Document n0163700-04, current version — Adoption on March 3, 2004

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
03.03.2004

(Витяг)
У липні 2001 р. І. звернувся до суду з позовом до Бердянської
міжрайонної податкової інспекції в Запорізькій області (далі -
міжрайонна податкова інспекція), треті особи - Г., Л., про
поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час
вимушеного прогулу та відшкодування витрат на відрядження,
пославшись на те, що з 1991 р. працював у державній податковій
інспекції Приморського району в Запорізькій області (далі -
районна податкова інспекція) на посаді водія I класу і наказом від
26 червня 2001 р. N 23-0 був звільнений з цієї роботи у зв'язку з
ліквідацією районної податкової інспекції. Звільнення вважає
незаконним, оскільки фактично відбулась не ліквідація, а
реорганізація районної податкової інспекції, тому що були
звільнені лише чотири працівники, а решта - продовжують працювати.
Крім того, його направляли у відрядження, але витрати відшкодовані
не були. Виходячи з наведеного, І. просив суд поновити його на
роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та
відшкодувати витрати на відрядження в сумі 470 грн.
Приморський районний суд Запорізької області рішенням від
11 грудня 2001 р., яке залишив без зміни ухвалою від
14 грудня 2002 р. апеляційний суд Запорізької області, позов
задовольнив.
У касаційній скарзі міжрайонна податкова інспекція просила
зазначені судові рішення скасувати, пославшись на порушення судами
норм матеріального та процесуального права.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково
з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) трудовий договір,
укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий
договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані
власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в
організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації,
реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства,
установи чи організації.
У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від
6 листопада 1992 р. N 9 ( v0009700-92 ) "Про практику розгляду
судами трудових спорів" (зі змінами, внесеними постановами від
1 квітня 1994 р. N 4 ( v0004700-94 ), від 26 жовтня 1995 р. N 18
( v0018700-95 ) та від 25 травня 1998 р. N 15 ( v0015700-98 )
роз'яснено, що при ліквідації підприємства (установи, організації)
правила п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) можуть застосовуватись і в тих
випадках, коли після припинення його діяльності одночасно
утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі
вимагати поновлення його на роботі на новоутвореному підприємстві,
якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Проте, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та
поновлюючи позивача на роботі в новоутвореній установі, районний
суд не врахував зазначених положень Кодексу ( 322-08 ) та
роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, у зв'язку з чим
рішення суду не може залишатися в силі.
Крім того, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду
України встановила, що в період розгляду справи в касаційній
інстанції І. помер, що підтверджується актовим записом про його
смерть від 9 січня 2003 р. за N 13, а спірні правовідносини не
допускають правонаступництва. Отже, з огляду на зазначене, Судова
палата у цивільних справах Верховного Суду України на підставі
п. 8 ст. 227 ЦПК та керуючись статтями 227, 334 ЦПК
( 1502-06, 1503-06 ), касаційну скаргу міжрайонної податкової
інспекції задовольнила частково: рішення Приморського районного
суду від 11 грудня 2001 р. та ухвалу апеляційного суду Запорізької
області від 14 грудня 2002 р. скасувала, а провадження у справі
закрила.



on top