Про усунення перешкод у користуванні та повернення продукції
Вищий господарський суд; Resolution, Causa on July 6, 200419/40
Document v9_40600-04, current version — Adoption on July 6, 2004

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2004 Справа N 19/40
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого - судді Кузьменка М.В., суддів: Васищака І.М., Палій В.М., розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма
"Джефф і Фа" на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 24.02.2004 р. у справі N 19/40 господарського суду Полтавської області за позовом Приватного підприємства "Стандарт-С" до відповідача Приватного підприємства "Фірма "Джефф і Фа" про усунення перешкод у користуванні та повернення продукції,
вартістю 125 817,14 грн. за участю представників: ПП "Стандарт-С " - Булімко Г.Р. за дов. від 02.07.2004 р.; ПП "Фірма "Джефф і Фа" - Гольдінов Ю.Л. за дов. від
08.01.2004 р., В С Т А Н О В И Л А:
Приватне підприємство "Стандарт-С" звернулося до
господарського суду Полтавської області з позовом та просило суд
зобов'язати відповідача - Приватне підприємство "Фірма "Джефф і
Фа" повернути продукцію, передану йому на реалізацію за накладними
N 3 від 25.12.2001 р. та N 5 від 28.01.2002 р. відповідно до умов
договору від 25.12.2001 р. В обґрунтування заявлених вимог,
позивач вказує на те, що строк дії договору закінчився, між тим
позивач не повідомив про реалізацію зазначеної продукції та не
повернув її на його вимогу (а.с. 3-4).
Відповідач у справі - ПП "Фірма "Джефф і Фа" у відзиві
просить у задоволенні позову відмовити, вказуючи на те, що не має
можливості повернути передане майно, оскільки при його передачі
воно не було індивідуалізовано, у зв'язку з чим його не можна
відокремити від іншого майна того ж роду та якості (а.с. 33-35).
Рішенням господарського суду Полтавської області від
02.07.2003 р. у позові відмовлено (а.с. 46-47).
Прийняте судом рішення мотивовано тим, що:
- позивачем не доведено передачу товару саме на виконання
умов договору від 25.12.2001 р.; - спірне майно не індивідуалізовано і не може бути предметом
віндикаційного позову.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
24.02.2004 р. рішення господарського суду Полтавської області від
02.07.2003 р. скасовано, позов задоволено. Відповідно до рішення
суду зобов'язано відповідача повернути позивачу товар, отриманий
за накладними N 3 від 25.12.2001 р. та N 5 від 28.01.2002 р. на
загальну суму 125 817,14 грн. (а.с. 117-120).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення
щодо задоволення заявлених вимог, суд апеляційної інстанції
виходив з того, що: - відповідач був зобов'язаний після закінчення строку дії
договору повернути нереалізований товар позивачу; - позивач як власник товару має право вимагати повернення
свого майна з чужого незаконного володіння; - відповідач не довів, що спірне майно у нього відсутнє або
змінило своє господарське призначення.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ПП "Фірма
"Джефф і Фа" звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі
рішення господарського суду Полтавської області від 02.07.2003 р.
При цьому, скаржник посилається на те, що судом апеляційної
інстанції: - невірно застосована до взаємовідносин сторін ст. 50 Закону
України "Про власність" ( 697-12 ), оскільки сторони знаходяться у
зобов'язальних правовідносинах, а предметом спору не є
індивідуально-визначене майно; - порушено вимоги ст.ст. 4-2, 43 ГПК України ( 1798-12 ).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (чинній на момент виникнення
правовідносин), цивільні права і обов'язки виникають з підстав,
передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій,
які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і
змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і
обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки
виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод,
хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ), договір
(багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов'язань.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції,
25.12.2001 р. сторонами у справі - ПП "Стандарт-С" та ПП "Фірма
"Джефф і Фа" укладено договір.
За умовами договору ПП "Фірма "Джефф і Фа" брало на себе
зобов'язання за дорученням позивача - ПП "Стандарт-С" вчинити від
власного імені угоди щодо продажу майна позивача. При цьому,
п. 5.1 договору передбачена виплата винагороди відповідачу за
вчинення таких дій.
Даний договір за своєю правовою природою є договором комісії.
Так, відповідно до ст. 395 ЦК УРСР ( 1540-06 ), за договором
комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням
другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька
угод від свого імені за рахунок комітента.
Суд апеляційної інстанції при перегляді прийнятого рішення в
апеляційному порядку встановив, що відповідно до умов зазначеного
договору, відповідачу передано на реалізацію майно, перелік якого
визначений у накладних N 3 від 25.12.2001 р. та N 5 від
28.01.2002 р. на загальну суму 125 817,14 грн. При цьому, ним
правомірно визнані безпідставними доводи суду першої інстанції про
те, що, оскільки у накладних не зазначені реквізити вищевказаного
договору, не можна вважати, що майно за цими накладними передано
на виконання саме цього договору. Так, факт передачі майна за цими
накладними на виконання договору від 25.12.2001 р. не спростований
відповідачем і останнім не надано доказів того, що вказане майно
передано в силу іншого юридичного факту.
Крім того, згідно ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ),
господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням,
що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Отже, не оцінивши зазначені накладні у сукупності з іншими,
зібраними у справі письмовими доказами у відповідності з
зазначеною нормою, суд першої інстанції дійшов помилкового
висновку щодо підстав передачі майна за накладними, що вірно
усунуто судом апеляційної інстанції.
Згідно ст. 398 ЦК УРСР ( 1540-06 ), майно, яке надійшло до
комісіонера від комітента або набуто комісіонером за рахунок
комітента, є власністю останнього.
Аналогічне положення містить і п. 1.3 договору, який
визначає, що право власності на передане для реалізації майно
зберігається за позивачем до моменту його оплати.
Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно встановив,
що право власності належить позивачу.
Строк дії договору сторонами визначений п. 8.2 договору і
становить один рік. При цьому, в силу пп. 5.7, 5.8 договору, у
випадку, якщо товар або його частина по закінченню строку договору
залишається нереалізованим, відповідач повідомляє про це позивача;
нереалізований товар підлягає поверненню на склад позивача.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач після
закінчення строку дії договору - 25.12.2002 р. не повернув майно,
яке є власністю позивача та передано на реалізацію. Доказів його
реалізації та перерахування відповідних коштів позивачу при
вирішенні спору не надано.
Отже, суд апеляційної інстанції правомірно визнав, що, в
порушення вимог ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ), відповідач не
виконав взяті на себе зобов'язання за цим договором.
Таким чином, з моменту закінчення строку дії договору,
володіння ПП "Фірма "Джефф і Фа" переданим йому за умовами
договору майном є неправомірним.
За таких обставин, посилання скаржника на порушення судом
апеляційної інстанції положень ст. 50 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ), відповідно до якої власник має право
вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного
володіння, не заслуговують на увагу.
Так, передане майно залишилось власністю позивача, оскільки
про це є угода сторін (п. 1.3), тому посилання скаржника на
перехід до нього права власності на передане майно, у
відповідності з ст. 423 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (а.с. 34), хибне.
Оскільки, не встановлено, що спірне майно втрачено або
змінилось, суд апеляційної інстанції вірно зобов'язав відповідача
повернути передане йому позивачем майно, зазначене у накладних N 3
від 25.12.2001 р. та N 5 від 28.01.2002 р. на загальну суму
125 817,14 грн.
При цьому, у разі, неможливості виконання постанови
Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2004 р.,
позивач вправі в порядку, передбаченому ст. 121 ГПК України
( 1798-12 ), звернутися з заявою про зміну способу виконання
судового рішення (наприклад, замість повернення майна в натурі
вимагати відшкодування його вартості).
За таких обставин, доводи поданої касаційної скарги
безпідставні, а постанова Харківського апеляційного господарського
суду від 24.02.2004 р. прийнята з урахуванням норм матеріального
та процесуального права і підстав для її скасування чи зміни
колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
24.02.2004 р. у справі N 19/40 господарського суду Полтавської
області залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного
підприємства "Фірма "Джефф і Фа" - без задоволення.



on top