі -
Положення), яке затверджує Президент України. Згідно з п. 1
Положення, затвердженого Указом Президента України від 1 березня
2001 р. N 121/2001 ( 121/2001 ), Фонд є центральним органом
виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною
системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування,
провадить збір, акумуляцію й облік страхових внесків, призначає
пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в
повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на
поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством
здійснюються за рахунок коштів Фонду, здійснює контроль за
цільовим використанням коштів Фонду. Він здійснює свої
повноваження безпосередньо та через утворені в установленому
порядку головні управління в Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києві, Севастополі та управління у районах, містах і
районах у містах (п. 15 Положення).
Статтею 1 Закону N 1058-IV ( 1058-15 ) до страхових внесків
віднесено кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із
законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до
цього Закону. Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим
платежем, який справляється на всій території України в порядку,
встановленому названим законом. Ці внески не включаються до складу
податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему
оподаткування, та на них не поширюється податкове законодавство
(частини 3, 4 ст. 18 зазначеного Закону).
Право на звернення до суду суб'єктів загальнообов'язкового
державного соціального страхування щодо спорів, які виникають у
цій сфері правовідносин, передбачено ст. 12 Закону від 14 січня
1998 р. N 16/98-ВР ( 16/98-ВР ) "Основи законодавства України про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Право
територіальних органів Фонду на звернення до суду чи
господарського суду з позовом про стягнення простроченої
заборгованості зі сплати страхових внесків також передбачено
абзацом 8 ч. 3 ст. 106 Закону N 1058-IV ( 1058-15 ). Підпункт
7 п. 2.3 Положення про управління Пенсійного фонду України в
районах, містах і районах у містах ( z0442-02 ) (затверджене
постановою правління Фонду від 30 квітня 2002 р. N 8-2
( z0441-02 ); зареєстровано в Міністерстві юстиції України
21 травня 2002 р. за N 442/6730) відносить до повноважень цих
управлінь стягнення з платників страхових внесків несплачених сум
страхових внесків.
Обгрунтувавши судові рішення виключно посиланням на положення
Закону N 2181-III ( 2181-14 ) та не застосувавши до правовідносин
сторін зазначені акти законодавства, які підлягали застосуванню,
суди першої та касаційної інстанцій дійшли помилкових висновків
щодо прав і обов'язків територіального органу Фонду у спірних
відносинах, що призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-17 - 111-21
ГПК ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України касаційну скаргу Управління задовольнила: постанову
Вищого господарського суду України від 11 листопад 2004 р. та
рішення господарського суду Сумської області від 13 травня 2004 р.
скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої
інстанції.



вгору