Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України, за I півріччя 2012 р.
Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах зайнятості населення та соціального захисту громадян
Справи щодо збору та обліку страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
1. Положення абз. 6 ч. 6 ст. 20 Закону України від 9 липня 2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якого перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) не звільняють страхувальника від обов'язку сплатити страхові внески у 20-денний строк із дня закінчення звітного періоду у зв'язку з неодержанням останнім цих коштів, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 19 цього Закону (чинного на час виникнення спірних правовідносин) страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах 1, 2 цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати (постанови Верховного Суду України від 16 січня 2012 р. у справі № 21-392а11, від 26 березня 2012 р. у справі № 21-398а11, від 15 травня 2012 р. у справі № 21-110а12, від 15 травня 2012 р. у справі № 21-118а12).
2. Застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій за несплату страхових внесків, встановлених Законом України від 18 січня 2001 р. № 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (далі - Закон № 2240-III), із виплат, які відповідно до Закону України від 9 вересня 2004 р. № 1994-IV "Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених ст. 57 Закону України "Про освіту" педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів", визнані кредиторською заборгованістю Державного бюджету України, є правомірним. Оскільки Закон України № 2240-III, як і жоден нормативно-правовий акт до червня 2006 р., не містить положень, які б звільняли страхувальника від обов'язку нарахування та сплати страхових внесків з таких виплат чи відповідальності за неповноту їх сплати. Тому підстав стверджувати про відсутність правопорушення у сфері господарювання, яке полягає в несплаті страхових внесків, немає.
Посилання на порушення принципу пропорційності, закріпленого в п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС, при стягненні з відповідача штрафних (фінансових) санкцій у зазначеному розмірі є безпідставним, оскільки відповідальність за неповноту та несвоєчасність сплати страхових внесків, зокрема розмір штрафу та пені, встановлено Законом № 2240-III (постанови Верховного Суду України від 16 січня 2012 р. у справі № 21-427а11, від 6 лютого 2012 р. у справі № 21-298а11, від 6 лютого 2012 р. у справі № 21-413а11, від 23 квітня 2012 р. у справі № 21-459а11, від 24 квітня 2012 р. у справі № 21-45а12).
3. У зв'язку з особливостями фінансування страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, виключно цільовим використанням цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги (постанови Верховного Суду України від 30 січня 2012 р. у справі № 21-394а11, від 30 січня 2012 р. у справі № 21-428а11, від 30 січня 2012 р. у справі № 21-451а11, від 12 березня 2012 р. у справі № 21-43а12).
4. За наявності несплаченої недоїмки, пені та фінансових санкцій і сплати при цьому поточних сум страхових внесків страхувальник не вважається таким, що своєчасно виконав свої зобов'язання за поточний період, у зв'язку з тим, що в силу імперативних вимог ч. 5 ст. 106 Закону України від 9 липня 2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду України зобов'язані направити цей платіж на погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій (постанова Верховного Суду України від 13 лютого 2012 р. у справі № 21-4а12).
5. Виходячи з аналізу підпункту 1 п. 2 розд. XV "Прикінцеві положення" Закону України від 9 липня 2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", витрати на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті на роботах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою КМУ від 16 січня 2003 р. № 36, у тому числі й особам, що, крім цього, мають статус постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, покриваються підприємствами та організаціями (постанови Верховного Суду України від 5 червня 2012 р. у справі № 21-167а12, від 12 червня 2012 р. у справі № 21-107а12).
6. Питання щодо нарахування та сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України врегульовані Законом України від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та Законом України від 9 липня 2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідними підзаконними актами, зокрема Положенням про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку, затвердженим постановою КМУ від 23 квітня 1999 р. № 658 (чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що до суб'єктів права на користування спеціальною пільговою ставкою нарахування страхових внесків віднесені платники фіксованого сільськогосподарського податку. Закон не дає підстав для розширеного тлумачення поняття платника такого податку за рахунок його філій, що не є юридичними особами (постанова Верховного Суду України від 13 лютого 2012 р. у справі № 21-279а11).
7. Одним з основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів, що відповідно до ст. 46 Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.
У зв'язку з особливостями фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільовим використанням цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не може нести витрати з виплати державної адресної допомоги (постанови Верховного Суду України від 20 лютого 2012 р. у справі № 21-407а11, від 20 лютого 2012 р. у справі № 21-462а11, від 9 квітня 2012 р. у справі № 21-443а11, від 12 червня 2012 р. у справі № 21-165а12, від 10 липня 2012 р. у справі № 21-209а12, від 9 липня 2012 р. у справі № 21-180а12).
8. Закон України від 13 грудня 1991 р. № 1977-XII "Про наукову і науково-технічну діяльність" не містить положень, які б звільняли державні небюджетні установи та організації, фінансування яких здійснюється за рахунок Державного бюджету України та госпрозрахунку, від відшкодовування Пенсійному фонду України різниці між сумою, призначеною за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник.
У разі якщо здійснюється перетворення в процесі приватизації державного підприємства у відкрите акціонерне товариство, до правонаступника переходять права і обов'язки державного підприємства, що приватизується, у тому числі й обов'язок зі сплати такої різниці (постанови Верховного Суду України від 5 червня 2012 р. у справі № 21-66а12, від 5 червня 2012 р. у справі № 21-78а12).