Document n0041700-94, current version — Adoption on August 3, 1994

                СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ 
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
03.08.1994

(Витяг)
У квітні 1994 р. сім'я М. звернулась до суду з позовом до
подружжя і. про визнання обміну жилого приміщення недійсним,
посилаючись на відсутність письмової згоди на це всіх членів сім'ї
наймача.
Відповідачі пред'явили зустрічний позов до М. про визнання їх
такими, що втратили право користування жилим приміщенням в зв'язку
з вибуттям на інше постійне місце проживання.
Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням
Новотроїцького районного суду від 29 жовтня 1993 р. у позовах
відмовлено.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Херсонського
обласного суду від 16 лютого 1994 р. постановлене рішення без
передачі справи на новий розгляд. Позовні вимоги М. задоволено, а
в зустрічному позові відмовлено.
У протесті заступника Голови Верховного Суду України
ставиться питання про скасування судових рішень та направлення
справи на новий розгляд.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
знайшла, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановляючи нове рішення, не передаючи справи на новий розгляд і
задовольняючи позов М., суд касаційної інстанції виходив з того,
що по справі не вимагається збирання або додаткової перевірки
доказів, обставини справи встановлені судом першої інстанції повно
і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм
матеріального права. Проте з цим погодитись не можна.
Відповідно до роз'яснень, які дав Пленум Верховного Суду
України у пп. 3, 4 постанови від 11 жовтня 1985 р. "Про практику
розгляду судами України цивільних справ у касаційному порядку"
( v0008700-85 ), суд касаційної інстанції згідно з п. 4 ст. 311
ЦПК ( 1503-06 ) може змінювати рішення чи постановлювати нове, не
передаючи справи на новий розгляд лише в разі, коли в справі не
вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини
справи встановлені судом першої інстанції повно і правильно, але
допущено помилку в застосуванні норм матеріального права.
Відмовляючи в задоволенні первісного та зустрічного позовів,
суд першої інстанції встановив і вважав доведеним, що підстав для
визнання недійсним обміну спірного жилого приміщення немає,
оскільки з'ясовано, що обмін проведено з додержанням встановленого
порядку, з письмової згоди на це всіх членів сім'ї наймача і після
обміну М. вибули на інше постійне місце проживання у Полтавську
область.
На порушення вимог ст. 310, ч. 2 ст. 319 ЦПК ( 1503-06 ) і
всупереч зазначеним роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України
суд касаційної інстанції визнав доведеними обставини, що не були
встановлені в рішенні, і постановив нове рішення з підстав, що не
розглядалися судом першої інстанції. Вирішуючи спір про визнання
М. такими, що втратили право користування жилим приміщенням, суди
не перевірили, чи користуються і. з позивачами спірними
приміщеннями за єдиним договором найму, чи є вони належними
позивачами, якщо проживають в жилому приміщенні за окремим
договором найму, і чи можуть вони ставити згадане питання. Тому
судова колегія визнала постановлені в справі рішення такими, що
підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 3 (частина 2), 1995 р.



on top