Документ n0001715-08, поточна редакція — Прийняття від 10.12.2008

        УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ 
Виступ Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини Ніни Карпачової на представленні
у Верховній Раді України Спеціальної доповіді
"Стан дотримання Україною міжнародних стандартів
у галузі прав і свобод людини"
10 грудня 2008 року

Шановний Голово! Шановні народні депутати! Шановні учасники
засідання! Представники засобів масової інформації!
Співвітчизники!
Сьогодні Україна разом з усім людством відзначає важливу
історичну подію - Міжнародний день прав людини та 60-річчя
Загальної декларації прав людини ( 995_015 ). Дійсно, 10 грудня
1948 року розпочалася нова ера в історії людства - ера надій і
сподівань, як сказала Елеонора Рузвельт, котра була тоді головою
Комісії ООН з прав людини.
Перша стаття цієї Декларації ( 995_015 ) зазначає, що "всі
люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах.
Вони наділені розумом і совістю й повинні діяти стосовно одне
одного в дусі братерства". Автором цієї першої статті Загальної
декларації прав людини ( 995_015 ) є наш співвітчизник, відомий
юрист, вчений, академік Володимир Корецький, член Міжнародного
суду ООН, який з часом став основоположником української школи
міжнародного права, створив і став директором інституту держави і
права НАН України.
Я не можу сьогодні не згадати імена й інших розробників
Декларації ( 995_015 ): французького професора Рене Кассена -
лауреата Нобелівської премії саме за внесок у міжнародний захист
прав людини, китайського доктора Чангу, канадського доктора Джона
Хемфрі.
Не можна не згадати, що перша в Україні розпочала відкриту
боротьбу з порушеннями прав людини Українська група сприяння
виконанню Гельсінських угод. І не випадково саме сьогодні
Президент, Голова Верховної Ради, високі посадовці поклали квіти
до пам'ятника одного з учасників Гельсінської групи В'ячеслава
Максимовича Чорновола.
60-річчя Загальної декларації ( 995_015 ) - найкраща нагода
звірити стан дотримання прав і свобод людини з міжнародними
стандартами. Цій меті й відповідає представлена Спеціальна
доповідь Уповноваженого з прав людини "Стан дотримання Україною
міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини".
У доповіді зроблено моніторинг стану дотримання Україною
міжнародних стандартів. Він базується передусім на зауваженнях і
рекомендаціях конвенційних органів ООН за 17 років незалежності
України за підсумками розгляду її доповідей. Це дає можливість
оцінити рівень відповідності виконання цих високих стандартів у
нашій державі та зрозуміти основні проблеми на цьому шляху.
Спеціальна доповідь підсумовує рік 60-річчя Загальної
декларації прав людини ( 995_015 ) та 10-річчя створення в Україні
інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,
який і було засновано на розвиток ідей Загальної декларації прав
людини ( 995_015 ). Це був рік плідної взаємодії Омбудсмана
України з Представництвом ООН в Україні відповідно до підписаного
нами Меморандуму про співпрацю.
Важливим кроком під час підготовки цієї доповіді стала
Міжнародна конференція "Сучасні виклики правам і свободам людини",
яка відбулась 14 квітня 2008 року за участю омбудсманів із 50
країн більшості континентів світу. До матеріалів Спеціальної
доповіді додається Київська декларація цього форуму, яка
переконливо доводить, що права людини не мають кордонів.
Зазначу: положення Декларації ( 995_015 ) мають
рекомендаційний характер, проте вони є універсальними для всіх
країн і тому стали основою розбудови системи міжнародних
стандартів прав людини. Так, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН
ухвалила Міжнародний пакт про громадянські і політичні права
( 995_043 ) та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і
культурні права ( 995_042 ), які разом із двома додатковими
протоколами та Загальною декларацією прав людини ( 995_015 )
становлять Міжнародний білль про права людини.
Крім того, ГА ООН було прийнято низку універсальних конвенцій
у галузі прав людини. Пакти та конвенції ООН запровадили конкретні
механізми контролю за захистом відповідних прав, зокрема, було
створено конвенційні комітети ООН, на які було покладено
здійснення нагляду за дотриманням зобов'язань, узятих
державами-учасницями цих договорів. Комітети аналізують
представлені державами доповіді та дають оцінку ефективності
виконання взятих державних зобов'язань у царині прав і свобод
людини, а також розробляють рекомендації і приймають заключні
зауваження.
Загалом Україна є учасницею 220 угод у рамках Організації
Об'єднаних Націй, 64 угод у рамках Ради Європи (ще 27 угод
підписано, але не ратифіковано). Важливо, що наша країна
ратифікувала також 55 конвенцій Міжнародної організації праці.
Шановні народні депутати! Спеціальна доповідь грунтується на
системному узагальненні всіх заключних зауважень і рекомендацій
конвенційних органів ООН. Важливо, що не тільки представники
урядових структур України беруть участь в обговоренні доповідей
про стан виконання зобов'язань у конвенційних комітетах ООН, а й
заслуховується альтернативна позиція Омбудсмана України і
неурядових організацій.
Сьогодні маємо нагоду чесно сказати, що всі ці роки влада
фактично приховувала не тільки самі доповіді про ситуацію з
правами людини, які відправлялись Україною в ООН, а й зауваження і
рекомендації конвенційних органів за підсумками розгляду цих
доповідей. Отже, для громадян України було закрито публічний
доступ до інформації з цих питань.
Саме тому до Спеціальної доповіді додано матеріали зауважень
і рекомендацій конвенційних органів ООН за весь період від часу
проголошення незалежності України. Також уперше оприлюднюються
матеріали Ради ООН з прав людини за результатами розгляду в
2008 році Універсального періодичного огляду щодо стану дотримання
прав і свобод людини в Україні. Наша держава стала одним із перших
членів новоствореної Ради ООН і тому також однією із перших
представила Національну доповідь про стан дотримання прав і свобод
людини.
Дозвольте привернути вашу увагу насамперед до проблемних
моментів стану дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі
прав і свобод людини відповідно до ратифікованих міжнародних
договорів.
Розпочну з розгляду Міжнародного пакту про економічні,
соціальні і культурні права ( 995_042 ), оскільки із дотриманням
міжнародних стандартів саме за цим Пактом в Україні існують
найгостріші проблеми. Зокрема, Комітет ООН з економічних,
соціальних та культурних прав зазначив, що перехід держави
учасниці до ринкової економіки негативно вплинув на реалізацію та
здійснення прав, передбачених у Міжнародному пакті ( 995_042 ),
призвів до високого рівня бідності переважної більшості населення.
На моє переконання, саме бідність є брутальним порушенням
прав людини, і через неї унеможливлюється реалізація всіх інших
прав. Проблема бідності була офіційно визнана на державному рівні
лише після привернення уваги до цієї проблеми Представництва ООН в
Україні та Омбудсмана.
Проте, попри вжиті заходи, за офіційними даними, близько 30
відсотків населення України досі перебуває у стані бідності. А
якщо застосовувати критерій бідності, встановлений Світовим
банком, який дорівнює денному споживанню на 3 долари США, то до
категорії бідних в Україні треба зарахувати майже 70 відсотків її
населення. В основі проблеми бідності в Україні, де існують
розвинуті промисловість і сільське господарство, де високий рівень
освіченості населення, лежить насамперед брутальне порушення прав
більшості членів українського суспільства на доступ до ресурсів до
національного багатства.
До найбільш уразливих верств населення з високим рівнем
бідності належать інваліди, пенсіонери, мешканці села. Особливо
потерпають сім'ї з дітьми, де бідність зростає прямо пропорційно
кількості дітей.
Саме низький рівень доходів є одним із чинників сучасної
демографічної кризи, внаслідок якої Україна втратила за останні 15
років понад 6 мільйонів населення.
Органами влади не забезпечено реального виконання вимог
Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права
( 995_042 ), що стосуються трудових прав громадян, зокрема, щодо
безперешкодного здійснення громадянами права на працю (стаття 6)
( 995_042 ), гарантування рівних можливостей у виборі професії та
роду трудової діяльності (стаття 7) ( 995_042 ). Рівень заробітної
плати більшості працюючих у країні не може забезпечити навіть
мінімальних потреб їхніх сімей, а близько 1,5 мільйона найманих
працівників отримують заробіток, нижче прожиткового мінімуму, який
становить 669 гривень.
Для забезпечення конституційного права працівників на
заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, потрібно
передбачити в проекті закону України "Про Державний бюджет України
на 2009 рік" встановлення з 1 січня 2009 року мінімальної
заробітної плати на рівні, що не нижчий від прожиткового мінімуму
для працездатних осіб, як це передбачено положеннями Кодексу
законів про працю України ( 322-08 ) та Законом України "Про
оплату праці" ( 108/95-ВР ), що набирають чинності з 1 січня
2009 року.
Не подолано таке ганебне явище, як заборгованість із виплати
заробітної плати, яка на 1 листопада 2008 року становила понад
1 мільярд гривень і до того ж зросла в понад півтора разу
порівняно з початком року.
Не виконуються вимоги статті 7 Пакту ( 995_042 ) щодо права
кожного на умови роботи, які відповідають вимогам безпеки та
гігієни. Надто високим залишається рівень виробничого, в тому
числі смертельного, травматизму.
Ситуація, яка склалася в Україні із забезпеченням права
громадян на охорону здоров'я, не відповідає стандартам,
закріпленим, зокрема, у статті 12 Міжнародного пакту про
економічні, соціальні і культурні права ( 995_042 ), якою
передбачено, що держава-учасниця визнає право кожної людини на
найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я, на
створення умов, які забезпечували б усім медичну допомогу і
медичний догляд у разі хвороби.
Про масове порушення права громадян на охорону здоров'я та
медичну допомогу свідчить значне зростання звернень до
Уповноваженого з цих питань - за останніх п'ять років - майже у
1,5 разу. Недостатній рівень бюджетного фінансування у сфері
охорони здоров'я - лише 50 відсотків від потреби, низька заробітна
плата медичних працівників - 1140 гривень на місяць, або 60
відсотків середньої заробітної плати по Україні, зростання обсягу
платних медичних послуг та їх висока вартість викликають
справедливі нарікання громадян.
За низького життєвого рівня більшості населення, скорочення
мережі санаторно-лікувальних закладів загострюється проблема
боротьби з поширенням таких хвороб, як туберкульоз, наркоманія,
СНІД. Так, серйозною проблемою, яка, без перебільшення, загрожує
національній безпеці України, є туберкульоз, адже захворюваність
на цю хворобу та смертність від неї залишаються на рівні, що
визначає його як епідемію, перевищуючи відповідні показники у
більшості країн Європейського Союзу. Тільки у 2007 році кількість
осіб, які захворіли на туберкульоз, в Україні становила понад 37
тисяч. Щороку від туберкульозу помирають близько 10 тисяч наших
співвітчизників.
Глобальна фінансово-економічна криза загострила наявну
ситуацію та звела нанівець усі сподівання на соціальну
справедливість. Різко зросла нерівність між бідними і багатими і
всередині країн, і в міжнародному масштабі - світ чітко розділився
на так званий золотий мільярд багатих країн та решту бідних країн,
в яких проживають понад 5 мільярдів людей.
Треба зазначити, що на пропозицію уряду 31 жовтня 2008 року
прийнято Закон України "Про першочергові заходи щодо запобігання
негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до
деяких законодавчих актів України" ( 639-17 ). Проте заходи влади
стосовно подолання наслідків кризи фактично роблять багатих ще
багатшими, а бідних ще біднішими.
В Уповноваженого викликає особливу тривогу те, що внаслідок
кризи вже відбуваються масові звільнення до 7000 працівників
щодня. Загалом, за прогнозами Кабінету Міністрів України,
безробіття в Україні зросте майже на 4 мільйони через падіння
виробництва.
Невпинно знижується рівень заробітної плати та зростає
заборгованість з її виплати. Велику стурбованість викликають
наміри органів влади заморозити рівень соціальних гарантій в
оплаті праці. Усе це призводить до подальшого зубожіння населення
та масового порушення прав українських громадян.
Дуже гостро стоїть питання збереження стабільності
фінансового стану Пенсійного фонду України. Адже загальний обсяг
боргу зі сплати внесків до Пенсійного фонду зріс з початку року
майже на 500 мільйонів гривень. Масові звільнення працюючих та
зменшення рівня оплати праці на підприємствах України неминуче
призводять до скорочення надходжень до Пенсійного фонду. Тому уряд
має вжити комплексних заходів для недопущення невиплати пенсій.
Низький рівень доходів стає нездоланною перешкодою в
реалізації життєво важливих прав людини - на достатнє харчування,
медичну допомогу, освіту, житло, правову допомогу тощо. За
соціологічними дослідженнями, внаслідок світової кризи кожен
другий громадянин України вже почав заощаджувати, тобто економити
на продуктах харчування, а майже 20 відсотків вже економлять на
медикаментах.
З другого боку, як зазначають експерти, певні комерційні
банки використовують доступ до валютних коштів Національного банку
України для спекулятивних операцій з валютою, що призвело до
непомірного зростання вартості долара США та євро, що, в свою
чергу, різко прискорило інфляцію та зростання цін і тарифів. Також
слід зазначити, що кредит МВФ Україні фактично йде на підтримку
фінансової та банківської системи, переважно приватних банків,
тобто на користь найбільш багатої частини суспільства, та на
оплату послуг закордонних експертів - 30 мільйонів євро, а тягар
від нього ляже на плечі платників податків на багато років.
В умовах загострення фінансової кризи Уповноважений виступила
на захист прав громадян на власність по вкладах у банках України.
У поданні до Голови Національного банку України Володимира
Стельмаха було висловлено прохання забезпечити право на вільне
володіння, користування та розпорядження власністю громадян по
вкладах та скасувати заборону на дострокове зняття депозитів
фізичними та юридичними особами, запроваджену постановою Правління
Національного банку України від 11 жовтня 2008 року N 319
( v0319500-08 ) "Про додаткові заходи щодо діяльності банків". На
жаль, проблему так і не розв'язано.
Вважаю, що держава повинна негайно вжити кардинальних
антикризових заходів для пом'якшення наслідків фінансової кризи,
зокрема збереження наявних робочих місць. Особливо це стосується
підприємств будівельної, металургійної та хімічної промисловості.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права
( 995_043 ). Попри значні зусилля держави, частина статей цього
документа належно не виконується. До цього постійно привертає
увагу Комітет ООН з прав людини, насамперед щодо нагальної потреби
у продовженні судової реформи.
Серед найважливіших проблем для України залишається
забезпечення права громадян на справедливий суд і виконання
судових рішень. Віддзеркаленням цього є статистика Європейського
суду, який ухвалив уже 450 рішень проти України, в понад 90
відсотків з яких констатовано порушення права на справедливий і
своєчасний судовий розгляд. За останні сім років на виконання
рішень Євросуду (разом з рішеннями національних судів) з
державного бюджету сплачено понад 18 мільйонів гривень. А все це
гроші платників податків.
Важливою є безоплатна правова допомога соціально незахищеним
громадянам, до того ж не тільки у кримінальних, а й у цивільних та
адміністративних справах. Адже це є доступ до правосуддя
абсолютної більшості громадян України. Через відсутність такої
допомоги найбідніші прошарки населення не можуть сьогодні
захистити свої права - щороку позивачам у зв'язку з неусуненням
процедурних недоліків повертається близько 10 тисяч
адміністративних та 70 тисяч цивільних позовів.
Для вирішення цього питання мною у лютому 2006 року вносилося
подання Президентові України. Указом Президента була затверджена
Концепція формування системи безоплатної правової допомоги в
Україні ( 509/2006 ). Але, попри очікування, наступних кроків не
було зроблено. Парламенту нарешті потрібно прийняти нові закони
України - "Про адвокатуру" та "Про безоплатну правову допомогу".
Це і буде допомогою парламентаріїв у захисті прав найбідніших
громадян.
Хотіла б привернути увагу до надзвичайно болючого питання -
оскарження рішення суду щодо адмінарештів. Право на оскарження
постійно порушується, на чому наголошують конвенційні органи ООН.
Є необхідність внесення змін до Кодексу України про
адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ) із
запровадженням у ньому апеляційного, касаційного порядку перегляду
судових рішень. Мабуть, не випадково Європейський суд з прав
людини у справі "Гурепка проти України" в рішенні від 6 вересня
2005 року ( 980_437 ) визнав порушення прав заявника за статтею 2
Протоколу N 7 до Європейської конвенції з прав людини ( 994_804 ).
Суд констатував відсутність в українському законодавстві
можливості оскарження рішення суду про притягнення до
адміністративної відповідальності.
Щороку близько 70 тисяч адмінарештованих позбавлені
конституційного права на оскарження судових рішень саме з цього
питання. Тому у квітні 2008 року мною було внесено подання
Президентові України про захист права людини на оскарження судових
рішень у справах про адмінправопорушення. За дорученням Президента
такий законопроект було розроблено й подано урядом до Верховної
Ради України.
Важливо, що нещодавно Верховна Рада України все-таки
спромоглася через зміни до Кодексу України про адміністративні
правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ), що стосуються безпеки
дорожнього руху, ввести й апеляційний порядок оскарження судових
рішень у справах про адміністративне правопорушення, в тому числі
й адмінарештів.
Щоб ефективно захищати права людини, що є обов'язком суддів,
треба, щоб сам суддя був захищений. Та й справедливість стосовно
самих суддів в Україні також поставлена під загрозу. Саме про таку
позицію нещодавно мною було заявлено на IX з'їзді суддів України.
Це цілком узгоджується з принципами верховенства права,
незалежності суддів та з дотриманням поваги до прав людини. Нині
відсуваються спроби проштовхнути в парламенті закон, спрямований
фактично на руйнацію системи правосуддя, на встановлення контролю
над судами з боку інших гілок влади та політичних сил, на
послаблення інституту відповідальності суддів. Як Уповноважений з
прав людини, категорично заперечую проти такого реформування:
систему правосуддя в Україні треба не руйнувати, а зміцнювати!
Не можу не сказати, що майже тисяча суддів чекають свого
призначення у Верховній Раді України, а значить, гальмується право
на своєчасний судовий розгляд. А чого вартий Указ Президента
України про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста
Києва! Ліквідація у такий спосіб суду та звільнення суддів з посад
порушує принцип незалежності суддів, закріплений у міжнародних
документах та Конституції України ( 254к/96-ВР ), і фактично
унеможливлює захист багатьох конституційних прав людини у столиці
нашої держави. Тому Уповноважений публічно звернулася до
Президента України як гаранта дотримання конституційних прав і
свобод людини щодо зупинення дії указів про звільнення суддів та
ліквідації суду заради забезпечення принципу верховенства права,
встановлення миру і спокою в державі та дотримання конституційних
прав і свобод людини.
Шановні депутати! Генеральною Асамблеєю ООН у 1965 році була
прийнята Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової
дискримінації ( 995_105 ). Після її ратифікації у 1969 році
Україна представила Комітету з ліквідації расової дискримінації
вже 18 періодичних доповідей. Країною постійно вживаються заходи
щодо боротьби з різними формами дискримінації. Верховною Радою
України внесена низка доповнень до законів України, які
забороняють пропаганду расової й етнічної ненависті та створення
організацій і політичних партій, які засновуються на принципах
расової ненависті чи дискримінації. У березні 2007 року запрацював
Державний комітет у справах національностей та релігій, до відання
якого належать питання боротьби з проявами расизму і расової
дискримінації.
Та, попри суттєве вдосконалення законодавства, у країні
гостро стоять проблеми виконання Україною зобов'язань,
передбачених цією Конвенцією ( 995_105 ). Незалежний моніторинг
Уповноваженого свідчить, що в суспільстві наростають негативні
тенденції щодо проявів ксенофобії, релігійної, національної та
расової нетерпимості. Протягом останніх років залишається значною
кількість випадків насильства та вандалізму на релігійному,
етнічному та расовому ґрунті. Так, у 2007 році жертвами нападів на
расовому грунті стали 94 іноземці, передусім африканці, араби,
вихідці з Азіатсько-Тихоокеанського регіону, з яких дев'ятеро були
вбиті. 2008 року скоєно вже 76 таких нападів, загинули п'ятеро. У
2006-2007 роках зафіксовано 92 акти наруги над могилами, в тому
числі сім випадків, що стосуються пошкодження святинь та
надгробків у місцях поховань. Не випадково 2007 року у складі СБУ
та МВС створено відповідні підрозділи щодо правопорушень на
расовому, етнічному та релігійному ґрунті.
Водночас треба зауважити, що Комітет ООН з ліквідації расової
дискримінації висловив стурбованість відсутністю випадків
порушення кримінальних справ за статтею 191 Кримінального кодексу
( 2341-14 ) щодо злочинів, вчинених стосовно іноземців. Тільки
останнім часом ситуація почала виправлятися - вже порушено
декілька кримінальних справ проти злочинців за цією статтею
( 2341-14 ).
На переконання Уповноваженого, факти таких правопорушень
свідчать про серйозні прогалини в державній політиці щодо протидії
дискримінаційним явищам у суспільстві, а також щодо забезпечення
прав національних меншин. Зважаючи на актуальність цих питань,
планую найближчим часом представити Верховній Раді України
Спеціальну доповідь щодо стану забезпечення прав національних
меншин в Україні, підготовлену на основі власного моніторингу
Омбудсмана.
Україна приєдналася до низки міжнародних конвенцій, якими
закріплюється рівноправність жінок і чоловіків, у тому числі й до
Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок
( 995_207 ), яку Україна ратифікувала у 1981 році. Це дуже
важливо, адже забезпечення рівних можливостей для представників
обох статей розглядається як один із визначальних чинників
сучасного прогресу. Це має ключове значення для побудови
справедливих і демократичних суспільних відносин у XXI столітті.
Україна представила Комітету ООН з ліквідації дискримінації
щодо жінок шість періодичних доповідей з цих питань. На виконання
зобов'язань відповідно до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм
дискримінації щодо жінок ( 995_207 ) та рекомендацій і зауважень
Комітету ООН було здійснено конкретні крюки стосовно забезпечення
гендерної рівності у країні. Зокрема, парламентом ухвалено:
Декларацію про загальні принципи державної політики щодо сім'ї та
жінок, де було передбачено підвищення ролі жінок в економічному,
політичному, соціальному, культурному та духовному житті країни;
Сімейний кодекс України ( 2947-14 ), який закріпив рівні права та
обов'язки жінок, і чоловіків у вирішенні сімейних питань; Закон
України "Про попередження насильства в сім'ї" ( 2789-14 ),
відповідно до якого створено кризові центри та притулки для
соціальної реабілітації жінок і дітей - жертв насильства; Закон
України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і
чоловіків" ( 2866-15 ) (2005 рік), метою якого стало створення
державного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок
і чоловіків та заборонено дискримінацію за ознакою статі.
Відповідно до статті 9 цього закону ( 2866-15 ) Уповноважений у
рамках здійснення контролю за додержанням прав та свобод людини і
громадянина здійснює контроль за дотриманням рівних прав та
можливостей жінок і чоловіків.
Поряд із цим під час розгляду періодичних доповідей України
Комітетом ООН наголошено, що, попри закріплення в національному
законодавстві положень Конвенції ( 995_105 ), в суспільстві
зберігаються прояви прямої та непрямої дискримінації жінок. Це
стосується рівня оплати праці в галузях, де домінує праця жінок,
високого рівня безробіття, особливо серед жінок старшого віку,
проявів побутового насильства, випадків торгівлі жінками, істотної
диспропорції участі жінок в органах державної влади та місцевого
самоврядування на керівних посадах, а також у парламенті країни.
Уповноважений повністю підтримує позицію Комітету ООН, який у
своїх рекомендаціях наполягає на необхідності застосування пункту
1 статті 4 Конвенції ( 995_105 ) стосовно вжиття тимчасових
спеціальних заходів, спрямованих на прискорення встановлення
фактичної рівності між чоловіками та жінками. Так, змінити
ситуацію на краще можна шляхом застосування позитивної
дискримінації, яка дала б змогу значно збільшити участь жінок у
роботі парламенту й уряду та в органах місцевого самоврядування,
що могло б гармонізувати сучасні суспільні відносини в державі.
У 1991 році Україна ратифікувала Конвенцію про права дитини
( 995_021 ), як і більшість країн світу - 193, окрім США і Сомалі.
На виконання рекомендацій Комітету ООН з прав дитини в українське
законодавство імплементовано положення Конвенції ООН про права
дитини ( 995_021 ), зокрема, в Закон України "Про охорону
дитинства" ( 2402-14 ), Сімейний кодекс України ( 2947-14 ) та
інші законодавчі акти. Україною також ратифіковані Факультативні
протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми,
дитячої проституції і дитячої порнографії ( 995_b09 ) та щодо
участі дітей у збройних конфліктах ( 995_795 ); Конвенція про
цивільно-правові аспекти міжнародного викрадання дітей
( 995_188 ), а також Європейська конвенція про визнання та
виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки
над дітьми ( 994_327 ).
Завдяки впровадженню міжнародних стандартів у країні
відбуваються позитивні зміни: захист прав дітей стає
загальнодержавною політикою. Послідовно формується цілісна система
захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського
піклування, здійснюється програма реформування системи закладів
для цієї категорії дітей. Згідно з указом Президента України
2008 рік оголошено Роком підтримки національного усиновлення та
інших форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківського піклування. Реалізуються заходи щодо посилення
соціального захисту дітей та сімей з дітьми.
Проте, як свідчить моніторинг Уповноваженого, болючими
залишаються такі проблеми, як насильство стосовно дітей та серед
дітей, високий рівень правопорушень неповнолітніми, поширення
наркоманії, бездоглядність, безпритульність, торгівля дітьми.
Тільки у 2007 році від злочинних посягань потерпіли 12 тисяч
дітей. Щорічно майже 1000 звернень щодо порушення дитячих прав
надходить до Уповноваженого безпосередньо від дітей чи в їхніх
інтересах. Останнім часом почастішали повідомлення про дитячу
жорстокість, зокрема, знущання учнів над своїми однолітками, що
записуються на відеокамери мобільних телефонів і розповсюджуються
в мережі Інтернет. Такі випадки мали місце в Чернівецькій,
Запорізькій, Одеській, Чернігівській, Полтавській та інших
областях. Попри поступове зниження дитячої злочинності,
залишаються високими показники вчинення неповнолітніми та за їх
участю тяжких злочинів. Так, у 2007 році з майже 20 тисяч
злочинів, скоєних особами до 18 років, - 58 відсотків є тяжкими та
особливо тяжкими. Причому злочинність молодшає.
За десятиріччя, після запровадження кримінальної
відповідальності за торгівлю людьми, в Україну повернуто 282
дитини, які стали жертвами цього злочину. Але це лише "вершина
айсберга", оскільки ця злочинність має латентний характер.
Більшість названих проблем не тільки не вирішується, а й
загострюється через соціально-економічні труднощі в державі,
низький рівень життя, зростання бідності та безробіття. Тому
дедалі частіше дітей втягують у найгірші форми експлуатації -
зайняття проституцією, порнографією тощо. Тільки за жебракування
щороку правоохоронці затримують від півтори до двох тисяч
неповнолітніх.
Комітет ООН з прав дитини у своїх зауваженнях особливо
наголошував, що в багатьох випадках українське законодавство є
декларативним, а це не сприяє досягненню державою високих
стандартів прав дітей, зміни відбуваються повільно. Зокрема,
національне законодавство все ще не приведене у відповідність до
вимог Конвенції МОП N 138 ( 993_054 ), якою встановлено
мінімальний вік працюючих дітей - 16 років. В Україні ж за деяких
обставин дозволяється праця дітей навіть з 14 років. Як наслідок,
маємо понад 400 тисяч працюючих дітей, праця яких нещадно
експлуатується.
Створення ще у 1996 році за ініціативою чинного
Уповноваженого з прав людини Центру з усиновлення дітей-сиріт мало
на меті запровадження пріоритету національного усиновлення над
іноземним. Проте Центр, який діє при Мінсім'ямолодьспорту як
департамент, фактично перетворився на центр допомоги іноземним
усиновлювачам. При цьому відсутня система контролю за умовами
виховання усиновленої дитини в іноземних сім'ях, що нерідко
призводить до брутального порушення прав таких дітей. Подібне
трапилося з українськими дітьми, усиновленими громадянами США
Крюгером і подружжям Хілт, яких за вчинені злочини проти дітей
притягнуто до кримінальної відповідальності та позбавлено
батьківства. Майбутнє відібраних у них дітей, які за американським
законодавством втратили українське громадянство, вирішується
органами опіки США, причому без жодної участі у долях дітей, які
зберігають громадянство України до 18 років, українських
дипломатичних відомств.
Попри вимоги пункту 6 статті 283 Сімейного кодексу України
( 2947-14 ), яким передбачене право усиновлених дітей на вибір
громадянства після досягнення 18-річного віку, при перетині
кордону окремих країн діти автоматично стають їх громадянами,
втрачаючи право вибору громадянства в майбутньому. Щоб запобігти
такій ситуації, Уповноваженим було запропоновано уряду України
доповнити Порядок провадження діяльності з усиновлення та
здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення
( 905-2008-п ) переліком зобов'язань іноземних усиновлювачів при
усиновленні українських дітей, згідно з яким забезпечується право
дитини до досягнення нею 18 років зберігати громадянство України,
як того вимагає законодавство України.
Треба відмітити, що, нарешті, з 1 січня 2009 року
запроваджено допомогу громадянам України при усиновленні дитини у
такому ж розмірі, як і при народженні першої дитини, та збільшення
розміру державної допомоги на дітей, які виховуються під опікою.
Президент України звернувся до уряду, щоб передбачити в державному
бюджеті на 2009 рік ці кошти.
Уповноважений з прав людини стурбована фактами загибелі дітей
з початку нинішнього навчального року в загальноосвітніх школах
Запоріжжя, Житомира, Луцька, Чернівецької області та інших
регіонів. За результатами провадження Омбудсман запропонувала
доповнити проект Комплексного плану розвитку освіти в Україні на
період до 2011 року низкою заходів щодо захисту прав дітей на
безпеку та належне виховання, а також з метою розв'язання цих
проблем внесено відповідне подання Прем'єр-міністрові України, яке
було підтримано урядом.
З-поміж іншого Комітетом ООН з прав дитини було рекомендовано
надалі удосконалювати спеціалізовану медичну допомогу дітям, які
постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи. У зв'язку з
цим важливо відмітити значення україно-кубинської програми
лікування чорнобильських дітей, завдяки якій медичну допомогу вже
отримали понад 22 тисячі маленьких громадян України. Куба - єдина
у світі країна, яка безплатно всі ці роки надає
висококваліфіковану допомогу в лікуванні українських дітей.
Поліпшенню забезпечення прав дітей відповідно до міжнародних
стандартів мають сприяти:
- якнайшвидше прийняття загальнодержавної програми
"Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права
дитини на період до 2016 року";
- посилення відповідальності центрального органу виконавчої
влади, на який покладено обов'язок забезпечення прав дітей;
- створення системи ювенальної юстиції, запровадити яку наша
країна зобов'язалася ще у 1991 році, передусім йдеться про
створення спеціалізованих судів з справ дитини.
Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або
таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання
( 995_085 ) була ратифікована Україною у 1987 році. Згідно з
зобов'язаннями за цією Конвенцією ( 995_085 ) Україною активно
здійснювалися заходи щодо боротьби із застосуванням тортур та
інших жорстоких або таких, що принижують гідність, видів
поводження і покарання.
Не випадково Комітет ООН проти катувань відзначив позитивні
зміни, зокрема, скасування смертної кари, створення інституту
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з
повноваженнями відвідувати й мати цілковитий доступ до всіх місць,
де перебувають особи, позбавлені волі, а також ухвалення нових
редакцій законів України "Про імміграцію" ( 2491-14 ), "Про
біженців" ( 2557-14 ), Кримінального кодексу України ( 2341-14 ),
що кваліфікує тортури як кримінальний злочин,
Кримінально-виконавчого кодексу ( 1129-15 ). Україною 5 листопада
1998 року визнано компетенцію Комітету ООН отримувати і розглядати
повідомлення від держав та окремих осіб, а також знято
застереження до статті 20 Конвенції щодо конфіденційного
розслідування ( 995_105 ).
За поданням Уповноваженого з прав людини 4 лютого 2004 року
ратифіковано Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої
злочинності 2000 року ( 995_789 ) та Протокол до неї про
попередження і перешкоджання торгівлі людьми, особливо жінками та
дітьми ( 995_791 ). За безпосередньої ініціативи та участі
Уповноваженого було також ратифіковано Факультативний протокол до
Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або
таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання
( 995_f48 ). Ратифікація цього документа, яка була схвально
сприйнята Комітетом ООН проти катувань, відкрила для України
можливість створення незалежного превентивного механізму щодо
запобігання тортурам. Попри це, питання тривалий час перебувало в
стадії дискусії, а зволікання зі створенням зазначеного механізму
вже становило порушення державою норм міжнародного права та
національного законодавства. Нарешті, Міністерством юстиції
України підтримано позицію Омбудсмана щодо створення національного
контрольного механізму із запобігання тортурам як окремого
державного органу зі спеціальним статусом. Після підтримки цієї
пропозиції урядом Україна зможе забезпечити виконання взятих на
себе зобов'язань.
З часу утворення інституції Уповноваженого з прав людини
одним із пріоритетних напрямів здійснюваного ним парламентського
контролю є системний моніторинг стану забезпечення прав осіб,
позбавлених волі, у т. ч. шляхом їх відвідування з візитами "без
попередження". За наполяганням Уповноваженого з прав людини урядом
України проведено комплекс робіт щодо створення у більшості
пенітенціарних закладів та спеціальних установ міліції таких умов
тримання, які загалом відповідають європейським стандартам. Та,
попри певний прогрес, ці необхідні кроки поки що не зняли всіх
наявних гострих проблем.
На підставі моніторингу Уповноважений дійшла висновку про
необхідність кардинального перегляду практики використання в
установах виконання покарань та слідчих ізоляторах підрозділів
спеціального призначення, форми діяльності яких викликали
занепокоєння також у Комітеті ООН проти катувань. Зокрема, йдеться
про використання цими підрозділами спеціальних масок, що
розцінюється як залякування і погане ставлення до засуджених.
Не завжди сприяє реальному усуненню порушень закону та не
впливає на поліпшення ситуації з дотриманням прав і свобод людини
послаблення в деяких регіонах прокурорського нагляду, відсутність
комплексного підходу до його організації на цій ділянці,
нарощування кількості внесених прокурорами документів замість
принципового реагування. Докорінно змінити ситуацію покликане
Міністерство юстиції, на яке урядом України покладено реалізацію
комплексу заходів щодо спрямування і координації діяльності
Державного департаменту України з питань виконання покарань із
здійснення ним правозастосовних, правоохоронних та інших
спеціальних функцій.
Комітет ООН у своїх зауваженнях і рекомендаціях постійно
наголошує на застосуванні в Україні тортур і жорстокого поводження
під час тримання під вартою, затриманні осіб без санкції суду та
недоставлені до суду протягом трьох діб, установлений законом
72-годинний термін, випадках відсутності реєстрації фактичного
часу арешту, обмеження доступу до адвокатів і незалежних лікарів,
зловживання адміністративним затриманням на термін до 15 діб.
Подібні скарги є типовими і на адресу Уповноваженого з прав
людини. Майже кожна п'ята з них - з місць позбавлення волі. Якщо у
2007 році з приводу катувань, жорстокого та нелюдського поводження
чи покарання надійшло 1053 звернення, то в 2008-му - 1380, тобто
на третину більше.
На превеликий жаль, останнім часом маємо кілька випадків,
коли застосування правоохоронцями тортур призвело до загибелі
людей. Хотіла б показати вам деякі фотографії. На знімку -
26-річний робітник з міста Городок Львівської області Юрій Мозола,
який, був закатований у слідчому ізоляторі СБУ. Його
обвинувачували у скоєнні вбивств, що, як з часом з'ясувалося,
скоїв серійний маніяк Онопрієнко. Подивіться на знівечене тіло
людини, яка лежить у труні. Це був 1996 рік.
А це вже 2007 рік. Це батько трьох дітей Петро Худак, 1961
року народження, закатований до смерті працівниками міліції у
приміщенні Надвірнянської міліції Івано-Франківської області. Що
треба ще зробити в Україні, щоб припинити страшні злочини проти
самого життя, найголовнішого права людини?! Відстань між цими
подіями - дев'ять років, але тортури, які забирають життя людини,
тривають. Попри все це, деякі високі посадовці й досі не визнають
наявності тортур. На жаль, вони існують. І тому ми всі маємо
об'єднувати наші зусилля у боротьбі проти цього зловісного явища.
Комітет ООН за наслідками розгляду останньої, п'ятої
періодичної доповіді України також зауважив, що визначення
катувань у статті 127 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) не
повною мірою відображає всі елементи, наведені у статті 1
Конвенції ( 995_085 ), зокрема щодо дискримінації, а тому Україні
було рекомендовано привести їх визначення у повну відповідність до
зазначеної норми Конвенції ( 995_085 ) та забезпечити, щоб на
основі статті 127 Кримінального кодексу ( 2341-14 ) можна було
притягти до кримінальної відповідальності всіх винних державних
посадових осіб.
Проте Законом України "Про внесення змін до Кримінального та
Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації
кримінальної відповідальності" ( 270-17 ) від 15 квітня 2008 року
фактично було спотворено зміст та структуру цієї статті
( 2341-14 ). Замість того, щоб поширити дію частин третьої і
четвертої не тільки на правоохоронців, а й на всіх посадових осіб,
ці норми були виключені зовсім. Хоча частина третя статті 127
( 2341-14 ) встановлювала кримінальну відповідальність
правоохоронців за застосування тортур у вигляді позбавлення волі
на строк від 10 до 15 років. А частиною четвертою цієї статті
( 2341-14 ) передбачалося позбавлення волі на строк від 12 до 15
років або довічне ув'язнення. Тепер такі дії караються
позбавленням волі від 3 до 7 років, у т. ч. й для правоохоронців.
Водночас моніторинг Уповноваженого засвідчує, що навіть за
умови пом'якшення законодавства практика застосування кримінальних
покарань до працівників правоохоронних органів за вчинення
катувань не змінилась і продовжує кваліфікуватись за статтею 365
КК України ( 2341-14 ), якою встановлюється кримінальна
відповідальність за перевищення влади або службових повноважень.
Комітет ООН також зазначив, що для України значною проблемою
залишаються через перетворення на додаткове покарання та
страждання погані умови тримання ув'язнених, переповнення тюрем,
поширення захворюваності на туберкульоз та ВІЛ/СНІД, непридатність
слідчих ізоляторів для тривалого тримання хворих під вартою. Тому
Комітет ООН рекомендував Україні вжити ефективних заходів для
поліпшення умов тримання під вартою, зменшення переповненості
тюрем, забезпечення потреб усіх осіб, які перебувають під вартою,
медичним обслуговуванням відповідно до міжнародних норм.
Уповноважений змушена констатувати, що до цього часу, на
жаль, всупереч міжнародним стандартам, незмінною залишається норма
житлової площі у слідчих ізоляторах - 2,5 кв. м, яка потребує
збільшення до 4 кв. м як для заарештованої, так і для засудженої
людини. Загалом питання створення людських умов перебування
ув'язнених у місцях позбавлення волі потребує невідкладного
вирішення.
На підставі моніторингу за участю представників органів
державної влади, прокуратури, правозахисників, журналістів,
науковців та незалежних експертів 8 листопада 2007 року
Уповноваженим були проведені Перші омбудсманівські публічні
слухання щодо обговорення актуальних питань дотримання прав,
свобод і законних інтересів осіб, які перебувають у місцях
попереднього ув'язнення, та вироблено нові конструктивні підходи
щодо вжиття кардинальних заходів захисту і поновлення їхніх
конституційних прав. Зокрема, потребує зміни термін затримання
людини з 72 годин до 48, як цього і вимагають міжнародні
стандарти.
Нещодавно урядом України схвалено Концепцію Державної
цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої
служби на період до 2017 року ( 1511-2008-р ). Сподіваюсь,
реалізація передбаченого Програмою ( 1511-2008-р ) комплексу
заходів позитивно вплине на діяльність цієї служби у сфері
виконання кримінальних покарань та сприятиме дотриманню
конституційних прав і свобод осіб, які перебувають в умовах
ізоляції від суспільства.
Створена у березні 2006 року Рада ООН з прав людини, яка
стала правонаступницею однойменної Комісії ООН, для підвищення
ефективності зусиль міжнародного співтовариства щодо захисту прав
і основоположних свобод людини запровадила механізм Універсального
періодичного огляду національних доповідей країн-членів ООН з
питань дотримання ними прав людини.
Україна, яка традиційно бере активну участь в органах ООН з
прав людини і переобрана до складу Ради ООН на черговий трирічний
термін - до 2011 року, однією з перших представила 13 травня
2008 року в Женеві свою Національну доповідь про стан дотримання
прав людини. На розгляд членів Робочої групи також було
представлено Резюме, підготовлене Управлінням Верховного комісара
ООН з прав людини, у якому викладені, зокрема, позиції
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з широкого
кола проблем дотримання прав людини в Україні, у тому числі:
подолання бідності, яка є джерелом порушення основних прав людини;
надання безоплатної правової допомоги; посилення боротьби з
торгівлею людьми, одним з каналів якої є існуюча система
міжнародного усиновлення; необхідність створення системи
ювенального правосуддя; боротьба із застосуванням тортур у
правоохоронних органах; посилення захисту прав трудових мігрантів.
У цьому документі містяться також відповідні коментарі неурядових
організацій щодо Національної доповіді України.
Висновки і рекомендації Робочої групи Ради ООН з прав людини
фактично повністю підтверджують наведений у цій Спеціальній
доповіді аналіз стану дотримання Україною міжнародних стандартів.
Шановні депутати! Окрім зазначених універсальних конвенцій
ООН ( 995_105, 995_207, 995_021, 995_789, 995_085 ), є ще низка
міжнародних договорів, які також потребують ратифікації. Серед
них - Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів
та членів їх сімей 1990 року ( 995_203 ). Цей важливий міжнародний
документ пропонує якісно новий рівень захисту прав трудових
мігрантів, зокрема українських, яких від 5 до 7 мільйонів
перебуває за межами України.
На відміну від ратифікованої за наполяганням Уповноваженого
Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів
1977 року ( 994_307 ) Конвенція ООН ( 995_203 ) стосується всіх
трудових мігрантів - як легальних, так і нелегальних. А 90
відсотків усіх мігрантів, як за межами України - наших
співвітчизників, так і всередині країни - іммігрантів, працюють,
на жаль, у статусі саме нелегальних. У Конвенції ООН ( 995_203 )
уперше визначаються права, які поширюються на окремі категорії
трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей, зокрема прикордонних,
сезонних трудящих, моряків, найнятих на судна іноземних компаній,
трудящих, зайнятих на стаціонарних прибережних установках
(платформах), а також трудящих, які працюють не за наймом.
Питання про необхідність підписання та ратифікації цієї
Конвенції ( 995_203 ) порушувалося Уповноваженим з прав людини ще
вісім років тому в поданні на ім'я Прем'єр-міністра України. Друге
подання Уповноваженого з цього питання було направлене
Президентові України В. Ющенку 18 травня 2007 року.
Приєднання України до Міжнародної конвенції про захист прав
всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей ( 995_203 ) є
надзвичайно важливим у контексті запровадження нових дійових
механізмів захисту прав трудових мігрантів, сприятиме більш
ефективному захисту прав і свобод як українських заробітчан за
кордоном, так і іноземців та осіб без громадянства, які
перебувають на території України з метою працевлаштування.
Уповноважений з прав людини активно долучається до захисту
прав і свобод українців за кордоном, нерідко у тих випадках, де не
залишалося жодної надії.
Ви знаєте, що сьогодні декілька кораблів потерпають у
піратському полоні. Нині на особливому контролі Омбудсмана - доля
українських моряків семи суден. Провадження у справах про
порушення прав на безпеку і життя членів екіпажів "Леманн Тімбер",
"Перекопський", "Толстой", "Фаїна", "Капітан Стефанос", "Умурга",
"Кент Локомоушен" відкриті за зверненнями до Уповноваженого з прав
людини членів екіпажів суден, матерів, дружин і навіть дітей
потерпілих моряків.
Маємо і радісну новину. 11 грудня судно "Капітан Стефанос",
на борту якого перебуває український моряк, звільнено з
піратського полону в Сомалі, а судну "Кент Локомоушен", у складі
екіпажу якого - четверо українських моряків, завдяки
скоординованим зусиллям Омбудсмана з відповідними структурами
вдалось уникнути піратського захоплення при проходженні Аденської
затоки.
Щоб захистити права моряків, Україна має зробити дуже
відповідальний крок - на розвиток ратифікованої за поданням
Омбудсмана Конвенції ООН з морського права 1982 року ( 995_057 )
ратифікувати ще й зведену Конвенцію МОП 2006 року про працю в
морському судноплавстві ( 993_519 ).
Міграційні проблеми було глибоко проаналізовано Уповноваженим
у представленій парламенту Спеціальній доповіді "Стан дотримання
та захисту прав і свобод громадян України за кордоном" у
2003 році. Проте низку пропозицій Уповноваженого щодо правового
регулювання питань міграції, висловлених у цій доповіді, до цього
часу не втілено в життя. Не затверджено найголовніше - Концепція і
Основні засади державної міграційної політики, які мають чітко
визначити напрями і пріоритети діяльності Української держави у
сфері міграції, комплексно поєднавши її імміграційну й еміграційну
складові, а також чітко визначити функції державних органів у
сфері міграції, шляхи їх взаємодії. Не менш важливим є питання
створення потужної Державної міграційної служби України, яка, на
думку Уповноваженого з прав людини, повинна бути цивільним
центральним органом державної виконавчої влади зі спеціальним
статусом.
Треба наголосити, що, урешті-решт, пропозиції Уповноваженого
дістали підтримку та почали практично реалізовуватись. Так,
18 листопада 2008 року на засіданні урядового комітету з питань
правової політики, оборони та правоохоронної діяльності було
розглянуто та схвалено проект закону України "Про Концепцію
державної міграційної політики на період до 2018 року",
розроблений Мін'юстом з урахуванням пропозицій та зауважень
Омбудсмана. Концепцією передбачено здійснити заходи щодо
приведення національного законодавства з питань міграції у
відповідність до Конституції України ( 254к/96-ВР ),
загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Одним із
пріоритетних завдань визначено вдосконалення системи органів
виконавчої влади, що здійснюють управління у сфері міграції,
зокрема, створення цивільного за своєю сутністю центрального
органу виконавчої влади з питань міграції.
У 2006 році Генеральною Асамблеєю ООН ухвалена Конвенція про
права інвалідів ( 995_g71 ), а у 2008 році утворено Комітет ООН з
прав інвалідів. 17 січня 2008 року Уповноваженим з прав людини
внесено подання Президентові України В. Ющенку щодо ратифікації
Конвенції ООН про права інвалідів ( 995_g71 ) та Факультативного
протоколу ( 995_g72 ) до неї. Цю позицію Омбудсмана активно
підтримує і Національна асамблея інвалідів України. Безсумнівно,
ратифікація цих документів дасть змогу створити відповідне правове
поле для ефективнішого і справедливішого захисту прав людей з
особливими потребами.
Серед важливих міжнародних документів Організації Об'єднаних
Націй, що стосуються прав людини і які ще не ратифіковані
Україною, також Конвенція про статус осіб без громадянства та
Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких
зникнень( 995_l54 ). Важливість цих конвенцій для України потребує
додаткових зусиль уряду і парламенту для їх якнайшвидшої
ратифікації та впровадження у правове поле України.
Підсумовуючи, хочу наголосити, що аналіз стану дотримання
Україною міжнародних стандартів у галузі прав людини, зроблений у
Спеціальній доповіді, свідчить: владою здійснюються певні кроки
щодо приведення законодавства України у відповідність до
міжнародних стандартів прав людини та їх запровадження на
практиці.
Водночас Уповноважений з прав людини вважає, що потрібно
посилити заходи для забезпечення виконання взятих Україною
зобов'язань у галузі прав і свобод людини. Насамперед треба
розробити Національну програму щодо адаптації законодавства
України до міжнародних стандартів у галузі прав людини, де
визначити перелік універсальних та регіональних конвенцій з прав
людини, які потрібно ратифікувати в першочерговому порядку.
Парламенту необхідно внести зміни до статті 9 Конституції України
( 254к/96-ВР ), щоб не тільки чинні міжнародні договори, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, були частиною
національного законодавства України, як є нині, а й визнавався
примат норм міжнародного права над національним у разі колізії
норм законодавства.
Уповноважений з прав людини також переконана у необхідності
підвищення адміністративної та кримінальної відповідальності
посадових осіб за порушення конкретних прав людини, для чого мають
також бути внесені відповідні зміни до чинного законодавства.
Україна впевнено увійшла до міжнародної спільноти, тому
забезпечення високих міжнародних стандартів у дотриманні прав і
свобод людини є найважливішим обов'язком держави. Саме такі
послідовні кроки держави мають бути кращим втіленням ідей і
основних засад Загальної декларації прав людини ( 995_015 ).
На завершення зазначу, що права людини відповідно до високих
стандартів ООН мають стати тією самою національною ідеєю, яка має
об'єднати Україну. В День захисту прав людини, вітаючи
співвітчизників, дозвольте побажати реальної захищеності наших
прав і свобод.



вгору