Справа «Паньків проти України» (Заява № 37882/08)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Decision, Causa, Statement on February 28, 2019
Document 974_d74, current version — Adoption on February 28, 2019

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Паньків проти України»
(Заява № 37882/08)

СТРАСБУРГ
28 лютого 2019 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Паньків проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<…>), Голова,
Габріеле Куцско-Штадлмайер (<…>),
Ладо Чантурія (<…>), судді,
та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 05 лютого 2019 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 37882/08), яку 28 липня 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Роман Сергійович Паньків (далі - заявник).

2. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. М.О. Тарахкало - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 12 квітня 2015 року Уряд було повідомлено про скарги заявника на стверджуване жорстоке поводження з ним під час тримання під вартою у відділі міліції та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим, ненадання своєчасної медичної допомоги, використання для його засудження показань, отриманих під тиском, а також про його скарги на перешкоджання його контактам з родиною та відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Частину заяви було визнано неприйнятною відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду.

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1987 році та тримається під вартою у м. Дрогобичі.

A. Відбування заявником адміністративного арешту та стверджуване жорстоке поводження

6. 06 вересня 2007 року група у масках пограбувала будинок родини Б. у с. Сіде. У незазначені дати в області було вчинено низку аналогічних грабежів.

7. Наприкінці жовтня 2007 року М., родич родини Б., зізнався їм, що брав участь у пограбуванні, оскільки К. та Я., які також брали участь у вчиненні злочину, змусили його це зробити. Він доводив, що не знав інших учасників.

8. 04 грудня 2007 року було порушено кримінальну справу за фактом грабежу.

9. У незазначені дати К. та Я. - а згодом ще три інші особи - були затримані як підозрювані у справі. До затримання за кримінальними обвинуваченнями до всіх було застосовано адміністративний арешт у зв’язку зі стверджуваним чиненням опору працівникам міліції, під час відбування якого вони зізналися у вчиненні розбійного нападу. Один із затриманих Ш. нібито вказав на заявника як на співучасника.

10. 06 лютого 2008 року для перевірки можливої причетності заявника до цього злочину працівники міліції прийшли до нього, коли він знаходився на задньому подвір’ї свого будинку, та наказали йому пройти з ними до відділу міліції. Заявник відмовився та згідно зі складеним працівниками міліції протоколом намагався втекти. Заявника у супроводі батька доставили до Самбірського відділу міліції, де він провів наступну ніч під вартою. Його батька відправили додому.

11. 07 лютого 2008 року приблизно о 10 год. 00 хв. заявника доставили до Дрогобицького відділу міліції, де працівники міліції склали протокол, в якому зазначалося, що заявник вчинив адміністративне правопорушення у зв’язку зі злісною непокорою законному розпорядженню працівників міліції. Вони також склали протокол про адміністративний арешт заявника, в якому зазначалося, що під час його затримання на ньому не було виявлено жодних тілесних ушкоджень. Заявник відмовився підписувати обидва протоколи. Після цього його доставили до Дрогобицького міськрайонного суду, який наклав на нього стягнення у вигляді адміністративного арешту на строк дванадцять днів за злісну непокору законним розпорядженням працівників міліції.

12. Згідно з відповідним протоколом того дня у Самбірському відділі міліції заявник зробив «явку з повинною», в якій зізнався у вчиненні двох розбійних нападів, у тому числі на будинок родини Б. Згідно з цією явкою заявник взяв участь у вчиненні злочину через постійне залякування стверджуваного організатора розбійного нападу К., якому він був винен гроші, та П., друга К., який також брав участь у розбійному нападі. Заявник також зазначив, що не мав жодних скарг до працівників міліції та до нього не застосовувався фізичний або психологічний тиск. Згідно з відповідним протоколом того дня у заявника відібрали пояснення, в яких він підтвердив свою участь у розбійному нападі та надав відповідні деталі щодо обставин злочину.

13. Згідно з твердженнями заявника працівники міліції жорстоко поводилися з ним з метою отримання його зізнавальних показань. Зокрема, після судового засідання Дрогобицького міськрайонного суду 07 лютого 2008 року (див. пункт 11) заявника доставили назад до Дрогобицького відділу міліції. Приблизно о 15 год. 00 хв. працівники цього відділу міліції у присутності своїх колег з Самбірського відділу міліції надягнули на нього наручники у положенні із заведеними за спину руками, штовхали його та били спинкою стільця; коли він попросив про надання захисника, зайшов працівник міліції Ю., який тримав у руках білу ніжку від табуретки. Він поклав заявника на стіл лицем донизу, засунув йому в рот в’язану шапку та почав бити його ніжкою від табурета по голих п’ятах, спричинивши перелом ноги. Щоб зупинити побиття, заявник погодився надати зізнавальні показання та підписав явку з повинною працівникам міліції. Згодом його доставили для допиту до слідчого, у провадженні якого перебувала Справа щодо вчинення розбійного нападу. Він ще раз підтвердив свої зізнавальні показання, оскільки боявся подальшого жорстокого поводження з боку працівників міліції. Перед тим, як його доставили до слідчого, ввечері 07 лютого 2008 року заявника повернули до Самбірського відділу міліції. Звідти його доставили до ізолятора тимчасового тримання Самбірського відділу міліції (далі - Самбірський ІТТ), де він написав розписку, що працівники міліції його не били, а біль у нозі був спричинений випадковим вивертанням ноги на сходах. Згідно з твердженнями заявника такі показання його примусив дати начальник відділу міліції. Він також доводив, що незважаючи на його скарги на сильний біль у нозі, протягом наступних п’яти днів йому не надавалася жодна медична допомога.

14. Згідно з твердженнями Уряду заявник не зазнав жорстокого поводження та добровільно зізнався у вчиненні розбійного нападу на будинок родини Б.

15. Згідно з твердженнями заявника вранці 08 лютого 2008 року його змусили написати ще один документ, який називався «пояснення», продиктований працівниками міліції. У цьому документі він підтвердив свої зізнавальні показання у вчиненні розбійного нападу.

16. 12 лютого 2008 року заявника доставили до Самбірської центральної районної лікарні, де йому діагностували перелом правої ноги та надали необхідну медичну допомогу.

17. Того дня, коли його відпустили з Самбірського ІТТ, заявник написав розписку, що не мав жодних скарг до працівників Самбірського відділу міліції у зв’язку з триманням його під вартою в цій установі.

18. Неодноразово під час адміністративного арешту заявника, зокрема 09, 11 та 12 лютого 2008 року, найнятий родиною заявника 07 лютого 2008 року захисник пані І. безуспішно намагалася побачитися із заявником. Пізно ввечері 12 лютого 2008 року їй вперше вдалося домогтися «короткочасної зустрічі» з ним.

B. Кримінальне провадження щодо заявника

19. 18 лютого 2008 року після закінчення строку адміністративного арешту щодо заявника було порушено кримінальну справу у зв’язку з вчиненням розбійного нападу на будинок родини Б. та, не покинувши приміщення міліції, він був повторно затриманий як підозрюваний у справі. Згідно з протоколом затримання заявника затримали на підставі того, що на нього вказав свідок. Відповідний запис у протоколі свідчить, що заявник виявив бажання побачитися із захисником до першого допиту.

20. Згідно з доводами Уряду того дня заявника допитали як підозрюваного. Він визнав свою вину щодо вчинення розбійного нападу та надав відповідні деталі. Перед допитом заявнику були роз’яснені його процесуальні права, проте він відмовився від свого права на правову допомогу. На наданих Урядом Суду копіях протоколу допиту, відмови від права на правову допомогу та протоколу роз’яснення процесуальних прав є видимі ознаки виправлення дат від руки: з нерозбірливо надрукованої на написану від руки «18» лютого 2008 року.

21. Заявник доводив, що його не допитували 18 лютого 2008 року та він не відмовлявся від свого права на правову допомогу. Він стверджував, що державні органи підробили документи, а задокументований допит, на який вони посилалися, насправді був проведений 07 лютого 2018 року у кабінеті слідчого під час відбування ним адміністративного арешту (див. пункт 13).

22. 19 лютого 2008 року за клопотанням заявника пані І. була допущена до провадження як його захисник. Згодом під час провадження заявнику надавали правову допомогу або вона, або ще один захисник, пан М., найнятий батьком заявника.

23. 20 та 25 лютого 2008 року заявника допитали у присутності його захисника. Він заперечив свою вину у вчиненні розбійного нападу та відмовився давати будь-які подальші показання щодо цього.

24. 21 лютого 2008 року Самбірський міськрайонний суд обрав заявнику запобіжний захід у виді взяття під варту до розгляду справи судом.

25. Того дня експерт Самбірського районного відділення судово-медичної експертизи за вказівкою слідчого оглянув заявника з метою встановлення наявності в нього яких-небудь тілесних ушкоджень та, якщо такі були, встановлення їхньої локалізації та механізму утворення, та чи могли вони бути заподіяні внаслідок вільного падіння з висоти його зросту чи падіння на певні предмети. Заявник сказав експерту, що 07 лютого 2008 року його побили у Дрогобицькому відділі міліції, у тому числі ніжкою від табурета. 04 березня 2008 року був складений акт судово-медичної експертизи. У ньому було задокументовано наявність осадження шкіри в ділянках основи перших пальців на обох руках, яке могло бути спричинено дією твердих тупих предметів, можливо, у дату та за обставин, описаних заявником. Тілесне ушкодження було кваліфіковано як легке та нетипове для вільного падіння з висоти зросту людини. Крім того, експерт зазначив, що під час огляду права стопа заявника була у гіпсовій пов’язці, а 04 березня 2008 року рентгенолог Львівського обласного клінічного діагностичного центру дослідив рентгенівський знімок від 12 лютого 2008 року та «не встановив ознак травматичного пошкодження» кісток правої стопи.

26. 31 березня 2008 року заявник відмовився від своїх попередніх зізнавальних показань та заявив, що він обмовив себе у результаті жорстокого поводження з боку працівників міліції та не вчиняв інкримінований йому злочин.

27. 24 квітня 2008 року під час пред’явлення осіб для впізнання потерпіла Б. вказала на заявника як на учасника розбійного нападу на її будинок. Вона стверджувала, що впізнала його по руках та надала відповідні деталі.

28. 04 червня 2008 року заявник повторно заперечив свою участь у розбійному нападі.

29. 06 червня 2008 року досудове слідство було закінчено та Справа щодо заявника і його п’яти стверджуваних співучасників була передана на розгляд до Самбірського міськрайонного суду Львівської області (далі - Самбірський міськрайонний суд). Під час судового розгляду заявник та його стверджувані співучасники свою вину не визнавали та стверджували, що їхні зізнавальні показання про вчинення розбійного нападу були отримані від них працівниками міліції у результаті жорстокого поводження. Вони посилалися на свої тілесні ушкодження, які були виявлені в них невдовзі після їхнього затримання, та кримінальне провадження щодо працівників міліції, яке на той час тривало.

30. 28 грудня 2010 року Самбірський міськрайонний суд визнав заявника та його п’ять співучасників винними у вчиненні розбійного нападу за обтяжуючих обставин та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років з конфіскацією усього належного йому майна. Суд посилався, серед іншого, на зізнавальні показання заявника, надані ним під час досудового слідства, зокрема 07 лютого 2008 року та «під час допиту як підозрюваного», - хоча він відмовлявся від них під час слідства та судового розгляду. Суд відхилив аргумент заявника, що його явка з повинною та надані працівникам міліції зізнавальні показання були отримані у результаті жорстокого поводження. Він зазначив, що згідно з твердженнями заявника після затримання 06 лютого 2008 року його спочатку доставили до Самбірського відділу міліції, а згодом, 07 лютого 2008 року, - до Дрогобицького відділу міліції, де відбулося стверджуване жорстоке поводження. Таким чином, суд дійшов висновку, що «явка з повинною була написана заявником 07 лютого 2008 року у Самбірському відділі міліції до заподіяння йому тілесних ушкоджень». Суд першої інстанції також відхилив твердження співобвинувачених заявника щодо жорстокого поводження з ними працівників міліції. Строк позбавлення волі заявника мав обчислюватися з 06 лютого 2008 року.

31. Заявник подав апеляційну скаргу до Апеляційного суду Львівської області (далі - Львівський обласний суд). Він стверджував, серед іншого, що його вирок ґрунтувався, головним чином, на зізнавальних показаннях, отриманих від нього під тиском, а також показаннях його співобвинувачених, отриманих тим самим способом.

32. 23 листопада 2011 року Львівський обласний суд залишив без змін вирок суду першої інстанції. Стосовно твердження заявника про жорстоке поводження та його заперечення проти використання його зізнавальних показань, отриманих під тиском, суд дійшов висновку, що суд першої інстанції встановив, що заявник надав свої зізнавальні показання у Самбірському відділі міліції до переведення до Дрогобицького відділу міліції, де сталося стверджуване жорстоке поводження. Він також посилався на висновки прокурора Самбірської міжрайонної прокуратури, викладені у його постанові від 07 березня 2008 року, яка не оскаржувалася заявником, та згідно з якою 07 та 12 лютого 2008 року заявник сам заявляв, що підвернув ногу на сходах і не мав жодних скарг до працівників Самбірського відділу міліції (див. пункт 37).

33. Як особисто, так і через свого захисника М., заявник подав касаційні скарги. У своїй касаційній скарзі заявник, головним чином, підтримав аргументи, наведені у попередній скарзі. У зв’язку з цим він наголосив, що Львівський обласний суд посилався на результати слідства щодо його тверджень про жорстоке поводження, проведеного Самбірською міжрайонною прокуратурою, як остаточні та вирішальні, хоча кримінальне провадження за його скаргою на жорстоке поводження все ще тривало. Захисник М. здебільшого оскаржував стверджуваний вибірковий підхід при оцінці доказів та встановленні фактів.

34. 22 січня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій. Він дійшов висновку, що вина заявника була достатньо доведена доказами, у тому числі його власними зізнавальними показаннями. Щодо твердження про жорстоке поводження ВССУ послався на обґрунтування Львівського обласного суду та встановив, що той правильно відхилив твердження у зв’язку з необґрунтованістю. ВССУ аналогічно залишив без задоволення скарги співобвинувачених заявника на жорстоке поводження з ними під час тримання їх під вартою у відділі міліції з метою отримання їхніх зізнавальних показань у вчиненні розбійного нападу на будинок родини Б.

C. Розслідування скарг заявника на жорстоке поводження

35. 14 лютого 2008 року захисник І., діючи за вказівкою родичів заявника, звернулася до Самбірської міжрайонної прокуратури зі скаргою на жорстоке поводження із заявником та клопотала про призначення судово-медичної експертизи. Вона також скаржилася на незаконне перешкоджання начальником Самбірського відділу міліції її побаченням із заявником 09, 11 та 12 лютого 2008 року та надання їй неправдивої інформації щодо його місцезнаходження.

36. 27 лютого та 20 березня 2008 року мати та батько заявника звернулися до Самбірської міжрайонної прокуратури і Генеральної прокуратури України відповідно зі скаргами на жорстоке поводження із заявником під час тримання його від вартою у відділі міліції та ненадання йому працівниками міліції своєчасної медичної допомоги у зв’язку з травмою його ноги. Батько клопотав про призначення судово-медичної експертизи заявника.

37. 07 березня 2008 року у відповідь на скарги захисника І. та матері заявника заступник Самбірського міжрайонного прокурора відмовив у порушенні кримінальної справи щодо начальників Самбірського відділу міліції, Самбірського ІТТ і працівника міліції К. у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину. Він посилався на надані 07 та 12 лютого 2008 року показання заявника, згідно з якими ніхто жорстоко з ним не поводився, а травма його ноги була спричинена випадковим вивертанням її на сходах (див. пункти 13 та 17). Він зазначив, що заявник не скаржився йому на жорстоке поводження одразу після його затримання. Прокурор передав скаргу на жорстоке поводження до Дрогобицької міжрайонної прокуратури для подальшої перевірки. Тією самою постановою прокурор відхилив як необґрунтовані скарги на відсутність медичної допомоги у зв’язку з травмою ноги заявника та твердження про ненадання дозволу його родичам та захиснику на побачення із ним.

38. 26 березня, 09 квітня та 04 червня 2008 року прокурори відмовляли у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на жорстоке поводження. Вони допитали заявника, який підтвердив, що зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції і надав детальний виклад подій 07 лютого 2008 року, як наведено у пункті 13, та працівників міліції, які заперечили будь-яке застосування фізичної сили та психологічного тиску до заявника. Прокурори посилалися на показання працівників міліції та показання заявника від 07 та 12 лютого 2008 року. Вони також зазначили, що заявник не висував жодних скарг під час судового засідання щодо обрання йому запобіжного заходу.

39. 01 квітня 2008 року, 10 травня та 10 липня 2008 року зазначені постанови прокурорів від 26 березня, 09 квітня та 04 червня 2008 року відповідно були скасовані вищестоящими прокурорами як необґрунтовані та передчасні. Прокурори встановили, що проведені перевірки були неповними і низького професійного рівня, та постановили здійснити додаткові слідчі дії.

40. 07 та 23 квітня 2008 року за клопотанням батька заявник пройшов ще одне рентгенологічне обстеження правої ноги. Воно підтвердило наявність у заявника перелому п’ятої плеснової кістки правої ноги.

41. З липня 2008 року по серпень 2010 року у рамках незазначеної кримінальної справи щодо працівників Самбірського відділу міліції було вжито низку слідчих дій для перевірки тверджень заявника про жорстоке поводження. Зокрема, неодноразово допитувались заявник та вказані ним працівники міліції, були проведені відтворення обстановки та обставин події (29 липня та 16 серпня 2008 року) та пред’явлення осіб для впізнання (16 серпня та 17 вересня 2008 року). Заявник детально повторив свій виклад подій та вказав на осіб, які нібито жорстоко поводилися з ним. 17, 18 та 30 вересня 2008 року між заявником та працівниками міліції були проведені очні ставки. Працівники міліції заперечили будь-яке жорстоке поводження.

42. 12 серпня 2008 року допитали травматолога, який оглядав заявника 12 лютого 2008 року. Він підтвердив, що у заявника був перелом ноги, коли його доставили до лікарні, та зазначив, що заявник не відповів на його запитання щодо походження травми.

43. У незазначену дату ще один свідок зазначив, що бачив, як працівники міліції тримали заявника під руки, оскільки у нього була травма ноги. Коли свідок запитав заявника, що сталося з його ногою, заявник нібито відповів: «Я не знаю».

44. 17 вересня 2008 року за розпорядженням прокурора були зроблені контрольні рентгенівські знімки ніг заявника.

45. 21 жовтня 2008 року прокурор постановив експертній комісії Львівського обласного бюро судово-медичних експертиз провести судово-медичну експертизу з метою отримання відповідей на такі питання: чи зазнав заявник травматичних ушкоджень правої стопи та, якщо так, якого ступеня тяжкості були ушкодження, і чи могли вони утворитися за обставин, вказаних заявником під час допиту як свідка і відтворення обстановки та обставин події з його участю? Чи могли тілесні ушкодження утворитися за обставин, вказаних заявником у написаній ним розписці від 07 лютого 2008 року, а саме при вивертанні ноги на сходах? Чи могли тілесні ушкодження бути заподіяні самостійно (умисно чи з необережності), без застосування зовнішньої сили, наприклад, при підвертанні ноги при ходьбі чи бігу? Якими були характерні особливості предмета, який міг бути використаний для спричинення тілесних ушкоджень, та чи могла це бути дерев’яна ніжка від табурета, як стверджував заявник? Чи могли ці тілесні ушкодження бути заподіяні 07 лютого 2008 року (у період з 06 по 12 лютого 2008 року) та, якщо так, в який конкретний день вони були заподіяні? Насамкінець, чи було можливо встановити кількість заподіяних заявнику ударів та їхню послідовність?

46. 28 жовтня 2008 року у висновку експертів було надано такі відповіді на ці запитання: у заявника був перелом п’ятої плеснової кістки правої стопи; тілесне ушкодження могло бути заподіяно на початку лютого 2008 року, як стверджував заявник, проте встановити конкретну дату його заподіяння було неможливо; тілесне ушкодження утворилося від дії тупого предмета та могло бути кваліфіковано за ступенем тяжкості як «легке»; як правило, такий перелом міг бути спричинений в результаті безпосередньої дії на кістку, такої як удар тупим предметом або при падінні на стопу з висоти, проте у випадку заявника, ймовірніше, він утворився від удару по його стопі тупим предметом, таким як дерев’яна ніжка від табурета чи дерев’яний брусок; особливості тілесного ушкодження заявника, які можна було побачити на рентгенівському знімку, не є характерними для випадкового підвертання ноги; надання відповіді на останнє питання було неможливим.

47. 03 серпня 2010 року Дрогобицька міжрайонна прокуратура порушила окреме кримінальне провадження щодо працівників Дрогобицького відділу міліції, на яких вказав заявник, за фактом перевищення службових повноважень у зв’язку зі стверджуваним жорстоким поводженням із заявником. 24 грудня 2010 року після допиту заявника та працівників міліції кримінальну справу було закрито у зв’язку з відсутністю у діях працівників міліції складу злочину.

48. 19 січня 2011 року прокуратура Львівської області скасувала постанову від 24 грудня 2010 року, зазначивши, що необхідно було здійснити ще низку слідчих дій з метою встановлення істини у справі.

49. 21 березня 2011 року слідчий призначив ще одну судово-медичну експертизу заявника комісією експертів з метою отримання відповідей на ті самі запитання, відповіді на які судово-медичні експерти надали 28 жовтня 2008 року (див. пункт 45). На думку прокурора, висновки експертів від 04 березня 2008 року та 28 жовтня 2008 року викликали сумніви щодо їхньої правильності та суперечили документам у матеріалах справи.

50. 23 січня 2012 року комісія експертів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України надала висновок додаткової судово-медичної експертизи. Згідно з висновком у заявника був перелом п’ятої плеснової кістки правої стопи, який з огляду на відсутність зовнішніх ушкоджень в області перелому міг утворитися без застосування зовнішньої сили до заявника, наприклад, при підвертанні ноги при ходьбі чи бігу. Експерти встановили, що тілесне ушкодження не могло утворитися за обставин, описаних заявником, або при падінні з висоти. Вони також зазначили, що садна на обох його руках утворилися від дії тупого предмету, проте у матеріалах справи було недостатньо інформації для визначення характерних особливостей предмета. Експерти дійшли висновку, що обидва тілесні ушкодження могли утворитись у період з 06 по 12 лютого 2008 року, та зазначили, що встановити точну дату було неможливо. Так само неможливо було встановити «кількість ударів та... їхню послідовність».

51. 20 березня 2012 року Дрогобицький міжрайонний прокурор закрив кримінальну справу щодо працівників Дрогобицького відділу міліції. Він посилався на заперечення працівниками міліції будь-якого жорстокого поводження, що підтверджувалося показаннями їхніх колег, показаннями заявника від 07 лютого 2008 року, що він випадково підвернув ногу на сходах, та результатами судово-медичної експертизи від 23 січня 2012 року, які, на думку прокурора, були єдиними достовірними. Заявник не оскаржив цю постанову. Натомість він скаржився на жорстоке поводження під час розгляду кримінальної справи щодо нього (див. пункт 29).

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

52. Відповідні положення Конституції України, Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України наведені, зокрема, в рішенні Суду у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, пункти 121-123, 131, 134 та 138, з подальшими посиланнями, від 21 квітня 2011 року.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З ЖОРСТОКИМ ПОВОДЖЕННЯМ

53. Заявник скаржився на жорстоке поводження з боку працівників міліції, якого він зазнав 07 лютого 2008 року, та непроведення ефективного розслідування на національному рівні у зв’язку з цим. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».

A. Прийнятність

54. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Стверджуване жорстоке поводження працівників міліції із заявником

(a) Доводи сторін

55. Заявник наполягав на тому, що зазнав жорстокого поводження під час тримання його під вартою у відділі міліції та був змушений підписати «явку з повинною», в якій зізнався у вчиненні розбійного нападу на будинок родини Б. Його також змусили написати розписку, що фізичної сили до нього застосовано не було.

56. Посилаючись на медичні докази, заявник зазначив, що отримання тілесних ушкоджень під час перебування під контролем працівників міліції було встановленим фактом. Він також стверджував, що хоча державні органи заперечили застосування до нього сили, вони не навели жодного правдоподібного пояснення щодо походження його тілесних ушкоджень. Вони вибірково посилалися на висновок судово-медичної експертизи від 23 січня 2012 року, не надавши задовільного пояснення щодо результатів попередньої судово-медичної експертизи, яка підтвердила його твердження.

57. Уряд заперечив будь-який зв’язок між жорстоким поводженням із заявником під час тримання його під вартою у відділі міліції та його переломом ноги, пояснивши появу тілесного ушкодження тим, що він випадково підвернув ногу на сходах. При цьому Уряд посилався на розписку заявника, написану у день стверджуваного жорстокого поводження з ним, що він не зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції та підвернув ногу на сходах (див. пункт 13). Уряд також посилався на результати судово-медичної експертизи від 23 січня 2012 року (див. пункт 50).

(b) Оцінка Суду

58. Відповідні принципи практики наведені, зокрема, в рішенні Суду у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-83, 85 та 88-90, від 28 вересня 2015 року з подальшими посиланнями.

59. У цій справі надані сторонами медичні докази переконливо доводять наявність у заявника невдовзі після його поміщення під адміністративний арешт перелому ноги та саден. Уряд не стверджував і з наявних у Суду документів не вбачається, що заявник міг зазнати цих тілесних ушкоджень до його затримання 06 лютого 2008 року. У протоколі про адміністративний арешт чітко зазначено, що на момент затримання заявника жодних тілесних ушкоджень в нього не було виявлено (див. пункт 11). Тому Суд доходить висновку, що заявник зазнав цих тілесних ушкоджень під час перебування під вартою у відділі міліції. Отже, держава повинна була надати переконливе пояснення щодо його тілесних ушкоджень.

60. Суд не переконаний аргументами Уряду (див. пункт 57). Перш за все, він зазначає, що як під час медичного обстеження заявника судово-медичним експертом 21 лютого 2008 року, так і під час розслідування його скарги на жорстоке поводження, поданої після написання розписки, на яку посилався Уряд, заявник стверджував, що йому зламали ногу в результаті жорстокого поводження з ним працівників міліції, та надав детальний та послідовний виклад обставин, пов’язаних зі стверджуваним жорстоким поводженням (див. пункти 25, 38 та 41), і упродовж усього провадження його виклад подій був послідовним (див. рішення у справах «Михайлов проти Естонії» (Mihhailov v. Estonia), заява № 64418/10, пункт 123, від 30 серпня 2016 року, «Бєлозоров проти Росії та України» (Belozorov v. Russia and Ukraine), заява № 43611/02, пункт 107, від 15 жовтня 2015 року, та «Налбандян проти Вірменії» (Nalbandyan v. Armenia), заява № 9935/06, пункт 107, від 31 березня 2015 року).

61. Стосовно медичних доказів Суд не може не зазначити, перш за все, що з матеріалів справи вбачається, що слідчі органи уникали висновку судово-медичного експерта, закривши вперше справу без проведення експертизи (див. пункт 38). Через понад сім місяців після подання родиною заявника та його захисником скарги на жорстоке поводження із заявником прокурор звернувся за висновком експертів (див. пункт 45). Не навівши будь-яких переконливих причин, прокурор поставив під сумнів чіткий та обґрунтований висновок цієї експертизи та призначив нову судово- медичну експертизу (див. пункт 49). Нова судово-медична експертиза, проведена через роки після оскаржуваних подій, призвела до іншого висновку, який був прийнятий прокурором знову без будь-якого обґрунтування такого рішення (див. пункт 51). Уряд також жодним чином не пояснив таке надання прокурором переваги цьому висновку. Суд також зазначає, що другий висновок судово-медичної експертизи ґрунтувався на тому, що з огляду на відсутність зовнішніх тілесних ушкоджень, пов’язаних з переломом, він, можливо, утворився внаслідок підвертання заявником ноги. Проте наявність у заявника такого зовнішнього тілесного ушкодження на нозі не встановлювалася, оскільки під час медичного обстеження заявника 21 лютого 2008 року було лише зазначено, що його нога була у гіпсовій пов’язці (див. пункт 25). За цих обставин Суд не може прийняти висновок експертів, на який посилався Уряд, як доказ, який би переконливо свідчив, що заявник підвернув ногу.

62. У будь-якому разі, крім посилання на коротко написану у загальних формулюваннях розписку заявника Уряд не надав жодної інформації чи доказів для підтвердження його версії походження тілесного ушкодження заявника, зокрема коли і де (на яких сходах) заявник підвернув ногу. Суд зазначає, що коли заявник зламав ногу, він вже був затриманий і перебував під контролем міліції, тому не міг вільно пересуватися без супроводу працівників міліції. Отже, державні органи повинні були володіти інформацією про те, що з ним сталося під час його перебування під їхнім контролем.

63. До того ж, Уряд не надав жодного пояснення походження саден заявника, які згідно з усіма судово-медичними експертизами були спричинені тупим предметом та могли бути заподіяні у зазначений заявником час.

64. За цих обставин Суд доходить висновку, що Уряд належним чином не встановив, що тілесні ушкодження заявника були завдані будь-яким іншим чином, а не в результаті жорстокого поводження з ним під час перебування під вартою у відділі міліції 07 лютого 2008 року, як він стверджував (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Аднаралов проти України» (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року).

65. Стосовно серйозності відповідного жорстокого поводження Суд зазначає, що тілесні ушкодження, яких зазнав заявник, зокрема перелом ноги, хоча й були кваліфіковані у висновках судово-медичних експертиз як «легкі», підтверджують певний рівень суворості жорстокого поводження, якого зазнав заявник. Згідно з наданим заявником детальним та послідовним описом поводження, який був підтверджений першим висновком експертів у частині щодо ударів по його нозі, це поводження здійснювалося за зачиненими дверима у відділі міліції, де заявник не мав засобів для захисту. Крім того, після завдання заявнику тілесного ушкодження у виді перелому ноги йому не надали жодної медичної допомоги, а натомість ще раз допитали, цього разу у присутності слідчого (див. пункти 13 та 15). За цих обставин фізичний біль у зв’язку із зазначеним тілесним ушкодженням мав загострюватися відчуттями безпомічності, гострого стресу та тривоги. Крім того, жорстоке подовження із заявником було навмисним та спрямованим на отримання від нього показань щодо злочину, у вчиненні якого він підозрювався (див., аналогічний підхід в рішенні у справі «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункт 67, від 07 листопада 2013 року).

66. За цих обставин Суд доходить висновку, що відповідне жорстоке поводження у цілому та з урахуванням його мети і суворості становило катування у розумінні статті 3 Конвенції.

67. Отже, було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

2. Ефективність розслідування

(a) Доводи сторін

68. Заявник стверджував, що незважаючи на наявність об’єктивних доказів того, що він зазнав тілесних ушкоджень під час тримання під вартою у відділі міліції, слідчі органи неодноразово відмовляли у порушенні кримінального провадження щодо причетних працівників міліції, головним чином, на підставі показань працівників міліції. Він також стверджував, що тривалість слідства була надмірною, а державні органи не намагалися встановити істину у справі та притягнути до кримінальної відповідальності працівників міліції, які жорстоко з ним поводилися.

69. Уряд доводив, що скарга заявника на жорстоке поводження була належним чином розслідувана. Прокурор неодноразово допитував заявника та працівників міліції, які, як стверджувалося, були причетні до жорстокого із ним поводження. У справі було проведено низку судово-медичних експертиз, а їхні результати були досліджені прокурором. На думку Уряду те, що слідчі органи неодноразово відмовляли у порушенні кримінального провадження щодо працівників міліції та подальше скасування цих постанов, доводить, що державні органи намагалися встановити істину та належним чином розглядали твердження заявника.

(b) Оцінка Суду

70. Відповідні принципи практики наведені, зокрема, в рішенні Суду у справі «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, пункти 99-101, від 26 липня 2012 року.

71. У цій справі Суд встановив, що держава-відповідач несе відповідальність за статтею 3 Конвенції у зв’язку з жорстоким поводженням із заявником (див. пункт 67). Отже, скарга заявника щодо цього є «небезпідставною», і це означає, що державні органи були зобов’язані розслідувати її відповідно до згаданих стандартів ефективності. Проте Суд не може дійти висновку, що у цій справі державні органи дотрималися свого зобов’язання з таких причин.

72. Насамперед Суд зазначає, що вперше твердження про жорстоке поводження із заявником висунув захисник заявника 14 лютого 2008 року та після цього у національних слідчих органах підтримав сам заявник. Тоді як ці твердження частково були підтверджені висновком судово-медичної експертизи ще 04 березня 2008 року, відповідне кримінальне провадження не порушувалося аж до 03 серпня 2010 року, тобто протягом більше двох років після стверджуваного жорстокого поводження. До цієї дати постанови про відмову у порушенні кримінальної справи виносилися чотири рази. Суд бере до уваги, що згодом ці постанови були скасовані вищестоящими прокурорами у зв’язку з неякісним розслідуванням, як постанова від 24 грудня 2010 року про закриття кримінальної справи щодо працівників міліції.

73. По-друге, у наступній постанові прокурора про закриття провадження щодо працівників міліції не було надано пояснення щодо походження саден на руках заявника, які згідно з результатами судово-медичних експертиз утворилися від дії тупого предмета можливо у день, зазначений заявником.

74. Аналогічно ніщо в наявних у Суду документах не вказує, що слідчі органи вживали будь-які спроби встановити обставини стверджуваної події на сходах, на яку вони посилалися, пояснюючи механізм утворення перелому ноги заявника, та надати деталі тієї події. Проте це не розглядалось, як перешкода для відхилення твердження заявника про жорстоке поводження у зв’язку з необґрунтованістю.

75. Суд вважає ці міркування достатніми для висновку, що національні органи влади не відреагували на скаргу заявника на жорстоке поводження з належним рівнем старанності, який вимагається статтею 3 Конвенції. При цьому Суд не вважає за необхідне розглядати далі інші недоліки розслідування.

76. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ЩОДО ПРАВА ЗАЯВНИКА НЕ СВІДЧИТИ ПРОТИ СЕБЕ

77. Заявник скаржився на порушення його права на справедливий суд у зв’язку з використанням його зізнавальних показань, отриманих у результаті жорстокого поводження у відділі міліції під час відбування ним адміністративного арешту. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:

«1. Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.».

78. Уряд не погодився. Він стверджував, що заявник добровільно зробив явку з повинною, надав зізнавальні показання та підтвердив свої показання під час допиту як підозрюваного 18 лютого 2008 року. Він також доводив, що його зізнавальні показання не були єдиним доказом, на якому ґрунтувалося його засудження, та його вина була достатньо підтверджена іншими доказами у справі, такими як показання його спільників, протоколи пред’явлення осіб для впізнання та результати судово-медичних обстежень.

A. Прийнятність

79. Суд зазначає, що ця скарга є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

80. Суд зазначає, що хоча вирішення питання про допустимість доказів за загальним правилом є прерогативою національних судів, а роль Суду обмежується оцінкою загальної справедливості провадження, особливі критерії застосовуються щодо доказів, отриманих способом, який визнано таким, що порушує статтю 3 Конвенції. Використання в якості доказів показань, отриманих шляхом катувань або іншого жорстокого поводження, що порушує статтю 3 Конвенції, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до його несправедливості в цілому, незалежно від їх доказової сили і того, чи мало їхнє використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого (див., наприклад, рішення у справі «Гефген проти Німеччини» [ВП] (<...>) [GC], заява № 22978/05, пункт 166, ЄСПЛ 2010, з подальшими посиланнями).

81. У цій справі Суд зазначає, що зізнавальні показання, надані заявником після його адміністративного арешту та під час тримання його під вартою у відділі міліції, становили частину доказів, представлених проти нього у кримінальному провадженні. Суд першої інстанції та апеляційний суд не визнали ці показання неприйнятними та посилалися на них при визнанні заявника винним та при його засудженні (див. пункти 30, 32 та 34).

82. Суд також зазначає, що він уже встановлював порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з обставинами, за яких заявник зізнався у вчиненні злочину (див. пункт 67).

83. За таких обставин Суд не переконаний аргументом Уряду, що зізнавальні показання заявника повинні вважатися добровільно наданими. Крім того, на підставі наявних у нього доказів Суд не може вважати встановленим, що заявник підтвердив свої зізнавальні показання під час допиту як підозрюваного, як це стверджував Уряд. У будь-якому разі незалежно від впливу зізнавальних показань заявника від 07 лютого 2008 року на результат кримінального провадження щодо нього та незалежно від того, чи підтвердив заявник пізніше ці зізнавальні показання, Суд доходить висновку, що ці докази призвели до несправедливості кримінального провадження (див., наприклад, згадане рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), пункти 258-261, від 21 квітня 2011 року, та рішення у справі «Жизіцький проти України» (Zhyzitskyy v. Ukraine), заява № 57980/11, пункти 64-66, від 19 лютого 2015 року).

84. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

85. Заявник також скаржився на ненадання йому своєчасної медичної допомоги у зв’язку з травмою ноги (стаття 3 Конвенції); незаконність тримання його під вартою з 06 до 21 лютого 2008 року (підпункт «с» пункту 1 статті 5 Конвенції); відмову у справедливому судовому розгляді в адміністративному провадженні щодо нього (пункт 1 статті 6 Конвенції); порушення його прав на правову допомогу та допит свідків, а також його засудження за злочин, який він не вчиняв (пункт 1 та підпункти «с» і «d» пункту 3 статті 6 Конвенції); незаконне перешкодження його контактам з родиною та відсутність у його розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим (статті 8 та 13 Конвенції).

86. З огляду на факти справи, доводи сторін та наведені висновки за статтями 3 та 6 Конвенції Суд вважає, що основні юридичні питання у цій заяві були вирішені. Отже, Суд доходить висновку, що немає необхідності у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті зазначених у попередньому пункті скарг (див. аналогічний підхід в рішеннях у справах «Варнава та інші проти Туреччини» [ВП] (Varnava and Others v. Turkey) [GC], заява № 16064/90 та 8 інших заяв, пункти 210 та 211, ЄСПЛ 2009, «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014, з подальшими посиланнями, і «Мокану та інші проти Республіки Молдова» (Mocanu and Others v. The Republic of Moldova), заява № 8141/07, пункт 37, від 26 червня 2018 року).

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

87. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

88. Заявник вимагав 100 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

89. Уряд заперечив проти цієї вимоги як необґрунтованої та надмірної.

90. Суд зазначає, що у цій справі він встановив порушення статті 3 та пункту 1 статті 6 Конвенції. Стосовно порушення останнього положення Суд не може робити припущення щодо результату провадження у справі заявника. Встановлення порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у цій справі не означає, що заявник був помилково засуджений. Суд зазначає, що стаття 445 КПК України та стаття 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачають можливість відновлення провадження у справі, та вважає, що встановлення порушення само по собі становить справедливу сатисфакцію (див. рішення у справі «Закшевський проти України» (Zakhshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункти 50 і 51 та 133, від 17 березня 2016 року). Щодо порушення статті 3 Конвенції, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 16 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

91. Заявник вимагав 15 000 українських гривень (далі - грн; близько 470 євро) компенсації витрат на правову допомогу захисника М. під час провадження на національному рівні. Він також вимагав 7 030 євро за представництво його інтересів у Суді, які мали бути сплачені на банківський рахунок п. Тарахкала, а також 562,40 євро і 281,20 євро в якості компенсації адміністративних та поштових витрат відповідно. У зв’язку з цим він надав договір про надання правової допомоги від 06 жовтня 2015 року, в якому передбачалася погодинна ставка у розмірі 95 євро, та копію рахунку від п. Тарахкала, датованого 08 грудня 2015 року, за сорок чотири години роботи без надання будь-яких деталей.

92. Уряд доводив, що вимоги були надмірними та недостатньо обґрунтованими. Зокрема, він зазначив, що сума компенсації витрат на правову допомогу під час провадження у Суді, яку вимагав заявник, була надмірно високою.

93. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії Суд вважає за розумне присудити заявнику 470 євро компенсації за представництво його інтересів у проваджені на національному рівні та додатково до наданої правової допомоги (див. пункт 2) суму у розмірі 2 200 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді. Остання сума має бути сплачена на банківський рахунок захисника заявника п. Тарахкала, як зазначено заявником (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288 та підпункт «а» пункту 12 резолютивної частини, ЄСПЛ 2016 (витяги)). Суд відхиляє решту вимог заявника щодо компенсації судових та інших витрат.

C. Пеня

94. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги на стверджуване жорстоке поводження під час тримання під вартою у відділі міліції та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим, а також використання отриманих під тиском показань для забезпечення засудження заявника.

2. Постановляє, що було порушено матеріальний та процесуальний аспекти статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

4. Постановляє, що немає потреби розглядати питання прийнятності та суть решти скарг заявника за статтями 3 та 6 Конвенції, а також скарг за пунктом 1 статті 5 та статтями 8 та 13 Конвенції.

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 16 000 (шістнадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди, якої заявник зазнав у зв’язку з порушенням статті 3 Конвенції, що мають бути сплачені заявнику;

(ii) 470 (чотириста сімдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні;

(iii) 2 200 (дві тисячі двісті) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, які мають бути сплачені на банківський рахунок представника заявника п. М. Тарахкала;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Постановляє, що встановлення порушення пункту 1 статті 6 Конвенції саме по собі становить справедливу сатисфакцію моральної шкоди, якої заявник зазнав у зв’язку з цим.

7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 лютого 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Йонко ГРОЗЄВ



on top