Про виселення з приміщень складу
Resolution of the Suprime Court of Ukraine; Causa on December 28, 200425/234-03-7583
Document v7583700-04, current version — Adoption on December 28, 2004

                                                          
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
28.12.2004 Справа N 25/234-03-7583

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...> за участю представників: <...> розглянувши касаційну скаргу санаторного підприємства "Росія"
(далі - СП "Росія") на постанову Вищого господарського суду
України від 17.08.2004 року N 25/234-03-7583, В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2003 року СП "Росія" звернулося в господарський суд
Одеської області з позовом до приватного підприємства "Грін Стар"
(далі - ПП "Грін Стар") про виселення з 239,65 кв.м приміщень
складу (підвал - 93,52 кв.м, перший поверх - 90,82 кв.м, другий
поверх - 55,31 кв.м,) що знаходиться у м. Одесі, Французький
бульвар, 60.
Під час розгляду справи СП "Росія" доповнило позовні вимоги
та просило зобов'язати ПП "Грін Стар" усунути перешкоди в
користуванні земельною ділянкою (господарським подвір'ям), яка
знаходиться в постійному користуванні СП "Росія" (м. Одеса,
Французький бульвар, 60); знести незаконно побудовані на
господарському подвір'ї складські приміщення; звільнити
господарське подвір'я від автомобілів та іншого майна.
Позов мотивувався тим, що ПП "Грін Стар" без законних підстав
займає приміщення складу та порушує право власності позивача, яке
підтверджується свідоцтвом про право власності від 31.07.2000 року
N 008478. СП "Росія" вказувало, що рішенням виконкому Одеської
міської ради від 17.12.92 року N 549 йому надана земельна ділянка
площею 11,76 га в м. Одесі, Французький бульвар, 60; зазначена
земельна ділянка відведена в натурі і 27.03.98 року видано
державний акт на право постійного користування землею,
зареєстрований за N 33. За відсутності договірних відносин з
СП "Росія" ПП "Грін Стар" використовує земельну ділянку
(господарське подвір'я) для своїх потреб, влаштувавши стоянку для
автомобільного транспорту та здійснивши самовільне будівництво
складських приміщень для готової продукції, будки для розміщення
охорони.
ПП "Грін Стар" подало зустрічний позов до СП "Росія" про
визнання недійсним свідоцтва про право власності від
31.07.2000 року N 008478, виданого виконавчим комітетом Одеської
міської ради СП "Росія" на об'єкт нерухомості, розташований у
м. Одесі. Французький бульвар, 60.
Під час розгляду справи ПП "Грін Стар" неодноразово
доповнювало та уточнювало позовні вимоги і, зокрема, просило: - визнати недійсним розпорядження Приморської районної
адміністрації виконкому Одеської міської ради від 10.06.97 року
N 444 "Про затвердження акта Державної приймальної комісії про
прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом продуктового
складу на території санаторного підприємства "Росія" за адресою
Французький бульвар, 60. Замовник - санаторне підприємство "Росія"
(далі - розпорядження Приморської районної адміністрації виконкому
Одеської міської ради від 10.06.97 року N 444); - визнати право власності на 51 % від загальної площі
467,15 кв.м, тобто 238,25 кв.м об'єкта нерухомості - цілісного
майнового комплексу із закінченим технологічним циклом виробництва
мінеральних вод, розташованого у м. Одесі, Французький
бульвар, 60.
ПП "Грін Стар" зазначало, що складські приміщення приймалися
на баланс СП "Росія" як об'єкт незавершеного будівництва, який
повністю реконструйовано за кошти ПП "Грін Стар" після укладення
договору про сумісну діяльність від 04.01.95 року. За умовами
цього договору реконструйований об'єкт нерухомості являє собою
цілісний майновий комплекс із закінченим технологічним циклом
виробництва мінеральних вод, складається з підвалу та двох
поверхів загальною площею 467,15 кв.м. Зазначеним договором
передбачено, що частки сторін у сумісній діяльності орієнтовно
складають: СП "Росія" - 49%, ПП "Грін Стар" - 51%. На
обґрунтування своїх вимог ПП "Грін Стар" посилалося також на
судові рішення в інших справах за участю тих самих сторін, які
мають преюдиціальне значення щодо фактів, встановлених цими
судовими рішеннями.
Ухвалами господарського суду Одеської області від
04.11.2003 року та від 11.11.2003 року за зустрічним позовом
ПП "Грін Стар" до участі у справі залучено виконавчий комітет
Одеської міської ради та Приморську районну адміністрацію
виконкому Одеської міської ради як відповідачів.
Виконавчий комітет Одеської міської ради та Приморська
районна адміністрація виконкому Одеської міської ради відзивів на
зустрічний позов не надали.
Рішенням господарського суду Одеської області від
23.12.2003 року в позові відмовлено, зустрічний позов задоволено: - визнано недійсним розпорядження Приморської районної
адміністрації виконкому Одеської міської ради від 10.06.97 року
N 444; - визнано недійсним свідоцтво про право власності від
31.07.2000 року N 008478, видане виконавчим комітетом Одеської
міської ради СП "Росія" на об'єкт нерухомості - склад,
розташований в м. Одесі, Французький бульвар, 60; - визнано право власності ПП "Грін Стар" на 51% від загальної
площі 467,15 кв.м, тобто на 238,25 кв.м об'єкта нерухомості -
цілісного майнового комплексу із закінченим технологічним циклом
виробництва мінеральної води, який складається з підвалу та двох
поверхів, розташованого у м. Одесі, Французький бульвар, 60.
Судом установлено, що 4 січня 1995 року СП "Росія" та
ПП "Грін Стар" уклали договір про сумісну діяльність, за яким
сторони зобов'язалися діяти сумісно для досягнення спільних
господарських цілей, а саме: будівництво лабораторії для розробки
ефективних методів виготовлення і випуску столової мінеральної
води і безалкогольних напоїв на території СП "Росія" з метою
повного задоволення потреб відпочиваючих санаторію даними видами
продукції. Цим договором передбачено, що СП "Росія" передає
незакінчене будівництво складських приміщень будівельною
готовністю 49% вартістю 15963111000 крб., а ПП "Грін Стар" своїми
силами і за свій рахунок виконує частину будівельно-монтажних
робіт, оздоблювальні роботи орієнтовно на суму 16392889000 крб.,
що складає частку у сумісній діяльності 51%. Як зазначено судом,
на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань ПП "Грін
Стар" надало договір підряду від 14.02.95 року N 26, укладений з
МПП "Тіра", акти приймання виконаних робіт та платіжні доручення
про перерахування коштів на їх оплату. Будівельні роботи були
прийняті СП "Росія" та ПП "Грін Стар", про що свідчить
затверджений ними акт приймання виконаних робіт по закінченому
будівництвом об'єкту від 27.12.95 року. Також закінчений
будівництвом об'єкт нерухомості прийнято в експлуатацію
компетентною комісією за актом від 19.07.97 року. Крім того,
03.01.96 року укладено договір оренди, за умовами якого СП "Росія"
передало ПП "Грін Стар" в користування частину приміщень 43% у
збудованому об'єкті, а саме 75,2 кв.м підвалу, 77,9 кв.м першого
поверху, 74,4 кв.м другого поверху.
Суд послався на судові рішення в інших справах, розглянутих
за участю СП "Росія" та ПП "Грін Стар", якими встановлено факт
наявності спільної часткової власності учасників договору про
сумісну діяльність з частками: СП "Росія" - 49%, ПП "Грін "Стар" -
51%. Зокрема зроблено посилання на рішення арбітражного суду
Одеської області від 18.07.2000 року у справі N 17-1-5/3334 зі
спору про розірвання договору про сумісну діяльність та постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2003 року у
справі N 17-6-32-18-6-25/01-1490 зі спору про розірвання договору
оренди.
За цих обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для
відмови у позові СП "Росія" у частині вимог про виселення ПП "Грін
Стар" із займаних приміщень та підстав для задоволення вимог за
зустрічним позовом ПП "Грін Стар". Відмовляючи в решті вимог за
позовом, суд зазначив, що СП "Росія" не довело факта знаходження
земельної ділянки (господарського подвір'я) в його постійному
користуванні; не подало доказів незаконного будівництва складських
приміщень та знаходження автомобілів, майна ПП "Грін Стар" на
господарському подвір'ї.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
23.03.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано,
у зустрічному позові відмовлено, позов задоволено: - виселено ПП "Грін Стар" з приміщень складу - 93,52 кв.м
підвалу, 90,82 кв.м першого поверху, 55,31 кв.м другого поверху,
розташованого у м. Одесі, Французький бульвар, 60; - зобов'язано ПП "Грін Стар" не чинити перешкод в
користуванні земельною ділянкою та господарським подвір'ям, знести
незаконно побудовані на господарському подвір'ї будівлі, на які
відсутні правовстановлюючі документи; - зобов'язано ПП "Грін Стар" звільнити господарське подвір'я
від автомобілів та іншого свого майна.
Постанова вмотивована тим, що пунктом 1.9 договору про
сумісну діяльність від 04.01.95 року частки сторін в сумісній
діяльності встановлені орієнтовно, і тільки після закінчення
будівництва споруди, встановлення обладнання та введення об'єкта в
експлуатацію сторони повинні були визначити суми своїх затрат та
частки у спільній власності. ПП "Грін Стар" не довело, що ці умови
договору про сумісну діяльність було виконано. Розриваючи у
судовому порядку договір про сумісну діяльність (рішення
арбітражного суду Одеської області від 18.07.2000 року у справі
N 17-1-5/3334), сторони не розподіляли частки у спільній власності
пропорційно їх внескам.
Суд виходив також із того, що 31 липня 2000 року на підставі
розпорядження Приморської районної адміністрації виконкому
Одеської міської ради від 10.06.97 року N 444 виконавчий комітет
Одеської міської ради видав СП "Росія" свідоцтво N 008478 про
право власності на споруду складу площею 467,15 кв.м. Згідно з
технічним паспортом від 17.07.2000 року, виданим Одеським міським
бюро технічної інвентаризації, власником спірної споруди є
СП "Росія". Вимога за зустрічним позовом про визнання вказаного
свідоцтва про право власності недійсним пред'явлена ПП "Грін Стар"
31 жовтня 2003 року, тобто по закінченні трирічного строку
позовної давності, встановленого статтею 71 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ).
Висновки суду першої інстанції щодо відсутності у СП "Росія"
права користування земельною ділянкою, на якій розміщені спірні
приміщення, суд апеляційної інстанції визнав такими, що не
відповідають матеріалам справи.
Постановою Вищого господарського суду України від
17.08.2004 року N 25/234-03-7583 постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 23.03.2004 року скасовано, а рішення
господарського суду Одеської області від 23.12.2003 року залишено
в силі.
9 грудня 2004 року колегією суддів Верховного Суду України за
касаційною скаргою СП "Росія" порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 17.08.2004 року N 25/234-03-7583. У касаційній скарзі
ставиться питання про скасування оскарженої постанови та залишення
в силі постанови Одеського апеляційного господарського суду від
23.03.2004 року з мотивів порушення положень статті 41 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), норм матеріального та процесуального
права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача та відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в позові та задовольняючи зустрічний позов, суд
першої інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд
України, виходив із того, що в результаті сумісної діяльності
СП "Росія" та ПП "Грін Стар" створено об'єкт спільної власності -
цілісний майновий комплекс із закінченим технологічним циклом
виробництва мінеральної води, який складається з підвалу та двох
поверхів. Висновок щодо розміру частки ПП "Грін Стар" у праві
спільної власності суд обґрунтував посиланням на подані ПП "Грін
Стар" докази внеску у спільну діяльність та преюдиціальне значення
фактів, встановлених рішеннями господарських судів під час
розгляду інших справ, розглянутих за участю тих самих сторін.
Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки
суд дійшов його без усебічного з'ясування дійсних обставин справи
та правовідносин сторін, що виникли, чим порушив вимоги статті 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
До зобов'язань із сумісної діяльності, які виникли до
набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року
N 435-IV ( 435-15 ), застосовуються положення глави 38 "Сумісна
діяльність" Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.63 року
(далі - Цивільний кодекс УРСР). Відповідно до статті 432
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) спрямована на досягнення
спільної господарської мети сумісна діяльність, яка здійснюється
на основі об'єднання грошових та інших майнових внесків або
трудової участі учасників договору, є підставою виникнення права
спільної часткової власності на такі внески, а також на майно,
створене в результаті спільної діяльності. Глава 38 "Сумісна
діяльність" та глава 11 "Спільна власність" Цивільного кодексу
УРСР не містять будь-яких правил щодо визначення часток у праві
спільної часткової власності. Тому розмір часток у праві спільної
часткової власності, що виникла на підставі договору про сумісну
діяльність, повинен визначатися відповідно до домовленості
учасників договору, а у разі спору - з урахуванням вкладу кожного
з учасників у спільну діяльність.
Судами установлено, що спільною господарською метою сторін за
договором про сумісну діяльність від 04.01.95 року є будівництво
лабораторії для розробки ефективних методів виготовлення і випуску
столової мінеральної води і безалкогольних напоїв на території
СП "Росія" з метою повного задоволення потреб відпочиваючих
санаторію даними видами продукції. Пунктом 1.9 цього договору
частки сторін у спільній діяльності встановлено орієнтовно:
СП "Росія" - 49%, ПП "Грін Стар" - 51%. Водночас пунктом 1.10
договору передбачено, що після завершення будівництва,
встановлення всіх видів обладнання та введення об'єкта в
експлуатацію, сторони остаточно визначають суми своїх витрат та
визначають частки у спільній власності.
Вирішуючи спір за зустрічним позовом ПП "Грін Стар" у частині
вимог про визнання частки у праві спільної часткової власності,
суди першої й апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків
щодо доведеності цих вимог, але при цьому висновки судів обох
інстанцій не ґрунтуються на оцінці наданих ПП "Грін Стар" доказів
(актів приймання виконаних робіт та платіжних документів про
перерахування коштів), від якої суди фактично ухилилися. Як
наслідок, судові рішення у справі не містять даних про те, у якій
сумі підтверджується майновий внесок ПП "Грін Стар" у спільну
діяльність, хоча відповідно до умов договору про сумісну
діяльність від 04.01.95 року з'ясування цієї обставини має істотне
значення для вирішення питання щодо розміру часток у праві
спільної часткової власності.
Крім того, судами встановлено, що під час дії договору про
сумісну діяльність від 04.01.95 року на підставі договору від
03.01.96 року ПП "Грін Стар" орендувало у СП "Росія" частину
приміщень у тій самій будівлі (м. Одеса, Французький бульвар, 60),
яка є предметом спору у даній справі. Як вбачається з цього
договору, приміщення передавались в оренду ПП "Грін Стар" для
виробничих потреб, а сама будівля не ідентифікувалась сторонами з
предметом спільної діяльності. Судами не оцінювались пояснення
науково-виробничого центру "Екострой" - Одеського відділення
Інженерної академії України, з яких вбачається, що до
реконструкції зазначена будівля складалась зі складських
(цокольний та перший поверхи) та адміністративних приміщень
(другий поверх) СП "Росія". Реконструкція першого поверху існуючої
будівлі під цех по розливу мінеральної води з улаштуванням складу
готової продукції виконувалась проектною організацією на
замовлення ПП "Грін Стар" у 1997 році, тобто у той час, коли
сторони перебували в орендних відносинах. Слід зазначити, що
матеріали справи не містять будь-яких даних щодо ведення спільних
справ СП "Росія" та ПП "Грін Стар", як учасників договору про
сумісну діяльність, після укладення ними договору оренди від
03.01.96 року.
За цих обставин непереконливим є висновок суду першої
інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд України, про
те, що внаслідок виконання зобов'язань за договором про сумісну
діяльність від 04.01.95 року сторонами досягнута спільна
господарська мета, для якої цей договір укладався.
Посилаючись на преюдиціальне значення фактів, встановлених
рішенням арбітражного суду Одеської області від 18.07.2000 року у
справі N 17-1-5/3334 зі спору про розірвання договору про сумісну
діяльність та постановою Одеського апеляційного господарського
суду від 15.01.2003 року у справі N 17-6-32-18-6-25/01-1490 зі
спору про розірвання договору оренди, суди першої й касаційної
інстанції не звернули уваги на те, що визначення часток у праві
спільної часткової власності не було предметом доказування у
вказаних справах. Тому при розгляді даної справи судами першої й
касаційної інстанцій допущена помилка у застосуванні положень
статті 35 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) щодо підстав звільнення від доказування.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 року N 11
( v0011700-76 ) "Про судове рішення", рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Судові рішення у даній справі цим вимогам не відповідають, у
зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи
суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити
доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в
залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до
закону.
Керуючись статтями 111(17) - 111(21) Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України постановила:
Касаційну скаргу санаторного підприємства "Росія"
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від
17.08.2004 року N 25/234-03-7583, постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 23.03.2004 року та рішення господарського
суду Одеської області від 23.12.2003 року скасувати, а справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.



on top