Документ n0035700-96, поточна редакція — Прийняття від 29.05.1996

    СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 
У Х В А Л А
від 29.05.96

(Витяг)

У листопаді 1994 р. ЖЕК N 2 м. Луцька пред'явила позов до К.
про виселення. Позивач посилався на те, що згідно з рішенням
виконкому Луцької міської Ради від 4 серпня 1994 р. N 249 Б. було
видано ордер на заняття квартири, проте вселитися в неї той не
може, оскільки там без законних підстав проживає сім'я К. У
зв'язку з цим ЖЕК просила задовольнити позов. Заперечуючи проти цього позову, К. пред'явив до Луцького
міськвиконкому і до Б. позов про визнання права на житло й
визнання ордера недійсним. К. зазначав, що спільним рішенням адміністрації і профкому ВО
"Волиньбудматеріали" від 4 грудня 1986 р. він як працівник
названого об'єднання був поставлений на облік для поліпшення
житлових умов. Після того як Кульчинський силікатний завод став
самостійним підприємством об'єднання, його було переведено на
посаду директора заводу і взято за місцем роботи на облік
громадян, які потребують поліпшення житлових умов, із грудня 1986
р. під N 1. 18 грудня 1991 р. між ВО "Волиньбудматеріали" і Луцьким
ДПЗ-28 було укладено договір, за яким об'єднання зобов'язувалось
відпустити заводу цеглу для будівництва багатоквартирного будинку,
а завод - у свою чергу виділити об'єднанню дво- і трикімнатну
квартири. Додатковою угодою від 9 січня 1992 р. було передбачено
трикімнатну квартиру виділити Кульчинському силікатному заводу. 13
жовтня 1993 р. квартиру було передано заводу. Спільним рішенням
адміністрації і профкому, а також ради орендного колективу її було
виділено К. 29 листопада 1993 р. К. було звільнено з роботи.
Міськвиконком відмовив йому у видачі ордера з тих підстав, що він,
проживаючи в м. Луцьку, був не вправі перебувати на квартирному
обліку на Кульчинському силікатному заводі і що дану квартиру
викупив міськвиконком. 10 жовтня 1994 р. ордер на право зайняття
спірної квартири був виданий Б. Посилаючись на те, що він проживає
у спірній квартирі з 1993 р., К. просив суд задовольнити його
позовні вимоги. Рішенням Луцького міського суду від 27 вересня 1995 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах
Волинського обласного суду від 5 листопада 1995 р., у позові ЖЕК
N 2 було відмовлено, а зустрічний позов К. задоволено. Ордер N 927
від 11 серпня 1994 р. на право зайняття спірної квартири, виданий
виконкомом Луцької міської Ради народних депутатів Б., визнано
недійсним, а міськвиконком зобов'язано надати сім'ї Б. іншу
трикімнатну квартиру в м. Луцьку і видати К, котрого визнано
наймачем спірної квартири, ордер на неї. Постановою президії
Волинського обласного суду від 17 січня 1996 р. протест прокурора
області залишено без задоволення. Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування цих судових рішень. Судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест
підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, міський суд виходив з того, що К. було
взято на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов,
на законних підставах і йому мала бути виділена спірна квартира, а
також з того, що ордер було видано на фактично зайняту квартиру. З
таким висновком погодились і судова колегія в цивільних справах та
президія обласного суду. Проте його не можна визнати
обгрунтованим. Представник міськвиконкому зазначав у судовому засіданні, що
К. перебував на обліку громадян, які потребують поліпшення
житлових умов, на порушення вимог чинного законодавства. Спільні
рішення адміністрацій та профкомів об'єднання "Волиньбудматеріали"
та Кульчинського силікатного заводу про взяття К. на облік не
затверджувалися виконавчими комітетами відповідних рад, а рішення
адміністрації, профкому і ради трудового колективу заводу від 10
листопада 1993 р. про надання йому квартири скасовано. Проте суд
зазначених доводів представника виконкому ретельно не перевірив,
не з'ясував, чи законно було скасовано рішення профкому та
адміністрації про надання квартири, і всупереч вимогам ст. 203 ЦПК
( 1502-06 ) не дав їм оцінки й не навів мотивів, чому не взяв їх
до уваги. Із матеріалів проведеної прокуратурою перевірки видно, що
двокімнатна квартира, в якій проживав відповідач до заселення
спірної квартири, була ним приватизована, а при розгляді справи
судовою колегією Верховного Суду України К. пред'явив довідку про
те, що зазначена квартира перебуває на балансі ЖЕК N 5. Але суд
першої інстанції цієї обставини також не перевіряв. Згідно зі ст. 48 ЖК ( 5464-10 ) жиле приміщення надається
громадянам у межах норм жилої площі (13,65 кв. м на одну особу),
але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів
України та Федерацією професійних спілок України. При цьому
враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває
у приватній власності громадян, якщо ними не використано житлові
чеки. Громадянам, які на час поліпшення житлових умов мали жиле
приміщення на праві власності, інше жиле приміщення надається в
межах зазначених норм, якщо право власності на займане приміщення
вони набули з використанням житлових чеків або якщо вони передали
житло, що перебувало в їх приватній власності, органу, який
здійснює поліпшення житлових умов. В інших випадках розмір жилого
приміщення, що надається, визначається з урахуванням жилої площі,
що перебуває у приватній власності громадян. Суду слід було з'ясувати, чи можливо виходячи з даних вимог
визнати за К. право на спірну квартиру. Оскільки ж дійсні
обставини справи судом не з'ясовано, судові рішення в ній не
можуть залишатися в силі. Тому судова колегія Верховного Суду
України, керуючись статтями 337, 338 ЦПК ( 1503-06 ), протест
заступника Генерального прокурора України задовольнила, судові
рішення у справі скасувала й направила її на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.



вгору