Document n0282700-04, current version — Adoption on June 2, 2004

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
02.06.2004

(Витяг)
У серпні 2000 р. Ш.Б. звернувся з позовом до Д.В. та Д.І. про
визнання договору дарування 1/4 квартири в м. Одесі недійсним та
виселення Д.І. з квартири, зазначаючи, що 26 липня 1993 р. ця
квартира була приватизована Д.В., Ш.Б., Ш.О. і Ш.Я. на праві
спільної сумісної власності. У травні 2000 р. Ш.Б. дізнався від
своєї матері, Д.В., що вона 16 серпня 1996 р. подарувала
1/4 квартири своєму чоловікові, Д.І., який на підставі зазначеного
договору дарування був прописаний у спірній квартирі.
Відповідачі позов не визнали й звернулися із зустрічним
позовом про визнання за Д.І. права власності на 1/4 квартири,
мотивуючи позовні вимоги тим, що на день її приватизації Д.В.,
Ш.Б., Ш.О. та Ш.Я. мали рівні частки в спільній сумісній
власності. Оскільки свою частку Д.В. подарувала Д.І., за ним і
слід визнати право власності.
Жовтневий районний суд м. Одеси рішенням від
23 березня 2001 р. в позові Ш.Б. та у задоволенні зустрічного
позову відмовив. Апеляційний суд Одеської області рішенням від
17 липня 2001 р. зазначене рішення районного суду скасував і
постановив нове, яким позов Ш.Б. задовольнив: визнав недійсним
договір дарування від 16 вересня 1996 р. та постановив виселити
Д.І. зі спірної квартири.
У касаційній скарзі Д.В. та Д.І. просили скасувати рішення
апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом
вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення
позову, послався на те, що спірна квартира є спільною сумісною
власністю Д.В., Ш.Б., Ш.О. і Ш.Я. Питання про визначення часток у
спільній сумісній власності у встановленому законом порядку між
співвласниками не вирішувалося.
Крім того, оскільки частки кожного зі співвласників у
приватизованій квартирі не визначені, відчуження частки спільної
сумісної власності в квартирі в будь-який спосіб без згоди інших
співвласників є порушенням прав співвласників квартири відповідно
до п. 5 ст. 4 Закону від 7 лютого 1991 р. N 697-XII ( 697-12 )
"Про власність", а договір дарування від 16 вересня 1996 р.
укладено з порушенням ч. 1 ст. 55 Закону від 2 вересня 1993 р.
N 3425-XII ( 3425-12 ) "Про нотаріат" та п. 30 Інструкції про
порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджена
наказом від 14 червня 1994 р. N 18/5 ( z0152-94 ); зареєстрована в
Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 р. за N 152/361).
Однак із таким висновком суду погодитися не можна, оскільки
він не грунтується на законі.
Відповідно до ст. 12 Закону від 19 червня 1992 р. N 2482-XII
( 2482-12 ) "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі -
Закон N 2482-XII) власник приватизованого майна має право
розпоряджатися квартирою на свій власний розсуд: продати,
подарувати, заповісти, здати в оренду, укласти інші угоди, не
заборонені законом.
Як встановив суд першої інстанції, Д.В. 16 вересня 1996 р.
уклала договір дарування, відповідно до якого передала 1/4
квартири у власність Д.І. на підставі свідоцтва про право
власності на житло. Згідно із зазначеним свідоцтвом, власниками
квартири на той час були Д.В., Ш.Б., Ш.О. і Ш.Я. Внаслідок цього
Д.В. вважала, що вона мала рівне з іншими членами сім'ї право на
спірну квартиру.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону N 2482-XII ( 2482-12 )
передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну
сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх
повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі
(будинку), у тому числі тих, що тимчасово відсутні й за якими
зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням
уповноваженого власника квартири (будинку).
Оскільки Законом N 2482-XII ( 2482-12 ) не визначено умов, за
яких один із членів сім'ї матиме більшу або меншу частку в
приватизованому житлі, то частка кожного є рівною.
Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що в цьому
конкретному випадку неможливе відчуження частини квартири шляхом
дарування своєї частки в жилому приміщенні обдарованому.
Згідно зі ст. 338 ЦПК ( 1503-06 ) суд касаційної інстанції
скасовує судове рішення апеляційної інстанції і залишає в силі
рішення суду першої інстанції, якщо останнє постановлене
відповідно до закону і було скасовано судом апеляційної інстанції
помилково.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим
і відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а суд
апеляційної інстанції скасував його помилково, Судова палата у
цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК
( 1503-06 ), касаційну скаргу Д.В. та Д.І. задовольнила, рішення
апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2001 р. скасувала,
а рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від
23 березня 2001 р. залишила в силі.



on top