Про встановлення факту перебування на утриманні
Ухвала Верховного суду України; Витяг від 16.07.1975
Документ n0007700-75, поточна редакція — Прийняття від 16.07.1975

                СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ 
ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
У Х В А Л А
16.07.1975

(Витяг)
А. звернулася в суд з заявою про встановлення факту
перебування М., 1965 р. народження на утриманні Г. Свої вимоги
заявниця мотивувала тим, що її дочка М. зі своїм чоловіком
усиновили хлопчика. Незабаром за станом здоров'я вони не змогли
його виховувати і передали їй та Г., з яким вона перебувала з
1946 р. у фактичних шлюбних відносинах. У 1973 р. Г. помер.
Посилаючись на те, що дитина тривалий час перебувала на утриманні
Г., заявниця просила суд встановити цей факт для оформлення
спадщини.
Рішенням народного суду Водноваського району Донецької
області від 1 жовтня 1973 р. вимоги А. задоволено. Постановою
президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1973 р. це
рішення скасовано.
При новому розгляді справи в народному суді, касаційній та
наглядній інстанціях питання про встановлення факту перебування на
утриманні також не знайшло позитивного вирішення. При цьому суди
виходили з того, що М. не був на повному утриманні Г., бо
виховували і утримували його як Г., так і А. Проте такий висновок
не можна визнати обгрунтованим.
З матеріалів справи видно, що з 1966 р. М. постійно проживав
у А. та Г. Суд мав дані про те, що саме вони, а не батьки водили
дитину в дитячий садок, вносили плату за її утримання. Дільничний
лікар відвідував дитину за адресою, де постійно проживала сім'я
заявниці. За цією ж адресою хлопчика було оформлено до школи. Та
обставина, що заяви про оформлення М. у дитячі установи подавалися
від імені його батьків (усиновителів), на що посилається суд у
рішенні, сама по собі не може бути підставою для відмови в
задоволенні вимог А.
У судових рішеннях є посилання (як на підставу для відмови в
позові) на заяву подружжя М., які, ставлячи питання про поліпшення
житлових умов, у числі члена своєї сім'ї називали і сина. Але саме
в зв'язку з проживанням дитини в сім'ї Г., житлові органи
відмовили у наданні їм квартири.
З наявних у справі документів видно, що до 1967-1968 рр. А.
і Г. працювали і одержували заробітну плату відповідно
79 і 176 крб., а згодом пенсію - 54 і 97 крб.
У зв'язку з тим, що дитина постійно проживала в сім'ї А. і
Г., суду слід було встановити, чиї кошти (А. чи Г.) були основним
і постійним джерелом до її існування, і залежно від цього вирішити
питання, на чиєму утриманні перебував М. У справі є також довідка
виконкому Докучаївської міської ради про те, що М. перебував на
повному утриманні Г. до дня його смерті. У зв'язку з неповним
дослідженням справи рішення не можуть залишатися в силі.
Тому судова колегія Верховного Суду УРСР протест заступника
Голови Верховного Суду задовольнила, всі рішення у справі
скасувала, а справу направила до народного суду на новий розгляд в
іншому складі суддів.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 3 (частина 2), 1995 р.



вгору