Про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди
Постанова Верховного суду України; Витяг від 26.12.1997
Документ n0024700-97, поточна редакція — Прийняття від 26.12.1997

                                                          
ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 26.12.97

(Витяг)

За змістом ст. 7 ЦК України ( 1540-06 ) та згідно з
роз'ясненнями, даними у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 28 вересня 1990 р. N 7 ( v0007700-90 ) "Про
застосування судами законодавства, що регулює захист честі,
гідності і ділової репутації громадян та організацій", звернення
громадянина до правоохоронних органів про захист своїх прав від
неправомірних дій інших осіб, у тому числі показання свідка під
час попереднього слідства, не може вважатись поширенням
неправдивих відомостей
У вересні 1996 р. Б.А. та Б.В. пред'явили позов до Л.Н. про
захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди в сумі 1
тис. грн. Позивачі зазначали, що в березні 1995 р. відповідачка
поширила відомості про крадіжку ними з її господарства п'яти
мішків цукру. Посилаючись на те, що поширені відомості не
відповідають дійсності, порочать честь і гідність їхньої сім'ї та
завдають їм моральної шкоди, позивачі просили задовольнити їхні
вимоги. Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від
30 вересня 1996 р. позов задоволене частково. Постановлено
визнати поширені відповідачкою відомості такими, що не
відповідають дійсності, та стягнути з неї на користь позивачів 500
грн. на відшкодування моральної шкоди. Ухвалою судової колегії Вінницького обласного суду від 12
листопада 1996 р. рішення суду змінено і на користь кожного з
позивачів стягнуто по 250 грн. моральної шкоди, в іншій частині
рішення залишено без зміни. Протест прокурора Вінницької області на зазначені рішення
постановою президії Вінницького обласного суду від 6 березня 1997
р. та протест заступника Генерального прокурора України ухвалою
судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 23
липня 1997 р. залишені без задоволення, а постановлені рішення -
без зміни. Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування всіх судових рішень як таких, що не
відповідають вимогам матеріального закону. Пленум Верховного Суду
України визнав, що протест підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з роз'ясненнями, даними у п. 3 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 28 вересня 1990 р. N 7 ( v0007700-90 )
"Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі,
гідності і ділової репутації громадян та організацій" (зі змінами,
внесеними до цього пункту постановою від 4 червня 1993 р. N 3
( v0003700-93 ), при розгляді справ, порушених у порядку ст. 7 ЦК
( 1540-06 ), суди повинні з'ясовувати, чи поширені відомості, про
спростування яких пред'явлений позов, чи порочать вони честь,
гідність і ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності. Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у
пресі, передачу по радіо, телебаченню, використання інших засобів
масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах,
адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а
також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній
людині. Поширенням відомостей є також вивішування (демонстрація)
в громадських місцях плакатів, лозунгів, інших творів, а так само
розповсюдження серед людей листівок, які за своїм змістом або
формою порочать честь і гідність громадянина чи організації. Судом встановлено, що 28 березня 1995 р. Л.В., чоловік
відповідачки, звернувся до Немирівського РВВС Вінницької області
із заявою про викрадення з його господарства невідомими особами
п'яти мішків цукру. 29 березня 1995 р. відповідачка Л.Н. була
допитана слідчим як свідок і в числі інших відомостей, які
стосувалися вчиненого злочину, висловила припущення про можливість
вчинення крадіжки Б.В., на підставі чого у господарстві сім'ї Б-х
був проведений обшук. Викладене підтверджується матеріалами
кримінальної справи, порушеної Немирівським РВВС, щодо факту
крадіжки цукру, поясненнями самих позивачів, а також іншими
матеріалами, долученими до справи як докази. Проте, оцінюючи ці факти, суд дійшов неправильного висновку,
що в даному випадку мало місце поширення неправдивих відомостей,
про спростування яких був пред'явлений позов, оскільки за змістом
ст. 7 ЦК ( 1540-06 ) та виходячи із зазначених вище роз'яснень
Пленуму Верховного Суду України звернення громадянина до
правоохоронних органів про захист своїх прав від неправомірних дій
інших осіб, у тому числі показання свідка під час попереднього
слідства, не може вважатись поширенням неправдивих відомостей.
Тому, враховуючи й те, що доказів, які б свідчили про поширення
відповідачкою відомостей серед інших осіб, не встановлено, у суду
першої інстанції не було достатніх підстав для задоволення позову,
а в судів касаційної і наглядної інстанцій - погоджуватись із
таким рішенням. Оскільки судом першої інстанції обставини справи встановлені
повно і правильно, у збиранні або додатковій перевірці доказів
потреби немає, однак було допущено помилку в застосуванні
матеріального права, Пленум Верховного Суду України скасував усі
постановлені в справі судові рішення і в задоволенні позову
подружжя Б-х до Л-в про захист честі, гідності та відшкодування
моральної шкоди відмовив.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.



вгору