Документ n0147700-00, поточна редакція — Прийняття від 08.11.2000

    СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 
У Х В А Л А
від 08.11.2000

(Витяг)

Загальна оцінка роботи працівника за відсутності конкретних
фактів неналежного виконання трудових обов'язків не може вважатись
достатнім доказом невідповідності його займаній посаді або
виконуваній роботі. Встановивши, що звільнення проведено незаконно, суд на
прохання працівника може обмежитись визнанням незаконності
звільнення і зміною формулювання його причин без поновлення на
роботі.
У жовтні 1999 р. С. звернувся в суд із позовом до
акціонерного товариства відкритого типу "Житомирголовпостач" (далі
- АТВТ) про зміну формулювання причини й дати звільнення з роботи
та стягнення оплати за час вимушеного прогулу і за затримку
розрахунку при звільненні. В заяві позивач зазначав, що працював на підприємстві
відповідача начальником юридичного відділу. Наказом від 7 жовтня
1999 р. N 19-к його було звільнено з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП
( 322-08 ) у зв'язку з невідповідністю займаній посаді внаслідок
недостатньої кваліфікації. Звільнення з такої підстави він вважав незаконним, оскільки
останнім часом адміністрація відповідача стала вимагати від нього
виконання роботи не обумовленої трудовим договором та посадовими
обов'язками. Коли він став заперечувати проти змін умов праці,
йому запропонували перейти на посаду провідного юриста, а
провідному юристу - на його посаду. Оскільки він відмовився від
перестановки, то відповідач звільнив його з роботи. Посилаючись на те, що фактично підставою для звільнення була
відмова від роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці,
позивач просив змінити формулювання підстав та дату звільнення з
роботи і стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу й
за затримку розрахунку при звільненні. Рішенням Житомирського районного суду від 6 грудня 1999 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах
Житомирського обласного суду від 2 лютого 2000 р., в позові було
відмовлено. Постановою президії Житомирського обласного суду від 8
вересня 2000 р. протест заступника Голови Верховного Суду України
було залишено без задоволення. Заступник Голови Верховного Суду України порушив у новому
протесті питання про скасування зазначених судових рішень і
направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України цей
протест задовольнила з таких підстав. Згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) трудовий договір,
укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий
договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані
власником або уповноваженим ним органом лише у випадку виявленої
невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі
внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які
перешкоджають продовженню даної роботи. Визнаючи законним звільнення позивача за п. 2 ст. 40 КЗпП
( 322-08 ), суд виходив із того, що недостатня кваліфікація і
неспроможність позивача забезпечити у відділі належну дисципліну
праці були встановлені на засіданні правління АТВТ. Із таким висновком погодилися судова колегія обласного суду
та його президія, залишаючи рішення суду без зміни. Проте цей
висновок не грунтується на законі та матеріалах справи. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 21 постанови від 6 листопада 1992 р. N 9
( v0009700-92 ) "Про практику розгляду судами трудових спорів",
суд може визнати правильним припинення трудового договору згідно з
п. 2 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) у тому разі, коли встановить, що воно
проведено на підставі фактичних даних, якими підтверджено, що
через, зокрема, недостатню кваліфікацію працівник не може належно
виконувати покладені на нього трудові обов'язки і його неможливо
перевести за його згодою на іншу роботу із цих підстав може бути
розірвано трудовий договір із керівником підприємства, установи,
організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити
належну дисципліну праці у відповідній структурі. Таким чином, вирішальне значення для прийняття рішення про
законність звільнення з підстав, передбачених п. 2 ст. 40 КЗпП
( 322-08 ), мають фактичні дані, які свідчать про те, що працівник
не може забезпечити належного виконання покладених на нього
службових обов'язків (наприклад, дані про несвоєчасне чи неналежне
виконання цих обов'язків, про прийняття помилкових рішень, про
відсутність достатніх знань, рішення атестаційної комісії тощо). У справі немає жодних фактичних даних, що свідчать про
недостатню кваліфікацію позивача як керівника юридичного відділу. Усупереч вимогам ст. 30 ЦПК ( 1501-06 ) відповідач не надав
доказів про це, як і про те, що некваліфіковані дії позивача та
допущені ним помилки при підготовці договорів негативно
позначились на фінансовому стані товариства. Немає конкретних фактичних даних і в рішенні правління
товариства від 6 жовтня 1999 р., на підставі якого проведено
звільнення позивача. Показання свідків Б., М., Р., на які послався
в рішенні суд, теж мають загальний характер. За відсутності конкретних фактів неналежного виконання
позивачем покладених на нього обов'язків загальна оцінка його
роботи не може вважатися достатнім доказом невідповідності його
займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації та підставою
для його звільнення згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ). Разом з тим у справі наявні копії таких документів диплома
про вищу освіту позивача із зазначенням у ньому кваліфікації
юриста, ліцензії, виданої Міністерством юстиції України, на право
здійснення юридичної практики, наказу відповідача від 27 листопада
1998 р. про заохочення премією, в якому записано, що як начальник
юридичного відділу С. виявив себе здібним, досвідченим
спеціалістом, має великий досвід роботи, сумлінно й добросовісно
ставиться до дорученої справи. На порушення вимог статей 62, 203 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 )
суд цим доказам не дав ніякої правової оцінки. Зазначаючи, що позивач неспроможний забезпечити у відділі
належну дисципліну праці, суд ретельно не перевірив дану обставину
і не дав правової оцінки наявним доказам із цього питання. Так, у матеріалах справи містяться копії доповідних записок
позивача на ім'я генерального директора АТВТ з вимогою вжити
дисциплінарних заходів впливу до провідного юрисконсульта Б. за
безвідповідальне ставлення до роботи, відмову від виконання
вказівок і доручень керівника відділу. Суд не перевірив, чи застосовувалися заходи реагування на
підставі доповідних записок позивача, чи мав він можливість, з
урахуванням його посадових прав та обов'язків, самостійно вживати
дисциплінарних заходів впливу на працівників відділу для
забезпечення в ньому належної дисципліни праці, не з'ясував, які
службові упущення позивача були причиною погіршення дисципліни
праці. Крім того, судом не зазначено, у чому саме проявилося
погіршення дисципліни праці в юридичному відділі підприємства і в
чому полягали причини погіршення. Не перевірив суд належним чином доводів позивача про те, що
йому стали доручати виконання роботи, не передбаченої трудовим
договором (реалізація посуду тощо), та вимагати застосування в
діяльності по погашенню дебіторської заборгованості неправових
методів роботи, від чого він відмовився. Саме ці обставини, на
думку позивача, були підставою для його звільнення. Висновок президії обласного суду про те, що викладені у
протесті обставини мали б значення лише за умови заявлення
позивачем вимог про поновлення на роботі, не грунтується на
законі. Встановивши те, що звільнення з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу проведено незаконно, суд на прохання
працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями
законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з
відповідачем, може визнати звільнення незаконним із зазначених
останнім підстав і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити
дату звільнення (з дня постановлення рішення) та формулювання його
причин відповідно до ст. 38 чи ст. 39 КЗпП ( 322-08 ). Суд не звернув уваги на те, що вимоги про зміну формулювання
причин звільнення заявлені позивачем з підстав незаконності
звільнення і у зв'язку з відсутністю у нього бажання продовжувати
з відповідачем трудові відносини з цієї причини. Тому насамперед
підлягало перевірці судом питання щодо законності звільнення
позивача згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ), а похідним від
нього є питання про зміну дати і формулювання причин звільнення та
стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відповідно до
ч. 2 ст. 235 КЗпП. Оскільки судом неповно з'ясовано дійсні обставини справи,
права та обов'язки сторін, неналежно перевірено доводи й
заперечення сторін, а судова колегія і президія обласного суду не
взяли допущені судом порушення до уваги, постановлені у справі
судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на
новий судовий розгляд. Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду
України задовольнила, рішення Житомирського районного суду, ухвалу
судової колегії в цивільних справах та постанову президії
Житомирського обласного суду скасувала і направила справу на новий
розгляд до суду першої інстанції.
"Вісник Верховного Суду України", N 6, 2001 р.



вгору