Про визнання податкового зобов'язання
Вищий адміністративний суд; Ухвала від 05.04.2006
Документ n0051760-06, поточна редакція — Прийняття від 05.04.2006

                ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ 
У Х В А Л А
05.04.2006

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі: головуючого судді Бутенка В.І., суддів: Бим М.Є.,
Гончар Л.Я., Гордійчук М.П., Панченка О.І., при секретарі -
Мельник І.М., за участю представника позивача [...] та
представників відповідача [...] і [...], розглянувши у відкритому
судовому засіданні в порядку касаційного провадження
адміністративну справу за позовом Луцької об'єднаної державної
податкової інспекції до Відкритого акціонерного товариства
"Електротермометрія" про визнання податкового зобов'язання,
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2004 року Луцька ОДПІ звернулася до суду з позовом
про визнання за ВАТ "Електротермометрія" податкового зобов'язання
по податку на додану вартість в сумі 17620,60 грн. та по податку
на прибуток в сумі 19763,70, які донараховані товариству за
непрямим методом внаслідок визначення звичайних цін відповідно до
вимог пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
Позивач зазначав, що в ході перевірки формування валового
доходу відповідача було встановлено, що товариство реалізовує
окремі комплектуючі ВКП "Водотерм", засновником якого являється,
за цінами нижчими, ніж іншим, не пов'язаним з ним особам,
порушуючи тим вимоги пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
Рішенням господарського суду Волинської області від
16 березня 2005 року позовні вимоги задоволено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
9 червня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано.
Постановлено нове судове рішення, яким у позові Луцькій ОДПІ
відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Луцька ОДПІ
подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України,
в якій ставить питання про його скасування та залишення в силі
рішення суду першої інстанції.
При цьому в скарзі позивач посилається на неправильне
застосування апеляційним судом норм матеріального права.
Відповідач в своїх запереченнях зазначає, що постанова
апеляційного суду відповідає чинному законодавству і постановлена
без порушень норм матеріального чи процесуального права.
Крім того, відповідач вказує на необґрунтованість позовної
заяви Луцької ОДПІ, оскільки, на його думку, в податкового органу
не було правових підстав застосовувати непрямі методи визначення
сум податкових зобов'язань товариству, а при визначенні звичайної
ціни не було проведено повного аналізу цін на виріб "кожух", не
було використано статистичних даних внутрішнього ринку, не були
витребувані пояснення щодо звичайної ціни та не досліджено
маркетингову політику щодо продажу даного виду продукції, тож
такими діями відповідач порушив вимоги Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) та Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційним судом було
правильно застосовано норми матеріального права і не допущено
порушень норм процесуального права та обґрунтовано прийшов до
висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає
скасуванню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у
відповідності з вимогами законодавства виходив з наступного.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ), у редакції, чинній на момент здійснення спірних
правовідносин, якщо звичайна ціна не може бути визначена з
використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для
доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги
правила, визначені відповідним національним положенням
(стандартом) бухгалтерського обліку.
Формування оптових цін на виготовлену продукцію
ВАТ "Електротермометрія" здійснювало на підставі Методичних
рекомендацій з формування собівартості продукції у промисловості,
розроблених Міністерством промислової політики України за
правилами, визначеними національним положенням бухгалтерського
обліку.
Розрахунок собівартості на виріб "кожух" становив 15,38 грн.,
чистий прибуток, отриманий від реалізації даного виробу при ціні
19 грн., дорівнює 2,43 грн. По даній ціні продавалася продукція на
умовах попередньої оплати, зі складу продавця, товарними партіями
понад 1000 штук. По ціні 20,50 грн. продавалась та ж сама
продукція, але при умові доставки за рахунок відповідача та інших
умов, які зазначені в наказі по товариству ВАТ "Електотермометрія"
N 106 від 20.03.2003 р.
Таким чином, ціна 19 грн. за продукцію ПБВИ 3015142.01 для
ВАТ "Електротермометрія" є звичайною ціною.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) передбачено, що
доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт,
послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних
цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи,
послуги), що діяли на дату такого продажу.
Враховуючи наведене, апеляційний суд прийшов до правильного
висновку, що місцевим господарським судом не було прийнято до
уваги ту обставину, що на момент продажу товарів на
ВАТ "Електротермометрія" були встановлені і діяли ціни,
затверджені наказом по товариству N 106 від 20.03.2003 р., в якому
визначено в залежності від обсягу товарної партії, умов оплати та
транспортування, різні ціни на продукцію "кожух" та не враховано
приписів пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
Даний наказ не містив положень, які б суперечили пп. 1.20.2
п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ), де передбачено, що для визначення
звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація
про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги)
договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами,
послугами) у співставних умовах. При цьому враховуються такі умови
договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної
партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних
для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть
вплинути на ціну.
Також апеляційним судом було правильно зазначено, що місцевим
господарським судом не взято до уваги п. 13 Указу Президента
України від 23.07.98 р. N 817/98 ( 817/98 ) "Про деякі заходи з
дерегулювання підприємницької діяльності", де вказується, що
індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для
застосування їх у податкових або митних цілях встановлюються на
підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів
(робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться
уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.
Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами
виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та
стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та
неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних
даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).
Доводи касаційної скарги зроблених судом висновків не
спростовують, а тому оскаржуване судове рішення повинно залишатися
без змін.
Керуючись ст.ст. 221, 223, 230 КАС України ( 2747-15 ),
колегія суддів У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової
інспекції залишити без задоволення, а постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 9 червня 2005 року - без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.



вгору