Document n0003700-72, current version — Adoption on July 26, 1972

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИМ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
У Х В А Л А
26.07.72

(Витяг)
Пред'являючи позов про поділ майна, Д. вказувала, що
перебувала з К. у фактичних шлюбних відносинах з 1953 р. по
листопад 1959 р. і в цей період вони за спільні кошти збудували
будинок на виділеній на ім'я останнього земельній ділянці у м.
Ірпіні. На час припинення їх сумісного проживання будівництво було
закінчено на 71 %. Оскільки відповідач не визнає її учасником
спільної власності, позивачка просила визнати за нею право
власності на половину домоволодіння.
Справа судами вирішувалася неодноразово. Останнім рішенням
Ірпінського міського народного суду від 10 лютого 1972 р. позов
задоволено. Ухвалою судової колегії Київського обласного суду від
31 березня 1972 р. це рішення залишено без зміни.
У протесті заступника Голови Верховного Суду УРСР порушується
питання про скасування згаданих судових рішень і направлення
справи на новий розгляд.
Протест підлягає задоволенню з таких підстав. Визнаючи за Д.
право власності на половину домоволодіння, народний суд послався
на те, що сторони в період будівництва проживали однією сім'єю,
мали на меті створити спільну власність на будинок, вели спільне
господарство з єдиним бюджетом, за рахунок якого велося
будівництво. Тому за позивачкою слід визнати право власності на
будинок нарівні з відповідачем. З цих міркувань виходила і судова
колегія обласного суду при залишенні рішення без зміни.
Проте цей висновок не можна визнати обгрунтованим. У
відповідності з чинним законодавством (ст. 22 КпШС ( 2006-07 ),
статті 112, 120 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) учасниками спільної
сумісної власності на будинок може бути подружжя, що нажило
будинок у період шлюбу, або члени колгоспного двору.
У справі ж встановлено, що сторони шлюб не реєстрували. Даних
про те, що спільний будинок був власністю колгоспного двору, у
справі немає. В такому разі за наявності домовленості сторін про
створення спільної власності і згоди виконкому місцевої Ради на
зміну договору на відведення земельної ділянки під забудову могло
йтися про визнання за позивачкою права власності на частину
домоволодіння як за учасницею спільної часткової власності. В
цьому випадку за позивачкою могло бути визнано право власності на
половину домоволодіння, якби суд встановив, що вона витрачала свої
кошти та працю на його будівництво нарівні з відповідачем. У даній
справі суд цієї обставини не з'ясував.
При новому розгляді справи суд має повніше перевірити
фактичні обставини справи, ретельніше з'ясувати характер і розмір
участі позивачки коштами та працею у будівництві спірного будинку
і залежно від встановленого вирішити справу по суті.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.



on top