Документ n0007600-01, поточна редакція — Прийняття від 05.11.2001

                 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
від 05.11.2001

Невнесення до бюджету в установлений строк платежів
за перевищення розрахункової величини фонду оплати праці
тягне за собою застосування до платника фінансових санкцій

Рішенням арбітражного суду відмовлено у задоволенні позовних
вимог акціонерного товариства (далі - Позивач) про визнання
недійсним рішення державної податкової інспекції (далі -
Відповідач) про застосування фінансових санкцій за несвоєчасну
сплату до бюджету платежів за перевищення розрахункової величини
фонду оплати праці у 1998 році. Судове рішення мотивовано тим, що Відповідач правомірно
застосував до Позивача такі санкції. Проте наглядовою інстанцією судове рішення скасовано, а позов
задоволене за тим мотивом, що Відповідач не має права стягувати у
безспірному порядку кошти з Позивача і оспорюване рішення
Відповідача не містить посилання на монопольне становище Позивача
на ринку послуг. Не погодившись з постановою наглядової інстанції, Відповідач
звернувся до Вищого арбітражного суду України із заявою про її
скасування як такої, що прийнята з порушенням норм матеріального
права. Перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх
юридичну оцінку судом. Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що оспорювана постанова підлягає скасуванню, виходячи з
такого. Арбітражним судом було встановлено, що Позивачем подано
Відповідачеві розрахунок, суми, яка підлягала внесенню до бюджету
в зв'язку з перевищенням у 1998 році розрахункової величини фонду
оплати праці. Згідно з пунктом 1 Порядку визначення сум, що
вносяться до бюджету підприємствами-монополістами у 1998 році у
зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.98
р. N 423 ( 423-98-п ), названі суми визначаються за ставкою
оподаткування прибутку (30 відсотків суми перевищення)
госпрозрахунковими підприємствами, які складають окремий баланс і
мають розрахунковий (поточний) рахунок, включаючи підприємства,
звільнені від сплати податку на прибуток, або такі, що мають
відповідні пільги. Зазначені платежі вносяться до відповідних
бюджетів з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства,
до 25 числа місяця, який настає за звітним. Відповідно до підпункту "а" пункту 1 статті 1 Декрету
Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 8-93 ( 8-93 ) "Про
стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів"
(далі - Декрет), що був чинний на момент виникнення спірних
правовідносин, стягнення інших платежів, не внесених у встановлені
строки до відповідних бюджетів та позабюджетних фондів,
здійснюється у передбаченому цим Декретом порядку, тобто
податковими органами (підпункт "а" пункту 1 статті 2 Декрету). Згідно з пунктом 1 статті 4 Декрету ( 8-93 ), сума не
внесених у встановлений строк платежів вважається недоїмкою і
стягується з нарахуванням пені з розрахунку 120 відсотків річних
облікової ставки Національного банку України за кожний день
прострочення платежу. Оскільки Позивач нарахував і сплатив до
бюджету суми за перевищення розрахункової величини фонду оплати
праці самостійно, але з порушенням установлених строків,
Відповідач нарахував пеню правомірно. Інструкцією про особливості застосування Декрету,
затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 02.11.93 р.
N 84 ( z0169-93 ) передбачено форму, за якою прийнято оспорюване
рішення Відповідача. Тому посилання арбітражного суду на те, що в
ньому не визначено статус Позивача як монополіста, є
безпідставним. За таких обставин, керуючись пунктом 7 Прикінцевих і
перехідних положень Закону України "Про внесення змін до
Арбітражного процесуального кодексу України" ( 2539-14 ) і
статтями 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України скасував
постанову арбітражного суду і залишив у силі рішення зі справи.
"Бухгалтерія", N 45/1 (460), 05.11.2001.



вгору