Document n0011700-94, current version — Adoption on August 17, 1994

    СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 
У Х В А Л А
від 17.08.94

(Витяг)

Т. звернулась з позовом до О. про визнання недійсним договору
купівлі-продажу квартири. Позивачка посилалась на те, що при
укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу 12 січня 1993 р.
К., що діяв на підставі її довіреності як власника згаданої
квартири, вдався до обману її, а, крім того, договір
купівлі-продажу квартири був зловмисною угодою між К. та покупцем
О. За таких обставин просила визнати угоду недійсною. В зустрічному позові О. просила виселити Т. та К. з належної
їй на праві власності вищезгаданої квартири. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Київського міського суду від 13 червня 1994 р. позов
Т. задоволено. Постановлено договір купівлі-продажу квартири,
укладений між К. і О. і посвідчений 12 січня 1993 р. нотаріальною
конторою, визнати недійсним, а сторони повернути в попередній
стан. В задоволенні зустрічного позову О. про виселення
відмовлено. Судом вирішено питання про відшкодування понесених
позивачкою судових витрат. У касаційній скарзі О. просила рішення суду скасувати, а
справу направити на новий розгляд в зв'язку з невірною правовою
оцінкою судом зібраних доказів. Судова колегія Верховного Суду України знайшла, що касаційна
скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги Т. та визнаючи договір
купівлі-продажу квартири недійсним на підставі ст. 57 Цивільного
кодексу ( 1540-06 ), суд виходив з того, що між представником
позивачки К. та покупцем О. укладена зловмисна угода, що
виразилась в продажу квартири за відсутності згоди на те її
власника та за явно заниженою ціною. Ці ж дії з боку К. щодо Т.
суд кваліфікував як обман. Висновки суду достатньо мотивовані й
підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи, - договором
купівлі-продажу спірної квартири від 12 січня 1993 р. за 50000
крб. при її дійсній вартості близько 15 млн. крб., листом К. на
адресу сестри позивачки, показаннями свідків К-ко, Р., В., О-ко,
іншими доказами. У відповідності з ч. 1 ст. 57 Цивільного кодексу ( 1540-06 )
угода, укладена внаслідок обману, зловмисної угоди представника
однієї сторони з другою стороною, може бути визнана недійсною за
позовом потерпілого. За таких обставин суд, з'ясувавши обставини спору,
перевіривши доводи сторін, проаналізувавши зібрані докази, дав їм
належну правову оцінку і постановив в частині позовних вимог Т.
рішення про визнання угоди недійсною та про відмову в зустрічному
позові О. про виселення, що відповідає закону. В той же час, правильно встановивши обставини справи, суд при
застосуванні цивільно-правових санкцій у вигляді повернення сторін
в договорі купівлі-продажу квартири в попередній стан, неправильно
застосував закон. Відповідно до ч. 2 ст. 57 Цивільного кодексу ( 1540-06 ),
якщо угода визнана недійсною з підстав, передбачених ч. 1 цієї
статті, то потерпілому повертається другою стороною все одержане
нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі -
відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або
належне йому), звертається в доход держави, а при неможливості
передати в доход держави майна в натурі - стягується його
вартість. Суд встановив та зазначив в мотивувальній частині рішення, що
50000 крб. за договором купівлі-продажу квартири К. від О.
одержав, однак, Т. не передав. За таких обставин, відповідно до ч.
2 ст. 57 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) суду належало вирішити
питання про повернення спірної квартири її власнику Т., а з К. на
користь держави стягнути 50000 крб. Оскільки судом першої інстанції обставини справи встановлені
повно і правильно, збирання або додаткова перевірка доказів не
потрібна, але допущено помилку в застосуванні норми матеріального
права, є можливим змінити в цій частині рішення суду на підставі
п. 4 ст. 311 ЦПК ( 1503-06 ). Доводи, викладені у касаційній скарзі О. та висловлені її
представником в судовому засіданні, зводилися до твердження, що
продаж квартири узгоджено з її власником, однак, суд зібраним щодо
цього доказам дав невірну оцінку. Ці доводи є необгрунтованими. З матеріалів справи вбачається,
що пояснення про домовленість з Т. про продаж квартири об'єктивно
нічим не підтверджені. В той же час висновки суду про відсутність
такої домовленості підтверджені як письмовими доказами, зокрема
листом К., так і поясненнями свідків Р., К-ко. Безпідставними є і доводи щодо ціни продажу квартири як
такої, що відповідає її дійсній вартості. Зібраним в цій частині
доказам суд дав правильну оцінку і його висновки у судової колегії
не викликають сумніву. При цьому не можуть бути взяті до уваги
посилання на те, що приблизно за таку ж суму, як і продано
фактично, спірна квартира була раніше куплена К., оскільки цей
договір купівлі-продажу ніким не був оспорений і предметом
судового розгляду не був. Інших доводів правового характеру в
касаційній скарзі немає. Керуючись статтями 310, 311 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія
Верховного Суду України рішення Київського міського суду від 13
червня 1994 р. в частині наслідків визнання угоди купівлі-продажу
квартири від 12 січня 1993 р. змінила і постановила повернути цю
квартиру на праві власності Т., з К. на користь держави стягнути
50000 крб. В іншій частині рішення Київського міського суду від 13
червня 1994 р. залишила без зміни.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.



on top