Про визнання угод недійсними
Ухвала Верховного суду України від 22.01.2004
Документ n0028700-04, поточна редакція — Прийняття від 22.01.2004

                СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ 
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
22.01.2004

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
<...>, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого
акціонерного товариства "І." до К-ва В.М. про стягнення
заборгованості за договорами позики і поруки, за зустрічним
позовом К-ва В.М. до закритого акціонерного товариства "І." про
визнання угод недійсними, В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2002 року ЗАТ "І." звернулося до суду з позовом до
К-ва В.М. про стягнення заборгованості за договорами позики і
поруки. Просило задовольнити позов і стягнути з відповідача на
його користь 180693 грн. 75 коп. в рахунок заборгованості, що
виникла внаслідок невиконання К-вим В.М. умов договору позики
перед КБ <...> та виконання замість нього цих зобов'язань
товариством за договором поруки.
У березні 2002 року К-в В.М. звернувся до суду із зустрічним
позовом про визнання недійсним договору поруки від 31 липня
2000 року, згідно з яким ЗАТ "І." поручився за нього перед КБ
<...> за виконання договору на обслуговування пластикової картки
та договору застави від 31 липня 2000 року належного товариству
майна. Просив задовольнити позов.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від
23 квітня 2002 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду
Полтавської області від 2 липня 2002 року, позов ЗАТ "І."
задоволено. Стягнуто на його користь з К-ва В.М. 180693 грн.
70 коп. заборгованості та 1700 грн. судових витрат. В задоволенні
зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі К-в В.М., не погоджуючись з вказаними
судовими рішеннями, просить їх скасувати з посиланням на
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права, а провадження у справі закрити на підставі ст. 227 ЦПК
України ( 1502-06 ).
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ЗАТ "І." і
відмовляючи К-ву В.М. в зустрічному позові, виходив з того, що
порушень норм чинного законодавства при укладанні договорів поруки
і застави між сторонами немає, а відповідно до ст. 193 ЦК України
( 1540-06 ) поручитель, який виконав зобов'язання, набуває всіх
прав кредитора по цьому зобов'язанню. На підставі цього суд
стягнув з відповідача на користь позивача 180693 грн. 75 коп., з
яких 14001 грн. 57 коп. - штрафні санкції і 75155 грн. 49 коп. -
пеня за кожний день прострочення платежу, починаючи з 1 серпня
2001 року.
Однак з такими висновками суду погодитися неможливо.
Судом встановлено, що 17 липня 2000 року між КБ <...> і
К-вим В.М. було укладено договір про відкриття та обслуговування
картрахунку, відповідно до якого та додаткових угод від 31 липня
та від 9 серпня 2000 року відповідачу було встановлено кредитний
ліміт у вигляді поновлюваної кредитної лінії на пластикову картку
в розмірі 33500 доларів. В забезпечення зазначених угод 31 липня
2000 року між КБ <...>, К-вим В.М. та ЗАТ "І." було укладено
договір застави, згідно з яким ЗАТ "І." - заставодавець - надав у
заставу банку належне йому приміщення офісу згідно з прийнятим
загальними зборами товариства рішенням.
Відповідно до умов зазначених договорів заборгованість мала
бути погашена К-вим В.М. до 31 липня 2001 року, однак він у
повному обсязі зобов'язань перед КБ <...> не виконав, внаслідок
чого станом на 1 серпня 2001 року виникла заборгованість за
кредитом та відсотками за ним у сумі 16761 доларів. На виконання
договору поруки ЗАТ "І." 1 серпня 2001 року погасив зазначену
заборгованість К-ва В.М. перед КБ <...>, яка за офіційним курсом
НБ України склала 90006 грн. 77 коп. основного боргу, 900 грн.
07 коп. - суми, перерахованої до Пенсійного фонду України, та
630 грн. 05 коп. - комісії КБ <...>, що підтверджено відповідними
платіжними дорученнями.
Згідно із ст. 193 ЦК України ( 1540-06 ) поручитель, який
виконав зобов'язання, набуває всіх прав кредитора по цьому
зобов'язанню. Об'єм прав кредитора, які переходять до поручителя в
разі виконання ним зобов'язання, відповідає об'єму задоволених
поручителем вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, не врахував того, що
відповідно до ст. 29 Закону України "Про банки і банківську
діяльність"( 872-12 ) (в редакції від 19 жовтня 2000 року
( 2056-14 )), який діяв на час укладання зазначених вище
договорів, та п.9 постанови Національного банку України N 246
( va299500-95 ) від 28 вересня 1995 року "Про кредитування",
тільки комерційним банкам надано право здійснювати кредитні
операції на підставі кредитних договорів.
Відповідно до п.15 зазначеної постанови ( va299500-95 ) НБ
України комерційні банки надають кредити у разі наявності,
зокрема, правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту
та сплати відсотків (комісійних) за користування ним. Крім того,
п.28 постанови визначено, що в разі несвоєчасного погашення боргу
за кредитом та сплати відсотків (комісій), при відсутності
домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право
застосувати штрафні санкції у розмірах, передбачених кредитним
договором.
Місцевий суд, стягуючи з відповідача на користь ЗАТ "І.",
крім сум основного боргу, перерахувань до Пенсійного фонду України
та комісії банку, ще й штрафні санкції і пеню, фактично стягнув з
відповідача суму збитків, заподіяних К-вим В.М. позивачу, однак
такі правовідносини регулюються главою 18 ЦК України ( 1540-06 ).
Крім того, судом не дано належної правової оцінки спірним
договорам застави та поручительства на предмет їх відповідності
чинному цивільному законодавству.
Виходячи з наведеного, рішення суду підлягає скасуванню як
таке, що постановлене з порушенням норм матеріального права.
Апеляційний суд не звернув увагу на помилку суду першої
інстанції, тому ухвала апеляційного суду Полтавської області від
2 липня 2002 року також підлягає скасуванню з наведених підстав.
За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню як
такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та
процесуального права, на підставі п.2 ст. 336 і ст. 340 ЦПК
України ( 1503-06 ), що призвело до неправильного вирішення
справи, а справа - направленню на новий розгляд.
Керуючись ст. 334 ЦПК України ( 1503-06 ), Судова палата
У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу К-ва В.М. задовольнити частково.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від
23 квітня 2002 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської
області від 2 липня 2002 року скасувати, а справу направити на
новий розгляд до того ж місцевого суду в іншому складі.
Ухвала оскарженню не підлягає.



вгору