Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України, за I півріччя 2012 р.
Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування
1. За змістом п. 12 розд. X "Перехідні положення" ЗК (чинного на час виникнення спірних правовідносин), незважаючи на місцезнаходження землі, виключено можливість органів місцевого самоврядування розпоряджатися землями державної і комунальної власності, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї). Водночас відповідно до ст. 84 ЗК зазначені землі державної власності взагалі не можуть передаватись у комунальну та (або) приватну власність. За змістом зазначеної статті право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади. Крім того, відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 12 ЗК до повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин належить вилучення земельних ділянок із земель комунальної, а не державної власності.
У зв'язку з цим селищна рада, приймаючи рішення щодо земельної ділянки, на якій розташоване державне підприємство, не врахувала особливого правового статусу земельної ділянки та вийшла за межі повноважень, наданих їй Конституцією України та законами України (постанова Верховного Суду України від 20 лютого 2012 р. у справі № 21-367а11).
2. Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону України від 9 квітня 1999 р. № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або у судовому порядку.
Право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, КМУ, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, надано головам обласних державних адміністрацій (ст. 33 зазначеного Закону).
Розпорядження голови районної державної адміністрації, на підставі якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку, є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому воно не може бути в подальшому скасоване посадовою особою, яка його прийняла (постанова Верховного Суду України від 5 березня 2012 р. у справі № 21-423а11).
3. Підготовка та видача висновків, зокрема щодо надання земельних ділянок у користування або власність та наявних обмежень, а також висновків щодо умов відведення земельних ділянок у користування належить до такого виду земельно-кадастрових робіт і послуг, як надання консультацій з питань оформлення прав на земельні ділянки, які відповідно до вимог п. 5 Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою КМУ від 1 листопада 2000 р. № 1619, надаються на платній основі (постанови Верховного Суду України від 5 березня 2012 р. у справі № 21-349а11, від 26 березня 2012 р. у справі № 21-277а11, від 27 березня 2012 р. у справі № 21-63а12, від 10 квітня 2012 р. у справі № 21-54а12, від 11 червня 2012 р. у справі № 21-284а11).
4. Вчинена з порушенням чинного законодавства добровільна відмова від права постійного користування невизначеною частиною земельної ділянки не може розцінюватися як добровільна відмова від права постійного користування усією земельною ділянкою та бути підставою припинення зазначеного права згідно зі ст. 141 ЗК (постанова Верховного Суду України від 9 квітня 2012 р. у справі № 21-291а11).
5. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України від 3 березня 1998 р. № 147/98-ВР "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (далі - Закон № 147/98-ВР) передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що передача об'єктів з комунальної у державну власність, у тому числі об'єктів незавершеного будівництва, здійснюється за наявності згоди КМУ на їх передачу. Таким чином, перехід права власності з комунальної до державної закон пов'язує з такою обов'язковою обставиною, як відповідне волевиявлення на зазначену передачу як суб'єкта комунальної власності (Київради), так і КМУ. У справі, що розглядається, суди всіх інстанцій встановили відсутність сукупності таких рішень Київради та КМУ. Суд касаційної інстанції, застосовуючи ст. 5 Закону № 147/98-ВР, помилково виходив із того, що перехід права власності можливий і за відсутності сукупності вищезазначених волевиявлень (рішень) Київради та КМУ, пов'язуючії це з іншими обставинами (постанова Верховного Суду України від 11 червня 2012 р. у справі № 21-295а11).