Document v2237600-05, current version — Adoption on February 22, 2005

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.02.2005 Справа N 5/2237-23/271
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 14.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого, Н. Волковицької Г. Фролової за участю представників: позивача Рукодій Є.С. - дов. від 22.02.2005 р. відповідача Кушнір Т.В. - дов. від 18.05.2004 р. Козленко С.А. - дов. від 22.09.2004 р. Даниленко О.В. - дов. від 21.02.2005 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у м. Львові на постанову від 07.09.2004 р. Львівського апеляційного
господарського суду у справі N 5/2237-23/271 господарського суду Львівської
області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Науково-виробниче підприємство "Гетьман" до - Державної податкової інспекції у м. Львові - Управління Державного казначейства у Львівської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у
м. Львові від 30.06.2004 р. N 582320/0/12851 і N 572320/0/12852 та
стягнення 15319430 грн. бюджетної заборгованості з податку на
додану вартість В С Т А Н О В И В:
ТОВ "НВП "Гетьман" звернулось з позовом до господарського
суду Львівської області про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень ДПІ у м. Львові від 30.06.2004 р.: - N 582320/0/1285 про визначення за непрямими методами
податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі
360998 грн. та застосування фінансових санкцій у розмірі
108299 грн.; - N 572320/0/12852 про виявлення завищення суми бюджетного
відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 15319430 грн.
за березень 2004 р.; та стягнення 15319430 грн. бюджетної заборгованості з податку
на додану вартість за березень 2004 р.
Підставою прийняття оспорюваних податкових повідомлень рішень
є акт від 30.06.2004 р. N 58/23-4/31804036 про результати
документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності
внесення до бюджету сум податку на додану вартість ТОВ "НВП
"Гетьман" за березень 2004 р.
Зокрема, а акті перевірки зазначено, що в порушення вимог
підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) та вимог пункту 5.1 статті 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР )
ТОВ "НВП "Гетьман" безпідставно включило до складу податкового
кредиту суму податку на додану вартість у березні 2004 р. в сумі
15680428 грн., що спричинило завищення суми податку на додану
вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету на 15319430 грн. та
заниження податкового зобов'язання на 360998 грн.
Вказане, на думку перевіряючих, виникло у зв'язку з тим, що
позивачем не надано розрахунку рівня договірної ціни, тобто не
обґрунтовано рівень ціни придбання програмно-технічного комплексу,
визначену в договорі N 05/02 від 05.02.2004 р., укладеного ТОВ
"НВП "Гетьман" з ТОВ "ЗБК "ІНКОМ", посилаючись при цьому на
приписи підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
Рішенням господарського суду Львівської області від
17.08.2004 р. (суддя Поліщук В.Ю. ) позовні вимоги задоволені
повністю, а саме визнані недійсними податкові повідомлення-рішення
ДПІ у м. Львові від 30.06.2004 р. N 582320/0/12851 і
N 572320/0/12852 та стягнуто з Державного бюджету на користь
позивача 15319430 грн. бюджетної заборгованості з податку на
додану вартість за березень 2004 р.
Судові витрати покладені на ДПІ у м. Львові.
Мотивуючи рішення, господарський суд зазначив про доведеність
того факту, що за наслідками господарської діяльності позивача у
березні 2004 р. різниця між загальною сумою податкових зобов'язань
та сумою податкового кредиту мала від'ємне значення у сумі
15319430 грн.
Підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) передбачено, що у разі
коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з
підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума
підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету
України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного в
цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю.
Платник податку має право у будь-який момент після виникнення
бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про
стягнення коштів бюджету.
Крім того, приймаючи рішення, суд дійшов висновку, що
відповідно до приписів Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (в редакції, що діяла на момент
вчинення операцій, які стали наслідком визначення відповідачем
податкового зобов'язання позивачу), звичайна ціна, як справедлива
вартість товарів, на підставі якої здійснюється розрахунок бази
оподаткування, підлягає застосуванню лише у певних випадках, як то
операції з пов'язаними особами, особливості оподаткування яких
вказані в пункті 7.4 статті 7 вказаного Закону.
При цьому, суд окремо визначив про те, що ні в акті
перевірки, ні в матеріалах справи не має обґрунтування підстав для
застосування до операцій, здійснених позивачем, інституту
звичайних цін, чого також не передбачено й в нормі пункту 5.1
статті 5 вказаного Закону ( 334/94-ВР ), на який посилався
відповідач.
Поряд з цим, суд не прийняв посилання відповідача на вимоги
статті 12 Закону України "Про Державний бюджет України на
2004 рік" ( 1344-15 ), посилаючись на приписи Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ).
За апеляційною скаргою ДПІ у м. Львові Львівський апеляційний
господарський суд переглянув рішення господарського суду
Львівської області від 17.08.2004 р. в апеляційному порядку і
постановою від 07.09.2004 р. залишив його без змін з тих же
підстав.
ДПІ у м. Львові подала до Вищого господарського суду України
касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 07.09.2004 р., в якій просить рішення та
постанову у даній справі скасувати, у задоволенні позовних вимог
відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне
застосування судом норм матеріального права, а саме Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) щодо порядку
відшкодування податку на додану вартість з урахуванням приписів
підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
На думку заявника, за приписами підпунктів 1.20.1, 1.20.8
пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) дана норма надає право податковому
органу провести визначення звичайної ціни договору та зобов'язує
податковий орган довести невідповідність ціни договору рівню
звичайної ціни.
При цьому такий обов'язок покладається на податковий орган
лише у випадках, визначених цим Законом ( 334/94-ВР ). Поряд з
тим, законодавець у підпункті 1.20.8 пункту 1.20 статті 1
вказаного Закону вичерпно вказує, що при проведенні перевірки
платника податку податковий орган має право надати запит, а
платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.
Крім того, ДПІ у м. Львові у касаційній скарзі посилається на
те, що судоми при розгляді даної справи помилково не були
враховані вимоги статті 12 Закону України "Про Державний бюджет
України на 2004 рік" ( 1344-15 ) щодо погашення простроченої та не
відшкодованої заборгованості шляхом її оформлення облігаціями
внутрішньої державної позики.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх у
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція
виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Як вбачається з акта перевірки, та встановлено судом першої
та апеляційної інстанції, в даному випадку спірні правовідносини
виникли між сторонами стосовно визначення правомірності віднесення
позивачем до податкового кредиту у березні 2004 р. податку на
додану вартість у сумі 17750000 грн. на підставі податкових
накладних N 3 від 12.02.2004 р. та N 4 від 22.03.2004 р.,
виписаних ТОВ "ЗБК "ІКОМ" за договором N 05/02 від 05.02.2004 р.,
за яким позивачем були придбані програмно-технічні комплекси
"Реверс" у кількості 15 штук на загальну суму 94500000 грн.,
вартістю 5250000 грн. за один комплекс.
В даному випадку, на думку ДПІ у м. Львові, відповідно до
підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), справедливою
ціною, тобто звичайною ціною програмно-технічного комплексу
"Реверс", є ціна, яка склалася на ринку ідентичних товарів, а саме
23190,58 грн., визначена Львівською Торгово-Промисловою палатою.
Застосування позивачем в даному випадку договірної ціни,
замість звичайної призвело, на думку ДПІ у м. Львові, до завищення
валових витрат у 1 кварталі 2004 р. на суму 78402141 грн. і як
наслідок - до безпідставного включення до податкового кредиту в
березні 2004 р. податку на додану вартість у розмірі
15680428,26 грн., у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких не
відноситься до валових витрат.
Ухвалюючи судові рішення, суди першої та апеляційної
інстанції вказані доводи ДПІ у м. Львові визнали необґрунтованими
та такими, що не знайшли свого підтвердження під час судового
розгляду.
Судова колегія погоджується з таким висновком, виходячи з
наступного.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР )
(в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) об'єктом
оподаткування, зокрема, є операції з продажу товарів (робіт,
послуг) на митній території України.
За приписами пункту 1.4 цього Закону ( 168/97-ВР ), продаж
товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами
купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими
договорами, які передбачають передачу права власності на такі
товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також
операції з безоплатного надання товарів та операцій з передачі
майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря
(лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди
(лізингу) або надання майна згідно з будь-якими іншими договорами,
умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права
власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Згідно із пунктом 4.1 вказаного Закону ( 168/97-ВР ), база
оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
визначається виходячи з їх договірної (контрактної вартості,
визначеної за вільними або врегульованими цінами (тарифами) з
урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших
загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за
винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів
(робіт, послуг)згідно з законами України з питань оподаткування.
До складу договірної ціни (контрактної) вартості включаються
будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних
активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем
або через будь-яку третю особу в зв'язку к компенсацією вартості
товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким
платником податку.
При цьому, зміст вказаних норм не пов'язує визначення
договірної ціни з урахуванням звичайних цін.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що
відповідно до пункту 1.12 статті 1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) звичайні ціни розуміються і
застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ).
За приписами підпункту 1.20.8 пункту 1.2 статті 1 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР )
обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню
звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на
податковий орган у порядку, встановленому законом.
Отже, відповідно до приписів Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (в редакції, що
діяла на момент вчинення операцій, які стали наслідком визначення
відповідачем податкового зобов'язання позивачу), звичайна ціна, як
справедлива вартість товарів, на підставі якої здійснюється
розрахунок бази оподаткування, підлягає застосуванню лише у певних
випадках визначених Законом, як то наприклад операції з
пов'язаними особами, особливості оподаткування яких вказані в
пункті 7.4 статті 7 вказаного Закону.
Проте, під час судового розгляду суд першої та апеляційної
інстанції окремо визначили про те, що ні в акті перевірки ні в
матеріалах справи не має обґрунтування підстав для застосування до
операцій, здійснених позивачем інституту звичайних цін, чого також
не передбачено й в нормі пункту 5.1 статті 5 вказаного Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) на
який посилався відповідач.
На підставі приписів підпункту 7.7.1 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) суми податку, що
підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету,
визначаються як різниця між загальною сумою податкових
зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів
(робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового
кредиту звітного періоду.
Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) у разі, коли за
результатами звітного періоду сума, визначена згідно з
підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума
підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету
України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Частиною 5 підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 зазначеного
Закону ( 168/97-ВР ) передбачено, що суми, не відшкодовані
платнику податку протягом визначеного строку, вважаються бюджетною
заборгованістю.
Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) бюджетне відшкодування, це сума,
що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з
надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) підприємства та організації мають право
звертатися до господарського суду згідно з встановленою
підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або
оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
У даній справі підставою позову є порушення передбаченого
законом права позивача на отримання з Державного бюджету України
надмірно сплаченого податку на додану вартість.
Факт проведення розрахунків за придбаний товар, в т.ч податок
на додану вартість у розмірі 17750000 грн. підтверджується
наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями і не
спростовується відповідачем.
За даної обставини платник податку має право, на підставі
частини 5 пункту 7.7.3 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) у будь-який момент після виникнення
бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про
стягнення коштів бюджету, що свідчить про обґрунтованість позовних
вимог щодо стягнення заявленої суми бюджетної заборгованості з
податку на додану вартість.
Щодо посилання податкової інспекції на незастосування судом
статті 12 Закону України "Про Державний бюджет України на
2004 рік" ( 1344-15 ), згідно якої погашення простроченої
бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, яка виникла
станом на 1 листопада 2003 року і не відшкодована на 1 січня
2004 року, може бути здійснено шляхом її оформлення облігаціями
внутрішньої державної позики з терміном обігу п'ять років, то
колегія суддів зазначає, що в силу норми підпункту 7.7.3
пункту 7.7. статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ), яка кореспондується з вимогою статті 19
Конституції України ( 254к/96-ВР ), платник податку самостійно
обирає спосіб відшкодування з державного бюджету бюджетної
заборгованості, про що зазначається у податковій декларації за
відповідний звітний період.
При цьому також необхідно зазначити, що відповідно до
"Основних умов випуску облігацій внутрішньої державної позики для
погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на
додану вартість", затверджених постановою Кабінету Міністрів
України від 25.12.2003 р. N 2014 ( 2014-2003-п ), основні умови
випуску облігацій є публічною пропозицією платникам податку щодо
оформлення простроченої бюджетної заборгованості з податку на
додану вартість, яка утворилась на 1 листопада 2003 р. і не
відшкодована до 1 січня 2004 р., облігаціями внутрішньої державної
позики.
Відповідно до пункту 11 Порядку випуску, обігу, погашення
облігацій внутрішньої державної позики із строком обігу п'ять
років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від
25.12.2003 р. N 2014 ( 2014-2003-п ) "Про випуск облігацій
внутрішньої позики для погашення простроченої бюджетної
заборгованості з податку на додану вартість" передбачено, що
відшкодування здійснюється при наявності заяви про погашення
простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану
вартість.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на
додану вартість при умовах та у спосіб, передбачений статтею 12
Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік"
( 1344-15 ), може бути здійснено лише за згодою платника податку.
Отже, у даній справі позивачем заявлені вимоги, які за своїм
змістом відповідають матеріально-правовим способам захисту
порушеного права, визначеним законом.
Керуючись статтями 111-7, пунктом 1 статті 111-9,
статті 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ), Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Львівської області від
17.08.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 07.09.2004 р. у справі N 5/2237-23/271 господарського
суду Львівської області - залишити без змін, а касаційну скаргу
ДПІ у м. Львові - без задоволення.



on top