Про визнання права власності
Вищий господарський суд; Resolution, Causa on December 6, 20064/52-75
Document v4_52600-06, current version — Adoption on December 6, 2006

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2006 Справа N 4/52-75
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 08.02.2007
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Невдашенко Л.П. суддів: Михайлюка М.В., Дунаєвської Н.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Акціонерного товариства відкритого типу "Волиньрембуд" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
10.10.2006 року у справі N 4/52-75 господарського суду Волинської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
шляхово-ремонтно-будівельного управління "Серпантина" до - Акціонерного товариства відкритого типу "Волиньрембуд" про визнання права власності за участю представників сторін: позивача: - Аманджаєв Б.Б. - Мацей А.М. відповідача: - Ульчак В.М. - Тіунов Е.В. В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 18.07.2006 року у справі N 4/52-75
господарського суду Волинської області (суддя Слободян П.Р.)
відмовлено в задоволенні позову ТОВ шляхово-ремонтно-будівельного
управління "Серпантина" до акціонерного товариства відкритого типу
"Волиньрембуд" про визнання права власності на майно - сукупні
валові активи цілісного майнового комплексу.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
10.10.2006 року (судді: Кузь В.Л., Юркевич М.В., Городечна М.І.)
вищевказане рішення господарського суду скасоване і прийнято нове
рішення: позовні вимоги задовольнити.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального
та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі
рішення господарського суду.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги,
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановив та зазначив апеляційний господарський суд, що
01.09.2003 року сторони уклали договір (а.с.11-12), відповідно до
п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність
покупцю сукупні валові активи цілісного майнового комплексу -
шляхово-ремонтно-будівельного управління АТВТ "Волиньрембуд", що
знаходиться за адресою: м. Луцьк, пров. Дорожний, 4.
Вартість вказаних активів, відповідно до п. 2.1 даного
договору становить 448900,00 грн., які ТОВ "Серпантина"
зобов'язалось сплатити до 31.12.2004 року.
Відповідно до п. 3.1. договору від 01.09.2003 року право
власності на майно переходить до покупця з моменту підписання
даного договору та підтверджується актом прийому-передачі, що є
невід'ємною частиною даного договору.
Акт приймання-передачі основних засобів був підписаний
представниками сторін за договором також 01.09.2003 року.
Отже, відповідно до вищенаведеного, до
ТОВ шляхово-ремонтно-будівельного управління "Серпантина" перейшло
право власності на всі активи купівля-продаж яких є предметом
договору від 01.09.2003 року, укладеного сторонами по даній справі
та які зазначені у акті приймання-передачі основних засобів від
01.09.2003 року.
Підтвердженням даного висновку господарського суду
апеляційної інстанції є норма ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР ( 1540-06 )
(чинного на час укладення договору купівлі-продажу сукупних
валових активів цілісного майнового комплексу АТВТ "Волиньрембуд"
та підписання акта приймання-передачі), згідно з якою право
власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі
речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частково вказана обставина відображена і в самому договорі,
відповідно до п. 6.4. якого при достроковому розірванню договору
незалежно від причин майно, на суму сплачених коштів, поверненню
не підлягає.
При цьому, як встановлено рішенням господарського суду
Волинської області у справі N 7/118-91 від 20.12.2005 року
(а.с.15-16), яке вступило в законну силу, позивачем по даній
справі за матеріальні цінності, що були йому передані відповідно
до умов вищезгаданого договору, було проведено часткову оплату на
суму 43000 грн. У зв'язку з цим рішенням господарського суду
Волинської області у справі N 7/118-91 від 20.12.2005 року договір
від 01.09.2003 року був розірваний.
Разом з цим, Львівський апеляційний господарський суд
зазначає, що правовими наслідками розірвання договору, відповідно
до ч. 5 ст. 653 ЦК України ( 435-15 ), є лише право кредитора
вимагати відшкодування збитків, а не вимагати повернення того, що
було виконане сторонами до моменту розірвання договору, якщо інше
не встановлено законом або договором (ч. 4 ст. 653 ЦК України).
При цьому ні чинне законодавство, ні умови договору від
01.09.2003 року, укладеного між сторонами у даній справі, жодних
застережень щодо можливості застосовувати правовий інститут
реституції в даних правовідносинах не містять.
Відповідно до цього Львівський апеляційній господарський суд
вважає, що з моменту підписання договору викупу сукупних валових
активів цілісного майнового комплексу АТВТ "Волиньрембуд" та акта
їх приймання-передачі сторонами у позивача виникло право власності
на усі активи ВАТ "Волиньрембуд", перелік яких встановлений в акті
приймання-передачі основних засобів акціонерного товариства
відкритого типу "Волиньрембуд" (а.с.12).
Однак, такий висновок суду є передчасним, оскільки
апеляційним судом не в повній мірі з'ясовано характер
правовідносин, що склались між сторонами, та не дано відповідної
правової оцінки тому факту, що визнаючи договір розірваним, судом
не з'ясовано які правові наслідки у зв'язку з цим виникли для
сторін, так як в рішенні суду від 20.12.2005 р. по справі
N 7/118-91 вони не визначені.
Також попередні судові інстанції посилаючись на додаток до
договору від 01.09.2003 р. - акт про передачу майна не з'ясували
коли був складений даний акт, оскільки дата на ньому відсутня.
Згідно доводів та пояснень відповідача майно фактично
позивачу не передавалось, однак попередні судові інстанції також
не з'ясували чи передавалось майно фактично і коли це відбулося,
що має суттєве значення для правильного вирішення справи.
Судом першої інстанції також не дана фактична правова оцінка
умовам договору, зокрема п. 6.4. договору. Наведене свідчить про
неповне з'ясування обставин справи та неправильне застосування
норм матеріального права, а тому оскаржувана постанова
апеляційного господарського суду та рішення місцевого
господарського суду підлягають скасуванню.
Згідно ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція
не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішення або постанові господарського суду, чи
відхилені ним або додатково перевіряти докази, тому матеріали
справи підлягають направленню на новий розгляд до місцевого
господарського суду.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Волинської області від
18.07.2006 року та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 10.10.2006 року у справі N 4/52-75
скасувати, а матеріали справи передати суду першої інстанції для
нового розгляду.
Головуючий, суддя Л.Невдашенко
Судді М.Михайлюк
Н.Дунаєвська



on top