Document v017p710-09, valid, current version — Revision on July 14, 2009, on the basis - va46u710-09

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним поданням
Президента України щодо відповідності
Конституції України (конституційності)
Закону України "Про внесення змін до деяких
законів України щодо повноважень
Конституційного Суду України,
особливостей провадження у справах
за конституційними зверненнями та недопущення
зловживань правом на конституційне подання",
частин першої, другої статті 6, частин третьої,
четвертої статті 44, пункту 3 частини першої,
частини другої статті 45, частини другої
статті 71, частини третьої статті 73
Закону України "Про Конституційний Суд України",
частини шостої статті 52 Закону України
"Про Кабінет Міністрів України"
(справа про конституційно встановлену
процедуру набрання чинності законом)

м. Київ Справа N 1-35/2009
7 липня 2009 року
N 17-рп/2009
{ Із змінами, внесеними згідно з Ухвалою Конституційного
Суду
N 46-уп/2009 ( va46u710-09 ) від 14.07.2009 }

Конституційний Суд України у складі суддів:
Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого, Бауліна Юрія Васильовича, Вдовіченка Сергія Леонідовича, Головіна Анатолія Сергійовича, Джуня В'ячеслава Васильовича, Дідківського Анатолія Олександровича, Домбровського Івана Петровича - доповідача, Кампа Володимира Михайловича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Мачужак Ярослави Василівни, Нікітіна Юрія Івановича, Стецюка Петра Богдановича, Ткачука Павла Миколайовича, Шишкіна Віктора Івановича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням Президента України щодо відповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) (конституційності) Закону України "Про внесення
змін до деяких законів України щодо повноважень Конституційного
Суду України, особливостей провадження у справах за
конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на
конституційне подання" від 19 березня 2009 року N 1168-VI
( 1168-17 ) (Голос України, 2009 р., 13 травня), частин першої,
другої статті 6, частин третьої, четвертої статті 44, пункту 3
частини першої, частини другої статті 45, частини другої статті
71, частини третьої статті 73 Закону України "Про Конституційний
Суд України" від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР ( 422/96-ВР )
(Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 49, ст. 272) в
редакції Закону України від 19 березня 2009 року N 1168-VI
( 1168-17 ), частини шостої статті 52 Закону України "Про Кабінет
Міністрів України" від 16 травня 2008 року N 279-VI ( 279-17 )
(Відомості Верховної Ради України, 2008 р., N 25, ст. 241) в
редакції Закону України від 19 березня 2009 року N 1168-VI
( 1168-17 ).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне подання Президента України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є
твердження суб'єкта права на конституційне подання про
невідповідність Конституції України ( 254к/96-ВР )
(неконституційність) Закону України "Про внесення змін до деяких
законів України щодо повноважень Конституційного Суду України,
особливостей провадження у справах за конституційними зверненнями
та недопущення зловживань правом на конституційне подання" від
19 березня 2009 року N 1168-VI ( 1168-17 ), зазначених положень
законів України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня
1996 року N 422/96-ВР ( 422/96-ВР ) та "Про Кабінет Міністрів
України" від 16 травня 2008 року N 279-VI ( 279-17 ).
Заслухавши суддю-доповідача Домбровського І.П. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Президент України
- звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати
Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо
повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження
у справах за конституційними зверненнями та недопущення зловживань
правом на конституційне подання" від 19 березня 2009 року
N 1168-VI ( 1168-17 ) (далі - Закон N 1168), частини першу, другу
статті 6, частини третю, четверту статті 44, пункт 3 частини
першої, частину другу статті 45, частину другу статті 71, частину
третю статті 73 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ) від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР ( 422/96-ВР ) в
редакції Закону N 1168 ( 1168-17 ) (далі - Закон N 422), частину
шосту статті 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від
16 травня 2008 року N 279-VI ( 279-17 ) в редакції Закону N 1168
( 1168-17 ) (далі - Закон N 279) такими, що не відповідають
Конституції України ( 254к/96-ВР ), зокрема статтям 8, 22, частині
четвертій статті 94, статті 102, пунктам 15, 22, 31 частини
першої, частині четвертій статті 106, пункту 2 частини третьої
статті 129, статті 147, частині другій статті 148, пункту 1
частини першої статті 150, статтям 151, 152.
Глава держави обґрунтовує своє клопотання так.
У частинах першій, другій статті 6 Закону N 422 ( 422/96-ВР )
передбачено проведення Президентом України консультацій з
Прем'єр-міністром України та Міністром юстиції України щодо
кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України, а також
скріплення Указу Президента України про призначення на посаду
судді Конституційного Суду України підписами Прем'єр-міністра
України та Міністра юстиції України, що, як стверджує суб'єкт
права на конституційне подання, не відповідає пункту 22 частини
першої, частині четвертій статті 106, частині другій статті 148
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону N 422
( 422/96-ВР ) провадження у справі не може бути припинене
внаслідок скасування акта, що є предметом розгляду, органом, який
його видав, у разі, якщо на розгляді зазначеної справи наполягає
один із суб'єктів права на конституційне подання. На думку автора
клопотання, це суперечить статтям 147, 150 Конституція України
( 254к/96-ВР ), згідно з якими юрисдикція Конституційного Суду
України поширюється тільки на чинні нормативно-правові акти.
Частиною четвертою статті 44 Закону N 422 ( 422/96-ВР )
визначено, що у справах за конституційними поданнями Президента
України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
актів Кабінету Міністрів України відкликання конституційного
подання не допускається. Глава держави наголошує, що встановлення
лише для одного із суб'єктів права на конституційне подання -
Президента України - заборони відкликати свої конституційні
подання щодо конституційності актів Кабінету Міністрів України
порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу,
закріплений у пункті 2 частини третьої статті 129 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 45 Закону N 422
( 422/96-ВР ) підставою для відмови у відкритті провадження у
справі в Конституційному Суді України є наявність рішення
Конституційного Суду України щодо конституційності аналогічного за
змістом та юридичною силою акта, ухвали про відмову у відкритті
провадження або ухвали про припинення провадження щодо такого
акта. Президент України вважає, що ця норма не відповідає статтям
8, 22, 102, 147, 151 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та порушує
право суб'єкта права на конституційне подання, що вбачається з
пункту 1 частини першої статті 150, статті 152 Конституція України
( 254к/96-ВР ), стосовно оскарження до Конституційного Суду
України будь-якого чинного акта, якщо такий акт, на думку суб'єкта
права на конституційне подання, не відповідає їй.
Згідно з частиною другою статті 71 Закону N 422 ( 422/96-ВР )
конституційне подання Президента України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) акта Кабінету Міністрів України
може направлятися до Конституційного Суду України не пізніше
п'ятнадцяти днів з дня набрання чинності цим актом, що, як
стверджує глава держави, суперечить пункту 15 частини першої
статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Автор клопотання також вказує, що частина третя статті 73
Закону N 422 ( 422/96-ВР ) не відповідає частині другій статті 152
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Президент України вважає, що частина шоста статті 52 Закону
N 279 ( 279-17 ) суперечить частині третій статті 8, частині
другій статті 102, пункту 15 частини першої статті 106, статтям
147, 150, 151, 152 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ).
Суб'єкт права на конституційне подання наголошує, що при
офіційному оприлюдненні та опублікуванні Закону N 1168 ( 1168-17 )
була порушена встановлена Конституцією України ( 254к/96-ВР )
процедура набрання законом чинності, оскільки Закон N 1168
( 1168-17 ) опубліковано в газеті "Голос України" від 13 травня
2009 року N 85 без підписання Головою Верховної Ради України
всупереч частині четвертій статті 94 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
2. Свої позиції щодо предмета конституційного подання
висловили Комітет Верховної Ради України з питань правової
політики, юридичний факультет Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, Одеська національна юридична
академія.
3. Конституційний Суд України, вирішуючи поставлені в
конституційному поданні питання, виходить з такого.
3.1. Згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР )
Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів
Конституційного Суду України; Президент України, Верховна Рада
України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів
Конституційного Суду України (пункт 26 частини першої статті 85,
пункт 22 частини першої статті 106, частини перша, друга статті
148) ( 254к/96-ВР ).
Закон N 422 ( 422/96-ВР ) був прийнятий 16 жовтня 1996 року
на підставі статті 153 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
У частині першій статті 6 Закону N 422 ( 422/96-ВР )
передбачено, що Президент України проводить консультації з
Прем'єр-міністром України та Міністром юстиції України щодо
кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України.
Призначення третини складу Конституційного Суду України за
Основним Законом України ( 254к/96-ВР ) належить до повноважень
Президента України (пункт 22 частини першої статті 106, частина
друга статті 148) ( 254к/96-ВР ). У Конституції України
( 254к/96-ВР ) реалізація Президентом України цього
конституційного повноваження не обумовлюється проведенням
консультацій.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово
наголошував, що повноваження Президента України - його права і
обов'язки - у сфері здійснення державної влади визначені Основним
Законом України ( 254к/96-ВР ).
Так, у рішеннях Конституційного Суду України від 10 квітня
2003 року N 7-рп/2003 ( v007p710-03 ) у справі про гарантії
діяльності народного депутата України зазначено, що "повноваження
Президента України вичерпно визначені Конституцією України
( 254к/96-ВР ), а це унеможливлює прийняття законів, які
встановлювали б інші його повноваження (права та обов'язки)"
(абзац тринадцятий пункту 2 мотивувальної частини); від 7 квітня
2004 року N 9-рп/2004 ( v009p710-04 ) у справі про Координаційний
комітет - що "повноваження Верховної Ради України, як і
повноваження Президента України, визначаються Конституцією України
( 254к/96-ВР ) (статті 85, 106)" (абзац другий підпункту 4.2
пункту 4 мотивувальної частини); від 16 травня 2007 року
N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ) у справі про звільнення судді з
адміністративної посади - що "відповідно до пункту 31 частини
першої статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) повноваження
Президента України визначаються лише Основним Законом України
( 254к/96-ВР )" (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини).
Таким чином, як вбачається з пункту 31 частини першої статті
106 Конституції України ( 254к/96-ВР ), в якому передбачено
здійснення Президентом України й інших, крім перелічених у цій
статті, повноважень, визначених Конституцією України
( 254к/96-ВР ), законами України не можуть встановлюватися
будь-які повноваження глави держави, за винятком тих, що визначені
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), як і певні обмеження цих
повноважень, оскільки вони також повинні закріплюватися
безпосередньо Конституцією України ( 254к/96-ВР ).
Враховуючи те, що Конституція України ( 254к/96-ВР ) не
передбачає здійснення Президентом України попередніх консультацій
з Прем'єр-міністром України та Міністром юстиції України щодо
кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України,
Конституційний Суд України дійшов висновку, що частина перша
статті 6 Закону N 422 ( 422/96-ВР ) не відповідає частині першій
статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
3.2. У частині другій статті 6 Закону N 422 ( 422/96-ВР )
встановлено, що призначеною на посаду судді Конституційного Суду
України вважається особа, про призначення якої видано Указ
Президента України, скріплений підписами Прем'єр-міністра України
та Міністра юстиції України. Зазначена процедура, зокрема вимога
скріплення такого Указу Президента України підписами
Прем'єр-міністра України та Міністра юстиції України, відповідала
частині четвертій статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в
редакції від 28 червня 1996 року.
Однак Законом України "Про внесення змін до Конституції
України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV ( 2222-15 ) (далі -
Закон N 2222) було внесено ряд змін до Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Згідно з частиною четвертою статті 106 Конституції України
( 254к/96-ВР ) в редакції Закону N 2222 ( 2222-15 ) акти
Президента України, видані в межах повноважень, передбачених
пунктами 5, 18, 21, 23 статті 106 Основного Закону України
( 254к/96-ВР ), скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і
міністра, відповідального за акт та його виконання. Таким чином,
згідно з Законом N 2222 ( 2222-15 ) пункт 22 частини першої статті
106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не включено до переліку
пунктів, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Оспорювані положення частини другої статті 6 Закону N 422
( 422/96-ВР ) щодо вимоги скріплення Указу Президента України
підписами Прем'єр-міністра України та Міністра юстиції України не
були приведені Верховною Радою України у відповідність із
положеннями частини четвертої статті 106 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (у редакції Закону N 2222) ( 2222-15 ). Оскільки
приписи стосовно вимоги скріплення Указу Президента України
підписами Прем'єр-міністра України та Міністра юстиції України не
відповідають частині четвертій статті 106 Конституція України
( 254к/96-ВР ), є підстави визнати їх неконституційними.
4. За твердженням суб'єкта права на конституційне подання,
при офіційному оприлюдненні та опублікуванні Закону N 1168
( 1168-17 ) було порушено встановлену Конституцією України
( 254к/96-ВР ) процедуру набрання ним чинності. Автор клопотання
вважає, що для офіційного оприлюднення та набрання законом
чинності обов'язковим є підпис Голови Верховної Ради України
замість підпису Президента України. Отже, глава держави розмежовує
правове значення підписання закону Головою Верховної Ради України
відповідно до частини першої статті 94 Конституції України
( 254к/96-ВР ) та підписання згідно з частиною четвертою цієї
статті.
4.1. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 88
Конституції України ( 254к/96-ВР ) Голова Верховної Ради України
підписує акти, прийняті Верховною Радою України. За правовою
позицією Конституційного Суду України акти Верховної Ради України
- це рішення Верховної Ради України з питань, віднесених до її
компетенції, тобто документи, що приймаються встановленою
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) кількістю голосів народних
депутатів України у формі, насамперед, законів і постанов (абзац
шостий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду
України від 14 жовтня 2003 року N 16-рп/2003) ( v016p710-03 ). У
цих актах закріплюється волевиявлення парламенту, а підпис Голови
Верховної Ради України під текстом закону засвідчує відповідність
його змісту прийнятого органом законодавчої влади рішення,
дотримання встановленої Конституцією України ( 254к/96-ВР )
процедури під час прийняття закону, зокрема прийняття законів
необхідною кількістю голосів від конституційного складу Верховної
Ради України.
За Конституцією України ( 254к/96-ВР ) Голова Верховної Ради
України підписує прийнятий закон і невідкладно направляє його
Президентові України; Президент України має право вето щодо
прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про
внесення змін до Конституції України) ( 254к/96-ВР ) з наступним
поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України зі
своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями (частини
перша, друга статті 94, пункт 30 частини першої статті 106)
( 254к/96-ВР ).
У частині четвертій статті 94 Основного Закону України
( 254к/96-ВР ) встановлено вимогу стосовно повторного прийняття
закону Верховною Радою України не менш як двома третинами від її
конституційного складу, що поширюється лише на закони, пропозиції
Президента України до яких повністю або частково відхилені. Ця ж
вимога стосується і прийняття закону в цілому. Отже, якщо
пропозиції Президента України до закону у пропонованій ним
редакції враховано повністю, повторного прийняття закону не менш
як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради
України не вимагається. У разі коли пропозиція Президента України
про відхилення закону в цілому не підтримана парламентом, повторне
прийняття закону здійснюється в цілому (долання вето).
Навіть якщо всі пропозиції Президента України відхилено, і
закон текстуально залишається незмінним, він має бути прийнятий
повторно шляхом голосування народними депутатами України кількістю
голосів, визначеною у частині четвертій статті 94 Конституція
України ( 254к/96-ВР ), оскільки результати останнього голосування
скасовано у зв'язку із застосуванням Президентом України права
вето щодо оспорюваного закону. За таких обставин датою прийняття
закону слід вважати дату його остаточного голосування за
результатами повторного розгляду. Саме ця дата повинна бути
вказана при оприлюдненні закону та його опублікуванні.
Якщо Президент України не підписав такий закон у визначений
строк, обов'язок офіційного оприлюднення покладається на Голову
Верховної Ради України, який опубліковує закон за своїм підписом
невідкладно (друге речення частини четвертої статті 94 Конституції
України) ( 254к/96-ВР ).
Згідно з частиною п'ятою статті 94 Конституції України
( 254к/96-ВР ) закон набирає чинності через десять днів з дня його
офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом,
але не раніше дня його опублікування. { Абзац шостий підпункту 4.1
пункту 4 мотивувальної частини із змінами, внесеними згідно з
Ухвалою Конституційного Суду N 46-уп/2009 ( va46u710-09 ) від
14.07.2009 }
Таким чином, офіційне оприлюднення, опублікування закону є
конституційно встановленою процедурою, необхідною для набрання ним
чинності.
4.2. Закон N 1168 ( 1168-17 ) парламент прийняв 19 березня
2009 року. Голова Верховної Ради України підписав його 25 березня
2009 року і направив Президентові України. Глава держави зі своїми
вмотивованими і сформульованими пропозиціями 8 квітня 2009 року
повернув цей закон до Верховної Ради України для повторного
розгляду.
Під час повторного розгляду 14 квітня 2009 року пропозиції
Президента України до Закону N 1168 ( 1168-17 ) Верховна Рада
України відхилила повністю і прийняла його не менш як двома
третинами від її конституційного складу. 17 квітня 2009 року
Голова Верховної Ради України направив Закон N 1168 ( 1168-17 ) на
підпис главі держави, який повернув його до Верховної Ради України
без підпису.
13 травня 2009 року в офіційному друкованому виданні - газеті
Верховної Ради України "Голос України" був опублікований Закон
N 1168 ( 1168-17 ) від 19 березня 2009 року із зазначенням посади
та прізвища Голови Верховної Ради України В.Литвина і позначкою
"публікується відповідно до частини четвертої статті 94
Конституції України ( 254к/96-ВР ).".
З наведеного вбачається, що було опубліковано закон,
ухвалений Верховною Радою України 19 березня 2009 року, щодо якого
відповідно до пункту 30 частини першої статті 106 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) Президент України застосував право вето (з
наступним поверненням на повторний розгляд Верховної Ради
України). Юридичним наслідком застосування права вето є скасування
останніх результатів голосування за нього і відкриття процедури
його повторного розгляду у Верховній Раді України, яка має право
враховувати або не враховувати пропозиції глави держави до закону
і прийняти його знову (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини
Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року
N 11-рп/98 ( v011p710-98 ) у справі щодо порядку голосування та
повторного розгляду законів Верховною Радою України).
Відповідно до частини четвертої статті 94 Конституції України
( 254к/96-ВР ) Голова Верховної Ради України мав підписати та
невідкладно оприлюднити і опублікувати закон, прийнятий Верховною
Радою України не менш як двома третинами від її конституційного
складу під час його повторного розгляду, тобто Закон N 1168
( 1168-17 ), але від 14 квітня 2009 року.
Зазначене свідчить про порушення визначеної частиною
четвертою статті 94 Конституції України ( 254к/96-ВР ) процедури
набрання чинності Законом N 1168 ( 1168-17 ), що згідно з частиною
першою статті 152 Конституції України ( 254к/96-ВР ) є підставою
для визнання його неконституційним.
5. Оскільки Закон N 1168 ( 1168-17 ) визнано неконституційним
в цілому у зв'язку з порушенням встановленої Конституцією України
( 254к/96-ВР ) процедури набрання ним чинності, необхідності у
подальшому розгляді конституційного подання в частині
відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) змін, внесених до
Закону N 422 ( 422/96-ВР ) та Закону N 279 ( 279-17 ), немає.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150,
частинами першою, другою статті 152, статтею 153 Конституція
України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 65, 67, 69, 73 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення Закону України
"Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року
N 422/96-ВР ( 422/96-ВР ) з наступними змінами, а саме:
- частини першої статті 6;
- частини другої статті 6 щодо вимоги скріплення Указу
Президента України підписами Прем'єр-міністра України та Міністра
юстиції України.
2. Визнати таким, що не відповідає Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційним), Закон України "Про внесення
змін до деяких законів України щодо повноважень Конституційного
Суду України, особливостей провадження у справах за
конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на
конституційне подання" від 19 березня 2009 року N 1168-VI
( 1168-17 ).
3. Положення Закону України "Про Конституційний Суд України"
від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР ( 422/96-ВР ) та Закон України
"Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень
Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах
за конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на
конституційне подання" від 19 березня 2009 року N 1168-VI
( 1168-17 ), визнані неконституційними, втрачають чинність з дня
ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ



on top