Справа «Бургас проти України» (Заява № 8976/07)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Decision, Causa, Statement on December 18, 2018
Document 974_d34, current version — Adoption on December 18, 2018

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Четверта секція

РІШЕННЯ

Справа «Бургас проти України»
(Заява № 8976/07)

СТРАСБУРГ
18 грудня 2018 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Бургас проти України»

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,
Марко Бошняк (<…>),
Петер Пацолай (<…>), судді,
та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 листопада 2018 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 8976/07), яку 13 лютого 2007 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадяни України - пані Любов Олександрівна Бургас та п. Віктор Михайлович Бургас (далі - заявники).

2. Заявників представляв п. В. Скиба - юрист, який практикує у м. Донецьку. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 21 березня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявники народились у 1951 та 1948 роках відповідно та проживають у м. Макіївці.

6. 02 лютого 2002 року Б., син заявників, загинув у дорожньо-транспортній пригоді у м. Макіївці. Автомобіль Б. зіткнувся з іншим автомобілем, яким керував Бр., що зазнав тяжких тілесних ушкоджень і був доставлений до лікарні.

7. У той самий день працівники районного відділу міліції м. Макіївки оглянули місце дорожньо-транспортної пригоди та допитали М., пасажира Бр. на момент аварії.

8. 04 та 05 лютого 2002 року судово-медичні експерти виявили тілесні ушкодження на тілі сина заявників та встановили наявність вмісту етилового спирту у його крові та сечі.

9. У період з 05 лютого по 08 квітня 2002 року працівники міліції провели авто-технічне дослідження та допитали Бр., заявників і декількох інших свідків. Згідно з результатами авто-технічного дослідження син заявників виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся з автомобілем Бр., який рухався у протилежному напрямку. Тому експерт дійшов висновку, що син заявників порушив правила дорожнього руху і, отже, спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

10. 18 квітня 2002 року після подання заявниками скарг працівники районного відділу міліції м. Макіївки розпочали розслідування обставин смерті сина заявників.

11. У період з травня 2002 року по січень 2005 року працівники міліції тричі призначали судово-автотехнічні експертизи, додаткову авто-технічну експертизу, транспортно-трасологічну експертизу та три судово-медичні експертизи тіла сина заявників. Працівники міліції також провели декілька відтворень обстановки та обставин події, допитали свідків та здійснили інші слідчі дії. Слідчі органи встановили, що водій Бр., який вижив, раніше працював у державній службі охорони, проте звільнився до аварії.

12. Під час зазначеного розслідування 04 листопада 2003 року Головне слідче управління Міністерства внутрішніх справ України дало вказівки щодо способу, у який повинно було здійснюватись розслідування справи. Наголошувалося, що у доказах були суперечності, місце аварії не було оглянуто неналежним чином, автомобіль Бр. не був вилучений, обставини аварії не були ретельно зафіксовані та не були встановлені свідки.

13. 02 липня, 04 вересня та 29 жовтня 2004 року виносились постанови про закриття кримінальної справи, оскільки слідчі доходили висновку, що саме син заявників порушив правила дорожнього руху та спричинив аварію, яка призвела до його власної загибелі. Ці постанови були скасовані у зв’язку з необґрунтованістю вищестоящими прокурорами, які встановили, що було необхідне вжиття додаткових слідчих дій для забезпечення повного та об’єктивного розслідування. Було надано низку вказівок щодо проведення розслідування.

14. У період з 2005 по 2007 рік слідчі призначили ще дві авто-технічні експертизи та транспортно-трасологічну експертизу, три судово-медичні експертизи тіла сина заявників та судово-медичну експертизу Бр.

15. 05 листопада 2007 року слідчий призначив нову автотехнічну експертизу, яка була завершена 19 червня 2008 року. Згідно з результатами експертизи саме син заявників порушив правила дорожнього руху та спричинив аварію, в якій сам загинув.

16. 23 червня 2008 року слідчий закрив кримінальну справу у зв’язку зі смертю сина заявників. Заявники оскаржили підстави закриття справи, оскільки їхній син виправданий не був.

17. 01 вересня 2009 року прокурор скасував постанову від 23 червня 2008 року, зазначивши, що заявники оскаржували підстави закриття справи, а тому остаточне рішення у цій справі мав винести суд.

18. 29 вересня 2009 року слідчий звернувся до Гірницького районного суду м. Макіївки (далі - районний суд) з поданням про закриття кримінальної справи щодо дорожньо-транспортної аварії, у якій загинув син заявників.

19. 23 червня 2010 року районний суд відмовив у задоволенні подання слідчого та повернув справу до прокуратури, встановивши, що при направленні справи до суду були допущенні процесуальні помилки. Зокрема, слідчому було надано вказівку підготувати обвинувальний висновок.

20. 03 вересня 2010 року слідчий закрив кримінальну справу своєю постановою у зв’язку з тим, що винна у аварії особа померла. 03 грудня 2010 року ця постанова була скасована вищестоящим прокурором через невиконання вказівок суду від 23 червня 2010 року.

21. 28 січня 2011 року слідчий направив справу до районного суду для винесення подальшого рішення про закриття кримінальної справи.

22. 31 січня 2012 року районний суд закрив кримінальну справ у зв’язку зі смертю винної у аварії особи. Заявники подали апеляційну скаргу, стверджуючи, що розслідування не було ретельним, а наявні докази були суперечливими.

23. 24 квітня 2012 року Апеляційний суд Донецької області скасував ухвалу від 31 січня 2012 року як незаконну, встановивши, що суд першої інстанції мав провести повний розгляд справи та винести рішення, або визнавши сина заявників винним, або виправдавши його.

24. 26 грудня 2013 року районний суд визнав сина заявників винним у спричиненні дорожньо-транспортної аварії, але не обрав покарання у зв’язку з його смертю.

25. 07 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області скасував зазначений вирок, встановивши, що суд першої інстанції порушив право заявників на захист, та направив справу на новий розгляд тим самим судом.

26. З квітня 2014 року на території Донецької та Луганської областей почали діяти незаконні збройні формування, пов’язані з двома самопроголошеними утвореннями, відомими як «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка», захопивши силою контроль над деякими частинами цих областей, у тому числі м. Макіївка. Урядові сили України розпочали проти них військову антитерористичну операцію. Згодом була визначена лінія припинення вогню.

27. Згідно з наданою заявниками інформацією їхня справа мала розглядатися «органами влади» «Донецької народної республіки».

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

28. Відповідні положення національного законодавства наведені в рішенні у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine) (заява № 249/03, пункти 35 та 36, від 13 листопада 2008 року).

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

29. Заявники стверджували, що держава була відповідальною за дорожньо-транспортну пригоду, яка призвела до загибелі їхнього сина, оскільки водієм іншого автомобіля був працівник міліції. Заявники також скаржилися, що провадження на національному рівні щодо загибелі їхнього сина було тривалим та неефективним. Вони посилалися на статті 2 та 6 Конвенції, а також на інші положення Конвенції.

30. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі «Радомілья та інші проти Хорватії» [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 114 та 126, від 20 березня 2018 року), розгляне справу виключно у світлі статті 2 Конвенції. Відповідна частина цієї статті передбачає:

«1. Право кожного на життя охороняється законом...».

A. Прийнятність

1. Матеріальний аспект статті 2 Конвенції

(a) Доводи сторін

31. Уряд наголосив, що під час розслідування на національному рівні було встановлено, що на момент аварії водій Бр. не працював у міліції. Уряд стверджував, що вчинені приватною особою дії жодним чином не могли призвести до відповідальності держави за матеріальним аспектом статті 2 Конвенції.

32. Заявники не погодилися з доводами Уряду та стверджували, що учасником аварії був працівник міліції і тому держава несла відповідальність за смерть їхнього сина.

(b) Оцінка Суду

33. Суд повторює, що те, чи є особа представником держави для цілей Конвенції, визначається на підставі багатьох критеріїв, один з яких функціональний (див. рішення у справі «Котов проти Росії» [ВП] (Kotov v. Russia) [GC], заява № 54522/00, пункти 92 і далі, від 03 квітня 2012 року). В рішенні у справі «Котельніков проти Росії» (Kotelnikov v. Russia, заява № 45104/05, пункт 93, від 12 липня 2016 року), у якій діючий працівник міліції був учасником дорожньо-транспортної пригоди, Суд визнав, що працівник міліції діяв як приватна особа, оскільки на момент аварії працівник міліції не виконував службових обов’язків, їхав на власному автомобілі у приватних справах та не користувався жодними спеціальними повноваженнями, зброєю, засобами чи інформацією, якими володів з огляду на його посаду (там само).

34. У цій справі ніщо не вказує, що Бр. був уповноважений якимось чином здійснювати державні повноваження, коли він керував автомобілем. Вбачається, що раніше Бр. працював у державній службі охорони, проте звільнився до аварії (див. пункт 11). Попереднє працевлаштування Бр. у державній службі охорони не є достатнім, щоб призвести до відповідальності держави за матеріальним аспектом статті 2 Конвенції.

35. Суд постановляє, що скарга заявників за згаданим аспектом є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

2. Процесуальний аспект статті 2 Конвенції

36. Суд зазначає, що скарга заявників за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

(a) Доводи сторін

37. Заявники стверджували, що розслідування обставин смерті їхнього сина було необґрунтовано тривалим та неефективним. Зокрема, вони стверджували про неоперативне та неналежне здійснення важливих процесуальних дій. Вказівки вищестоящих органів влади не були виконані у повному обсязі, а розслідування не було повним та ретельним, що унеможливило встановлення справжньої причини аварії.

38. Уряд зазначив, що національні органи влади вжили всі необхідні заходи для збору доказів та встановлення винної особи. Їхня позиція полягала у тому, що слідчий виконав усі вказівки вищестоящих органів влади, після чого 28 січня 2011 року кримінальна справа була направлена до суду (див. пункт 21). Уряд також зазначив, що більшість цих вказівок ґрунтувалася на скаргах заявників, що також демонструвало достатній рівень залучення заявників до відповідного кримінального провадження.

(b) Оцінка Суду

39. Суд зазначає, що дорожньо-транспортна пригода, яка призвела до подання цієї заяви, сталася 02 лютого 2002 року (див. пункт 6). Суд також бере до уваги воєнні події квітня 2014 року у Донецькій області (див. пункт 26) та їхні наслідки (див. пункт 27). Проте для цілей розгляду цієї справи немає необхідності визначати, чи може держава-відповідач нести відповідальність за процесуальні недоліки, які могли виникнути після цієї дати. Дійсно, порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції може бути встановлене щодо періоду, який передував початку воєнних дій, з таких причин.

40. Суд зазначає, що Уряд не стверджував, що заявники не могли ефективно брати участь у вирішенні питання, яке виникло у результаті автомобільної аварії, поза рамками кримінального провадження, яке все ще тривало на момент обміну зауваженнями між сторонами (див., для порівняння, рішення у справі «Сергієнко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, пункти 40 та 42, від 19 квітня 2012 року). Тому Суд обмежиться розглядом питання про те, чи відповідало кримінальне провадження щодо загибелі сина заявників у автомобільній аварії критеріям ефективності, які вимагаються процесуальними гарантіями статті 2 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), заява № 28096/04, пункти 47–49, від 03 листопада 2011 року; «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, пункт 54, від 31 липня 2012 року; та «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 38, від 17 жовтня 2013 року).

41. Загальні принципи щодо процесуальних зобов’язань держави за статтею 2 Конвенції наведені в рішенні у справі «Шіліх проти Словенії» [ВП] (<…>) [GC] (заява № 71463/01, пункт 195, від 09 квітня 2009 року) та згаданому рішенні у справі «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), пункт 46, з подальшими посиланнями.

42. Суд зазначає, що у цій справі первинні процесуальні дії щодо автомобільної аварії були вжиті органами влади шляхом проведення дослідчих перевірок. Проте Суд встановив, що дослідчі перевірки не відповідають принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий може здійснювати лише обмежений перелік процесуальних дій, а потерпілі не мають офіційного статусу і тому позбавлені можливості ефективно брати участь у процедурі (див., inter alia, рішення у справі «Строган проти України» (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункт 53, від 06 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями). У цій справі органам влади знадобилося понад два місяці для початку проведення повного розслідування обставин аварії (див. пункт 10). Ця первинна затримка була невиправданою; вона могла вплинути на спосіб, у який під час дослідчих перевірок до порушення кримінальної справи органами влади збирались важливі докази у справі. Зокрема, національні органи влади визнали, що важливі первинні процесуальні дії були здійснені неналежним чином (зокрема, огляд місця дорожньо-транспортної пригоди) або не були здійснені взагалі (див. пункт 12).

43. Згодом, після порушення кримінальної справи у квітні 2002 року у провадженні були значні необґрунтовані затримки. До початку збройного конфлікту у квітні 2014 року (див. пункт 26) кримінальне провадження щодо дорожньо-транспортної пригоди тривало дванадцять років.

44. У зв’язку з цим Суд зазначає, що слідчі неодноразово виносили постанови про закриття кримінальної справи. Проте ці постанови скасовувались вищестоящими органами влади, які доходили висновків, що розслідування було неповним та необхідно було провести низку слідчих дій (див. пункт 13) або що конкретні процесуальні дії вжиті не були (див. пункти 17 та 20). Повторне винесення постанов про повернення справи на додаткове розслідування свідчить про серйозні недоліки у кримінальній справі (див., у зв’язку з цим, згадане рішення у справі «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), пункт 40). Більше того, розслідування супроводжувалося необґрунтовано великою кількістю судово-медичних та авто-технічних експертиз, що свідчить про відсутність комплексного підходу до збору доказів на стадії досудового слідства (див., наприклад, згадане рішення у справі «Сергієнко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine), пункт 52).

45. Цих міркувань достатньо для висновку Суду, що до початку збройного конфлікту у квітні 2014 року у кримінальному провадженні на національному рівні вже були помилки та воно було неефективним з огляду на спосіб його проведення.

46. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

47. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода, судові та інші витрати

48. Заявники вимагали 100000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат.

49. Уряд доводив, що вимоги були необґрунтованими і надмірними та що витрати на переклад і поштові витрати були лише частково підтверджені доказами.

50. Суд вважає, що заявники не довели наявності причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, він присуджує заявникам 3000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

51. Щодо судових та інших витрат відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі Суд з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії, вважає за розумне присудити 215 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.

B. Пеня

52. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятною скаргу заявників за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 3000 (три тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, у якості відшкодування моральної шкоди;

(ii) 215 (двісті п’ятнадцять) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявникам, у якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 18 грудня 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Андреа ТАМ’ЄТТІ

Голова

Жорж РАВАРАНІ



on top