Документ n0116700-00, поточна редакція — Прийняття від 13.09.2000

    СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 
У Х В А Л А
від 13.09.2000

(Витяг)

У жовтні 1998 р. С. пред'явила позов до АТЗТ "АвтоЗАЗ-Деу"
(далі - "АвтоЗАЗ-Деу") про поновлення на роботі та стягнення
заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала,
що працювала у відповідача бухгалтером житлово-комунального
відділу (далі - ЖКВ) госпрозрахункового підрозділу
"АвтоЗАЗ-Мотор". Наказом директора цього підрозділу від 25 серпня
1998 р. було прийнято рішення про скорочення ряду посад, у тому
числі тієї, яку вона займала, всупереч положенням колективного
договору "АвтоЗАЗ-Деу" про збереження посад протягом трьох років
із дня створення товариства, а 27 жовтня того ж року її було
звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) за наказом
генерального директора АТВТ "АвтоЗАЗ" (далі - "АвтоЗАЗ"), в якому
вона вже не працювала у зв'язку з переведенням до "АвтоЗАЗ-Деу".
Як другого відповідача до участі у справі було залучено "АвтоЗАЗ". Рішенням Мелітопольського міського суду від 30 червня 1999
р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних
справах Запорізького обласного суду від 10 серпня того ж року, в
позові було відмовлено. Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі судових рішень у
зв'язку з порушенням статей 15, 62, 203 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ) і
направлення її на новий розгляд. Судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких
підстав. Міський суд, відмовляючи у позові, а судова колегія обласного
суду, залишаючи його рішення без зміни, виходили з того, що
позивачка не була працівником "АвтоЗАЗ-Деу", оскільки наказу про
переведення її на це підприємство з "АвтоЗАЗ" не було, і ніхто з
посадових осіб "АвтоЗАЗ-Деу", які мають право прийому на роботу та
звільнення, не допускав її до роботи в цьому спільному
українсько-корейському підприємстві. Вона продовжувала виконувати
обов'язки з обслуговування житлового фонду "АвтоЗАЗ" і після
передачі цього фонду місцевій раді була звільнена "АвтоЗАЗ"
відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ). Однак, до висновку про те, що позивачка не була працівником
"АвтоЗАЗ-Деу", суд дійшов без всебічного з'ясування дійсних
обставин справи і належної оцінки деяких доказів щодо них. Судом установлено, що після утворення "АвтоЗАЗ-Деу" позивачка
фактично виконувала обов'язки бухгалтера в його ЖКВ, але це було
визнано її особистою ініціативою, яка не могла розцінюватись як
укладення трудового договору. Разом з тим судом не дано ніякої
оцінки положенням щодо працівників "АвтоЗАЗ" установчого договору
про заснування та діяльність спільного українсько-корейського
підприємства з іноземними інвестиціями у формі АТЗТ "АвтоЗАЗ-Деу"
(затверджений протоколом від 2 березня 1998 р. N 1), на підставі
якого "АвтоЗАЗ-Деу" було зареєстровано розпорядженням Запорізького
міського голови від 15 квітня 1998 р. N 498 і набуло статусу
юридичної особи. Пунктами 7.1, 7.2 цього договору передбачено, що
всі працівники структурних підрозділів "АвтоЗАЗ", на базі якого
створюється нове товариство, стануть його працівниками за
переведенням згідно з чинним законодавством про працю. До
переведення ці працівники тимчасово займатимуть такі самі посади,
а з дати заснування товариства їм гарантується збереження їхніх
робочих місць. Із наведених положень установчого договору вбачається, що
після заснування "АвтоЗАЗ-Деу" працівники структурних підрозділів
"АвтоЗАЗ" продовжували роботу в "АвтоЗАЗ-Деу" до оформлення
переведення на займаних раніше посадах згідно з правомочним актом
останнього. На час заснування товариства позивачка займала посаду
бухгалтера ЖКВ структурного підрозділу "АвтоЗАЗ" - "АвтоЗАЗ-Мотор"
і тому положення цього акта щодо продовження права на цю посаду в
"АвтоЗАЗ-Деу" поширювалось і на неї. Згідно ж із ч. 4 ст. 24 КЗпП ( 322-08 ) трудовий договір
вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були
видані, але працівника фактично допущено до роботи. Не взяв суд до уваги й того, що в документах, на підставі
яких розірвано трудовий договір із позивачкою, фактично йдеться
про звільнення її "АвтоЗАЗ" із роботи в "АвтоЗАЗ-Деу". Посаду
позивачки виключено зі штатного розпису за наказом директора
госпрозрахункового підрозділу "АвтоЗАЗ-Деу" - "АвтоЗАЗ-Мотор" -
від 25 серпня 1998 р. N 86 про реорганізацію ЖКВ цього підрозділу. Суд визнав зазначений наказ помилковим і разом з тим не дав
ніякої оцінки тим обставинам, що позивачку звільнено з роботи саме
на підставі цього наказу наказом "АвтоЗАЗ" від 22 жовтня 1998 р.
N 248 і що згоду на її звільнення дав 21 жовтня того ж року
профспілковий комітет госпрозрахункового підрозділу
"АвтоЗАЗ-Мотор", тобто структури "АвтоЗАЗ-Деу". Оскільки справу розглянуто з порушенням вимог статей 15, 62,
203 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ), постановлені в ній судові рішення не
можуть залишатися в силі. При новому розгляді суду необхідно
врахувати викладене і більш повно з'ясувати дійсний характер
правовідносин сторін. Виходячи з наведеного і керуючись статтями 336 - 338 ЦПК
( 1503-06 ), судова колегія в цивільних справах Верховного Суду
України протест заступника Голови Верховного Суду України
задовольнила, рішення Мелітопольського міського суду та ухвалу
судової колегії в цивільних справах Запорізького обласного суду
скасувала і направила справу на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.



вгору