Документ n004d710-13, поточна редакція — Прийняття від 19.06.2013

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Шишкіна В.І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Суботи Артема Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень частини п’ятої статті 127 Конституції України у системному зв’язку з частиною третьою цієї статті, статті 65 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“

Конституційний Суд України постановив Рішення від 12 червня 2013 року № 4-рп/2013 (далі - Рішення), у якому визнав, що в „аспекті питань, порушених у конституційному зверненні, положення:

- частини третьої статті 127 Конституції України у системному зв’язку з пунктом 14 частини першої статті 92 Основного Закону України слід розуміти так, що вичерпний перелік вимог до осіб, які виявили бажання стати суддею, та до кандидатів на посаду судді встановлюється виключно Конституцією та законами України;

- статті 65 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453-VI слід розуміти так, що під час проведення добору кандидатів на посаду судді до них висуваються вимоги, що передбачені частиною третьою статті 127 Конституції України, частинами першою, другою статті 64 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453-VI, іншими положеннями цього закону, зокрема статтею 70 щодо виявлення особистих і моральних якостей кандидатів на посаду судді, оцінка яких Вищою кваліфікаційною комісією суддів України може бути підставою для відмови у наданні рекомендації про призначення кандидатів на посаду судді“.

Стосовно такого трактування висловлюю окрему думку на підставі статті 64 Закону України „Про Конституційний Суд України“.

Певні положення такого роз’яснення містять концептуальні похибки щодо суті предмета тлумачення, що обумовлює необхідність висвітлення іншого погляду в трактуванні зазначених норм Конституції України і Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон).

1. Верховна Рада України, відображаючи у статті 6 Конституції України організацію державної влади в Україні на основі концепції поділу її на автономно функціонуючі інституціональні структури (законодавча, виконавча, судова) з притаманними лише їм правомочностями, уконституціювала не лише положення щодо гарантування незалежності і недоторканності носіїв судової влади - професіональних суддів. Не менш важливим для формування в інтересах суспільства кадрово-належного суддівського корпусу є встановлення в Конституції України вимог до осіб, які виявили бажання бути рекомендованими для зайняття посади судді вперше. Загальні вимоги до таких осіб вичерпно визначені у частині третій статті 127 Конституції України, а саме: бути громадянином України; мати вік, не молодший 25-ти років, вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менш як 3 роки; проживати в Україні не менш як 10 років; володіти державною мовою, яка відповідно до частини першої статті 10 Конституції України є українською.

Для осіб, які претендують на посади суддів у спеціалізованих судах, допускається на підставі частини четвертої статті 127 у системному зв’язку з положеннями частини п’ятої цієї ж статті Конституції України, як альтернативний варіант, можливість брати участь у доборі кандидатів на посаду судді тим особам, які не мають юридичної освіти, але відповідають вимозі щодо наявності вищої освіти і фахової підготовки з предметної юрисдикції таких судів. Варто зазначити, що це положення Конституції України було розвинуте і конкретизоване у частині третій статті 59 раніше чинного Закону України „ Про судоустрій України“ від 7 лютого 2002 року № 3018-III. Зважаючи на імперативний припис частини другої статті 19 Конституції України положення Основного Закону України не можуть бути проігноровані, як це зроблено у чинному Законі.

Інших, крім зазначених, вимог до осіб, які виявили бажання звернутися до кваліфікаційної комісії суддів за рекомендацією для призначення на посаду суддів вперше, Конституція України не встановила. У ній також не міститься будь-якої відсильної норми, відповідно до якої в законах можна було б встановлювати додаткові вимоги до таких осіб.

Крім перелічених персональних вимог до вказаних осіб, у частині третій статті 127 Конституції України також зазначено, що громадянин, який претендує на посаду судді, має бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів. Законом такі повноваження надано Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (далі - кваліфікаційна комісія). Варто зазначити, що цей припис про рекомендаційну діяльність кваліфікаційної комісії не можна розглядати як вимогу до кандидата на посаду судді. Природа діяльності кваліфікаційної комісії пов’язана з обов’язком держави перед суспільством сформувати такий за індивідуальною якістю суддівський корпус, представники якого не викликали б недовіри у громадян України. Вказаному функціональному обов’язку кваліфікаційної комісії кореспондує зобов’язання особи пройти це „чистилище“, щоб бути рекомендованим на посаду судді. Виходячи із цього, законодавець на підставі пункту 14 частини першої статті 92 Основного Закону України, унормовуючи організацію судівництва, має право встановлювати в законі „параметри“ роботи кваліфікаційної комісії. Якщо орієнтуватися на зміст преамбули Закону, то є підстави вважати, що законодавець розуміє поняття „судоустрій“ значно ширше, включаючи до нього не лише систему судів, а й сукупність інших державних органів, компетенційна діяльність яких перебуває у безпосередньому системному зв’язку із судами і спрямована на формування й забезпечення функціонування корпусу суддів, - Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, органи суддівського самоврядування, Державну судову адміністрацію України тощо. Зазначене дає підстави вважати, що Закон не встановлював додаткових вимог до кандидатів на посаду судді, він установив напрями роботи кваліфікаційної комісії, за якими вона оцінює постать кандидата з метою, що особа, яку вона рекомендує для призначення на посаду судді, має бути бездоганним і репрезентативним носієм судової влади.

Саме до таких напрямів діяльності кваліфікаційної комісії віднесено перевірку обставин, які характеризують особу, про що йдеться у частині другій статті 64, статті 70 Закону, які законодавець, як випливає з наведеного аналізу частини третьої статті 127 Конституції України, помилково назвав вимогами. Вже сама вказівка, що не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни, які: визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді; мають не зняту чи не погашену судимість (частина друга статті 64 Закону), підтверджує, що це не вимоги до громадян, а перестороги, якими має керуватися кваліфікаційна комісія, щоб унеможливити в інтересах суспільства потрапляння до судового корпусу осіб із зазначеними характеристиками. Виходячи саме із такого цільового призначення кваліфікаційної комісії, вона зобов’язана перевірити відповідність кандидата на посаду судді конституційним вимогам, а також здійснити перевірку його якісних характеристик, передбачених Законом.

До кваліфікаційної комісії може звернутися із заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді кожен, хто формально відповідає вимогам, встановленим частиною третьою статті 127 Конституції України. Проте не кожен може бути рекомендованим для розгляду питання про призначення на посаду судді. Саме тому приписи частини другої статті 64 Закону містять не вимоги до кандидата, а фільтраційні обов’язки для кваліфікаційної комісії, які застерігають її від рекомендування особи на посаду судді через наявність указаних обставин.

На жаль, зазначену поняттєву помилку законодавця Конституційний Суд України фактично уконституціював у абзаці другому пункту 1 резолютивної частини Рішення роз’ясненням, „що вичерпний перелік вимог до осіб, які виявили бажання стати суддею, та до кандидатів на посаду судді встановлюється виключно Конституцією та законами України“.

2. Викликає також здивування логічна помилка законодавця, що міститься у частині другій статті 70 Закону, за якою до змістової структури кваліфікаційного іспиту віднесено оцінку „особистих і моральних якостей кандидата“. Відповідно до змісту частин першої, другої цієї статті кваліфікаційним іспитом є атестування особи на наявність теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, ступеня його придатності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду, що і є суттю кваліфікаційного іспиту.

Оцінка моральних якостей кандидата є важливою і вкрай необхідною умовою аналізування постаті кандидата, але це має бути не в контексті оцінювання рівня його теоретичних знань права і професійної діяльності. Зведення всього вказаного до купи, як це зробив законодавець у частині другій статті 70 Закону, не відповідає логіці, а також сутності цієї статті. Раніше діючий Закон України „Про статус суддів“ від 15 грудня 1992 року № 2862-XII не з’єднував в одній нормативній формулі ці два різнопланових поняття. Оскільки оцінювання особистих і моральних якостей кандидата на посаду судді не може перебувати у логічній сув’язі з оцінкою рівня предметних знань права і не повинно на неї впливати, то Конституційний Суд України мав би висловити свою позицію щодо правової визначеності сукупності тих складників оцінювання кандидата на посаду судді на кваліфікаційному іспиті, які законодавець заклав у частині другій статті 70 Закону, пов’язавши в ній різноціннісні категорії.

Суддя
Конституційного Суду України


В.І.ШИШКІН



вгору