Як вбачається з наведених даних, найбільшу кількість серед засуджених за ці злочини складають особи, яких визнано винними за ст. 188(1) та ст. 189(4) КК 2002-05 - у 1998 р. вони встановили відповідно 67 і 27%, у 1997 р. - 59 і 23%.
Органи попереднього слідства і суди в цілому забезпечують всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин, що підлягають доказуванню, та дають правильну оцінку зібраним доказам.
Проте слідчі і суди подекуди допускають помилки в юридичній оцінці дій обвинувачених чи підсудних. Через недостатність доказів, які б свідчили про обізнаність винних осіб про те, що злочин вони вчинюють щодо працівника правоохоронного органу, та у зв'язку з виконанням останнім службових обов'язків суди перекваліфіковували дії обвинувачених на норми кримінального закону, які передбачають відповідальність за злочини проти життя і здоров'я особи, або виносили виправдувальні вироки у частині пред'явленого обвинувачення.
Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області обгрунтовано визнано винними Б., Ф. та В. у злісному хуліганстві і виправдано за ч. 1 ст. 189(4) КК 2002-05 за недоведеністю вчинення ними цього злочину.
На попередньому слідстві та в судовому засіданні не було зібрано доказів того, що тілесні ушкодження потерпілому Р. заподіяно у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, оскільки він не був одягнений у формений одяг та не мав при собі посвідчення. Чи сприймали засуджені при заподіянні тілесних ушкоджень Р. як працівника правоохоронного органу, встановити було неможливо, тому всі сумніви суд обгрунтовано тлумачив на користь підсудних. Разом з тим зібраними на попередньому слідстві і в судовому засіданні доказами доведено, що метою заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень були хуліганські дії на грунті пияцтва.
Істотним недоліком в роботі органів попереднього слідства є відсутність у значній кількості справ висновків слідства щодо законності дій працівника правоохоронного органу, який є потерпілим.
Поза увагою зазначене питання залишається і при розгляді справ у суді. Особливо це стосується тих випадків, коли підсудний у своє виправдання посилається на незаконність дій працівника правоохоронного органу. Визнаючи таке посилання безпідставним, суди свої рішення належним чином не мотивують.
Суди не завжди з'ясовували причини та умови, що сприяли вчиненню злочинів проти правосуддя і порядку управління, та реагували на факти порушення закону при провадженні попереднього слідства відповідно до вимог статей 23 і 23(2) КПК 1001-05 . Окремі ухвали винесено лише в трьох відсотках справ, у тому числі в двох - щодо допущених під час попереднього слідства порушень законодавства.
Херсонським обласним судом у справі Ш. (ст. 190(1) КК 2002-05 окремою ухвалою звернено увагу начальника управління МВС України у Херсонській області на неналежний нагляд адміністрації виправно-трудової колонії (далі - ВТК) за засудженими, що дало змогу Ш. виготовляти та вживали брагу на території ВТК, а також на неналежний контроль за приготуванням їжі, зберіганням кухонного обладнання та безперешкодний доступ засуджених до кухонних ножів, що сприяло вчиненню злочину.
У цілому суди дають правильну юридичну оцінку діям осіб, які вчинили злочини щодо суддів і працівників правоохоронних органів.
Суди додержують рекомендацій Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 5 постанови від 26 червня 1992 р. N 8 v0008700-92 "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів" (далі - постанова N 8), відповідно до яких потерпілими у справах про злочини, передбачені статтями 189(1), 189(2), 189(4), 189(5), 190(1) КК 2002-05 , можуть бути працівники правоохоронних органів, до яких згідно з приміткою до ст. 190(1) КК належать особи, зазначені в ч. 1 ст. 2 Закону "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" 3781-12 (абзац перший п. 5 постанови N 8 у редакції постанови від 3 грудня 1997 р. N 12 v0012700-97 .
Борзнянським районним судом Чернігівської області правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 188 і ст. 189(1) КК 2002-05 протиправні дії Л., вчинені нею щодо судових виконавців.
Як вбачається зі справи, при виконанні судовими виконавцями рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області про стягнення з Л. 144 грн. остання схопила сокиру та, погрожуючи судовим виконавцям фізичною розправою, примусила їх вийти з квартири, у зв'язку з чим рішення суду виконано не було. Свої дії Л. супроводжувала образливими та нецензурними висловлюваннями на адресу потерпілих як судових виконавців.
Не можуть визнаватись потерпілими від злочинів, передбачених статтями 189(1)-189(5), 190(1) КК 2002-05 , технічні працівники правоохоронних органів, які не наділені правозастосовчими або правоохоронними функціями.
Тому посягання, вчинені на технічних працівників, секретарів, прибиральниць та інших осіб, робота яких не пов'язана із правозастосовчими або правоохоронними функціями, суди правильно кваліфікували за статтями кримінального закону, які передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності та іншими відповідними нормами КК 2001-05, 2002-05 .
Комінтернівським районним судом м. Харкова визнано винною у злісному хуліганстві К., яка в канцелярії Дзержинського районного суду м. Харкова, де перебувала для з'ясування питання про рух її цивільної справи, після повідомлення завідуючої канцелярією про це, що відповідь Їй надіслана поштою, почала ображати завідуючу, потім завдала їй удар рукою в обличчя. На зауваження на вимоги припинити хуліганські дії не реагувала, бешкетувала до прибуття працівників міліції. Внаслідок дій К. було тимчасово припинено нормальну роботу канцелярії суду. Кваліфікація дій підсудної за ч. 2 ст. 206 КК 2002-05 є правильною.
Суди додержують правильної практики щодо визнання працівників правоохоронних органів потерпілими як тоді, коли вони виконували свої службові обов'язки, перебуваючи безпосередньо на службі, так і тоді, коли вони здійснили відповідні заходи в межах своїх і повноважень із власної ініціативи (зокрема, при припиненні правопорушення у неробочий час).
М., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у вечірній час неодноразово заходив до вестибуля гуртожитку заводу "Хімволокно" м. Житомира, де вимагає від чергової по гуртожитку пропустити його до колишньої дружини. Оскільки М. на зауваження не реагував, чергова звернулася за допомогою до помічника оперуповноваженого карного розшуку Богунського районного відділу міліції Н., який проживав у цьому ж гуртожитку і в цей час повертався зі служби. Н. з метою запобігання порушенню громадського порядку, назвавшись працівником міліції та пред'явивши службове посвідчення, запропонував М. залишити гуртожиток. У відповідь той завдав працівнику міліції три удари в голову металевою палицею, яку мав при собі, чим заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Корольовським районним судом м. Житомира дії М. правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 188(1) КК 2002-05 .
При кваліфікації дій винних за ст. 189(1) КК 2002-05 суди враховували, що відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, коли образу працівникові правоохоронного органу завдано у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків. Під образою суди обгрунтовано розуміли нецензурні чи брутальні висловлювання, непристойні жести, інші аналогічні дії та непристойну оцінку особистих якостей або поведінки працівника правоохоронного органу.
Під час судового слідства П. неодноразово, із застосуванням принижуючих за змістом слів, нецензурно висловлювався на адресу прокурора, який брав участь у справі, давав непристойну оцінку його особистим якостям і поведінці у зв'язку з підтриманням державного обвинувачення. Гадяцький районний суд Полтавської області дав правильну оцінку діям П. і обгрунтовано визнав його винним у злочині, передбаченому ст.189(1) КК 2002-05 .
Разом з тим відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п. 9 постанови N 8 v0008700-92 , не є образою в розумінні ст. 189(1) КК 2002-05 безадресна нецензурна лайка в присутності працівника правоохоронного органу. Такі дії за наявності відповідних підстав слід кваліфікувати як хуліганство.
Шевченківський районний суд м. Львова, розглянувши справу щодо Б., дійшов висновку, що образливі висловлювання підсудного були спрямовані не на адресу дільничного інспектора міліції Ч., а підсудний безадресно, з хуліганських спонукань ображав усіх присутніх на місці події. Тому суд за ст. 189(1) КК 2002-05 обгрунтовано виправдав Б. за відсутністю складу цього злочину, визнавши його винним за ст. 206 КК.
Органи попереднього слідства інколи помилково відмовляли в порушенні кримінальної справи за ст. 189(1) КК 2002-05 , посилаючись на те, що особа раніше протягом року за подібні дії не притягувалась до адміністративної відповідальності. При цьому не враховувалось, що ст. 189(1) КК в редакції Закону від 2 жовтня 1996 р. 388/96-ВР не вимагає наявності адміністративної преюдиції за такі дії. Суди не звертали уваги на допущені органами попереднього слідства помилки і погоджувалися з невірною правовою оцінкою дій обвинувачених.
Із таких мотивів органом попереднього слідства необгрунтовано відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо Д., який при вчиненні опору працівникам міліції ображав їх нецензурними словами. Матеріал за фактом образи було направлено до лінійного відділу міліції на станції Хмельницький для вирішення питання про притягнення Д. до відповідальності за ст. 185 КпАП 80731-10 .
Правильність кваліфікації судами дій засуджених, визнаних винними в погрозі працівнику правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, зауважень не викликає. Суди вірно кваліфікували за ст. 189(2) КК 2002-05 як усну погрозу, так і погрозу, висловлену жестами та іншими діями, якими винний залякував потерпілого застосуванням насильства, вчиненням убивства тощо. При цьому суди враховують роз'яснення п. 10 постанови N 8 v0008700-92 про те, що для кваліфікації дій за ст. 189(2) КК наявність у потерпілого реальних підстав побоюватись виконання погроз не є обов'язковою.
Органами попереднього слідства та судами ще допускаються помилки в розмежуванні опору працівнику правоохоронного органу і втручання в його діяльність; юридичній оцінці дій осіб, які вчинили неправомірні дії щодо працівників правоохоронних органів при виконанні ними службових обов'язків по охороні громадського порядку і у зв'язку з виконанням потерпілим інших службових обов'язків; кваліфікації дій винних за сукупністю злочинів.
Пленум Верховного Суду у п. 11 постанови N 8 v0008700-92 звернув увагу суддів на те, що за змістом ст. 189(3) КК 2002-05 під втручанням у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, служби безпеки слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоду у виконанні цим працівником службових обов'язків або на досягнення прийняття неправомірного рішення. Втручання може виявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити в наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу.
Якщо ж таке втручання поєднане з діями, передбаченими ч. 2 ст. 188(1), статтями 189(4), 189(5) або 190(1) КК 2002-05 , вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 189(3) і зазначеними статтями КК.
Вироком Печерського районного суду м. Києва А. визнано винною в неправомірних діях, вчинених за таких обставин.
Під час несення служби по охороні громадського порядку на станції метро "Дніпро" м. Києва працівник міліції С., вважаючи, що чоловік А. має намір торгувати наживкою для рибної ловлі, сказав йому, щоб той припинив торгівлю і залишив станцію, а коли він не виконав вимоги, запропонував пройти до кімнати міліції для оформлення протоколу. Побачивши це, А. з брутальними образами накинулась на С. та заподіяла йому легкі тілесні ушкодження.
Суд кваліфікував дії А. тільки за ч. 1 ст. 189(4) КК 2002-05 . Питання про її відповідальність за ст. 189(1) КК, не дивлячись на очевидність образи працівника міліції у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з охороною громадського порядку, не вирішувалося.
Прикладом правильного застосування закону може бути вирок у справі щодо К., розглянутий Харківським районним судом Харківської області.
Районний суд правильно кваліфікував за сукупністю ч. 1 ст. 189(3) та ч. 1 ст. 189(4) КК 2002-05 дії К., який, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, перешкоджав виконанню працівниками служби охорони їхніх обов'язків по огляду складу-бази "Меркурій" і з'ясуванню причин спрацювання сигналізації, не допускав їх на територію бази й умисно завдав удари палицею міліціонеру П., чим заподіяв йому легкі тілесні ушкодження.
Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких, середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв або вчинення інших насильницьких дій, якщо це діяння пов'язане з виконанням потерпілим службових обов'язків, кваліфікується за ст. 189(4) КК 2002-05 . Злочин вважається закінченим з моменту нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень або вчинення інших насильницьких дій. Якщо дії були спрямовані на заподіяння тілесних ушкоджень, але останні не настали - вони кваліфікуються як замах на цей злочин.
Олександрійським міським судом Кіровоградської області дії підсудного кваліфіковано за ч. 1 ст. 189(4) КК 2002-05 . Така кваліфікація не викликає зауважень, оскільки тілесні ушкодження дільничному інспектору міліції були заподіяні у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків.
За цією ж нормою настає відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв судді у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, а саме: здійсненні правосуддя в кримінальних, цивільних, адміністративних справах, виконанні інших обов'язків - особистому прийомі громадян, публічному виступі (абзац 1 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. N 4 v0004700-96 "Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів"; далі - постанова N 4).
На практиці виникають труднощі при розмежуванні злочину, передбаченого ст. 189(4) КК 2002-05 , від опору працівнику міліції, а також у випадках кваліфікації дій за сукупністю з іншими злочинами.
Куп'янський районний суд Харківської області у справі щодо К., Г. та С. дійшов висновку про наявність у діях підсудних опору працівнику міліції Б. і перекваліфікував їхні дії з ч. 2 ст. 189(4) на ч. 1 ст. 188(1) КК 2002-05 . Зазначений висновок суд мотивував тим, що "ці особи при затриманні вчинили активний опір працівнику міліції, який діяв при затриманні злочинців і одержав при цьому тілесні ушкодження".
Як вбачається зі справи, 7 квітня 1995 р. К., Г. і С. вчинили крадіжку порося зі свинокомплексу КСП. Повертаючись із місця вчинення злочину, вони з викраденим були затримані працівником міліції Б. При цьому злочинці чинили опір, під час якого заподіяли потерпілому легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я.
Оскільки злочинні дії були поєднані із застосуванням насильства, тобто виходили за межі складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 188(1) КК 2002-05 , за навності інших необхідних ознак вчинене слід було кваліфікувати за ч. 2 ст. 188(1) КК.
Необхідно зазначити, що Законом від 2 жовтня 1996 р. 388/96-ВР (набрав чинності з 31 жовтня 1996 р.) санкцію ст. 189(4) КК змінено на більш сувору. Передбачене ч. 1 цієї статті покарання у вигляді позбавлення волі строком до трьох років збільшено: нижню межу - до двох років, а верхню - до шести років. У санкції ч. 2 нижня межа позбавлення волі збільшена з трьох до семи років. Разом з тим санкція ст. 188(1) КК у частині передбаченого нею позбавлення волі не змінювалась і визначена ч. 1 до одного року, а ч. 2 - від одного до п'яти років.
У зв'язку з викладеним перекваліфікація дій обвинувачених, вчинених до внесення змін у відповідні норми закону, з ч. 1 ст. 189(4) на ч. 2 ст. 188(1) КК 2002-05 недопустима через погіршення становища засуджених. Тому в наведеному прикладі суд, дійшовши висновку про наявність у діях підсудних опору працівнику міліції у зв'язку з виконанням ним обов'язків по охороні громадського порядку, повинен був направити справу на додаткове розслідування.
Відповідно до ст. 189(5) КК 2002-05 під пошкодженням майна суди правильно розуміють погіршення його якості, зменшення цінності або приведення на деякий час у стан, непридатний для використання, під знищенням - доведення майна до повної непридатності для використання за цільовим призначенням.
Відповідальність за цей злочин, як і за злочини, передбачені статтями 189(1)-189(4) КК 2002-05 , настає за дії, вчинені щодо потерпілого як під час безпосереднього виконання ним службових обов'язків, так і в інший час - до або після їх виконання (наприклад, як помста за службову діяльність потерпілого) - п. 6 постанови N 8 v0008700-92 .
Н.В., дізнавшись від свого малолітнього сина, Н.А., про те, що дільничний інспектор міліції за вчинення крадіжки поставив сина на облік у службі в справах неповнолітніх, погодився з помсти пошкодити його майно. З цією метою Н.В. і Н.А. взяли з дому сокиру і пішли до новозбудованого будинку дільничного, де Н.В., залишаючись біля будинку, наглядав за оточуючою обстановкою, тоді як Н.А., розбивши вікно, проник у будинок та у двох кімнатах порубав сокирою стіни. Внаслідок цього потерпілому заподіяно матеріальну шкоду. Вирокам Кам'янець-Подільського районного суду Хмельницької області Н.В. обгрунтовано визнано винним за ст. 189(5) КК 2002-05 .
Вирішуючи питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна, суд повинен враховувати не тільки вартість і розмір майна в натуральному вигляді (вага, обсяг, кількість), а й значення цього майна для потерпілого. Знищення малоцінного майна або незначне його пошкодження без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 189(5) КК 2002-05 , відповідно до ч. 2 ст. 7 КК 2001-05 не є злочином.
При кваліфікації протиправних дій суди не завжди правильно відрізняють злочини, вчинені щодо працівників міліції при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку, від злочинів, вчинених щодо працівників правоохоронних органів у зв'язку з виконанням ними інших службових обов'язків.
Відповідно до п. 6 постанови N 8 v0008700-92 під виконанням обов'язків по охороні громадського порядку судам слід розуміти: несення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрацій, мітингів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо.
Кваліфікуючи злочини за ст. 188(1) КК 2002-05 , суди враховують роз'яснення п. 8 постанови N 8 v0008700-92 про те, що вчинення опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню працівником міліції обов'язку по охороні громадського порядку. Під насильством як кваліфікуючою ознакою складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 188(1) КК, суди правильно розуміють умисне заподіяння потерпілому ударів, побоїв, тілесних ушкоджень.
Якщо ж при опорі працівнику міліції було нанесено удари, побої чи заподіяно легке, середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 188(1) та ч. 1 чи 2 ст. 189(4) КК 2002-05 (абзац 5 п. 8 постанови N 8 v0008700-92 в редакції постанови від 3 грудня 1997 р. N 12 v0012700-97 .
Погроза застосування насильства під час вчинення опору полягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи вчинити насильство до працівника міліції при виконанні ним обов'язків по охороні громадського порядку. Погроза насильством щодо працівника міліції у зв'язку з виконанням ним інших службових обов'язків тягне відповідальність за ст. 189(2) КК 2002-05 .
В окремих випадках судами допускалися помилки в юридичній оцінці дій обвинувачених, які вчинили опір працівникам міліції та завдали їм тілесних ушкоджень під час хуліганських дій чи після їх припинення.
Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 п. 9 постанови від 28 червня 1991 р. N 3 v0003700-91 "Про судову практику в справах про хуліганство" (далі - постанова N 3) зазначив, що опір, вчинений після припинення хуліганських дій, у тому числі й у зв'язку із затриманням винної особи, не повинен розглядатись як кваліфікуюча ознака хуліганства і підлягає кваліфікації за сукупністю цих злочинів.
К., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, безпричинно умисно завдав кілька ударів в обличчя раніше незнайомим йому Д. і Б., які сиділи на лавочці в парку відпочинку м. Житомира. При цьому Д. було заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Після цього потерпілі попрямували до танцювального майданчика, де повідомили про хуліганські дії К. працівникам патрульно-постової служби Л. і О., які перебували при виконанні обов'язків по охороні громадського порядку. На пропозицію Л. поїхати до районного відділу міліції для з'ясування обставин події К., з метою уникнути затримання, вдарив Л., чим завдав йому фізичного болю, та О., спричинивши останньому закритий перелом кісток носа, що віднесено до легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров'я.
Корольовський районний суд м. Житомира необгрунтовано виключив з обвинувачення К. ч. 2 ст. 188(1) КК 2002-05 , помилково визнавши, що опір працівникам міліції вчинений під час припинення хуліганських дій підсудного. Проте зі справи вбачається, що опір було вчинено після припинення К. хуліганських дій у зв'язку з його затриманням.
Хмельницьким міським судом дії Н. правильно кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 188(1) і ч. 1 ст. 189(4) КК 2002-05 .
Як встановлено судом, під час вживання спиртних напоїв між А. та її батьком С. виникла сварка, в яку втрутився Н. При цьому він умисно вибив ногою двері в кімнату С., чим пошкодив їх і заподіяв С. матеріальну шкоду в розмірі 170 грн. За викликом на місце події прибули працівники міліції, яким Н. учинив опір, умисно вдарив ногою одного з них та заподіяв йому тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Новоодеським районним судом О. і С. визнано винними тільки за ч. 2 ст. 188(1) і ч. 1 ст. 189(4) КК 2002-05 , хоча в їхніх діях були також ознаки злочинів, передбачених статтями 189(1) і 189(5) КК.
Під посяганням на життя судді чи працівника правоохоронного органу належить розуміти умисне їх вбивство або замах на умисне вбивство, вчинене у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків. При цьому зазначені дії кваліфікуються лише за ст. 190(1) КК 2002-05 (п. 14 постанови N 8 v0008700-92 .
Як вбачається з вивчених справ, дії обвинувачених, що полягали у посяганні на життя працівника правоохоронного органу(2), суди та органи попереднього слідства кваліфікують за сукупністю злочинів, передбачених ст. 190(1), п. "в" ст. 93 та іншими пунктами цієї статті КК 2001-05, 2002-05 .
Судова колегія в кримінальних справах Херсонського обласного суду визнала винним за ст. 190(1), пунктами "в", "е" ст. 93, ч. 3 ст. 222 КК 2001-05, 2002-05 А., який, відбуваючи покарання, у зв'язку з незадоволенням службовою діяльністю заступника начальника ВТК 5 грудня 1996 р. вчинив його умисне вбивство з особливою жорстокістю.
Цей самий суд засудив Ш., визнаного раніше особливо небезпечним рецидивістом, за сукупністю ст. 190(1) і ст. 17, підпунктів "в", "з" ст. 93 КК 2001-05, 2002-05 за вчинений 14 липня 1997 р. замах на вбивство заступника начальника ВТК у зв'язку з виконанням останнім службових обов'язків.
Зважаючи на те, що після прийняття Законом від 2 жовтня 1996 р. 388/96-ВР нової редакції ст. 190(1) КК 2002-05 , яким збільшено нижчу межу покарання до дев'яти років позбавлення волі, тобто встановлено більш суворе покарання, ніж було передбачено ст. 93 КК, посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків не потребує додаткової кваліфікації за п. "в" ст. 93 КК 2001-05 . Це також виходить із змісту п. 14 постанови N 8 v0008700-92 . Разом з тим якщо в діях винної особи наявні інші обтяжуючі обставини, передбачені ст. 93 КК, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю ст. 190(1) і відповідним пунктом ст. 93 КК.
Як показало вивчення справ, кваліфікація злочинів проти правосуддя у судів та правоохоронних органів особливих труднощів не викликає.
За ст. 176(2) КК 2002-05 суди обгрунтовано кваліфікують погрозу судді, висловлену з метою перешкодити прийняттю законного чи домогтися бажаного для особи рішення, а так само висловлену вже після вирішення справи.
Підсудний Б. під час судового слідства, проголошення вироку та ознайомлення його з протоколом судового засідання в Ленінському районному суді м. Полтави у нецензурній формі ображав головуючого у справі суддю Г., що було пов'язано з розглядом цієї справи. Крім того, під час проголошення вироку та ознайомлення з протоколом судового засідання у приміщенні суду Б. висловлював погрозу вбивством Г. словами: "Скільки ти мені дав, стільки й будеш жити..." Вироком Полтавського районного суду від 17 березня 1998 р. Б. обгрунтовано засуджено за сукупністю статей 176(2), 176(3) КК 2002-05 .
Суди в цілому правильно кваліфікують дії підсудних за ст. 176(2) КК 2002-05 незалежно від того, як сприймав погрозу потерпілий і чи мала винна особа намір та реальну можливість здійснити її, що не завжди враховують органи дізнання і попереднього слідства. Встановлено випадки, коли не визнавалася злочином погроза вбивством чи знищенням майна щодо судді, оскільки, на думку дізнавача, слідчого чи прокурора, не було підстав вважати погрозу реальною.
Дізнавач Ватутінського районного відділу міліції у м. Києві Х.М. та його брат Х.Б. у зв'язку з розглядом суддею Залізничного районного суду м. Києва адміністративної справи висловили погрозу позбавити життя та скомпрометувати його як суддю. За заявою судді на підставі постанови голови Київського міського суду йому було забезпечено особисту охорону.
Прокуратурою Залізничного району м. Києва у порушенні кримінальної справи щодо Х.М. і Х.Б. за ознаками ст. 176(2) КК 2002-05 відмовлено у зв'язку з тим, що не було виявлено обставин, які б свідчили про наявність реальної небезпеки для життя, здоров'я та майна судді чи його близьких родичів. На підставі статей 3, 8 Закону від 5 жовтня 1995 р. "Про боротьбу з корупцією" 356/95-ВР Х.М. піддано штрафу(3). Таке вирішення питання про відповідальність викликає сумнів.
Під образою судді, відповідальність за яку передбачено ст. 176(3) КК 2002-05 , слід розуміти нецензурні чи брутальні висловлювання, непристойні жести та інші аналогічні дії, які принижують честь і гідність судді, а так само непристойну оцінку особистих його якостей або поведінки, якщо вони мали місце у зв'язку зі здійсненням правосуддя. Сама по собі негативна оцінка діяльності судді, у тому числі й невірна за своєю суттю, не утворює складу цього злочину, якщо за своєю формою не була непристойною (п. 16 постанови N 4 v0004700-96 .
Зауважень щодо кваліфікації судами злочину, передбаченого ст. 176(3) КК 2002-05 , не виникло. Проте трапляються помилки при оцінці дій осіб, які вчинили хуліганство у приміщенні суду.
Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови N 3 v0003700-91 звернув увагу судів на те, що образа судді у зв'язку з його діяльністю по здійсненню правосуддя, а також погроза вбивством, насильством чи знищенням майна щодо судді у зв'язку зі здійсненням правосуддя, якщо вони поєднані з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, повинні кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 206 КК та ст. 176(3) чи ст. 176(2) КК 2002-05 .
Суди не завжди враховували ці роз'яснення Пленуму, що викликало помилки в юридичній оцінці дій винних.
Комінтернівським районним судом м. Харкова у грудні 1996 р. засуджено Ш., яка, перебуваючи у кабінеті судді Київського районного суду м. Харкова з приводу з'ясування причин відкладення її цивільної справи, грубо порушувала громадський порядок, висловлюючи явну неповагу до суспільства та проявляючи особливу зухвалість, вигукувала нецензурні висловлювання на адресу судді та погрожувала йому розправою, через що тимчасово було припинено нормальну роботу районного суду.
Незважаючи на те, що в даному випадку були наявні ознаки злочинів, передбачених статтями 176(2) і 176(3) КК 2002-05 , дії Ш. слідчим та судом кваліфіковано лише за ч. 2 ст. 206 КК.
Із аналізу застосування кримінальних покарань у вивчених справах убачається, що за злочини проти правосуддя та порядку управління призначено покарання: у вигляді позбавлення волі - 30% засуджених (у тому числі до 8% - із застосуванням ст. 44 КК 2002-05 , засуджено умовно - 22, відстрочено виконання вироку - 36, призначено виправні роботи - 3, штраф - 4% засуджених, стільки ж звільнено від відбування покарання відповідно до Закону від 26 червня 1997 р. "Про амністію з нагоди першої річниці Конституції України" 401/97-ВР , до смертної кари засуджено одну особу (за ст. 190(1) КК 2002-05 .
Покарання у вигляді позбавлення волі призначається переважно особам, засудженим за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням службових обов'язків, або особам, які раніше засуджувалися за вчинення злочинів.
У вивчених справах постановлені судами вироки за м'якістю призначеного покарання не скасовувались. Практика призначення судами покарань особливих зауважень не викликає, рішення судів у цілому відповідають вимогам ст. 39 КК 2001-05 .
Як свідчать результати узагальнення, посягання на життя, здоров'я, честь, гідність, майно суддів, працівників правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, є поширеними і мають тенденцію до збільшення. Закони "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" 3781-12 та "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" 3782-12 виконуються не повною мірою.
Пленум Верховного Суду України постановив довести до відома Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України про необхідність невідкладного створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів та правоохоронних органів, здійснення практичних заходів щодо посилення державного захисту суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві (п. 1 постанови N 10 v0010700-99 .
Суди в цілому додержують чинного законодавства у справах про посягання на життя, здоров'я, гідність, майно суддів, працівників правоохоронних органів у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Разом з тим мають місце недоліки в розгляді та вирішенні справ. Допускалися судами помилки в юридичній оцінці дій осіб, які застосували насильство, заподіяли тілесні ушкодження працівникові міліції при виконанні ним службових обов'язків по охороні громадського порядку та у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків; у кваліфікації дій винних за сукупністю злочинів.