Документ n0026760-06, поточна редакція — Прийняття від 05.04.2006

                ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ 
У Х В А Л А
05.04.2006

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі: головуючої: Бутенко В.І., суддів: Гончар Л.Я. (доповідач),
Панченко О.І., Бим М.Є., Гордійчук М.П., при секретарі:
Мельник І.М. з участю представників відповідача - Таргулової І.Г.,
Яценко В.М. та позивача - Головатого С.П., розглянувши у
відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу
за касаційною скаргою Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини на рішення апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня
2004 року по справі за скаргою Головатого Сергія Петровича на
неправомірну бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з
прав людини, визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надати
Положення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з
прав людини та Положення про представників Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини, - В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2004 року Головатий С.П. як громадянин та народний
депутат України звернувся до суду зі скаргою на неправомірну
бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Позивач зазначив, що відповідно до Закону України "Про статус
народного депутата України" ( 2790-12 ) має право на одержання
інформації з питань, пов'язаних із здійсненням його депутатських
повноважень від державних органів і посадових осіб, які
зобов'язані надавати інформацію в порядку та строки, визначенні
цим Законом.
8 жовтня 2003 року за N 166 він направив депутатське
звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
Карпачової Н.І. як до посадової особи.
Однак, суб'єкт оскарження не відповів на його звернення та не
надав йому запитувані Положення про Секретаріат і Положення про
представників Уповноваженого.
Просив визнати неправомірною бездіяльність Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини та зобов'язати її видати
зазначені вище документи.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 липня
2004 року у задоволенні позову Головатому С.П. відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2004 року
апеляційна скарга Головатого С.П. задоволена, а рішення
Печерського районного суду м. Києва від 12 липня 2004 року
скасовано.
У поданій касаційній скарзі Уповноважений Верховної Ради
України з прав людини, з посиланням на порушення норм
матеріального та процесуального права, просив скасувати
оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити
в силі рішення суду першої інстанції. В ході розгляду справи
касатор змінила свої вимоги. Просила визнати судові рішення
втратившими законної сили та закрити провадження в справі.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги,
заперечень до неї та матеріали справи, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга підлягає відхиленню.
Апеляційним судом встановлено, що Головатий С.П. як
громадянин і народний депутат України звернувся до суду в порядку,
передбаченому ст. 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ), з скаргою
на бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України
Карпачової Н.І., яка була допущена при виконанні депутатського
звернення.
Висновок суду про обґрунтованість вимог заявника відповідає
нормам матеріального і процесуального права, які підлягали
застосуванню до спірних правовідносин.
Так, статтею 55 Конституції України ( 254к/96-ВР )
передбачене право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР )
правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких
поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Виходячи з вказаних положень Конституції України
( 254к/96-ВР ), норми якої відповідно до ст. 8 Конституції, є
нормами прямої дії, Головатий С.П. і як громадянин і як народний
депутат України мав право на звернення до суду з зазначеною вище
скаргою.
Безпідставними є доводи касатора про те, що Уповноважений
Верховної Ради України з прав людини не може бути суб'єктом
оскарження в суді в контексті норм глави 31-А ЦПК України
( 1502-06 ) (в редакції 1963 року), оскільки не здійснює
управлінських функцій.
Правовий статус Уповноваженого встановлено ст. 4 Закону
України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"
( 776/97-ВР ) як посадової особи, а також Конституцією України
( 254к/96-ВР ), Законом України "Про державну службу" ( 3723-12 ).
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від
3 грудня 1997 року N 13 ( v0013700-97 ), на яку посилається автор
касаційної скарги, зазначено, що "до державних органів, рішення
дії, чи бездіяльність яких можуть згідно з ст. 55 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) і главою 31-А ЦПК ( 1502-06 ) оскаржуватися
до суду, належать створені відповідно до Конституції України і
правових актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів
України, Верховної Ради й Ради міністрів Автономної Республіки
Крим органи, які реалізують надані державою функції та
повноваження у сфері управління". Бездіяльність Уповноваженого у
сфері ненадання відповіді на звернення відноситься до
управлінських функцій цієї посадової особи.
Юридично неспроможним є посилання в касаційній скарзі на
позовний порядок розгляду спорів, які випливають з порушень Закону
України "Про інформацію" ( 2657-12 ).
Відповідно до ст. 48 цього Закону ( 2657-12 ) в разі вчинення
державними органами, органами місцевого і регіонального
самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними
партіями, іншими об'єднаннями громадян, засобами масової
інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та
окремими громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом,
ці дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду.
Не відповідають дійсним обставинам справи доводи скарги про
надання відповіді Уповноваженим на звернення Головатого С.П.
Як вбачається з тексту листа N 1734/12-1574-03-12 від
29 жовтня 2003 року за підписом Е.Павленка, він не торкається суті
прохання Головатого С.П., викладеного ним у зверненні, а тому його
не можна кваліфікувати як відповідь на це звернення.
За таких обставин суд апеляційної інстанції, скасувавши
рішення місцевого суду, обґрунтовано задовольнив вимоги позивача.
Підстав для перегляду рішення апеляційного суду немає, як і немає
підстав для визнання судових рішень втратившими законної сили та
закриття провадження в справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 228 КАС України ( 2747-15 ) суд
касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та
апеляційної інстанції такими, що втратили законну силу, і закриває
провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини,
які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові
рішення ще не виконані.
Відповідач не навела у своїй зміненій касаційній скарзі ні
однієї з підстав для закриття провадження у справі, передбачених у
статті 157 КАС України ( 2747-15 ).
Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 228, 230, 231 КАС України
( 2747-15 ), колегія суддів - У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду
м. Києва від 22 жовтня 2004 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.



вгору