Документ n0215700-03, поточна редакція — Прийняття від 18.11.2003

                                                          
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
18.11.2003

(Витяг)
У листопаді 2001 р. заступник Генерального прокурора України
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі -
Міністерство) звернувся з позовом до закритого акціонерного
товариства транснаціональної фінансово-промислової нафтової
компанії "Укртатнафта" (далі - ЗАТ) про зобов'язання здійснити
поставку нафтопродуктів. Позовні вимоги мотивовані тим, що
Міністерство в особі командира військової частини уклало договори
на поставку нафтопродуктів: з товариством з обмеженою
відповідальністю "Галон" (далі - ТОВ "Галон") від 6 липня 1999 р.,
відкритим акціонерним товариством "Торговий дім "Укртатнафта-Київ"
(далі - Торговий дім) від 6 жовтня 1999 р., товариством з
обмеженою відповідальністю "Агроенергосоюз" (далі - ТОВ
"Агроенергосоюз") від 29 жовтня 1999 р. та уклало державний
контракт на поставку паливно-мастильних матеріалів з Державною
компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та
спеціального призначення "Укрспецекспорт" (далі - ДК) від 30
вересня 1999 р. Названі підприємства та підприємство зі
стопроцентним іноземним капіталом "інтас" (далі - Підприємство)
згідно з актами приймання-передачі на терміналі відповідача на
умовах EXW (франко-завод) передали позивачеві 18 тис. тонн
дизельного пального та 8 тис. 600 тонн бензину марки А-76. ЗАТ
відвантажило нафтопродукти частково, залишивши на своєму терміналі
7 тис. 523 тонни дизельного пального та 4 тис. 731 тонну бензину,
які позивач просив зобов'язати відповідача відвантажити згідно із
зазначеними документами.
Відповідач позов не визнав, пославшись на його
безпідставність. Господарський суд Полтавської області рішенням
від 20 лютого 2003 р. відмовив у задоволенні позову з тих підстав,
що Міністерство відповідно до ст. 128 ЦК ( 1540-06 ) 1963 р. не
має права власності на нафтопродукти. Крім того, позивач не надав
доказів передачі на зберігання відповідачеві зазначеного майна.
Харківський апеляційний господарський суд постановою від 9 квітня
2003 р. рішення суду першої інстанції скасував, а позов
задовольнив з тих мотивів, що Міністерство набуло права власності
на нафтопродукти з моменту підписання відповідних актів
приймання-передачі, які були узгоджені з керівництвом відповідача.
Зобов'язання ЗАТ відвантажити позивачеві нафтопродукти також
підтверджено актами приймання-передачі, гарантійними листами від
29 травня 2000 р. та від 14 червня 2000 р. і листами голови
правління відповідача, в яких ідеться про порушення складеного
сторонами графіка постачання нафтопродуктів, але відповідач
зобов'язався погасити заборгованість протягом 2001-2002 рр.
Вищий господарський суд України постановою від 3 липня 2003
р. постанову суду апеляційної інстанції скасував, а назване
рішення Господарського суду Полтавської області від 20 лютого 2003
р. залишив у силі, погодившись із висновками суду першої
інстанції, та зазначив, що Харківський апеляційний господарський
суд, задовольняючи позов, вказав приблизний обсяг нафтопродуктів,
які підлягали передачі позивачеві. Верховний Суд України ухвалою
від 23 жовтня 2003 р. за касаційним поданням Генеральної
прокуратури України та касаційною скаргою Міністерства порушив
провадження з перегляду в касаційному порядку зазначеної постанови
Вищого господарського суду України з мотивів її невідповідності
нормам матеріального права та різного застосування названим судом
положень одного й того ж закону в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи і прийняті судами рішення, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно
до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "інкотермс" (у
редакції від 1 січня 1990 р.) EXW "франко-завод" означає, що
зобов'язання продавця щодо поставки вважається виконаним після
того, як він надав покупцеві товар на своєму підприємстві (тобто
на заводі, фабриці, складі тощо). Як установили господарські суди
першої та апеляційної інстанцій, ТОВ "Галон", Торговий дім, ТОВ
"Агроенергосоюз", ДК та Підприємство на підставі актів
приймання-передачі передали Міністерству 18 тис. тонн дизельного
пального та 8 тис. 600 тонн бензину марки А-76 на умовах EXW
(франко-завод) Кременчуцького нафтопереробного заводу.
Відповідно до ст. 128 ЦК ( 1540-06 ) 1963 р. право власності
у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі,
якщо інше не передбачено законом або договором. До передачі речей
прирівнюється передача коносамента або іншого розпорядчого
документа на речі. Отже, згідно із цим Кодексом Міністерство
набуло права власності на нафтопродукти. Як передбачено ч. 1 ст.
50 Закону від 7 лютого 1991 р. N 697-XII ( 697-12 ) "Про
власність", власник має право вимагати повернення (віндикації)
свого майна з чужого незаконного володіння. Таким чином, рішення
Господарського суду Полтавської області, з яким погодився суд
касаційної інстанції, ухвалено з порушенням норм матеріального
права.
Вищий господарський суд України дійшов неправильного висновку
про те, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, вказав
приблизний обсяг нафтопродуктів, які відповідач повинен повернути
Міністерству, оскільки його визначено без належної оцінки
резолютивної частини постанови Харківського апеляційного
господарського суду від 9 квітня 2003 р., де зазначено, що
відповідача зобов'язано передати 7 тис. 500 тонн дизельного
пального і 4 тис. 700 тонн бензину марки А-76. Суд апеляційної
інстанції на підставі зібраних доказів зробив правильний висновок
про те, що Міністерство набуло права власності на нафтопродукти,
визначив їх обсяг, правомірно скасував рішення суду першої
інстанції та обгрунтовано задовольнив позов.
За таких обставин, керуючись статтями 111(17)-111(20) ГПК
( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України касаційну скаргу Міністерства задовольнила: постанову
Вищого господарського суду України від 3 липня 2003 р. та рішення
Господарського суду Полтавської області від 20 лютого 2003 р.
скасувала, постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 9 квітня 2003 р. залишила в силі.



вгору