Document n0004700-76, current version — Adoption on November 24, 1976

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР

У Х В А Л А
24.11.1976

(Витяг)

М. пред'явила позов до В. про встановлення батьківства і
стягнення аліментів на дитину. Позивачка зазначила, що перебувала
у близьких стосунках з відповідачем і у травні 1975 р. народила
від нього дочку. Під час її вагітності відповідач визнавав своє
батьківство, але після народження дитини відмовився зареєструвати
себе батьком і не подає матеріальної допомоги на утримання дитини.
Посилаючись на ці обставини, позивачка просила встановити, що
відповідач є батьком дитини і стягнути з нього аліменти на її
утримання.
Рішенням Чернівецького обласного суду у позові відмовлено.
У касаційній скарзі М: просить скасувати рішення обласного
суду, вказуючи на те, що суд безпідставно не взяв до уваги
висновок судово-медичної експертизи та показання свідків, у
присутності яких відповідач не заперечував свого батьківства.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 53 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР ( 2006-07 ) у
разі народження дитини у осіб, які не перебувають у шлюбі, при
встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання і
ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до
народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини,
або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем
батьківства. Позивачка не оспорювала того, що з відповідачем разом
не проживала, спільного господарства не вела, спільно з ним дитини
не виховувала і не утримувала. Посилалася вона лише на те, що
відповідач визнавав себе батьком дитини, яку вона мала народити.
Відповідно до ст. 27 ЦПК УРСР ( 1501-06 ) доказами визнання
відповідачем батьківства можуть бути листи, анкети, заяви
відповідача та інші фактичні дані, які з достовірністю
підтверджують факт визнання відповідачем батьківства.
Однак таких доказів у справі не зібрано. Свідки П. і В., на
яких посилалася позивачка, не підтвердили того, що у їх
присутності відповідач визнавав себе батьком дитини, яку вона мала
народити. Інших доказів щодо цього ні позивачка, ні суд у своєму
розпорядженні не мали. До того ж суд встановив, що на період
зачаття дитини відповідач знаходився в іншій, ніж позивачка,
місцевості і не міг з нею у той час зустрічатись. Що ж до висновку
судово-медичної експертизи, згідно з яким батьківство відповідача
не виключається, то він (висновок) сам по собі не може бути
доказом того, що відповідач є батьком цієї дитини.
На підставі наведеного судова колегія ухвалила: касаційну
скаргу М. залишити без задоволення, а рішення Чернівецького
обласного суду - без зміни.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 3 (частина 2), 1995 р.



on top