Про стягнення грошових сум за час простою
Ухвала Верховного суду України; Витяг від 28.10.1998
Документ n0031700-98, поточна редакція — Прийняття від 28.10.1998

    СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 
У Х В А Л А
від 28.10.98

(Витяг)

У лютому 1997 р. У. звернувся в суд із позовом до Вінницького
ВО "Агрогеоприлад" про стягнення грошових сум за час простою.
Позивач зазначав, що він перебував у трудових відносинах із
відповідачем. 25 вересня 1996 р. адміністрація видала наказ N 71
про режим роботи об'єднання та припинення виробничої діяльності з
1 жовтня 1996 р. до 1 квітня 1997 р., у зв'язку з чим йому на цей
час було надано відпустку без збереження заробітної плати.
Посилаючись на те, що зазначений наказ суперечить чинному
законодавству, У. просив суд задовольнити його позов. У процесі
розгляду справи позивач збільшив обсяг позовних вимог і просив
стягнути заробітну плату за вимушений прогул. Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Ленінського районного суду м. Вінниці від 5 серпня 1997 р. позов
частково задоволено. З відповідача стягнуто на користь позивача у
зв'язку з простоєм 326 грн., а п. 9 наказу від 25 вересня 1996 р.
N 71 щодо У. скасовано. У касаційному порядку справа не розглядалась. Протест заступника прокурора області постановою президії
Вінницького обласного суду від 4 грудня 1997 р. залишено без
задоволення. Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування зазначених судових рішень та направлення
справи на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав. Вирішуючи спір, суд виходив із того, що наказ про відпустку
без збереження заробітної плати суперечить ст. 84 КЗпП ( 322-08 )
і п. 4.6 колективного договору. В останньому, зокрема, зазначено,
що неповний робочий день може бути встановлено за згодою
працівників і за погодженням із профспілковим комітетом. Позивач
згоди на відпустку не давав, і голосування членів профспілкового
комітету з цього питання не проводилось. На думку суду, мав місце
простій з вини адміністрації, тому з відповідача необхідно
стягнути 2/3 тарифної ставки. Президія обласного суду погодилася з таким висновком. Проте
він не відповідає правилам статей 15, 40, 62, 203 ЦПК ( 1501-06,
1502-06 ). Пославшись на ст. 84 КЗпП ( 322-08 ), суд не врахував, що ця
норма регулює підстави й порядок надання працівникові за його
заявою відпустки без збереження заробітної плати, але не
передбачає підстав для матеріальної відповідальності підприємства. Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку зі скороченням
обсягу виробництва на спільному засіданні адміністрації та
профспілкового комітету ВО "Агрогеоприлад" 25 вересня 1996 р. було
прийнято рішення про зупинення роботи підприємства з 1 жовтня 1996
р. до 1 квітня 1997 р. У відповідності з цим рішенням генеральний
директор об'єднання видав наказ від 25 вересня 1996 р. N 71 про
режим роботи у IV кварталі 1996 р., п. 9 якого працівникам, не
зайнятим випуском продукції та її реалізацією, надавалась
відпустка без збереження заробітної плати. Під час розгляду справи суд не звернув уваги на те, що
колективний договір, прийнятий 7 лютого 1996 р. на конференції
трудового колективу, був чинний тільки у 1996 р., а чи додержано
положення ч. 3 ст. 9 Закону від 1 липня 1993 р. "Про колективні
договори і угоди" ( 3356-12 ), не перевірив. Статтею 26 Закону від 15 листопада 1996 р. "Про
відпустки" ( 504/96-ВР ), введеного в дію з 1 січня 1997 р.,
передбачено, що в порядку, визначеному колективним договором,
власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства з
не залежних від працівників причин може за згодою сторін надавати
відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її
збереженням. Як було визначено взаємні зобов'язання сторін і як
урегульовано зазначені питання в колективному договорі суд не
з'ясував, хоча це має значення для правильного вирішення справи. Залишились без перевірки і доводи позивача про незаконність
рішення профспілкового комітету від 25 вересня 1997 р. Президія Вінницького обласного суду, залишаючи без
задоволення протест, не виконала покладених на неї повноважень,
які визначено в статтях 336, 337 ЦПК ( 1503-06 ), не перевірила
всебічно законність і обгрунтованість рішення, а тому не звернула
уваги на помилки, допущені судом першої інстанції. Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України судові рішення у справі скасувала і
направила її на новий розгляд.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.



вгору