Документ n0007700-99, поточна редакція — Прийняття від 01.11.1999

                      ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 
У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я
від 01.11.99
vd991101

Узагальнення судової практики в кримінальних
справах про злочини посадових осіб довірчих,
страхових товариств та інших небанківських
структур, які залучали кошти громадян *
--------------- * Узагальнення опрацьовано начальником управління
узагальнення судової практики та аналізу судової статистики
Верховного Суду України, суддею у відставці, заслуженим юристом
України О.С.Панєвіним, кандидатом юридичних наук, членом
Науково-консультативної ради при Верховному Суді України
П.П.Андрушком.

Перехід України на рейки ринкової економіки зумовив створення
великої кількості довірчих, страхових товариств та інших
небанківських структур, які залучали кошти й інше майно громадян
та приватизаційні майнові сертифікати або брали їх у довірче
управління. Діяльність таких структур здійснювалася, як правило,
за принципом побудови фінансових "пірамід", коли винагорода у
вигляді відсотків за користування залученими коштами сплачувалася
за рахунок наступних вкладників. Як свідчить судово-слідча практика, діяльність більшості
таких структур набула кримінального характеру. Через фактичну
відсутність контролю з боку держави залучені кошти не були
вкладені в економіку як інвестиції, а привласнювались або
витрачалися не за їх цільовим призначенням (на придбання
приміщень, обладнання, транспорту, виплату заробітної плати,
надання матеріальної допомоги працівникам цих структур, надання
кредитів суб'єктам підприємництва, спонсорську допомогу тощо).
Значна частина коштів була одержана від вкладників в іноземній
валюті і нерідко вивозилася за межі України. За даними Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС),
у провадженні слідчих органів внутрішніх справ починаючи з 1995 р.
знаходилося 119 справ, із яких 61 було направлено на розгляд
судів. На початок 1999 р. в слідчому провадженні знаходилося
66 справ - найбільших за обсягом, складність яких зумовлена
великими розмірами завданих громадянам збитків та числом
потерпілих. Злочинною діяльністю, пов'язаною із залученням коштів
громадян, займалися переважно керівники небанківських структур, у
тому числі: директори та їх заступники, президенти та
віце-президенти, голови правлінь. Вчинені злочини, за окремими
винятками, мали корисливу спрямованість і полягали у: привласненні
чи розтраті одержаних за договорами від вкладників коштів - у 38%;
викраденні коштів вкладників шляхом обману чи зловживання довір'ям
(шахрайство) - 24%; витрачанні коштів не за їх цільовим
призначенням - 22%. Характерним є те, що на порушення Декрету Кабінету Міністрів
України від 19 лютого 1993 р. N 15-93 "Про систему валютного
регулювання і валютного контролю" посадові особи зазначених
структур, не маючи відповідної ліцензії Національного банку
України, одержували від громадян кошти в іноземній валюті,
переважно в доларах США. Ці кошти здебільшого не надходили до кас,
а розкрадались або використовувалися не за їх цільовим
призначенням. У вивчених справах вкладникам і юридичним особам такими
злочинами завдано великі збитки, які відшкодувати практично вже
неможливо. Тільки в 19 справах розмір завданих збитків визначено
судами в сумі 4,4 млн. грн., відшкодовано до постановлення вироків
2 млн. грн., або 46% від суми збитків, постановлено судами
стягнути із засуджених 2,4 млн. грн., або 54% (в обрахуванні за
курсом національної валюти на даний час).
Тривалість слідчого і судового провадження
Вивчення справ показало, що від моменту викриття злочинної
діяльності посадових осіб небанківських структур до їх засудження,
як правило, спливає багато часу, що значно знижує ефективність
правосуддя. У вивчених справах провадження тривало: понад один рік
до двох років у третині, понад два роки до трьох років у четвертій
частині справ. Більше ніж на три роки затягнулося слідче і судове
провадження, зокрема, в справах щодо: К. (Харківська область), Б.,
З., П. - три справи (Одеська область), К. і Ш., Р. та інших - дві
справи (Чернігівська область). Тривалість попереднього слідства і судового розгляду
зумовлена рядом об'єктивних причин. При слідчому провадженні справ
цієї категорії часто виникають серйозні ускладнення із збиранням і
дослідженням доказів. Оперативно-розшуковим підрозділам та
слідчому апарату доводиться докладати великих зусиль і витрачати
багато часу на встановлення потерпілих, відшукання фінансових
документів, проведення численних допитів, ревізій та експертиз. У більшості структур облік надходження та витрачання грошей
був спрощеним або взагалі не вівся. Це зумовило необхідність
відновлення обліку акумульованих коштів, проведення зустрічних
перевірок, тривалого проведення ревізій фінансово-господарської
діяльності структур. Контрольно-ревізійні управління нерідко
відмовляються від проведення таких ревізій, посилаючись на
відсутність прибуткових документів про одержання від вкладників
коштів. При проведенні бухгалтерської ревізії чи експертизи в цій
категорії справ як вихідні дані про одержання структурою коштів
можуть братися за основу договори вкладників та їх показання про
внесення грошей, а дані про видатки структури - за банківськими
документами. Разом з тим виявлено й непоодинокі випадки тяганини, яка мала
місце внаслідок істотних упущень при провадженні попереднього
слідства. В узагальненні стану нагляду і контролю за
розслідуванням справ даної категорії, проведеним Генеральною
прокуратурою України в 1997 р., зазначалося, що в ряді справ, не
дивлячись на великий обсяг роботи по встановленню потерпілих і
свідків, вилученню та дослідженню документів, слідчо-оперативні
групи створювалися несвоєчасно, слідчі дії здійснювалися без чітко
визначеного плану, часто некваліфіковано, допускались істотні
помилки при обранні запобіжних заходів щодо підозрюваних і
обвинувачених у вчиненні тяжких злочинів. Усе це створювало умови,
за яких втрачалися докази на підтвердження вчинених злочинів, у
винних з'являлася можливість переховуватися від слідства. Наведено
дані і приклади необгрунтованого затягування розслідування, а
також зупинення справ провадженням та їх закриття, в тому числі за
нереабілітуючими підставами. Так, на два роки і п'ять місяців затягнулося розслідування
справи щодо директора об'єднання "Крикет" П., який шляхам обману і
зловживання довір'ям більше ніж 70 громадян виманив і привласнив
кошти на загальну суму 5,5 тис. грн. З матеріалів справи
вбачається, що слідче управління УМВС України в Харківській
області не організувало належним чином розслідування справи. Після
продовження в грудні 1995 р. строку слідства тривалий час ніякі
слідчі дії не провадилися. Справа П-кої, яка обвинувачувалася за ст. 86(1) КК
( 2001-05 ) у викраденні коштів страхової кампанії "Оберіг" у сумі
574 млн. крб. була закінчена розслідуванням через один рік і три
місяці від початку провадження у зв'язку із залишенням
обвинуваченої на волі, що дало їй можливість тривалий час
переховуватися від слідства. Привертає увагу й велика тривалість судового провадження
справ зазначеної категорії. Тільки десяту частину справ було
вирішено в строк від одного до двох місяців. Судове провадження
більше ніж у половині справ затягнулося від трьох до шести
місяців. Третина справ перебувала у провадженні судів до одного
року. Основними об'єктивними причинами тривалого судового
провадження є великий обсяг і значна складність справ даної
категорії. Поряд із цим встановлено факти явного затягування
розгляду справ, коли оголошувалися численні й тривалі перерви
судових засідань або справи на довгий час відкладалися слуханням. Майже на вісім місяців затягнувся розгляд справи щодо П., Б.
і В. в Одеському обласному суді. Ця справа в шести томах надійшла
в суд 25 липня 1996 р., протягом 18 днів була вивчена головуючим,
але призначена до судового розгляду лише на 2 жовтня 1996 р.
(порушено вимоги статей 241 і 256 КПК ( 1002-05, 1003-05 ). У
судовому розгляді справи зроблено 27 перерв, частина яких тривала
по тижню і більше. Вирішено справу лише 28 травня 1997 р. Таку ж тяганину було допущено цим самим судом і у справі щодо
В. та Ц.; Київським міським судом щодо - А. і К.; Хмельницьким
міським судом - щодо Т.; Миколаївським обласним судом - у справі
щодо Я. і П. Отже, у 39% справ, у яких можливо було перевірити фактичну
тривалість судового провадження, виявлено надзвичайну тяганину. Наведені дані свідчать, що голови ряду судів не приділяють
належної уваги організації розгляду справ, це викликає
непродуктивну витрату робочого часу суддів та учасників процесу
при розгляді великих за обсягом справ.
Якість попереднього слідства
Із переліку направлених на розгляд судів справ, який було
одержано від МВС, вбачається, що 48 справ (3/4 їх загальної
кількості) було порушено у II півріччі 1994 р. і протягом 1995 р.
У 1996-1998 рр. було порушено всього 14 справ, або 22%.
Розслідування цих справ ускладнювалося через відсутність
науково-практичних методик розслідування злочинів, пов'язаних із
залученням коштів громадян. Це негативно позначилось на якості
попереднього слідства. Десять справ (четверта частина вивчених)
були направлені судами для проведення додаткового розслідування,
деякі з них так і не повернені на розгляд судів. Основною причиною повернення справ на додаткове розслідування
було невиконання слідчими органами вимог статей 22, 64-67 КПК
( 1001-05 ) щодо всебічного, повного й об'єктивного з'ясування
обставин, що підлягають доказуванню, а також збирання, дослідження
та оцінки доказів обвинувачення. Найбільш істотним є порушення права потерпілого щодо
забезпечення цивільного позову. Працівники оперативно-розшукових
та слідчих підрозділів не завжди своєчасно вживають заходів по
відшуканню викрадених коштів, накладенню арешту на майно
підозрюваних (обвинувачених) та банківські рахунки зазначених
структур, які залучали кошти громадян.
Стан судового розгляду справ
Узагальнення показало, що при розгляді та вирішенні справ
зазначеної категорії суди допускають більше помилок і порушень
законодавства, ніж будь-якої іншої категорії справ про корисливі
злочини проти власності, що підтверджується, зокрема, даними щодо
наслідків їх розгляду в касаційному порядку. У касаційному порядку оскаржено вироки та інші судові рішення
щодо 37 осіб у 25 справах (2/3 із загальної кількості вирішених).
Скасовано вироки судів і постанови суддів щодо 11 та змінено - 11,
а всього щодо 22 осіб (третина з числа осіб, щодо яких провадження
справ закінчено). Для порівняння зазначимо, що в цілому в
кримінальних справах скасовується і змінюється не більше 5%
вироків. Найбільше помилок у вирішенні справ було допущено Одеським і
Миколаївським обласними судами. Вироки і постанови Одеського
обласного суду скасовано щодо 5, змінено - 4, а всього щодо 9 осіб
(понад половину); Миколаївського - відповідно 2 і 4, а всього щодо
6 осіб (86% від кількості постановлених вироків). Скасовано й
вироки Івано-Франківського обласного суду та Богунського районного
суду м. Житомира - кожного щодо 1 засудженого, а також постанову
Ужгородського міського суду Закарпатської області про закриття
провадження у справі щодо 2 осіб. Змінювалися вироки
Тернопільського міського суду, Київського районного суду
м. Харкова і Шевченківського районного суду м. Києва - кожного
щодо 1 засудженого. Основними порушеннями, що викликали скасування вироків, були
недодержання судами вимог закону про всебічне, повне й об'єктивне
дослідження події та обставин злочину, помилки в оцінці доказів
тощо. Судовою колегією** Верховного Суду України скасовано в
повному обсязі вирок Миколаївського обласного суду від 29 червня
1995 р. щодо Б., засудженої за частинами 1 і 2 ст. 80, ч. 2
ст. 148(2), ч. 2 ст. 165 КК ( 2001-05, 2002-05 ), а також
частково - щодо Ш., засудженого за ст. 148(2) (в редакції від
28 січня 1994 р. ( 3889-12 ) і ч. 2 ст. 165 КК. Справу направлено
на додаткове розслідування.
-------------- ** Тут і далі маються на увазі судові колегії в кримінальних
справах судів різного рівня.
Причиною скасування було те, що орган слідства і суд не
перевірили й не спростували фактів, на які послалися засуджені,
заперечуючи проти обвинувачення. Зокрема, Б. стверджувала, що
страхуванням громадян вона безпосередньо не займалася, валютою не
розпоряджалась, а лише виконувала разові доручення Ш. як директора
страхової компанії "Кобра-Юг-Сервіс" по прийому і видачі валюти,
була впевнена в законності цих дій, оскільки сама вона та її
родичі були застраховані у цій компанії. Обвинувачення Б. і Ш. щодо несплати податків і зловживання
службовим становищем, внаслідок чого більше ніж 200 громадянам
заподіяно значну шкоду, не конкретизовано. У судової колегії викликала сумнів правильність підрахунку
прибутків страхової компанії, оскільки до загальної суми збитків
податковою інспекцією включено договори страхування, дія яких не
закінчилась і виплати за якими страхувальником не провадилися. Справа щодо обвинувачення Б. і Ш. на розгляд суду більше не
надходила. Поряд із зазначеними фактами постановлення необгрунтованих
обвинувальних вироків виявлено й факти повернення справ на
додаткове розслідування без перевірки та належної оцінки доказів,
одержаних при провадженні попереднього слідства. Саме з таких причин ухвалами судової колегії Верховного Суду
України від 14 травня та від 17 квітня 1998 р. скасовано постанови
Одеського обласного суду про направлення на додаткове
розслідування двох справ щодо Л. і Н. - директорів страхових
компаній відповідно "Лідер" і "Елайс" та справи щодо Б. -
президента концерну "Апіс". Л. і Н. обвинувачувались у викраденні 1 млн. 500 тис. доларів
США, зловживанні посадовим становищем і порушенні правил про
валютні операції. Суд запропонував слідчим органам провести допити
засновників страхових компаній і ряду посадових осіб, встановити
загальну кількість страхувальників, провести судово-бухгалтерську
експертизу, визначити розмір матеріальної шкоди і час її
заподіяння та з'ясувати деякі інші питання. Частина порушених
обласним судом питань була надуманою, інші можна було з'ясувати
шляхом дослідження доказів під час судового засідання. Б. обвинувачувався в тому, що за гроші страхувальників
незаконно придбав партію золота, яка надійшла в Україну поза
митним контролем для подальшої реалізації через магазин концерну.
При цьому випробування і таврування є державній інспекції
пробірного нагляду не провадились, до того ж були використані
підроблені документи. Судова колегія Верховного Суду України
визнала висновки обласного суду необгрунтованими, оскільки
зазначені в постанові судді обставини можна було з'ясувати шляхом
дослідження зібраних у справі доказів під час судового засідання. Обидві справи направлено в Одеський обласний суд на новий
розгляд зі стадії судового засідання. Розгляд справ про такі злочини значно ускладнюється
необхідністю допиту великого числа ошуканих громадян як
потерпілих. Участь більшості потерпілих протягом усього судового
засідання практично неможлива. Тому правильною є практика тих
судів, які здійснюють виклик і допит потерпілих послідовно за
певним графіком протягом судового слідства. Проте не всі суди, удаючись до такого порядку дослідження
показань потерпілих, на початку допиту роз'яснюють їм права,
передбачені ст. 267 КПК ( 1003-05 ). Встановлено також інші
порушення процесуального законодавства, насамперед невиконання
вимог статей 257 і 323 КПК. Загалом такі порушення допущено в
кожній четвертій справі із загальної кількості закінчених судовим
провадженням (судами Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської,
Полтавської, Тернопільської, Харківської та Чернігівської
областей). Істотні помилки допускалися судами при касаційному розгляді
окремих справ зазначеної категорії, що мало місце внаслідок
неправильної правової оцінки вчинених посадовими особами
протиправних діянь. Судова колегія Дніпропетровського обласного суду скасувала
вирок Новомосковського міського суду та закрила провадженням
справу щодо Щ. в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 165 КК
( 2002-05 ). Президія обласного суду визнала рішення судової
колегії помилковим, оскільки Щ. був не тільки засновником
довірчого товариства "Самара-Траст", а й виконував
організаційно-розпорядчі функції, пов'язані із залученням коштів
вкладників. Його злочинними діями вкладникам спричинено велику
матеріальну шкоду - на суму 0,5 млрд. крб. При новому касаційному
розгляді вирок міського суду визнано обгрунтованим і залишено без
зміни.
Деякі питання кваліфікації злочинів
В Україні ще не склалась єдина судово-слідча практика щодо
юридичної оцінки дій посадових осіб та працівників підприємницьких
структур, які викрадали залучені у громадян кошти. В одних
випадках такі дії кваліфікуються як злочини проти колективної
власності, в інших - проти приватної. Неоднаково кваліфікуються
дії посадових осіб щодо витрачання зазначених коштів не за їх
цільовим призначенням. Тому виникла нагальна потреба дати
правильну кримінально-правову оцінку фактам заподіяння
матеріальної шкоди внаслідок заволодіння, привласнення, розтрати
залучених у громадян коштів, а також їх витрачання не за цільовим
призначенням, коли такі дії вчинено посадовими особами та
працівниками підприємницьких структур. Найбільш спірним і складним для слідчих органів і судів
виявилося відмежування розкрадання залучених коштів як колективної
власності від такого злочину проти приватної власності. Вивчення судової практики показало, що довірчі, страхові
товариства та інші небанківські структури створювались, як
правило, у відповідності із Законом від 19 вересня 1991 р.
N 1576-XII ( 1576-12 ) "Про господарські товариства" та Декретами
Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. N 23-93 "Про
довірчі товариства" і від 10 травня 1993 р. N 47-93 "Про
страхування", тобто на законних підставах. Статути товариств
проходили державну реєстрацію. Керівники та інші працівники,
діяльність яких пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих
або адміністративно-господарських обов'язків, набували статусу
посадових осіб, а діяльність по залученню цими структурами коштів
громадян не суперечила статутам і не була протиправною. Викрадення посадовими особами коштів, що перебували в
управлінні довірчого товариства або перейшли у власність
страхового товариства чи іншої структури, суди в основному
правильно визнавали злочином проти колективної власності і
кваліфікували залежно від способу його вчинення та розміру
викраденого за відповідними статтями гл. II Особливої частини КК
( 2001-05 ). Для правильності кваліфікації дій посадових осіб та інших
працівників підприємницьких структур вирішальне значення має
питання щодо визначення форми власності на кошти, які передавалися
громадянами такій структурі і були предметом посягання. За умови, що довірче чи страхове товариство пройшло державну
реєстрацію, залучало кошти у відповідності зі своїм статутом і ця
діяльність не суперечила чинному законодавству, дії посадових осіб
та інших працівників товариства по викраденню одержаних від
громадян коштів необхідно розглядати як злочин проти колективної
власності. У такому випадку для кваліфікації злочинних дій не має
значення, на якій стадії руху коштів вчинено злочин: укладення з
громадянами угод, виписки прибуткових касових ордерів, занесення
цих операцій до касової книги, здачі готівки до каси чи банку
тощо. За таких умов викрадення посадовими особами залучених коштів
громадян, а так само витрачання коштів не за їх цільовим
призначенням необхідно розглядати як посадові злочини. За змістом ст. 128 ЦК ( 1540-06 ) і статей 1, 15 Закону від
7 березня 1996 р. N 85/96-ВР "Про страхування" (статей 1 і 15
Декрету Кабінету Міністрів України з такою ж назвою ( 47-93 ),
який діяв до набрання чинності названим Законом) сплачені
страхувальником платежі переходять у власність страховика, отже,
стають колективною власністю страхового товариства. Тому
викрадення коштів, одержаних страховим товариством, потрібно
розглядати як злочин проти колективної власності. Так само здійснюється перехід права власності на кошти,
передані громадянином іншій небанківській структурі колективної
форми власності, тому кваліфікувати дії винної посадової особи
потрібно залежно від розміру викраденого за ст. 84 чи ст. 86(1)
КК ( 2001-05 ). Дещо по-іншому законодавчо регулюється право власності на
кошти, передані громадянами в управління довірчих товариств.
Згідно з Декретом "Про довірчі товариства" ( 23-93 ) такі
підприємницькі структури здійснюють представницьку діяльність по
збереженню коштів та представницькі послуги для обслуговування
майна (маються на увазі й кошти. - Авт.) довірителів як його
власників. Таким чином, одержані довірчим товариством кошти
формально залишаються власністю вкладників, а товариство від їх
імені безпосередньо реалізує права власників. Довірче товариство у таких випадках несе матеріальну
відповідальність за збереження і розміщення коштів. Оскільки
одержані від громадян у довірче управління кошти знеособлюються,
вони набувають статусу колективної власності. Викрадення цих
коштів посадовими особами або працівниками товариства є злочином
проти колективної власності. Правильне визначення об'єкту злочину залежить від з'ясування
ряду обставин, зокрема: а) легальна (зареєстрована належним чином)
чи фіктивна структура залучала кошти громадян; б) чи залучалися
кошти відповідно до задекларованої в установчих документах
діяльності; в) чи укладалися між структурою і громадянами угоди
(договори); г) суть угоди та які пов'язані з останньою дії
здійснено (одержання від громадян коштів у довірче управління або
як позику чи кредитування з виплатою певних відсотків за
користування коштами, або як внески на пенсійне чи інше
страхування, або на придбання акцій підприємств, що
приватизуються, тощо); д) правовий статус особи, яка від імені
структури безпосередньо залучала кошти або розпоряджалася ними
(засновник чи учасник, посадова особа, рядовий працівник),
вчинення особою дій за дорученням або за власною ініціативою;
е) суб'єктивне ставлення особи до факту заподіяння шкоди (умисне,
в тому числі з метою незаконного заволодіння коштами; необережне -
через невміння здійснювати відповідний вид підприємницької
діяльності або неврахування інфляційних процесів, що призвело до
неплатоспроможності структури та заподіяння матеріальної шкоди
громадянам-вкладникам коштів); усвідомлення особою, кому саме це
зроблено: підприємницькій структурі чи громадянам-вкладникам;
є) момент виникнення у суб'єкта умислу на заволодіння коштами чи
витрачання їх не за цільовим призначенням (до залучення коштів, у
процесі чи після їх одержання). Судам потрібно ретельно перевіряти зазначені обставини і
давати їм правильну юридичну оцінку з тим, щоб не припускатися
помилок при розгляді та вирішенні справ зазначеної категорії. Викладені правові позиції узгоджуються з роз'ясненнями
Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постановах від
25 вересня 1981 р. N 7 ( v0007700-81 ) "Про практику застосування
судами України законодавства у справах про розкрадання державного
та колективного майна" (далі - постанова Пленуму N 7) та від
15 грудня 1992 р. N 12 ( v0012700-92 ) "Про судову практику в
справах про корисливі злочини проти приватної власності" (далі -
постанова Пленуму N 12). Особа, яка перебуває в трудових відносинах із підприємницькою
структурою і за своїми функціональними обов'язками зобов'язана
здійснювати операції із залученими коштами чи контроль за такими
операціями, у разі викрадення нею одержаних від громадян коштів
підлягає відповідальності залежно від суми викрадених коштів за
ст. 84 чи ст. 86(1) КК ( 2001-05 ) як за розкрадання колективного
майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим
становищем. Разом з тим викрадення цих коштів працівником, в обов'язок
якого не входили прийняття від громадян коштів чи контроль за їх
використанням, або особою, яка не перебувала у трудових відносинах
із даною структурою, належить кваліфікувати залежно від способу і
розміру викраденого за відповідними статтями гл. II Особливої
частини КК ( 2001-05 ).
Розкрадання посадовими особами коштів, що перебували у
довірчому управлінні товариств або були їх колективною власністю,
у переважній більшості випадків було поєднане із зловживанням
посадовим становищем або з посадовим підлогом.
Суди в таких випадках кваліфікували дії винних за сукупністю
злочинів, передбачених ст. 86(1) та відповідними статтями КК
( 2001-05 ), що передбачають відповідальність за вчинення
посадових злочинів. При цьому суди не завжди відмежовували
розкрадання колективних грошей шляхом зловживання посадовим
становищем як способом вчинення злочину, передбаченого ст. 86(1)
КК, від випадків, коли поряд із розкраданням мало місце
зловживання посадовим становищем, не поєднане зі зверненням коштів
у свою власність. Встановлено випадки кваліфікації розкрадання посадовими
особами ввірених їм коштів товариств шляхом зловживання своїм
становищем, коли злочинні дії повністю охоплювалися ст. 86(1) КК
( 2001-05 ) і додаткової кваліфікації за ст. 165 цього Кодексу
( 2002-05 ) не потребували. Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 6 січня
1998 р. засуджено групу працівників Чернігівської філії довірчого
товариства "Гермес-Фінанс-Інвест" за викрадення коштів, що
перебували у довірчому управлінні цієї установи. Дії директора Р.
кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених статтями 19 і
86(1) та ч. 2 ст. 165 КК ( 2001-05, 2002-05 ), головного
бухгалтера А. - за ст. 86(1), ч. 2 ст. 165 і ст. 172 КК, старших
касирів Ш., К. і Г. - за статтями 86(1) і 172 КК, хоча в даному
випадку кошти привласнено цими особами шляхом зловживання
посадовим становищем і підробки фінансових документів. Отже, суди не завжди враховують, що зловживання посадовою
особою своїм становищем, якщо воно полягало в незаконному
безоплатному зверненні з корисливою метою коштів товариства у свою
власність або власність інших осіб, потрібно розглядати як
розкрадання колективного майна і кваліфікувати за відповідною
статтею гл. II Особливої частини КК ( 2001-05 ). Досить складним і спірним є питання кваліфікації дій
засновників та посадових осіб легальних структур, які було
створено з єдиною метою - залучити кошти громадян і заволодіти
ними без наміру виконувати зобов'язання за договорами, що
формально укладалися з громадянами. А, будучи засновникам і генеральним директорам малого
приватного комерційного підприємства "Коршун", з метою
шахрайського привласнення коштів громадян вступив у злочинний
зговір із К., якого в подальшому призначив генеральним директором
цього підприємства, і, діючи спільно з ним та зловживаючи
посадовим становищем, протягом січня - вересня 1994 р. незаконно
приймав від громадян іноземну валюту (долари США та німецькі
марки) під виглядом укладення кредитних договорів, згідно з якими
громадяни передавали цьому підприємству в користування валютні
кошти, а останнє зобов'язувалося щомісяця виплачувати дивіденди за
користування валютою і повернути одержані валютні кошти по
закінченні строку договору. Обманюючи громадян і зловживаючи їх довір'ям, не займаючись
комерційною та виробничою діяльністю, яка б давала підприємству
можливість мати прибуток і виплачувати з нього дивіденди, не
оприбутковуючи належним чином валюту і не здаючи її на
розрахунковий рахунок фірми, А. та К. привласнили одержані від 359
фізичних осіб валютні кошти на суму 547 тис. 555 доларів США та
720 німецьких марок. При цьому розмір викрадених коштів складався
з різниці між внесеною громадянами валютою та виплаченими їм у
вигляді дивідендів преміальними і частково повернутими вкладами. Вирокам від 2 червня 1998 р. Київський міський суд правильно
кваліфікував дії А. і К. за сукупністю ч. 2 ст. 143 та ч. 2
ст. 165 КК ( 2001-05, 2002-05 ). Ухвалою судової колегії
Верховного Суду України від 5 листопада 1998 р. вирок суду
залишено без зміни. Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови N 12
( v0012700-92 ) дав роз'яснення, що шахрайство, вчинене посадовою
особою, якщо вона з метою обману і зловживання довір'ям зловживала
владою або посадовим становищем, належить кваліфікувати за
сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей
143 і 165 КК ( 2001-05, 2002-05 ). Залучення і привласнення коштів громадян від імені фіктивних
структур, які офіційно не були зареєстровані, коли "засновники" чи
окремі особи для введення в оману громадян та контролюючих органів
виготовляли підроблені (фальшиві) документи про державну
реєстрацію цих структур і наявність рахунку в банку, печатки,
штампи, інші документи, дії винних потрібно розглядати як
викрадення приватного майна шляхом шахрайства та кваліфікувати за
ст. 143, а за наявності підстав - і за ст. 194 КК ( 2001-05,
2002-05 ).
За ст. 143 КК ( 2001-05 ) як шахрайство необхідно
кваліфікувати дії посадових осіб, засновників, учасників
підприємницьких структур, коли умисел винних був направлений на
залучення коштів громадян з метою їх привласнення, в тому числі у
випадках, коли вони діяли від імені підприємницької структури і
прикривали свою злочинну діяльність оформленням відповідних
документів (договорів), видачею корінців прибуткових ордерів чи
квитанцій на одержання коштів тощо.
Встановлено випадки, коли шахраї, видаючи себе за
представників офіційно створених структур, як правило, відомих
довірчих товариств або страхових компаній (наприклад, акціонерного
товариства закритого типу "Український будинок селенгу", далі -
АТЗТ "УБС"), розгортали активну діяльність по залученню коштів
громадян, а одержавши їх у значному розмірі, зникали. У випадках залучення і привласнення коштів громадян
фіктивними "дочірніми" підприємствами, "філіями" легально існуючих
небанківських структур дії винних утворюють склад злочину,
передбаченого ст. 143 КК ( 2001-05 ), тобто заволодіння приватним
майном громадян шляхом обману чи зловживання довір'ям. Так само повинні кваліфікуватися дії осіб, які, не
перебуваючи у трудових відносинах із легальною структурою, під її
іменем (або прикриваючись нею) одержують від громадян і
привласнюють кошти. Якщо суб'єкт підприємництва не мав права займатися
представницькою діяльністю, то в діях його засновників (учасників)
є склад злочинів, передбачених статтями 143 і 148 КК ( 2001-05,
2002-05 ), а посадових осіб - ще й злочину, передбаченого ст. 165
КК. Мають місце випадки неоднакової юридичної оцінки корисливих
дій посадових осіб товариств, що полягали в незаконному
розпорядженні коштами вкладників, які перебували в оперативному
управлінні товариств або були колективною власністю. Директор дочірнього підприємства АТЗТ "УБС" С. із корисливих
мотивів, маючи особисту зацікавленість у зв'язку з відсутністю у
підприємства прибутків, надавав працівникам останнього й особисто
собі матеріальну допомогу, а також безвітсоткові кредити та
спонсорську допомогу деяким установам і підприємствам, витративши
на такі цілі понад 900 млн. крб. коштів вкладників. Зазначені дії
С. суперечити статуту товариства, в якому передбачалося, що
вирішення соціально-економічних інтересів членів трудового
колективу здійснюватиметься лише на основі одержаного прибутку. Тернопільський міський суд у вироку від 12 серпня 1997 р.
дійшов висновку, що такі дії С. є зловживанням посадовим
становищем, яке спричинило тяжкі наслідки, тому засудив його за
ч. 2 ст. 165 КК ( 2002-05 ) (в редакції від 28 грудня 1960 р.).
Така юридична оцінка дій С. викликає сумнів, оскільки безоплатне
звернення коштів товариства у власність свою або інших осіб
потрібно розглядати як розкрадання колективного майна. Необхідно мати на увазі, що розпорядження коштами довірителів
усупереч статуту товариства або не за їх цільовим призначенням,
якщо такі дії вчинено посадовою особою з корисливих мотивів чи
іншої особистої заінтересованості і товариству або довірителям
заподіяно істотну шкоду, утворюють склад злочину, передбаченого
ст. 165 КК ( 2002-05 ) (зловживання посадовим становищем). Предметом злочинів, пов'язаних із залученням коштів громадян,
найчастіше була іноземна валюта - долари США. Суди визнавали
винними посадових осіб товариств у порушенні правил про валютні
операції (ст. 80 КК ( 2001-05 ), коли іноземну валюту виплачували
вкладникам як дивіденди, тобто використовували як засіб платежу.
Третину засуджених із загального числа осіб, щодо яких вироки
набрали законної сили, було визнано винними в злочинах,
передбачених ч. 2 ст. 80 КК. Поряд із правильною кваліфікацією зазначених злочинів мали
місце й окремі помилки в застосуванні ст. 80 КК ( 2001-05 ). Директор акціонерного товариства "Диво" Я. і головний
бухгалтер П. у період з квітня по липень 1994 р. вчинили
викрадення колективних коштів у особливо великому розмірі. За
розпорядженням Я. і П. із каси товариства у підзвіт підлеглим
працівникам П-му і Ф. було видано 199,2 млн. крб., а також
одержані від фірми "Інко" 150 млн. крб., які ці особи обміняли на
"чорному" ринку на 7 тис. 460 доларів США. Вказану валюту Я.
привласнив. Крім того, Я. і П. одержали від цієї ж фірми за
продані апельсини 2 тис. доларів США, які також були привласнені. Зазначені дії Я. і П. Миколаївський обласний суд правильно
кваліфікував за ст. 86(1) КК ( 2001-05 ) як розкрадання коштів у
особливо великому розмірі. Однак викликає сумнів правильність
кваліфікації дій Я. і П. за ч. 2 ст. 80 КК. У справі встановлено, що працівники товариства П-й і Ф.
скуповували на "чорному" ринку валюту за розпорядженням Я. і П.,
які й були організаторами незаконної скупки іноземної валюти, а
тому їх дії необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 19 і ч. 2 ст. 80
КК ( 2001-05 ). П-й і Ф. були виконавцями злочину, проте питання
про порушення проти них кримінальної справи не вирішувалось. Не
можна погодитись із тим, що виконавцями злочину були саме Я. та
П., які начебто використали зі злочинною метою послуги П-го і Ф.
Останні не могли не розуміти протиправного характеру своїх дій.
Однак такі міркування залишилися поза увагою Миколаївського
обласного суду.
Практика призначення покарання
Узагальнення показало, що посадові особи небанківських
структур засуджувалися переважно за вчинення тяжких злочинів, про
що свідчать такі дані. У 30 справах, в яких вироки судів набрали
законної сили, визнано винними і засуджено 54 особи, з них 47, або
87%, - за тяжкі злочини, передбачені відповідно ст. 86(1), ч. 2
ст. 80, ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 148(5) КК ( 2001-05, 2002-05 ).
Проте до реальних мір покарання засуджено лише 39 осіб, або 70%
від числа визнаних винними. Реальні міри покарання у вигляді позбавлення волі призначено
в межах санкції закону 21 особі (39% від загального числа
засуджених) і нижче від найнижчої межі, передбаченої законом, - 18
(33%). Умовне засудження чи відстрочку виконання вироку
застосовано до 15 осіб (28%).
Одинадцяти особам, тобто п'ятій частині від числа засуджених,
судами було призначено покарання, яке за м'якістю не відповідало
характеру та ступеню суспільної небезпечності вчинених злочинів і
особі винних. Помилки полягають в основному в необгрунтованому
застосуванні при призначенні покарань статей 44, 45 і 46(1) КК
( 2001-05 ).
Не завжди враховувалося, що винятковими відповідно до ст. 44
цього Кодексу ( 2001-05 ) є обставини, пов'язані лише з подією
злочину, що істотно зменшують ступінь його небезпечності.
Виняткові обставини справи як одну з підстав для призначення більш
м'якого покарання, ніж передбачено законом, потрібно пов'язувати з
цілями і мотивами злочину, роллю винної особи при його вчиненні,
поведінкою останньої під час цього та іншими обставинами, що
істотно зменшують ступінь суспільної небезпечності злочину. Урахування особи винного при призначенні більш м'якого
покарання, ніж передбачено законом, пов'язано із встановленням
таких даних, які свідчать про її невелику суспільну небезпечність
(до або під час вчинення злочину, а також після цього). До даних,
що характеризують особу винного, слід відносити, зокрема, викриття
організаторів і учасників групового злочину, а також активне
сприяння цьому. Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 9 червня
1996 р. Л. засуджено за ст. 86(1) із застосуванням ст. 44 КК
( 2001-05 ) на один рік і шість місяців позбавлення волі, хоча
виняткових обставин не було. Л., працюючи директором філіалу
страхової компанії "Цитадель", протягом 1994-1995 рр. самостійно,
а також у складі організованої групи вчинила розкрадання коштів
страхувальників у особливо великому розмірі. За викрадені кошти
вона оплачувала своє навчання, купувала будівельні матеріали для
спорудження власного будинку, а також путівки в санаторії,
заподіявши матеріальну шкоду в розмірі 5 тис. 235 грн. (у
нинішньому обчисленні), що в 500 разів перевищувало мінімальний
розмір заробітної плати, встановлений законодавством. За
касаційним поданням прокурора цей вирок скасовано судовою колегією
Житомирського обласного суду у зв'язку із призначенням Л. надто
м'якого покарання і направлено справу на новий судовий розгляд.
Проте остання й досі не вирішена, оскільки Л., яку не було взято
під варту, зникла і понад два роки розшукується. Мали місце факти, коли суди застосовували відстрочку
виконання вироку або засуджували умовно організаторів та активних
виконавців злочинів, пов'язаних з ошуканням великого числа
громадян. З цього приводу Пленум Верховного Суду України в п. 3
постанови від 30 вересня 1994 р. N 9 ( v0009700-94 ) "Про судову
діяльність в умовах загострення в Україні криміногенної ситуації"
роз'яснив, що особам, які вчинюють тяжкі злочини, зокрема в
кредитно-фінансовій сфері, необхідно призначати передбачені
законом суворі міри покарання. Надання відстрочки виконання вироку
та умовне засудження щодо таких осіб, як правило, не повинні
застосовуватись. Статті Кримінального кодексу України ( 2001-05, 2002-05 ), за
якими засуджувалися посадові особи небанківських структур,
передбачають конфіскацію майна, яка є обов'язковим додатковим
покаранням, а статті про посадові злочини або у
фінансово-господарській сфері - ще й позбавлення права займати
певні посади чи займатися певною діяльністю. Суди в цілому додержують вимог кримінального законодавства
щодо призначення додаткових мір покарання при засудженні винних за
вчинення зазначених злочинів. Разом з тим були допущені й окремі
помилки. До деяких осіб як додаткове покарання застосовано
конфіскацію майна, однак у резолютивній частині вироків не
визначено, підлягає конфіскації все майно засудженого чи певна
його частина (Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу в
справі щодо Г., П., П-ко; Бабушкінський районний суд
м. Дніпропетровська у справі щодо Ш.). Інколи неправильно
застосовується як додаткове покарання позбавлення права займати
певні посади: без урахування того, яку посаду займала винна особа. Наприклад, Миколаївським обласним судам засуджено директора
страхової компанії Ш. та головного бухгалтера Б. із позбавленням
права займати керівні посади в підприємницьких і комерційних
сферах, хоча поняття "сфера" має невизначений характер, а
бухгалтер Б. керівної посади не займала. Вирок обласного суду
щодо Б. судовою колегією Верховного Суду України скасовано і
повернено справу на додаткове розслідування.
Стан додержання законодавства, що регулює відшкодування
матеріальної шкоди, заподіяної злочинами
У справах цієї категорії найбільш важливим завданням є
відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної вкладникам коштів.
Органи попереднього слідства і суди в основному додержують вимог
закону, які регулюють питання пред'явлення та вирішення цивільного
позову в кримінальній справі. Разом з тим виявлено істотні
недоліки в слідчому і судовому провадженні справ, що за кінцевими
наслідками негативно позначилося на відшкодуванні вкладникам
заподіяної шкоди.
Статтями 125 і 126 КПК ( 1002-05 ) передбачено обов'язок
слідчого з метою забезпечення заявлених у кримінальній справі, а
також можливих у майбутньому цивільних позовів накласти арешт на
вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного і в
необхідних випадках вилучити майно, на яке накладено арешт.
Підлягають арешту також майно, кошти, цінності товариства, яке за
законом несе матеріальну відповідальність за злочинні дії його
посадових осіб.
Органи дізнання та попереднього слідства не завжди вживають
заходів щодо забезпечення відшкодування матеріальної шкоди шляхом
накладення арешту на майно обвинувачених і вилучають виявлені в
них кошти, цінні папери та коштовності. У переважній більшості
справ, що надійшли на розгляд судів, забезпечення відшкодування
шкоди складає мізерний відсоток від суми фактично завданих
збитків. За даними МВС, у 49 справах, направлених на розгляд судів
(взято лише справи, в яких можливо було встановити необхідні
дані), загальна сума матеріальної шкоди становила 52 млн. грн.,
арешт накладено на майно обвинувачених, а також структур, які за
законом несуть матеріальну відповідальність за дії їх посадових
осіб, на загальну суму 1,2 млн. грн., що складає всього 2,3% від
фактично заподіяної шкоди.
Такі незадовільні наслідки роботи по забезпеченню
відшкодування заподіяної матеріальної шкоди пов'язані насамперед
із неналежним виконанням вимог ст. 64 КПК ( 1001-05 ), якою
передбачено, що доказуванню в кримінальній справі, поряд з іншими
обставинами, підлягають характер і розмір заподіяної злочином
шкоди.
У справах зазначеної категорії шляхом збирання і дослідження
доказів належить з'ясовувати, на які цілі витрачено залучені кошти
вкладників, чи придбано на ці кошти матеріальні цінності або цінні
папери, в чийому володінні або власності (як правомірному, так і
незаконному) вони перебувають. Ці заходи дають можливість накласти
арешт на все майно, кошти і цінності, придбані незаконним шляхом. У вивчених справах встановлено, що залучені кошти вкладників
найчастіше витрачалися посадовими особами на власні потреби, у
тому числі придбання на їх ім'я або ім'я близьких родичів
будинків, квартир, автомобілів іноземних марок, іншого цінного
майна. Нерідко залучені кошти витрачалися на придбання для
товариств приміщень, обладнання, обчислювальної, комп'ютерної
техніки, спонсорську та іншу допомогу. За рахунок цих коштів
інколи надавався кредит юридичним або фізичним особам, який
практично не повертався.
При провадженні дізнання і попереднього слідства у вивчених
справах зазначені питання, від вирішення яких залежало
забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, фактично не
з'ясовувались, а тому виконання вимог статей 125 і 126 КПК
( 1002-05 ) належним чином не забезпечувалося.
Суди не звертали уваги на такі упущення органів попереднього
слідства, із свого боку не вживали передбачених ст. 247 КПК
( 1003-05 ) заходів до забезпечення цивільного позову. Мали місце
випадки несвоєчасного вжиття заходів до арешту майна
обвинувачених, що надавало останнім можливість переховувати його
від опису. Допускались недоліки у забезпеченні цивільних позовів,
залученні до участі в справі цивільних позивачів і цивільних
відповідачів, а також у вирішенні інших питань, пов'язаних із
відшкодуванням матеріальної шкоди. Внаслідок розкрадання Я. колективних коштів та вчинення інших
злочинів Житомирському представництву АТЗТ "УБС" заподіяно
матеріальну шкоду на суму 456 тис. грн., з яких майже половину не
було відшкодовано. Голова організаційного комітету ініціативної
групи "Товариство потерпілих вкладників АТЗТ "УБС" Ф. від свого
імені заявила позов до Я. про відшкодування матеріальної шкоди.
Слідчий слідчого управління УМВС України в Житомирській області не
перевірив повноважень цього товариства і не визнав його цивільним
позивачем. Разом з тим постановою від 27 квітня 1996 р. цивільним
позивачем у цій справі визнано якогось К., який відповідного
доручення не мав. Вироком Житомирського обласного суду від 13 лютого 1997 р.
постановлено стягнути з Я. на користь Житомирського представництва
АТЗТ "УБС" 202 тис. грн. і на користь ліквідаційної комісії
недержавного фонду "Оберіг-Житомир" 11,5 тис. грн. Однак зазначені
структури позовів не пред'являли. Справу розглянуто за відсутності
їх представників. Виявлено й інші випадки постановлення судами вироків про
стягнення із засуджених певних сум на відшкодування матеріальної
шкоди, заподіяної злочином, коли позов товариством чи іншими
уповноваженими особами не пред'являвся.
Такі рішення не узгоджуються зі ст. 29 КПК ( 1001-05 ), якою
передбачено обов'язок суду у випадках, коли цивільний позов не
пред'явлено, при ухваленні вироку з власної ініціативи вирішувати
питання про відшкодування збитків тільки за умови, що цього
вимагає охорона інтересів держави або громадян, які за станом
здоров'я не можуть захистити свої права.
Слідчі органи і суди не завжди враховують положення статей 28
і 51 КПК ( 1001-05 ) про те, що цивільний позов може бути
пред'явлено як до обвинуваченого (підсудного), так і до структури,
яка несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну
злочинними діями її посадових осіб та інших працівників. У жодному
із вивчених випадків до участі в кримінальній справі не були
залучені товариства як цивільні відповідачі, тому на них не
покладалась матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну
вкладникам злочинними діями посадових осіб, хоча під час слідчого
провадження справ на майно товариств накладався арешт із метою
відшкодування матеріальної шкоди. Правильною є практика тих судів, які приймали рішення про
стягнення із засуджених належних до відшкодування сум на користь
ліквідаційних комісій, що здійснювали ліквідацію товариств і
вирішували питання про розподіл коштів між кредиторами за умови
пред'явлення відповідного позову. Зокрема, Чернівецьким обласним судам постановлено рішення про
стягнення з К., засудженого за розкрадання колективних коштів у
особливо великому розмірі, на користь ліквідаційної комісії в
Чернівецькому "Укрсоцбанку" 1,4 млрд. крб. на відшкодування
заподіяних вкладникам збитків.
Суди інколи не враховують, що згідно зі статтями 291 і 328
КПК ( 1003-05 ) цивільний позов при постановленні вироку може бути
залишений без розгляду лише у випадках виправдання підсудного за
відсутністю складу злочину або неявки цивільного позивача чи його
представника в судове засідання.
Одеський обласний суд, постановивши обвинувальний вирок від
27 грудня 1995 р. щодо Х., цивільні позови залишив без розгляду,
при цьому у вироку послався на те, що вони належним чином не
оформлені, а сторони були учасниками незаконних валютних операцій,
хоча ця обставина не мала значення для розгляду заявлених позовів. Судами допускалися істотні помилки у вирішенні цивільних
позовів, внаслідок чого вироки в цій частині скасовувались у
касаційному порядку. Неправильно було підраховано розмір
матеріальної шкоди, заподіяної злочинами, обласними судами:
Миколаївським у справі щодо Ш. і Б. (вирок від 29 червня 1995 р.)
та Івано-Франківським у справі щодо Б. (вирок від 21 серпня
1998 р.). Узагальнення показало, що більшість довірчих товариств
фактично припинила своє існування, проте відповідно до положень
Закону "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (статті 19-22) їх
не ліквідовано. За деякими з них лічиться майно, є певні статутні
й обігові кошти. Тому для відшкодування матеріальної шкоди,
заподіяної посадовими особами таких товариств, на їх майно і кошти
має бути звернено стягнення. У випадках, коли йдеться про товариства, які продовжують
функціонувати відповідно до своїх статутів, необхідно додержувати
норм вказаного Закону, якими передбачено межі матеріальної
відповідальності за борги товариств. Арешт майна товариств без урахування особливостей їх
правового статусу, форм власності і меж матеріальної
відповідальності може заподіяти значної шкоди їх інтересам та
призвести до банкрутства, від чого насамперед постраждають й ті їх
учасники, які не мають ніякого відношення до протиправних діянь.
При цьому потрібно мати на увазі, що учасники товариств, які не
притягуються до кримінальної відповідальності, позбавлені
можливості звернутися зі скаргою на процесуальні дії слідчого чи
суду в кримінальній справі або із позовом про виключення майна з
опису, а шкода, що заподіюється в таких випадках, може мати
безповоротний характер. Правовідносини, що виникають між вкладниками коштів і
небанківською структурою, грунтуються на укладених договорах і
зобов'язальному праві, отже, мають цивільно-правовий характер. Законом "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) і Декретами
Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" ( 23-93 ) та
"Про страхування" ( 47-93 ) (з наступними змінами і доповненнями)
встановлено загальні правила відповідальності зазначених
товариств. За змістом цих законодавчих актів товариство за
невиконання взятих на себе за договором зобов'язань несе
матеріальну відповідальність перед вкладниками усім своїм майном,
цінними паперами і коштами, в тому числі в іноземній валюті. У разі недостатності майна або коштів товариства для покриття
боргів матеріальна відповідальність поширюється на його учасників
(засновників) у передбачених цими законодавчими актами межах. Згідно зі ст. 2 Декрету "Про довірчі товариства" ( 23-93 )
учасники відповідають за зобов'язаннями товариств у межах своїх
внесків, а при їх недостатності - додатково належним їм майном у
п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника. Матеріальна відповідальність інших товариств та їх учасників
визначається нормами Закону "Про господарські товариства"
( 1576-12 ). Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства
тільки в межах належних їм акцій. Учасники товариства з обмеженою
відповідальністю несуть відповідальність у розмірі їх внесків до
статутного фонду. Учасники повного товариства несуть солідарну
відповідальність за його борги всім своїм майном, на яке за
законодавством України може бути звернено стягнення. Учасники
командитного товариства також несуть солідарну відповідальність,
крім тих учасників, відповідальність яких обмежується їх вкладами
у майні товариства. Отже, чинне законодавство надає реальні можливості до більш
повного відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочинними
діями посадових осіб, за рахунок майна та коштів як винних осіб,
так і товариств. Питання відшкодування шкоди вкладникам у
випадках, коли кошти були надані у довірче управління чи власність
товариств, має вирішуватись у порядку цивільного судочинства за
позовами вкладників. У разі шахрайського заволодіння коштами вкладників, коли дії
посадових осіб кваліфікуються за ст. 143 КК ( 2001-05 ), вкладники
є потерпілими від цих злочинів і мають право звертатися з
цивільними позовами до обвинувачених (підсудних), а також до
товариств, які за законом несуть матеріальну відповідальність за
протиправні дії їх посадових осіб, у порядку як кримінального, так
і цивільного судочинства. Відповідно до п. 4 ст. 221 ЦПК ( 1502-06 ) суд зобов'язаний
зупинити провадження в справі у випадку неможливості її розгляду
до вирішення кримінальної справи. Проте суди не додержують цих
вимог законодавства, внаслідок чого описане в кримінальній справі
майно інколи реалізовується до постановлення вироку за рішенням
судів у цивільних справах. У багатьох випадках суди не мають інформації про наявність
порушених проти працівників небанківських структур кримінальних
справ. Треба враховувати, що від вирішення кримінальної справи не
залежить, чи повинно товариство нести відповідальність за
невиконання зобов'язання за договором. Недодержання зазначених
вимог закону може викликати небажані наслідки. Наприклад, у м. Хмельницькому за рішеннями в цивільних
справах судові виконавці міського суду 29 вересня 1995 р.
реалізували через місцевий магазин "Промінь" майно Хмельницького
обласного філіалу АТЗТ "УБС", не зважаючи на продовження
попереднього слідства в кримінальній справі та накладення арешту
слідчими органами на це майно. За повідомленням МВС, були втрачені
дискети з даними бухгалтерського обліку та стерті відомості з
вінчестерів комп'ютерів, що могли стати речовими доказами в
кримінальній справі. У судово-слідчій практиці при вирішенні цивільних позовів
часто виникають питання, в яких розмірах відшкодовується шкода,
особливо коли потерпілими є громадяни. Оскільки довірчі товариства та інші структури, приймаючи
кошти від громадян, укладали з ними договори, оформляли депозитні
сертифікати тощо, при стягненні на користь громадян сум збитків
необхідно враховувати вимоги, викладені в главах 15 і 18 ЦК
( 1540-06 ). Відповідно до положень закону з відповідачів потрібно
стягувати суму грошового внеску та дивіденди на день закінчення
строку дії договору, а також інші виплати, якщо вони передбачені
законодавством чи договором. У разі, коли мало місце фіктивне підприємництво, тобто
структуру було створено без наміру здійснювати статутну
діяльність, відшкодуванню підлягають первинно внесені суми,
оскільки угода в такому випадку є недійсною з моменту її укладення
(статті 57, 59 ЦК ( 1540-06 ). В тих самих розмірах стягується шкода й у випадках, коли
предметом договорів була іноземна валюта, яку приймали довірчі або
страхові товариства, що не мали ліцензії Національного банку
України, і вкладники не знали про незаконність цих операцій. Суд і
за таких обставин повинен застосовувати ст. 57 ЦК ( 1540-06 ),
оскільки угоду було укладено шляхом обману вкладника. Коли вкладник знав, що ця структура не мала ліцензій на
проведення операцій з валютою, але вкладав кошти у валюті,
необхідно керуватися ст. 49 ЦК ( 1540-06 ), яка передбачає
недійсність угоди, укладеної з метою, що суперечить інтересам
держави та суспільства. При цьому згідно зі ст. 169 ЦК стягнені
суми повинні бути виражені в українській валюті.
Причини та умови, що сприяли вчиненню злочинів, реагування
судами на порушення законності при провадженні дізнання і
попереднього слідства
Із вивчених справ вбачається, що багатьма небанківськими
структурами допускалися численні факти грубого порушення
законодавства, яке регулює їх діяльність. У переважній більшості
випадків залучалися кошти, що у багато разів перевищували
статутний фонд товариств, порушувався порядок проведення грошових
операцій, у тому числі з іноземною валютою. Окремі товариства
формували статутні фонди з порушенням законодавства. У вивчених справах відповідні подання слідчими та прокурорами
не вносилися, суди не реагували окремими ухвалами на причини й
умови вчинення злочинів, а також на факти порушення законності при
провадженні дізнання і попереднього слідства, хоча підстав до
цього було більше ніж достатньо.
* * *
Вивчення судової практики в справах про злочини, вчинені у
сфері довірчої та страхової діяльності, дають підстави дійти
висновку про те, що багато довірчих товариств та інших
небанківських структур фактично перетворилися в злочинні
організації, що дало їм змогу ошукати мільйони громадян України та
завдати великих збитків. Переважна більшість створених у 1993-1995 рр. довірчих
товариств та інших небанківських структур, які залучали кошти
громадян, припинила свою діяльність, тому можливість відшкодування
вкладникам заподіяної шкоди втрачено. Натомість створюються інші
небанківські структури, які, дещо трансформувавшись, продовжують
обдурювати громадян, про що свідчать події останнього часу в
Києві, Дніпропетровську, Шостці, Конотопі Сумської області та
інших містах України. Зазначені порушення пов'язані з недосконалістю законодавства,
яке регулює діяльність таких структур. У Законі "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ), Декреті Кабінету Міністрів України "Про
довірчі товариства" ( 23-93 ) та інших нормативних актах не чітко
визначено механізм захисту прав і законних інтересів вкладників та
не вказано, які саме державні органи повинні здійснювати контроль
за законністю діяльності підприємницьких структур у сфері
залучення коштів громадян. Із метою посилення захисту майнових прав громадян Верховним
Судом України направлено до Кабінету Міністрів України подання, в
якому запропоновано при підготовці проектів законів "Про довірчі
товариства і трастову діяльність", "Про інвестиційні фонди та
інвестиційні компанії", "Про ощадну справу" і "Про кредити"
опрацювати норми, які передбачили б механізм захисту прав і
законних інтересів вкладників, а саме: особливі умови здійснення
діяльності підприємницьких структур у сфері залучення коштів
громадян та юридичних осіб, заборону залучення коштів в іноземній
валюті без ліцензії Національного банку України, а також визначили
б державні органи, на які покладається контроль за діяльністю
небанківських фінансових установ. У зв'язку з тим, що прийняття зазначених законів планується
лише на 2000 і 2001 рр., з метою усунення причин і умов, що
сприяють ошуканню вкладників, запропоновано опрацювати проект
Закону про внесення відповідних змін і доповнень до чинного
законодавства у сфері залучення коштів громадян і юридичних осіб. Верховним Судом підготовлено та передано до Кабінету
Міністрів проект Закону "Про внесення змін і доповнень до
Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального
кодексу України", в якому пропонується передбачити норми щодо
кримінальної відповідальності за такі діяння: здійснення банківської та іншої діяльності по залученню
коштів без додержання державної реєстрації, або без спеціального
дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством,
або з порушенням умов ліцензування, якщо це заподіяло істотну
шкоду інтересам громадян, окремих юридичних осіб чи держави, або
було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах; укладення посадовими особами або власниками діючих суб'єктів
підприємницької діяльності господарських чи фінансових угод без
наміру їх виконання; завідомо недобросовісну рекламу. З огляду на те, що правоохоронні органи своєчасно не вжили
передбачених законом заходів до припинення злочинної діяльності
посадових осіб довірчих, страхових товариств та інших
небанківських структур з метою ошукання громадян, не забезпечили
оперативного розслідування справ, арешту злочинців, відшукання
викрадених коштів та придбаного на них майна, а також у зв'язку з
неналежною якісно попереднього слідства матеріали цього
узагальнення направлено Генеральній прокуратурі України та МВС для
вжиття необхідних заходів. Ураховуючи факти тяганини і поверхового розгляду деякими
судами справ зазначеної категорії, істотні помилки в кваліфікації
злочинів, призначення кримінальних покарань, які не відповідають
тяжкості вчинених злочинів і особі винних, судам нижчої ланки
направлено витяг з узагальнення. Усунення прогалин у правовому регулюванні діяльності
підприємницьких структур у сфері залучення коштів громадян та
істотних недоліків у правоохоронній діяльності сприятиме посиленню
захисту майнових прав громадян.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 5 (15), 1999 р.



вгору