Документ n0092700-02, поточна редакція — Прийняття від 21.02.2002

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 

УХВАЛА
 

21.02.2002

 
(Витяг)
 
У квітні 2000 р. Б.Т. звернулася в суд із позовом про стягнення із Сарненського районного відділення Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (далі - НАСК "Оранта") на її користь 4 тис. 100 грн. страхової суми державного обов'язкового страхування у зв'язку зі смертю її чоловіка - Б.А., який працював начальником спецвідділу підпорядкованої МВС України установи і помер 28 січня 1999 р. від гіпертонічної хвороби під час проходження служби в органах внутрішніх справ. Посилаючись на те, що відповідач не виплачує їй страхову суму, позивачка збільшила свої позовні вимоги і просила стягнути з НАСК "Оранта" 5 тис. 395 грн. (страхову суму з урахуванням індексу інфляції за час прострочення виплати).
 
Рішенням Сарнепського районного суду Рівненської області від 24 травня 2000 р. позов задоволеної з НАСК "Оранта" на користь Б.Т. стягнуто 5 тис. 395 грн. страхової суми з урахуванням індексу інфляції за час прострочення виплати.
 
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду від 17 липня 2000 р. рішення суду першої інстанції змінено: суму стягнення зменшено з 5 тис. 395 грн. до 4 тис. 100 грн.
 
У касаційній скарзі Б.Т. просить скасувати ухвалу судової колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду і залишити без зміни рішення районного суду, посилаючись на неправильне застосування судом положень статей 151, 161 ЦК 1540-06, Закону від 7 березня 1996 р. "Про страхування" 85/96-ВР, а також на невідповідність висновків суду касаційної інстанції дійсним обставинам справи.
 
Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала за необхідно касаційну скаргу задовольнити, ухвалу судової колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без зміни з таких підстав.
 
Дійшовши висновку про те, що НАСК "Оранта" у зв'язку з настанням страхового випадку (смерті працівника органів внутрішніх справ БА., застрахованого на умовах обов'язкового державного страхування) повинна була нарахувати і виплатити спадкоємцям померлого страхову суму в розмірі 4 тис. 100 грн., однак тривалий час такої виплати не здійснювала, районний суд, керуючись положеннями статей 161, 214 ЦК 1540-06, правильно стягнув належну до виплати страхову суму з урахуванням індексу інфляції за час прострочення виплати в розмірі 5 тис. 395 грн.
 
Змінюючи рішення суду першої інстанції і зменшуючи суму стягнення з 5 тис. 395 грн. до 4 тис. 100 грн., судова колегія в цивільних справах Рівненського обласного суду виходила з положень ст. 41 Закону "Про страхування" 85/96-ВР, відповідно до якої страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава - за зобов'язаннями страховика; а також із того, що НАСК "Оранта" не винна у несвоєчасній виплаті страхової суми, а тому відповідно до ст. 209 ЦК 1540-06 вона не повинна нести відповідальність за затримку виплати страхових сум. При цьому судова колегія вказала на те, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування ст. 214 ЦК.
 
Проте з таким висновком судової колегії в цивільних справах обласного суду погодитися не можна.
 
Стаття 209 ЦК 1540-06 стосується випадків невиконання чи неналежного виконання договірних зобов'язань і не стосується проведення індексації належних до сплати страхових сум, які присудив суд. У зазначеному випадку мало місце грошове зобов'язання, виконання якого прострочив боржник - НАСК "Оранта".
 
Відповідно до п. 4 Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1991 р. N 59 59-91-п; з наступними змінами і доповненнями) виплата страхових сум провадиться у семиденний строк з дня отримання страховиком усіх необхідних документів від застрахованого (у разі загибелі - від його спадкоємців) та органів (підрозділів) внутрішніх справ.
 
Згідно зі ст. 214 ЦК 1540-06 боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних із простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір нарахування відсотків.
 
Змінюючи рішення районного суду і зменшуючи розмір стягуваної суми, суд касаційної інстанції порушив вимоги зазначеного закону і не врахував наявності факту прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, а тому ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню.
 
Виходячи з наведеного судова палата з цивільних справ Верховного Суду України ухвалу судової колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду від 17 липня 2000 р. скасувала, а рішення Сарненського районного суду від 24 травня 2000 р. залишила в силі.



вгору