Document v6_25800-01, current version — Adoption on March 23, 2001

                                                          
ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
23.03.2001 Справа N 04-1/11-6/25

Судовий розгляд спорів,
пов'язаних з договорами оренди

Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого
арбітражного суду України розглянула заяву товариства з обмеженою
відповідальністю фірма "О...", м. Київ (далі - ТОВ фірма "О...")
про перевірку рішення (постанови, ухвали) від 25.01.2001 р.
арбітражного суду м. Києва у справі N 18/414 за позовом ТОВ фірма
"О..." до товариства з обмеженою відповідальністю "Б...", м. Київ
(далі - ТОВ "Б...") про розірвання укладеного між сторонами
договору від 24.05.2000 р. N 24-05-00 оренди нежитлового
приміщення площею 250 кв. м в будинку по вул. ... в м. Києві та
зобов'язання відповідача звільнити орендоване приміщення.
Арбітражний суд м. Києва рішенням від 28.11.2000 р. позов
задовольнив, посилаючись на те, що позовні вимоги грунтуються на
положеннях статті 269 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ),
відповідно до якої наймодавець має право пред'явити вимогу про
дострокове розірвання договору найму, якщо наймач не вніс плати
протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу. У рішенні
зазначено, що на день пред'явлення позову відповідач мав
заборгованість із орендних платежів за червень та липень 2000 року
в сумі 16260 грн., яка (заборгованість) погашена лише 17 листопада
2000 року, тобто з простроченням понад п'ять місяців.
За заявою ТОВ "Б...", голова арбітражного суду м. Києва
перевірив рішення в порядку нагляду і постановою від 25.01.2001 р.
скасував його, прийняв нове рішення про відмову в позові,
посилаючись на таке. За наявності заборгованості з орендної плати
при надходженні платежів від орендаря орендодавець мав
спрямовувати їх насамперед на погашення заборгованості, а потім -
у рахунок чергового платежу. У такому разі відповідач мав
заборгованість лише за один місяць. Зважаючи на це, у арбітражного
суду були відсутні підстави для застосування до спірних відносин
положень статті 269 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
Наглядова інстанція арбітражного суду м. Києва взяла до уваги
також ту обставину, що на день прийняття рішення заборгованість з
орендної плати орендарем була погашена.
ТОВ фірма "О..." звернулося до Вищого арбітражного суду
України із заявою про перевірку постанови від 25.01.2001 р. в
порядку нагляду, просить її скасувати як таку, що не відповідає
фактичним обставинам справи, залишити без зміни рішення від
28.11.2000 р. з викладених у ньому підстав.
Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи заявника,
судова колегія з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого
арбітражного суду України відзначає таке.
24 травня 2000 року між ТОВ фірма "О..." (орендодавець) та
ТОВ "Б..." (орендар) був укладений договір N 24-05-00 оренди
нежитлового приміщення площею 250 кв. м. в будинку по вул.... в м.
Києві, яке належать орендодавцю на праві власності на підставі
договору купівлі-продажу від 26.01.96 р., строком з 01.06.2000 р.
по 01.10.2003 р. Однією з істотних умов договору є орендна плата,
яка з урахуванням комунальних платежів погоджена сторонами в сумі
2500 грн. на місяць (пункт 3.1). Пунктом 3.2 договору передбачено,
що орендна плата вноситься орендарем щомісяця на рахунок
орендодавця до 3 числа місяця, наступного за звітним, на підставі
виставленого орендодавцем рахунка. 25 травня 2000 року сторони
підписали додаток N 1 до договору оренди, яким внесли зміни до
пункту 3.1 договору, передбачивши, що орендна плата з урахуванням
комунальних платежів встановлюється за погодженням сторін у сумі
16260 грн. на місяць. Фактична передача приміщення орендарю в
користування здійснена на підставі двостороннього акта
приймання-передачі приміщень від 1 червня 2000 року.
Матеріали справи свідчать, що розрахунки з орендної плати за
даним договором відбувались таким чином.
За червень 2000 року орендодавець виставив два рахунки від
30.06.2000 р. N 58 на суму 2500 грн. та від 03.07.2000 р. N 59 на
суму 13700 грн., всього 16200 грн.
Фактично за червень орендар сплатив платіжним дорученням від
30.06.2000 р. N 117 лише 2500 грн. згідно з рахунком від
30.06.2000 р. N 58, у зв'язку з чим, починаючи з 4 липня 2000
року, у нього утворилася заборгованість у сумі 13760 грн.
За липень 2000 року орендодавець виставив рахунок від
31.07.2000 р. N 63 на суму 16260 грн., зазначивши, що з
урахуванням боргу за червень всього підлягає сплаті 30020 грн.
Фактично за липень орендар сплатив платіжним дорученням від
31.07.2000 р. N 200 суму 2500 грн. та платіжним дорученням від
03.08.2000 року N 202 суму 11260 грн., всього 13700 грн. Таким
чином, з 4 серпня 2000 року орендар додатково заборгував з
орендної плати 2500 грн., а всього сума боргу склала 16260 грн.
За наступні місяці (серпень, вересень, жовтень) рахунки від
28.08.2000 р. N 60, від 29.09.2000 р. N 69, від 29.10.2000 р. N 72
виставлялися орендодавцем на суму 16260 грн. з вказівкою про те,
що з урахуванням заборгованості всього підлягає сплаті 32520 грн.
Фактично платіжними дорученнями від 04.09.2000 р. N 217, від
03.10.2000 р. N 236, від 03.11.2000 р. N 267 орендар сплачував
суму 16260 грн., тобто суму орендної плати за минулий місяць, а
попередня заборгованість залишалась непогашеною.
Судова колегія не може погодитись з доводами наглядової
інстанції арбітражного суду м. Києва про те, що при надходженні
від орендаря чергових платежів орендодавець мав зараховувати їх
насамперед в погашення заборгованості з орендної плати за
попередній період, оскільки законодавством та умовами договору
орендодавцю не надане право на свій власний розсуд визначати
призначення платежів, здійснених орендарем.
У зв'язку із заборгованістю з орендної плати за договором від
24.05.2000 р. N 24-05-00 в сумі 16260 грн., що утворилася станом
на 4 серпня 2000 року, орендодавець пред'явив орендарю претензію
від 04.08.2000 р. N 17, яка останнім залишена без відповіді та
реагування. Заборгованість з орендної плати за червень і липень
2000 року в сумі 16260 грн. була погашена відповідачем уже під час
розгляду цієї справи в арбітражному суді платіжним дорученням від
16.11.2000 р. N 271, тобто з простроченням понад три місяці з дня
строку платежу. Відповідно до статті 269 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) невнесення наймачем плати протягом трьох
місяців з дня закінчення строку платежу дає право наймодавцю
пред'явити в судовому порядку вимогу про дострокове розірвання
договору найму.
Зважаючи на викладене, при розгляді справи в першій інстанції
арбітражний суд м. Києва обгрунтовано визнав позовні вимоги
доведеними та прийняв рішення від 28.11.2000 р. про задоволення
позову. Постанова наглядової інстанції арбітражного суду м. Києва
від 25.01.2001 р., якою прийнято нове рішення про відмову в
позові, не відповідає обставинам справи і з цієї підстави підлягає
скасуванню.
Керуючись статтями 106-108 Арбітражного процесуального
кодексу України ( 1798-12 ), судова колегія по перегляду рішень,
ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Постанову арбітражного суду м. Києва від 25.01.2001 р. у
справі N 18/414 скасувати.
Рішення цього суду від 28.11.2000 р. залишити без зміни.
У поворот виконання постанови арбітражного суду м. Києва від
25.01.20001 р. у справі N 18/414 стягнути з ТОВ "Б..." на користь
ТОВ фірма "О..." 42 грн. 50 коп. державного мита.
Стягнути з ТОВ "Б..." на користь ТОВ фірма "О..." 42 грн. 50
коп. державного мита, сплаченого за заявою про перевірку постанови
в порядку нагляду.
Видачу наказів на виконання даної постанови доручити
арбітражному суду м. Києва.
Ухвалу Вищого арбітражного суду України від 01.02.2001 р. N
04-1/11-6/25 про зупинення виконання постанови арбітражного суду
м. Києва від 25.01.2001 р. у справі N 18/414 вважати такою, що
втратила чинність.
"Вісник господарського судочинства", N 4, 2001 р.



on top