Рішення Палати у справі "Ікінджісой проти Туреччини"
Рада Європи, Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Decision, Causa, Communique on July 27, 2004
Document 980_330, current version — Adoption on July 27, 2004

                           РАДА ЄВРОПИ 
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Р І Ш Е Н Н Я
27.07.2004

Рішення Палати у справі
"Ікінджісой проти Туреччини"

Комюніке Секретаря Суду
Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив
рішення(1) у справі "Ікінджісой проти Туреччини" (Ikincisoy v.
Turkey) (заява N 26144/95).
--------------- (1) Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини
( 995_004 ), упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення
палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках,
звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої
палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колегія у складі
п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо
тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або
важливе питання загального значення, Велика палата виносить
остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає,
колегія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В
іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом
зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють,
що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на
розгляд Великої палати.
Суд одноголосно П О С Т А Н О В И В: - що було допущено порушення статті 2 (право на життя)
Європейської конвенції з прав людини ( 995_004 ) у зв'язку зі
смертю Мехмета Шаха Ікінджісоя; - що було допущено порушення статті 2 (право на життя) у
зв'язку з непроведенням ефективного розслідування обставин смерті
Мехмета Шаха Ікінджісоя; - що порушення статті 3 (заборона нелюдського чи такого, що
принижує гідність, поводження) допущено не було; - що немає необхідності встановлювати, чи має місце порушення
статті 6 (право на справедливий судовий розгляд); - що порушення пунктів 1, 3, 4 і 5 статті 5 (право на свободу
та особисту недоторканність) стосовно Абдульреззака Ікінджісоя
допущено не було; - що порушення пункту 1 статті 5 стосовно Халіля Ікінджісоя
допущено не було; - що було допущено порушення пунктів 3, 4 і 5 статті 5
стосовно Халіля Ікінджісоя; - порушення статті 8 (право на повагу до приватного і
сімейного життя), статті 9 (право на свободу думки, совісті і
віросповідання) та статті 14 (заборона дискримінації) допущено не
було; - що мало місце порушення статті 13 (право на ефективний
засіб правового захисту); - що було порушено колишню статтю 25 (індивідуальні заяви)
Конвенції, нинішня стаття 34.
Згідно зі статтею 41 Конвенції ( 995_004 ) (справедлива
сатисфакція), Суд присудив спадкоємцям Мехмета Шаха Ікінджісоя
25000 євро за моральну шкоду, завдану їм внаслідок його смерті.
Суд також присудив кожному заявникові по 3500 євро за моральну
шкоду, а Халілю Ікінджісою 4000 євро за моральну шкоду у зв'язку з
перебуванням під поліційною вартою. Він також присудив заявникам
компенсацію за судові витрати в розмірі 15000 євро. (Рішення викладено лише англійською мовою.)
1. Основні факти
Заявники - Абдулреззак Ікінджісой та його син Халіль,
громадяни Туреччини, 1933 і 1974 року народження, відповідно,
проживають у турецькому місті Діярбакир. Їхня заява стосується
обставин смерті Мехмета Шаха Ікінджісоя, який є сином першого
заявника та братом другого заявника. Факти у справі оспорювалися
сторонами.
Заявники стверджували, що вночі 22 листопада 1993 року,
приблизно о 1 годині, на квартиру Абдулреззака Ікінджісоя прибули
працівники поліції у цивільному одязі й почали розпитувати його
про місце перебування його сина. Після цього вони вирушили на
квартиру до його дядька, де і знайшли його. Поки працівники
опитували присутніх у квартирі, пролунали постріли, від яких
загинули один поліцейський та ще одна особа, що була у приміщенні.
Заявників, Мехмета Шаха Ікінджісоя та інших членів сім'ї,
заарештували і відправили до поліційної дільниці в містечку Чарши,
а згодом до "управління швидкого реагування". Дехто з них
стверджує, що бачив Мехмета Шаха Ікінджісоя в цій поліційній
дільниці і чув його крики в згаданому управлінні.
Через кілька днів тримання під вартою заявників звільнили. 6
грудня 1993 року Абдулреззак Ікінджісой звернувся до прокурора при
суді державної безпеки м. Діярбакир з проханням надати відомості
про його сина. Його повідомили, що син помер у сутичці з поліцією
25 листопада 1993 року і що тіло вже поховано. Незважаючи на
вимоги, батькові не дозволили розкрити могилу сина і не дали
дозвіл на проведення розтину. Після того як Абдулреззак Ікінджісой
подав заяву до Європейської комісії з прав людини, його викликали
до Діярбакирської прокуратури, де розпитали про заяву до Комісії
і, як він стверджує, примусили підписати клопотання, в якому він
висловлює бажання відкликати її.
Уряд Туреччини стверджував, що один підозрюваний повідомив їх
про те, що Мехмет Шах Ікінджісой був прихильником і пособником
Робітничої партії Курдистану (РПК), яка була заборонена турецьким
законом як терористична організація. Сили безпеки прибули на
квартиру його батька, а згодом - до його дядька. Під час обшуку
квартири вони знайшли четверо чоловіків, які спали в одній з
кімнат. Коли до них звернулися із запитаннями, один із чоловіків
вистрілив, убивши одного і поранивши ще одного працівника поліції.
Стверджується, що після цього Мехмету Шаху Ікінджісою вдалося
втекти.
Згідно з даними турецької влади, 23 листопада 1993 року в
поліцію надійшов анонімний телефонний дзвінок; анонім повідомив,
що було помічено двох озброєних чоловіків, які ховалися в сараї
поблизу мосту Онґозлу. Коли поліцейські прибули туди, спалахнула
збройна сутичка, яка тривала приблизно 20 хвилин і під час якої
цих двох осіб було вбито. Згодом, завдяки фотографіям із
зображенням їхніх тіл, з'явилася можливість побачити, що один з
них був Мехмет Шах Ікінджісой. Крім того, за даними балістичної
експертизи, зброя, яку знайшли в сараї, відповідала за своїми
характеристиками тій, яку було застосовано в перестрілці на
квартирі Адбулькадира Ікінджісоя попереднього дня.
2. Процедура і склад Суду
Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 19 травня
1994 року і 26 лютого 1996 року оголошено частково прийнятною.
З 28 червня по 2 липня 1999 року делегація від Комісії провела
розслідування у м. Анкарі. 1 листопада 1999 року заяву було
передано до Суду.
Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло
сім суддів: Хосе Касадеваль (Андорра), голова Райт Марусте (Естонія) Станіслав Павловський (Молдова) Лех еарлицький (Польща) Елізабет Фура-Сандстрьом (Швеція) Ліляна Мійович (громадянка Боснії і Герцеговини) Фейяз Ґьольчюклю (Туреччина), суддя ad hoc, а також Майкл О'Бойл, секретар секції.
3. Стислий виклад судового рішення(2)
--------------- (2) Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд
не зобов'язує.
Оскарження
Заявники стверджували, що Мехмет Шах Ікінджісой помер від
катування з боку поліції в управлінні "швидкого реагування". За
їхніми словами, поводження та страждання, яких зазнали члени його
сім'ї внаслідок його загибелі та неможливості дізнатися про
справжні обставини його смерті, становили порушення статей 2 і 3.
Заявники також стверджували, що тримання їх під поліційною вартою
суперечило гарантіям статті 5 Конвенції ( 995_004 ). Крім того,
вони скаржилися на тримання під поліційною вартою чотирьох дітей
Абдулреззака Ікінджісоя, а саме: Хусейна, Макбуле, Нефісе та
Ґаріпшаха Ікінджісой. Посилаючись на статтю 6, вони скаржилися на
непроведення ефективного розслідування обставин смерті їхнього
родича і стверджували, що їх позбавили доступу до суду. За словами
заявників, обшуки, здійснені в їхніх житлах, суперечать вимогам
статті 8, а відсутність у них змоги розкрити могилу рідної їм
людини становить порушення статті 9. Вони стверджували також, що
зазнали дискримінації за ознакою свого курдського походження, на
порушення статті 14. Нарешті, вони зазначали наявність порушення
їхнього права на індивідуальну заяву, що становило порушення
статті 25 Конвенції.
Рішення Суду
Беручи до уваги наявні у нього докази, Суд визнав доведеним,
що 22 листопада 1993 року група працівників поліції з
антитерористичного підрозділу Діярбакирського управління безпеки
провела обшуки з метою арешту Мехмета Шаха Ікінджісоя. Вони
прибули спочатку на батькову квартиру, а потім на квартиру його
дядька, де відбулася перестрілка. Мехмета Шаха Ікінджісоя було
заарештовано того самого дня і застрелено наступного дня, у той
час, коли він перебував під контролем органів влади.
Стаття 2 Конвенції
( 995_004 )
Щодо смерті Мехмета Шаха Ікінджісоя
З огляду на абсолютну відсутність будь-яких доказів, які
свідчили б про взяття Мехмета Шаха Ікінджісоя під варту, Суд
зробив дуже вагомі висновки. Суд знову наголосив, що, враховуючи
загальний контекст ситуації на південному сході Туреччини в той
період, затримання особи (і взяття її під варту), не підтверджене
документально, могло бути обставиною, загрозливою для її життя.
Крім того, розтин, який має вирішальне значення для з'ясування
причин смерті, було проведено з недоліками принципового характеру.
У цьому контексті Суд не може зрозуміти відмову органів влади
передати тіло Мехмета Шаха Ікінджісоя його сім'ї, яка мала намір
клопотати про проведення ретельного розтину.
Внаслідок цієї відмови виявилося неможливим довести "поза
розумним сумнівом", що Мехмет Шах Ікінджісой помер під час сутички
з поліцією. До того ж органи влади не встановили реальних обставин
його загибелі.
Отже, Суд дійшов висновку, що Мехмет Шах Ікінджісой помер за
обставин, які мають наслідком відповідальність Туреччини, і що
немає жодних доказів неминучості цієї смерті. Це означає, що було
допущено порушення статті 2.
Щодо розслідувань, проведених після загибелі Мехмета Шаха
Ікінджісоя
Розслідування, проведені прокурором, хибували за кількома
принциповими позиціями. Суд був вражений тим фактом, яку вагомість
прокурор надавав висновку від 23 листопада 1993 року стосовно
доповіді про інцидент. Цілком очевидно, що прокурор не порівняв
факти, зазначені в цій доповіді, з фотографіями, зробленими у
відповідному приміщенні, і виключив можливість того, що обставини
загибелі Мехмета Шаха Ікінджісоя могли відрізнятися від тих, які
зазначалися у згаданій доповіді; і це - попри той факт, що
заявники привернули його увагу до ймовірності загибелі рідної їм
людини від катування.
Не взявши показань від членів сім'ї покійного, яких також
заарештували того дня, чи від працівників поліції, які були
учасниками згаданої сутички, прокурор зробив висновок про те, що
Мехмет Шах Ікінджісой помер під час цієї сутички.
У висновку за результатами розтину також зазначалося, що
куля, яка влучила в Мехмета Шаха Ікінджісоя, була випущена в нього
ззаду. Вражає те, що прокурор не намагався здобути додаткові
пояснення того, як могло трапитися, що під час інтенсивної
перестрілки потерпілого застрелила особа, яка була позаду нього і,
можливо, стояла над ним. З цього приводу Суд знову звертає увагу
на значні недоліки висновку за результатами розтину.
Зважаючи на ці обставини, Суд дійшов висновку, що проведене
розслідування не можна вважати ефективним, як цього вимагає стаття
2, і тому постановив, що у зв'язку з цим також мало місце
порушення Конвенції ( 995_004 ).
Стаття 3 Конвенції
( 995_004 )
На підставі фотографій тіла Мехмета Шаха Ікінджісоя та
висновку за результатами розтину Суд визнав, що на тілі немає
слідів чи тілесних ушкоджень, які могли б підтверджувати слова
заявників про катування. За цих обставин та зважаючи на свої
висновки за статтею 2, Суд не в змозі зробити висновок про те, що
Мехмет Шах Ікінджісой зазнав катування чи нелюдського або такого,
що принижує гідність, поводження.
Страждання, якого зазнали заявники після згаданих подій, не
можуть бути підставою для висновку про порушення статті 3. Отже,
Суд постановив, що порушення цього положення не було.
Стаття 5 Конвенції
( 995_004 )
Щодо тримання під поліційною вартою Хусейна, Макбуле, Нефісе
та еаріпшаха Ікінджісой
Оскільки заявники не були потерпілими у значенні статті 34
Конвенції ( 995_004 ), вони не можуть порушувати такої скарги.
Пункт 1 (с) статті 5: скарга на свавільний і незаконний арешт
Заявників було заарештовано за підозрою в пособництві та
сприянні РПК, а також у причетності до подій, внаслідок яких
загинув працівник поліції і ще один працівник був поранений. Суд
визнав переконливою наявність розумних і достатніх підстав вважати
заявників причетними до правопорушення, яке стало підставою для
їхнього арешту. Отже, Суд постановив, що порушення пункту 1 (с)
статті 5 допущено не було.
Пункт 3 статті 5: скарга заявників на незабезпечення їхнього
негайного припровадження до судді
Абдулреззак Ікінджісой перебував під поліційною вартою менше
трьох днів. Зважаючи на оперативність, з якою його було звільнено
з-під варти, Суд постановив, що стосовно нього порушення пункту 3
статті 5 допущено не було.
Халіля Ікінджісоя тримали під вартою 11 днів. Навіть
припускаючи, що існував зв'язок між його діяльністю і
терористичною загрозою, Суд не зміг погодитися з тим, що була
необхідність тримання його під вартою протягом 11 днів без
відповідного втручання суду. Тому Суд постановив, що стосовно
нього мало місце порушення пункту 3 статті 5.
Пункт 4 статті 5: відсутність можливості домогтися
невідкладного встановлення судом законності затримання
Враховуючи висновок, зроблений стосовно Абдулреззака
Ікінджісоя при розгляді скарги, поданої з посиланням на пункт 3
статті 5, Суд дійшов висновку, що порушення пункту 4 статті 5
допущено не було. Що стосується Халіля Ікінджісоя, втручання судді
відбулося лише через 11 днів після його арешту. Суд визнав, що
такий тривалий період не відповідає поняттю "без зволікання", а
отже, дійшов висновку про наявність у зв'язку з цим порушення
пункту 4 статті 5.
Пункт 5 статті 5: відсутність можливості домогтися
компенсації за порушення статті 5
З огляду на висновок про відсутність порушення статті 5
стосовно Абдулреззака Ікінджісоя, Суд дійшов висновку, що
порушення пункту 5 статті 5 допущено не було.
У час, про який йдеться у справі, законодавство Туреччини
дозволяло тримати особу під поліційною вартою не довше 15 днів.
Тому вимога компенсації за тримання під поліційною вартою протягом
11 днів не могла бути задоволена національними судами. Відповідно,
Суд дійшов висновку, що також було допущено порушення пункту 5
статті 5 Конвенції ( 995_004 ) стосовно Халіля Ікінджісоя.
Стаття 6 Конвенції
( 995_004 )
На думку Суду, скарги з посиланням на статтю 6 доречніше
розглянути у світлі більш загального зобов'язання за статтею 13.
Тому Суд не вважав за необхідне встановлювати, чи мало місце
порушення статті 6.
Статті 8, 9 і 14 Конвенції
( 995_004 )
Суд, враховуючи подані йому докази, дійшов висновку, що
порушення цих положень Конвенції допущено не було.
Стаття 13 Конвенції
( 995_004 )
Органи влади Туреччини були зобов'язані провести ефективне
розслідування обставин смерті Мехмета Шаха Ікінджісоя. Але жодне з
проведених у цій справі кримінальних розслідувань не можна вважати
таким, що відповідає вимогам статті 13. Таким чином, мало місце
порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ).
Колишня стаття 25 Конвенції
( 995_004 )
Сторони не оспорювали того факту, що 6 червня 1995 року
Абдулреззак Ікінджісой був у прокурора, який, за вказівкою
Директорату з міжнародного права та закордонних справ при
Міністерстві юстиції, розпитував його про його заяву до Комісії.
Отже, Суд визнав, що заявник зазнав опосередкованого й
неправомірного тиску, яким від нього домагалися показань стосовно
своєї заяви, і що це становило втручання у вільне здійснення ним
свого права на індивідуальну заяву. На цій підставі Суд
постановив, що Туреччина порушила свої зобов'язання за колишньою
статтею 25 Конвенції ( 995_004 ).



on top