Справа «Бойко та інші проти України»
(Заява № 24753/13 та 3 інші заяви - див. перелік у додатку)
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Бойко та інші проти України»
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром (<...>), Голова,
Ганна Юдківська (<...>),
Ладо Чантурія (<...>), судді,
та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,
заяви (№ 24753/13, № 28610/13, № 57854/13 та № 65553/13), які у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) четверо громадян України - п. Валерій Валерійович Бойко, пані Наталя Олегівна Панченко, п. Михайло Миколайович Клюй і п. Дмитро Олександрович Гончаренко (далі - заявники),
рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги на стверджуване жорстоке поводження з боку працівників правоохоронних органів та непроведення ефективного розслідування відповідних тверджень у всіх заявах і скарги на стверджуване незаконне, свавільне та тривале позбавлення свободи, неможливість оскаржити рішення про тримання під вартою та отримати відшкодування шкоди за незаконне тримання під вартою, а також на тривалість кримінального провадження у заяві № 57854/13, та визнати решту скарг у заявах неприйнятними,
після обговорення за зачиненими дверима 27 травня 2021 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
1. Заявники стверджували про жорстоке поводження з ними працівників правоохоронних органів та непроведення ефективного розслідування їхніх відповідних скарг. Крім того, один заявник (заява № 57854/13) також висунув інші скарги за пунктами 1, 3, 4 та 5 статті 5 та за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
2. Деталі та відповідні факти щодо заявників наведені в таблицях у додатку.
3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.
4. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ І НЕПРОВЕДЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
5. Заявники скаржилися на жорстоке поводження з ними працівників правоохоронних органів і непроведення належного розслідування відповідних скарг. Вони посилалися на різні положення Конвенції. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див., серед інших джерел, рішення у справі «Баришева проти України» (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 45, від 14 березня 2017 року), вважає, що відповідні скарги мають розглядатися за статтею 3 Конвенції, яка передбачає:
«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».
6. Уряд зазначив, що п. В. Бойко, який подав заяву № 24753/13, не дотримався процесуальних вимог під час звернення з апеляційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 14 червня 2012 року. Уряд також стверджував, що п. М. Клюй, який подав заяву № 57854/13, не оскаржив постанову прокуратури від 12 травня 2016 року про закриття кримінального провадження у зв’язку з його твердженням про жорстоке поводження, і, крім того, розслідування скарг на жорстоке поводження п. Д. Гончаренка, який подав заяву № 65553/13, ще тривало. Отже, ці троє заявників не вичерпали доступні їм у зв’язку з поданими ними скаргами національні засоби юридичного захисту.
7. Крім того, Уряд також доводив, що твердження п. М. Клюя про жорстоке поводження були явно необґрунтованими.
8. Жодних заперечень щодо прийнятності скарг, висунутих в іншій заяві (№ 28610/13, поданій пані Н. Панченко), подано не було.
9. Пани В. Бойко, М. Клюй та Д. Гончаренко заперечили позицію Уряду.
10. Розглядаючи наявні документи та доводи сторін у контексті встановлених у практиці Суду принципів (див., зокрема, рішення у справах «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 91-98 та 172-180, від 15 травня 2012 року, та «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункти 48-49 та 56-58, від 07 листопада 2013 року), Суд вважає, що зазначені заявники надали органам державної влади належні можливості для розгляду їхніх тверджень, і заперечення Уряду стосовно невичерпання національних засобів юридичного захисту слід відхилити.
11. Суд також вважає, що висунуті усіма заявниками скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
12. Заявники стверджували, що були потерпілими від жорстокого поводження з боку працівників правоохоронних органів, а їхні скарги не були належним чином розслідувані.
13. Уряд не надав жодних зауважень щодо заяви № 28610/13 (поданої пані Н. Панченко). Щодо інших трьох заявників Уряд стверджував про відсутність порушення статті 3 Конвенції.
14. Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 та 114-123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне та ретельне розслідування для встановлення походження стверджуваних тілесних ушкоджень заявників, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження про жорстоке поводження виявляться правдивими.
15. З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти (див. конкретні відомості в таблицях у додатку).
16. Суд зазначає, що у згаданій справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173-180) він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв і свою попередню практику Суд вважає, що ці заяви є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.
17. Суд також вважає, що наведені заявниками описи обставин стверджуваного жорстокого поводження з ними є детальними та послідовними. Тоді як деякі скарги не підтверджені медичними або іншими об’єктивними доказами, результати розслідувань з огляду на їхні численні недоліки не спростували скарги заявників, що вони стали потерпілими від жорсткого поводження працівників правоохоронних органів. За цих обставин і з огляду на обов’язок держави надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників правоохоронних органів (див. згадане рішення у справі «Буїд проти Бельгії» (Bouyid v. Belgium), пункт 83, а також, наприклад, рішення у справах «Аднаралов проти України» (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року, «Кулік проти України» (Kulik v. Ukraine), заява № 10397/10, пункт 59, від 19 березня 2015 року, та «Ярошовець та інші проти України» (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інші заяви, пункт 85, від 03 грудня 2015 року), Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявниками.
18. Цих висновків достатньо для встановлення Судом, що заявники зазнали жорстокого поводження, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.
19. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено як процесуальний, так і матеріальний аспекти статті 3 Конвенції у зв’язку зі стверджуваним жорстоким поводженням із заявниками.
III. ІНШІ СКАРГИ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ СУДУ, ВИСУНУТІ ПАНОМ М. КЛЮЄМ (ЗАЯВА № 57854/13)
A. Скарги за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незадокументоване затримання 29 грудня 2007 року; за пунктами 3 та 5 статті 5 Конвенції
20. Пан М. Клюй також скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на свавільність його незадокументованого затримання 29 грудня 2007 року приблизно з 13 год 00 хв до 19 год 45 хв та необґрунтованість подальшого тримання його під вартою під час розслідування та судового розгляду, яке тривало до звільнення його під заставу 15 травня 2014 року. Він також скаржився за пунктом 5 статті 5 Конвенції, що не зміг отримати відшкодування шкоди за порушення його прав за статтею 5 Конвенції.
21. Відповідні положення Конвенції передбачають:
«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має … бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.
5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування».
22. Уряд не висловив жодних заперечень щодо прийнятності цих скарг. Він стверджував про відсутність порушення як пункту 1 статті 5 Конвенції, так і пункту 5 статті 5 Конвенції. Жодних коментарів щодо скарги, висунутої за пунктом 3 статті 5 Конвенції, подано не було.
23. Розглянувши скарги п. М. Клюя у контексті встановлених у практиці Суду загальних принципів (див., серед інших джерел, рішення у справі «Крянге проти Румунії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 29226/03, пункти 84 та 88-93, від 23 лютого 2012 року), Суд, по-перше, зазначає, що у матеріалах справи достатньо документів для висновку, що 29 грудня 2007 року приблизно з 13 год. 00 хв. заявника тримали у відділі міліції, і таке затримання становило позбавлення свободи. Жодних документів у зв’язку з цим затриманням не складалося до 19 год. 45 хв. того дня (див. пункт 2 розділу «B» таблиці 3 в додатку).
24. Суд повторює, що, як встановлено в його численній практиці, незадокументоване тримання особи під вартою є абсолютним запереченням фундаментально важливих гарантій, закріплених статтею 5 Конвенції, та вказує на найбільш серйозне порушення цього положення (див., серед інших джерел, рішення у справах «Смолік проти України» (Smolik v. Ukraine), заява № 11778/05, пункти 45-48, від 19 січня 2012 року, «Гриненко проти України» (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, пункти 74-78, від 15 листопада 2012 року, та «Белей проти України» [Комітет] (Beley v. Ukraine) [Committee], заява № 34199/09, пункти 46 і 59-61, від 20 червня 2019 року). Суд не вбачає підстав відходити від зазначеної практики у цій справі.
25. Суд також зазначає, що п. М. Клюй тримався під вартою у розумінні підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції: з 29 грудня 2007 року по 17 листопада 2010 року, з 02 лютого 2011 року по 13 лютого 2012 року, та з 24 травня 2012 року по 15 травня 2014 року (див. пункт 2-iv розділу «B» таблиці 3 в додатку).
26. Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у практиці Суду загальних принципів (див., серед інших джерел, рішення у справі «Бузаджи проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84-91 та 102, від 05 липня 2016 року), Суд зауважує, що тяжкість висунутих проти п. М. Клюя обвинувачень та ризик його ухилення чи перешкоджання слідству згадувалися у первинній постанові про обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою (див. пункт 2-iіі розділу «B» таблиці 3 в додатку). Згодом строк тримання його під вартою неодноразово продовжувався з посиланням або на ті самі причини, або взагалі без наведення жодних причин. З них не вбачалося, що суди ретельно оцінили індивідуальні факти щодо необхідності застосування такого запобіжного заходу за цих обставин на відповідних стадіях провадження. До того ж, з плином часу тривале тримання пана М. Клюя під вартою вимагало додаткового обґрунтування, проте суди не навели жодних конкретних підстав.
27. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави (якщо вони існували) упродовж усього періоду тримання заявника під вартою, навіть щодо тривалих періодів тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року, та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 41 і 42, від 15 грудня 2016 року).
28. З огляду на зазначене Суд вважає, що не оцінивши конкретні факти та по суті постійно посилаючись на тяжкість обвинувачень, органи державної влади продовжували строк тримання п. М. Клюя під вартою на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними», щоб виправдати його тривалість.
29. У контексті своєї усталеної практики (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі «Сінькова проти України» (Sinkova v. Ukraine), заява № 39496/11, пункти 79-84, від 27 лютого 2018 року) Суд також вважає, що всупереч пункту 5 статті 5 Конвенції п. М. Клюй не мав забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з його затриманням 29 грудня 2007 року та подальшим триманням під вартою до 15 травня 2014 року.
30. З огляду на зазначене Суд вважає, що скарги п. М. Клюя за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незадокументоване затримання, а також скарги за пунктами 3 та 5 статті 5 Конвенції є прийнятними та свідчать про порушення цих положень.
B. Скарга за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість провадження
31. Пан М. Клюй також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на необґрунтовану тривалість кримінального провадження щодо нього (див. факти у розділі «С» таблиці 3). Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, відповідна частина якого передбачає:
«Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
32. Уряд не надав коментарів щодо цієї скарги.
33. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника і відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП] (Pelissier and Sassi v. France) [GC], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-II, та «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).
34. У керівній справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року) Суд встановив порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
35. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цієї скарги на тривалість провадження, яка перевищила дев’ять років у двох інстанціях. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».
36. Отже, ця скарга є прийнятною та свідчить про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
IV. ІНШІ СКАРГИ, ВИСУНУТІ ПАНОМ М. КЛЮЄМ (ЗАЯВА № 57854/13)
37. Крім того, п. М. Клюй також скаржився на те, що після документування його затримання 29 грудня 2007 року і до звільнення під заставу 15 травня 2014 року він тримався під вартою незаконно, і не міг належним чином оскаржити у суді тримання його під вартою. У зв’язку з цими скаргами він посилався на пункти 1 та 4 статті 5 Конвенції.
38. Суд зазначає, що вказаний період складався з низки коротших періодів, протягом яких тримання п. М. Клюя під вартою санкціонувалося різними документами.
39. З огляду на свої висновки у пункті 30 Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені в заяві п. Клюя стосовно його права на свободу, і немає потреби в окремому розгляді прийнятності та суті цих скарг за пунктами 1 та 4 статті 5 Конвенції (див., наприклад, рішення у справах «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014, та «Борзих та інші проти України» [Комітет] (Borzykh and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 5353/14 та інші заяви, пункти 48 і 49, від 25 червня 2020 року).
V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
40. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
41. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку. Він відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
42. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
2. Оголошує прийнятними скарги, висунуті у всіх заявах за статтею 3 Конвенції, та скарги, висунуті у заяві № 57854/13 за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незадокументоване затримання, за пунктами 3 та 5 статті 5 Конвенції та пунктом 1 статті 6 Конвенції.
3. Постановляє, що було порушено як процесуальний, так і матеріальний аспекти статті 3 Конвенції стосовно скарг, висунутих у всіх заявах.
4. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою на незадокументоване затримання, висунутою у заяві № 57854/13.
5. Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою, висунутою у заяві № 57854/13.
6. Постановляє, що було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою, висунутою у заяві № 57854/13.
7. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку зі скаргою, висунутою № 57854/13, на тривалість кримінального провадження.
8. Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суть інших скарг, висунутих за пунктами 1 та 4 статті 5 Конвенції у заяві № 57854/13.
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
10. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 17 червня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
|
1. Заява № 24753/13 п. Валерія Валерійовича БОЙКА,
|
|
|
A. Скарга за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів |
|
|
Наданий заявником опис жорстокого поводження |
|
|
09 червня 2011 року близько 08 год. 00 хв. п’ять працівників Служби безпеки України (далі - СБУ) затримали заявника біля його будинку у м. Києві. Працівники СБУ надягнули на нього наручники і маску, заштовхали у мікроавтобус і доставили до м. Ужгорода, приблизно за 800 кілометрів звідти. Протягом усієї поїздки заявник залишався в наручниках, нічого не бачив і не отримував жодної їжі; працівники СБУ використовували нецензурну лайку та знущалися над ним, ігноруючи його скарги, що він був голодний або хотів пити чи йому потрібно було сходити до туалету. Декілька разів працівники СБУ зупинялися, щоб поїсти і випити пива, залишаючи заявника, одягненого в наручники та з маскою на очах, всередині зачиненого мікроавтобуса із зачиненими вікнами в умовах нестерпної спеки. Близько 20 год. 00 хв. у відповідь на словесні протести заявника проти жорстокого поводження з ним та погрози звернутися зі скаргами працівники СБУ зупинили мікроавтобус у лісі, повалили його на землю, поки він усе ще був одягнений у наручники, та неодноразово наносили удари кулаками та ногами. Згодом його прикували наручниками до дерева, наказали стояти спокійно та вистрілили декілька гумових куль йому в ногу і стегно. Близько 21 год. 00 хв. заявника доставили до будівлі СБУ у м. Ужгороді та допитували до 23 год. 30 хв., хоча його рани кровоточили і він був фізично виснажений. |
|
|
Відповідні факти та документи |
Ключові питання |
|
1. Медичні та інші докази:
|
(i) Не доведено, що застосована до заявника сила була правомірною та абсолютно необхідною, або що його тілесні ушкодження були повністю отримані в результаті інших подій, а не жорстокого поводження працівників правоохоронних органів (див. відповідні приклади в рішеннях у справах «Ребок проти Словенії» (Rehbock v. Slovenia), заява № 29462/95, пункт 76, ЄСПЛ 2000 XII, та «Силенок і «Техносервіс-плюс» проти України» (Sylenok and Tehhnoservis-Plus v. Ukraine), заява № 20988/02, пункти 69 і 70, від 09 грудня 2010 року);
|
|
B. Справедлива сатисфакція |
|
|
Доводи сторін |
Присуджена Судом сума |
|
Заявник:
|
Моральна шкода:
|
|
2. Заява № 28610/13
|
|
|
A. Скарга за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції |
|
|
Наданий заявницею опис жорстокого поводження |
|
|
12 грудня 2008 року близько 15 год. 00 хв. п’ять працівників Київського відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків затримали заявницю в квартирі її друзів у м. Дружківка та зачинили в одній з кімнат квартири, змушуючи сказати місцезнаходження 300 000 доларів США (далі - доларів), які вона нібито взяла у свого знайомого, причетного до торгівлі наркотичними засобами. Вони били її по обличчю, приставили пістолет до голови і погрожували вбити. Заявниця кричала, що нічого не знала про гроші, тому через дві години працівники повели її до свого автомобіля та відвезли до м. Києва, приблизно за 700 кілометрів звідти. До неділі, 14 грудня 2008 року, заявницю тримали під вартою протягом різних періодів у різних ізоляторах тимчасового тримання без їжі та води. 14 грудня 2008 року близько 11 год. 00 хв. заявницю доставили до порожнього кабінету в невстановленому відділі міліції, де троє з причетних до її затримання працівників міліції повторили свою вимогу назвати місцезнаходження 300 000 доларів. Заявниця заперечувала, що знала їхнє місцезнаходження, тому працівники міліції неодноразово наносили їй удари кулаками та ногами, перекривали доступ повітря за допомогою протигазу та приставляли пістолет до голови, погрожуючи вбити її та її батьків, посадити до в’язниці за торгівлю наркотичними засобами або підвісити її за клітор. Приблизно через чотири години, не отримавши інформації, яку вони вимагали, працівники міліції доставили заявницю до іншого ізолятора. 15 грудня 2008 року близько 16 год. 00 хв. працівник міліції І.Г. допитав заявницю за відсутності захисника та продиктував їй зізнавальні показання, в яких вона визнала незаконне вживання наркотичних засобів, та підписала їх. |
|
|
Відповідні факти та документи |
Ключові питання |
|
1. Медичні та інші докази:
|
(i) Держава не надала задовільного та переконливого пояснення походженню зазнаних заявницею тілесних ушкоджень під час тримання під вартою; відсутні підстави ставити під сумнів правдивість наданого заявницею опису жорстокого поводження (див. відповідні приклади в рішеннях у справах «Олексій Михайлович Захаркін проти України» (Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine), заява № 1727/04, пункти 61 і 62, від 24 червня 2010 року, та «Душка проти України» (Dushka v. Ukraine), заява № 29175/04, пункт 48, від 03 лютого 2011 року);
|
|
B. Справедлива сатисфакція |
|
|
Доводи сторін |
Присуджена Судом сума |
|
Заявниця:
|
Моральна шкода:
|
|
3. Заява № 57854/13
|
|
|
A. Скарга за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції |
|
|
Наданий заявником опис жорстокого поводження |
|
|
29 грудня 2007 року близько 13 год. 00 хв. двоє працівників міліції В.Л. та А.П. прибули до будинку заявника без будь-якої постанови про його затримання, заламали йому руки за спину із застосуванням больового прийому, надягнули наручники та заштовхали до службового автомобіля. Під час поїздки в автомобілі працівники міліції неодноразово залякували та штовхали заявника, завдаючи йому болю. Опинившись у приміщенні відділу міліції, заявника, який перебував у наручниках, прив’язали до стільця, а особи, які піддали його жорстокому поводженню, вимагали від нього надати зізнавальні показання у вчиненні вбивства його знайомої І.С. напередодні вночі. Оскільки він заперечував обвинувачення, стілець неодноразово штовхали, внаслідок чого заявник падав на підлогу та вдарявся головою, грудьми і колінами. Згодом по тулубу заявника неодноразово пропускали електричний струм, і його душили, надягаючи на голову поліетиленовий пакет, поки він не знепритомнів. Його прохання дати йому води і дозволити сходити в туалет були відхилені. |
|
|
Відповідні факти та документи |
Ключові питання |
|
1. Медичні та інші докази:
|
(i) Не доведено, що застосована до заявника сила була правомірною та абсолютно необхідною, або що його тілесні ушкодження були повністю отримані в результаті інших подій, а не жорстокого поводження працівників міліції (див. відповідні приклади в рішеннях у справах «Ребок проти Словенії» (Rehbock v. Slovenia), заява № 29462/95, пункт 76, ЄСПЛ 2000-XII, та «Силенок і «Техносервіс-плюс» проти України» (Sylenok and Tehhnoservis-Plus v. Ukraine), заява № 20988/02, пункти 69 і 70, від 09 грудня 2010 року);
|
|
B. Стаття 5 Конвенції: законність та тривалість тримання під вартою, ненадання відшкодування шкоди |
|
|
1. Період позбавлення свободи, щодо якого подано скаргу
|
|
|
C. Пункт 1 статті 6 Конвенції: тривалість провадження |
|
|
Період: 29.12.07 до невстановленої дати (станом на березень 2017 року триває; два провадження у двох інстанціях)
|
|
|
D. Справедлива сатисфакція |
|
|
Доводи сторін |
Присуджена Судом сума |
|
Заявник:
|
Моральна шкода:
|
|
4. Заява № 65553/13
|
|
|
A. Скарга за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції |
|
|
Наданий заявником опис жорстокого поводження |
|
|
20 жовтня 2010 року близько 09 год. 00 хв., група працівників міліції Дніпровського районного управління ГУ МВС України в м. Києві затримала заявника і надягнула на нього наручники біля його будинку у м. Одесі, пояснивши його родичам, які були присутні на місці події, що їм необхідно було допитати його як свідка у справі про вбивство. Дорогою до м. Києва працівники міліції зупинили в лісі автомобіль, на якому вони їхали, вивели заявника з автомобіля і вимагали від нього зізнатися у вчиненні вбивства Ж. Протягом декількох годин заявника били ногами, кулаками та гумовими кийками по всьому тілу, та душили, надягаючи на голову поліетиленовий пакет, поки він не втрачав свідомість. Один із працівників міліції також неодноразово стискав статеві органи заявника. Згодом заявнику наказали викопати собі могилу. Потім його змусили стати на коліна на краю викопаної ним ями і приставили пістолет до його голови. Один працівник міліції натиснув на спусковий гачок (вистріливши в інше місце), а інший завдав заявнику сильний удар у спину, в результаті чого він впав до імпровізованої могили. Після декількох годин жорстокого поводження заявника, який перебував у наручниках, посадили назад до автомобіля та відвезли до м. Києва. Після прибуття до Дніпровського районного управління ГУ МВС України в м. Києві заявника, який перебував у наручниках, також прив’язали до стільця за ноги і продовжили бити. Декілька разів він падав разом зі стільцем обличчям вниз, вдаряючись головою об підлогу. Також працівники міліції погрожували створити проблеми його родичам, якщо він не зізнається. Жорстоке поводження припинилося 22 жовтня 2010 року після того, як заявник надав зізнавальні показання. |
|
|
Відповідні факти та документи |
Ключові питання |
|
1. Медичні та інші докази:
|
(i) Держава не надала задовільного та переконливого пояснення походженню тілесних ушкоджень заявника та не спростувала, що вони були отримані під час тримання під вартою; відсутні підстави ставити під сумнів правдивість наданого заявником опису жорстокого поводження (див. відповідні приклади в рішеннях у справах «Олексій Михайлович Захаркін проти України» (Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine), заява № 1727/04, пункти 61 і 62, від 24 червня 2010 року, та «Душка проти України» (Dushka v. Ukraine), заява № 29175/04, пункт 48, від 03 лютого 2011 року);
|
|
B. Справедлива сатисфакція |
|
|
Доводи сторін |
Присуджена Судом сума |
|
Заявник:
|
Моральна шкода:
|