Про призначення права на спадкове майно
Ухвала Верховного суду України; Витяг від 17.01.2007
Документ n0017700-07, поточна редакція — Прийняття від 17.01.2007

                      ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
У Х В А Л А
17.01.2007

(Витяг)
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах розглянула
в судовому засіданні цивільну справу за позовом М.В. до С.Г., яка
діє в інтересах неповнолітнього С.Т., про визнання права на
спадкове майно та за аналогічним зустрічним позовом.
Під час розгляду справи в касаційному порядку було
встановлено, що у січні 2001 р. М.Г. звернулась до суду з позовом
до Р.М. про відшкодування шкоди та визнання за нею права на
спадщину за заповітом на все спадкове майно.
Зазначала, що на прохання відповідача Р.М. і його дружини
Р.Є. з метою догляду за ними вона разом із сім'єю переїхала з
іншого населеного пункту до с. Липник (Гайова) Жовківського району
Львівської області та поселилась в їхньому будинку.
За усною домовленістю між ними сім'я М.Г. повинна була
доглядати відповідача і його дружину, за що останні пообіцяли
залишити їм своє майно.
На підтвердження своїх намірів 9 вересня 1999 р. Р.Є. і Р.М.
склали заповіти, за якими заповідали їй все належне їм майно.
20 грудня 1999 р. Р.Є. померла.
Після її смерті залишилась спадщина: 1/9 частина жилого
будинку з надвірними будівлями в с. Липник (Гайова) та земельна
ділянка розміром 1,49 га (середня земельна частка).
В установленому законом порядку вона прийняла спадщину,
подавши заяву до нотаріальної контори.
Проте відповідач Р.М. відмовився від взятих па себе
зобов'язань, скасував свій заповіт і звернувся із заявою до
нотаріальної контори про видачу йому свідоцтва про право на
спадщину обов'язкової частки зазначеного майна.
Посилаючись на те, що вона несла витрати на утримання
відповідача і його дружини, позивачка просила стягнути 6000 грн.
та визнати за нею право на все спадкове майно. Надалі збільшила
суму відшкодування шкоди до 10 000 грн.
Заперечуючи позов, відповідач пред'явив зустрічний позов про
визнання за ним права на спадщину на обов'язкову частку - 2/3
жилого будинку й земельної ділянки.
19 квітня 2004 р. М.Г. померла.
Судом була проведена заміна позивачки її правонаступником -
М.В., який підтримав позовні вимоги в частині визнання права
власності на все спадкове майно Р.Є.
4 квітня 2001 р. помер відповідач Р.М.
6 листопада 2000 р. він заповідав все належне йому майно
неповнолітньому С.Т., в інтересах якого до участі в справі
залучена його мати - С.Г., яка в повному обсязі підтримала
заявлені зустрічні вимоги померлого Р.М.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Жовківського районного суду Львівської
області від 8 грудня 2004 р., залишеним без змін апеляційним судом
Львівської області від 10 травня 2005 р., позовні вимоги М.В.
задоволені частково: за ним визнано право на 1/3 частину
спадкового майна; позов С.Г. задоволено в повному обсязі - визнано
за С.Т. право на 2/3 спадкового майна.
Визнано за М.В. право власності на 1/6 частину
будинковолодіння та 1/3 частину земельної ділянки, за С.Т. право
власності на 5/6 частин будинковолодіння та 2/3 частини земельної
ділянки.
У касаційній скарзі М.В. просив скасувати судові рішення,
посилаючись на порушення норм матеріального й процесуального
закону.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та
перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Як установлено судом і вбачається з матеріалів справи,
20 грудня 1999 р. померла Р.Є., яка заповідала все своє майно
М.Г., спадкоємцем якої є її чоловік - позивач М.В.
Спадкове майно складається з 1/2 частини жилого будинку в
с. Липник (Гайова) Жовківського району Львівської області та
земельної ділянки розміром 1,49 га (середня земельна частка).
М.Г. прийняла спадщину, звернувшись протягом встановленого
законом терміну до нотаріальної контори.
Спадкоємцем першої черги за законом після померлої Р.Є. є її
чоловік - Р.М., який проживав разом із нею в будинку і фактично
прийняв спадщину. Крім того, він звернувся 20 липня 2000 р. до
нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право
на спадщину на обов'язкову частку.
Право Р.М. на обов'язкову частку в спадщині передбачено
ст. 535 ЦК 1963 р. ( 1540-06 ), оскільки на момент відкриття
спадщини він був непрацездатний за віком (1927 р.н.). Відповідно
до зазначеної норми він має право на обов'язкову частку не менше
ніж 2/3 від тієї частки, яка належала б йому при спадкоємстві за
законом.
Відповідно до статей 535, 551 ЦК 1963 р. ( 1540-06 ) на
випадки спадкування як обов'язкової частки майна, включеного до
заповіту на ім'я іншої особи, спадкова трансмісія не наступає,
якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за
заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її
прийняти в установлений строк.
Оскільки в установленому законом порядку Р.М. прийняв
спадщину, то відповідно до зазначених вимог закону його частка
успадковується за загальними правилами.
6 листопада 2000 р. Р.М. на випадок своєї смерті зробив
заповіт на ім'я С.Т., в інтересах якого С.Г. прийняла спадщину.
Спадкова маса складається з 1/2 частини будинку та 2/3
обов'язкової частки, яку він прийняв після смерті дружини, і
становить 5/6 частин будинковолодіння та 2/3 частини земельної
ділянки.
З огляду на викладене рішення суду відповідає матеріалам
справи та вимогам закону, а тому підстав для його скасування
немає.
Доводи скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 336, 337 ЦПК ( 1618-15 ), колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
касаційну скаргу М. В. відхилила.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від
8 грудня 2004 р. та ухвалу апеляційного суду Львівської області
від 10 травня 2005 р. залишила без змін.
"Цивільне судочинство.
Судова практика
у цивільних справах",
N 1, 2007 р.



вгору